Постанова 4857 № 380/6882/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 листопада 2020 рокуЛьвівСправа № 380/6882/20 пров. № А/857/11458/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: Головуючого судді Сеника Р.П., суддів Кухтея Р.В., Хобор Р.Б., з участю секретаря судового засідання Цар М.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові апеляційну скаргу Львівської митниці ДФС на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2020 року з питань забезпечення позову у справі № 380/6882/20 за адміністративним позовом Львівської митниці ДФС до Головного управління Держпраці у Львівській області про забезпечення позову,- суддя в 1-й інстанції Братичак У.В., час ухвалення рішення 31.08.2020 року, місце ухвалення рішення м. Львів, дата складання повного тексту рішення 31.08.2020 року, В С Т А Н О В И В : На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Львівської митниці ДФС до Головного управління Держпраці у Львівській області, у якій просить суд: - визнати протиправними дії Головного управління Держпраці у Львівській області по проведенню інспекційного відвідування Львівської митниці ДФС, за результатом якого складено припис про усунення виявлених порушень від 27.07.2020 №ЛВ13637/2007/АВ/П та акт інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю від 27.07.2020 №ЛВ13637/2007/АВ; - визнати протиправним та скасувати припис Головного управління Держпраці у Львівській області про усунення виявлених порушень від 27 липня 2020 року №ЛВ 13637/2007/АВ/П. Одночасно з позовною заявою позивач подав заяву про забезпечення позову (вх.№42432) шляхом зупинення дії припису про усунення виявлених порушень від 27.07.2020 №ЛВ13637/2007/АВ/П. В обґрунтування заяви посилається на те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи навіть унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Окрім того зазначає, що в оскаржуваному приписі зазначено про порушення Львівською митницею ДФС п.5 ч.1 ст.36 КЗпП, а саме, не забезпечено реалізацію свого права окремими працівниками на переведення в іншу установу, так як прийнято рішення про переведення лише вибіркових працівників у Галицьку митницю Держмитслужби. Зазначає, що частина працівників звільнена відповідно до п.1 ч.1 ст.87 Закону України Про державну службу. При цьому, в приписі не зазначено жодного конкретного працівника, права якого, на думку інспектора праці, яким винесено припис, було порушено. Також посилається на те, що за відсутності в приписі опису конкретних порушень, Львівська митниця ДФС позбавлена можливості його виконати. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2020 року з питань забезпечення позову у справі № 380/6882/20 у задоволенні заяви відмовлено. Не погоджуючись з вищезазначеною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу на неї, в якій просить скасувати оскаржену ухвалу та постановити нову, якою задовольнити заяву про забезпечення позову. Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що припис є явно протиправним. Крім того, виконання припису до набрання рішенням суду законної сили у даній справі, призведе до нових судових спорів. У випадку вчинення дій позивачем, неможливим буде відновлення попереднього стану. Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не прибули, про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, а тому, суд апеляційної інстанції, відповідно до ч. 4 ст. 229, п.2 ч. 1 ст. 311 та ч. 2 ст. 313 КАС України, вважає можливим проведення розгляду справи за їхньої відсутності без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апелянта у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав. Судом встановлені наступні обставини. Львівська митниця ДФС звернулася з позовною заявою до Головного управління Держпраці у Львівській області у якій просить суд: - визнати протиправними дії Головного управління Держпраці у Львівській області по проведенню інспекційного відвідування Львівської митниці ДФС, за результатом якого складено припис про усунення виявлених порушень від 27.07.2020 №ЛВ13637/2007/АВ/П та акт інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю від 27.07.2020 №ЛВ13637/2007/АВ; - визнати протиправним та скасувати припис Головного управління Держпраці у Львівській області про усунення виявлених порушень від 27 липня 2020 року №ЛВ 13637/2007/АВ/П. Крім того, позивач просить забезпечити позов шляхом зупинення дії припису про усунення виявлених порушень від 27.07.2020 №ЛВ13637/2007/АВ/П. Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції дійшов висновку, що станом на час розгляду вказаної заяви, не підтверджено наявності доказів існування перелічених у частині 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Позивачем на час вирішення заяви не надано до суду обґрунтованих доказів, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду та не надано доказів того, що ефективний захист або поновлення порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, без забезпечення позову є неможливим. Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції законним та обгрунтованим, виходячи із наступного. Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано статтями 150, 151 КАС України, які закріплюють підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову в адміністративному процесі. Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті визначених законом заходів з метою створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача. Відповідно до вимог частини 1 статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи може вжити визначені цією статтею заходи забезпечення адміністративного позову. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина 6 статті 154 КАС). Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю (частина друга статті 150 КАС України). Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. У силу норм ч. 1, 2 ст. 151 КАС України, позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Згідно роз`яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам. Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта. Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі. При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17, від 21 листопада 2018 року у справі №826/8556/17, від 25 квітня 2019 року у справі № 826/10936/18, від 25 квітня 2019 року у справі №826/10936/18, від 30 вересня 2020 року у справі № 640/1305/20 та інших. Колегія суддів звертає увагу на те, що припис про усунення виявлених порушень №ЛВ 13637/2007/АВ/П, винесений Головним управлінням Держпраці у Львівській області від 27.07.2020 є предметом розгляду даної справи. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Також, суд має враховувати співрозмірність вимог заяви про забезпечення позову заявленим позовним вимогам та обставинам справи. Щодо визначеної позивачем підстави для забезпечення позову про наявність ознак, які свідчать про очевидність протиправності оскаржуваного рішення, Суд зазначає, що в цьому випадку наявність ознак протиправності оскаржуваного акту індивідуальної дії може бути виявлена судом тільки на підставі з`ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості і достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв`язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності. Застосування заходів забезпечення позову в цьому випадку фактично вирішує справу по суті предмету позову. Враховуючи вищенаведене, розглянувши заяву про забезпечення позову, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено обставини, які б вказували, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся. З огляду на імперативні приписи ст.150 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову шляхом зупинення дії припису про усунення виявлених порушень від 27.07.2020 №ЛВ13637/2007/АВ/П слід відмовити. За таких обставин суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та погоджується з висновками суду першої інстанції, а тому доводи апелянта слід відхилити. Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї. В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись 150, 229, 311, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Львівської митниці ДФС залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2020 року з питань забезпечення позову у справі № 380/6882/20 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. П. Сеник судді Р. В. Кухтей Р. Б. Хобор Повне судове рішення складено 12.11.2020 року