Постанова 4854 № 400/3444/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 12 листопада 2020 р.м.ОдесаСправа № 400/3444/20 Головуючий в 1 інстанції: Лебедєва Г. В. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Турецької І. О., суддів Стас Л. В., Шеметенко Л. П. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Ярошенка Костянтина Юрійовича про визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «РІАЛЬТО» В С Т А Н О В И В: Короткий зміст позовних вимог. У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Ярошенка К. Ю. (далі приватний виконавець), в якому просив: - визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 10 серпня 2020 року ВП №62771288. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що частина 2 ст.24 Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі Закон №1404-VIII) встановлює вимоги щодо прийняття приватним виконавцем до виконання виконавчих документів та зобов`язує, останнього, приймати їх, зокрема, за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи або за місцем знаходження майна боржника. Однак, на його думку, приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Ярошенко К.Ю., відкрив виконавче провадження, порушивши вимоги даної статті. Також позивач зазначає, що він зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 . За ствердженням ОСОБА_1 , він не перебував за адресою, що була указана стягувачем як адреса проживання, а саме: АДРЕСА_2 , а також в межах м. Києва та Київської обл. не знаходиться його майно. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Приймаючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №62771288 обґрунтовано, та з урахуванням норм ст.24, 26 Закону України «Про виконавче провадження». При цьому суд вказав про те, що у приватного виконавця не було підстав для повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку із пред`явленням не за місцем виконання, оскільки до приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Ярошенка К.Ю. надійшов виконавчий документ - виконавчий напис №479 від 31 липня 2020 року, що виданий приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тимошенко Л.А., у якому зазначено, що боржник проживає (перебуває) у межах виконавчого округу м. Києва. Справу розглянуто за правилами загального позовного провадження з урахуванням особливостей встановлених ст.ст.268-273 КАС України щодо розгляду термінових справ. Короткий зміст вимог апеляційної скарги. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, покликаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_1 просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі. Так, скаржник вказує на те, що відповідачем не надано жодних доказів які підтверджували б реєстрацію місця проживання чи місця перебування позивача або наявності у останнього майна за адресою: АДРЕСА_3 на момент відкриття виконавчого провадження. Відкриття виконавчого провадження без встановлення фактичного місця реєстрації, проживання та роботи боржника, свідчить про наявність у діях відповідача конфлікту інтересів, який полягає у вчиненні виконавчих дій з порушенням правил підвідомчості для отримання доходу у вигляді винагороди приватного виконавця, адже у разі встановлення обставин які виключають відкриття виконавчого провадження відповідачем, він зобов`язаний був повернути виконавчий документ згідно п.9 ч.4 ст.4 Закону №1404-VIII. Позивач стверджує, що з 22 лютого 2017 року, дати винесення Київським апеляційним адміністративним судом постанови у справі №826/20081/14, якою визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року №662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», стягнення безспірної заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин, не може здійснюватись на підставі виконавчих написів. Таким чином, виконавчий напис, що був поданий відповідачу із заявою про примусове виконання рішення, був вчинений всупереч ст.87 Закону України «Про нотаріат», тому факт його подання не міг бути підставою для відкриття виконавчого провадження. Поряд з цим, скаржник вказав про те, що 10 вересня 2020 року ним поданий позов до Жовтневого районного суду Миколаївської області про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, за яким, ухвалою від 14 вересня 2020 року, відкрито провадження у справі №477/1631/20. 25 листопада 2020 року приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Ярошенко К. Ю. подав відзив на апеляційну скаргу, за яким наголошує на тому, що за приписами ст.26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа та за заявою стягувача про примусове виконання рішення. У заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати. Оскільки, як наголошує відповідач, у виконавчому документі було зазначено адресу місця проживання (перебування) боржника, ним було відкрито виконавче провадження в межах виконавчого округу м. Києва, за місцем проживання АДРЕСА_4 . На переконання скаржника, на користь його позиції свідчить ухвала Верховного Суду від 25 січня 2019 року (справа №511/1342/17), де висловлена думка про те, що у стягувача є право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби. Натомість, державний виконавець не має обов`язку перевіряти місцезнаходження боржника, що зазначив стягувач у виконавчому документі, а тому не має підстав вважати, що виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання та повертати його стягувачу. У зв`язку з неприбуттям жодного з учасників справи у судове засідання належним чином повідомлених про дату, час і місце судового засідання, справа розглянута в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог статті 311 КАС України. Фактичні обставини справи. 31 січня 2020 року ОСОБА_1 уклав договір №200120-13068-1 про надання кредиту з ТОВ "Фінансова компанія "ФІНАНС ІНОВАЦІЯ", правонаступником всіх прав та обов`язків якого за договором про відступлення права вимоги є ТОВ "Фінансова компанія "РІАЛЬТО". У зв`язку з тим, що боржником допущено прострочення платежів за кредитом, 31 липня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тимошенко Л.А. вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №479, про звернення стягнення з боржника, яким є ОСОБА_1 на користь ТОВ "Фінансова компанія "РІАЛЬТО" заборгованість в розмірі 12 520, 00 гривень. У виконавчому написі нотаріуса були зазначені дві адреси боржниці, а саме: місце реєстрації та місце проживання. Так, місцем реєстрації було зазначено АДРЕСА_1 , а місцем проживання (перебування) - АДРЕСА_3 . 10 серпня 2020 року представник ТОВ "Фінансова компанія "РІАЛЬТО" звернувся до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Ярошенка К.Ю. з заявою про примусове виконання рішення. До вказаної заяви стягувачем, зокрема, додано оригінал виконавчого напису №479 від 31 липня 2020 року та оригінал платіжного доручення про сплату авансового внеску. На підставі заяви представника ТОВ "Фінансова компанія "РІАЛЬТО", 10 серпня 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Ярошенком К.Ю. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №62771288 з виконання виконавчого напису приватного нотаріусу Київського міського нотаріального округу Тимошенко Л.А. №479 від 31 липня 2020 року. Джерела правового регулювання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та оцінка суду апеляційної інстанції доводів апеляції і висновків суду першої інстанції. Переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляції, з огляду на таке. Відповідно до ст.1 Закону №1404-VIII виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження. Частиною 1 ст.5 Закону №1404-VIII встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Згідно вимог частин 1, 2 ст.18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Пунктом 4 ч.2 ст.23 Закону №1404-VIII визначено, що у Єдиному реєстрі приватних виконавців України містяться відомості про виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність. Підставою для відкриття виконавчого провадження за виконавчим округом в якому приватний виконавець може здійснювати свою діяльність, стала заява стягувача про примусове виконання за місцем проживання боржника. Згідно ч.2, 4 ст.24 Закону №1404-VIII приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України. Виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що перебувають на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України. Основним питанням у цій справі є питання, чи мав право державний виконавець при наявності даних щодо місця реєстрації боржника відкривати провадження за фактичним її місцем проживання. Досліджуючи дане питання колегія суддів встановила таке. Місцем постійного проживання фізичної особи, відповідно до ст.29 Цивільного кодексу України є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання. Однак, чинне законодавство дає ще й інше розуміння поняття «місце проживання», під яким слід розуміти адміністративно-територіальну одиницю, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік (ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»). Від місця проживання законодавець відмежовує «місце перебування», тобто адміністративно-територіальну одиницю, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік. Право на місце проживання, як особисте немайнове право фізичної особи, включає в себе такі основні повноваження: - володіння місцем проживання, тобто можливість особи мати одно чи декілька місць проживання; - використовувати своє місце проживання, тобто це гарантована законом можливість набувати цивільних прав та виконувати покладені на особу цивільні обов`язки за місцем проживання, якщо інше не передбачено законом чи домовленістю між сторонами. - вільно обирати та змінювати місце проживання, тобто передбачена можливість вільно обирати країну, населений пункт де буде розташоване місце проживання, а також безпосереднє місце проживання. Отже, законодавець дозволяє фізичній особі не проживати за місцем реєстрації та мати можливість мати одно чи декілька місць проживання. За таких обставин є обґрунтованими доводи відповідача про наявність у нього законодавче встановленого права відкрити виконавче провадження не за місцем реєстрації боржника, а за місцем його проживання, адже саме місце проживання було зазначено у виконавчому документі. Разом з тим, колегія суддів критично ставиться до доводів позивача про те, що місцем проживання боржника, є виключно місце його реєстрації. Словесний, логіко-граматичний та юридичний аналіз конструкцій ч.2 ст.24 Закону України «Про виконавче провадження» дає підстави вважати, що законодавець, надаючи приватному виконавцю право вибору адреси боржника для прийняття виконавчого документа до виконання, не мав на увазі виключно адресу реєстрації боржника, адже для проведення таких дій достатньо перебування особи на адміністративно-територіальної одиниці, менше шести місяців на рік. Є слушним, на думку суду апеляційної інстанції, покликання скаржника на ухвалу Верховного Суду від 25 січня 2019 року у подібних правовідносинах (справа №511/1342/17), де висловлена думка про те, що право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби належить стягувачу, а державний виконавець не має обов`язку перевіряти місцезнаходження боржника, що зазначив стягувач у виконавчому документі. Аналогічний висновок викладено також Верховним Судом у постановах від 11 червня 2019 року (справа № 804/2721/15) та від 23 січня 2019 року (справа №820/838/17), в яких суд вищої інстанції вказав про відсутність у державного виконавця права, на стадії відкриття виконавчого провадження, перевіряти відомості щодо місцезнаходження боржника, зазначені стягувачем. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що доводи ОСОБА_1 про винесення Київським апеляційним адміністративним судом постанови у справі №826/20081/14, якою визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року №662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», стосуються правомірності дій нотаріуса під час складання виконавчого напису, що не є предметом розгляду у даній справі. Узагальнюючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 . За таких обставин, відповідно до ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає рішення суду без змін. Керуючись статтями 287, 306, 308, 311, 315, 316, 322, 325 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Ярошенка Костянтина Юрійовича, про визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Доповідач - суддя І. О. Турецька суддя Л. В. Стас суддя Л. П. Шеметенко Повне судове рішення складено 12.11.2020 року.