Постанова 4852 № 280/318/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 11 листопада 2020 року м. Дніпросправа № 280/318/20 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Панченко О.М. (доповідач), суддів: Іванова С.М., Чередниченка В.Є., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20 березня 2020 року (суддя Новікова І.В., м. Запоріжжя) у справі № 280/318/20 за позовом Головного управління ДПС у Запорізькій області до Товариства з обмеженою відповідальністю «МБК Продукт» про накладення арешту,- встановив: У січні 2020 року ГУ ДПС у Запорізькій області звернулось до суду із позовом, у якому з урахуванням уточненої позовної заяви від 24.01.2020, просило накласти арешт на кошти та інші цінності ТОВ «МБК Продукт», які перебувають на рахунках підприємства, відкритих у банківських установах, шляхом зупинення видаткових операцій на таких рахунках в межах суми податкового боргу в розмірі 505 814,60 грн. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 20.03.2020 у задоволенні позовних вимог відмовлено. Вказане рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю передбачених п.п. 20.1.33 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України підстав для накладення арешту, зокрема, відсутністю доказів на підтвердження вжиття контролюючим органом заходів щодо опису належного відповідачу майна у податкову заставу та визначення його балансової вартості. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ГУ ДПС у Запорізькій області оскаржило його в апеляційному порядку. В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначив, що норма п.п. 20.1.33 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України є імперативною та підлягає застосуванню у разі наявності у платника податків податкового боргу та відсутності майна та/або наявності майна, балансова вартість якого менша суми податкового боргу, про що Верховний Суд зазначив у постанові від 17.09.2019 по справі № 804/4273/13-а. Водночас, ГУ ДПС у Запорізькій області було вжито заходи з метою виявлення майна відповідача, яке може бути використано для погашення його податкового боргу, опису цього майна, а також заходи для стягнення податкового боргу, які не дали результату. Підприємство за своїм місцезнаходженням не перебуває, засоби телефонного або поштового зв`язку з ним відсутні. З огляду на це, вимоги скаржника є обґрунтованими, оскільки інші способи погашення податкового боргу відповідача ним вичерпано. При цьому, скаржник зазначив, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції позбавив його можливості виконати судове рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24.06.2019 по справі № 280/1070/19. Враховуючи зазначене, скаржник просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та винести нове рішення про задоволення позовних вимог. На адресу відповідача судом було направлено ухвалу про відкриття апеляційного провадження від 06.07.2020 з матеріалами апеляційної скарги, а також ухвалу від 14.09.2020 про призначення справи до розгляду у порядку письмового провадження, проте вказані поштові відправлення повернулися на адресу суду з підстав закінчення терміну їх зберігання у відділенні поштового зв`язку. За таких обставин, враховуючи норми п. 5 ч. 6 ст. 251 КАС України, вказані судові рішення разом із матеріалами апеляційної скарги вважаються врученими відповідачу. Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції вірно встановлено та матеріалами справи підтверджено, що підставою для звернення ГУ ДПС у Запорізькій області до суду із адміністративним позовом стала наявність у ТОВ «МБК Продукт» податкового боргу у розмірі 505 814,60 грн. У зв`язку з відсутністю з боку підприємства жодних заходів на погашення вказаного податкового боргу, а також відсутності у нього майна, яке може бути використано для погашення податкового боргу, посилаючись на норми п.п. 20.1.33 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України, скаржник просить накласти арешт на рахунки у банках. При вирішенні спору колегія суддів виходить з наступного. Відносини, які виникають у сфері виникнення та погашення податкового боргу платників податків, врегульовані Податковим кодексом України. Зокрема, загальна процедура і підстави застосування адміністративного арешту контролюючими органами визначені ст. 94 Податкового кодексу України. Визначення адміністративного арешту, як виняткового способу забезпечення виконання обов`язків платника податків, наведене в п. 94.1 ст. 94 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), за своїм змістом однаково охоплює як арешт коштів, так і арешт іншого майна. Отже, як вірно зазначено скаржником у апеляційній скарзі, норми ст. 94 Податкового кодексу України регулюють застосування будь-якого адміністративного арешту незалежно від його предмета. Згідно п. 94.2 ст. 94 Податкового кодексу України, арешт майна може бути застосовано, якщо з`ясовується одна з таких обставин: 94.2.1. платник податків порушує правила відчуження майна, що перебуває у податковій заставі; 94.2.2. фізична особа, яка має податковий борг, виїжджає за кордон; 94.2.3. платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу; 94.2.4. відсутні дозволи (ліцензії) на здійснення господарської діяльності, а також у разі відсутності реєстраторів розрахункових операцій, зареєстрованих у встановленому законодавством порядку, крім випадків, визначених законодавством; 94.2.5. відсутня реєстрація особи як платника податків у контролюючому органі, якщо така реєстрація є обов`язковою відповідно до цього Кодексу, або коли платник податків, що отримав податкове повідомлення або має податковий борг, вчиняє дії з переведення майна за межі України, його приховування або передачі іншим особам; 94.2.6. платник податків відмовляється від проведення перевірки стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі; 94.2.7. платник податків не допускає податкового керуючого до складення акта опису майна, яке передається в податкову заставу. 94.2.8. платник податків (його посадові особи або особи, які здійснюють готівкові розрахунки та/або провадять діяльність, що підлягає ліцензуванню) відмовляється від проведення відповідно до вимог цього Кодексу інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів (зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки). Відповідно до абз. 2 п.п. 94.6.2 п. 94.6 ст. 94 Податкового кодексу України, арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду. Водночас, Податковим кодексом України передбачені також інші, додаткові випадки накладення арешту на кошти платника податків, крім тих, що визначені ст. 94 Кодексу. Так, відповідно до п.п. 20.1.33 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу. Як вірно зазначено судом першої інстанції та доводами апеляційної скарги не спростовано, наведена законодавча норма встановлює одночасно як право контролюючого органу на звернення до суду з вимогою про накладення арешту на кошти платника податків, так і підстави для реалізації цього повноваження. Такими підставами є: 1) відсутність майна, за рахунок якого може бути погашений податковий борг; 2) недостатність такого майна для погашення суми податкового боргу через те, що балансова вартість цього майна менша за відповідну суму податкового боргу; 3) майно не може бути джерелом погашення податкового боргу. В свою чергу, відсутність умов для застосування арешту коштів платника податків, передбачених п. 94.2 ст. 94 Податкового кодексу України, за наявності умов, встановлених п.п. 20.1.33 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України, не може бути підставою для відмови у застосуванні арешту коштів на рахунках платника податків, оскільки норма підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України є імперативною і обов`язковою до виконання. Норми п.п. 20.1.33 п. 20.1 ст. 20 та п. 94.2 ст. 94 Податкового кодексу України не заперечують за змістом одна одну, оскільки регулюють різні правовідносини. Норми п. 94.2 Податкового кодексу України визначають загальні підстави для застосування арешту як майна, так і коштів платника податків. Натомість п.п. 20.1.33 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України регулює інше коло суспільних відносин, а саме питання накладення арешту виключно на кошти платника податків та інші цінності, що знаходяться у банках, причому в специфічній ситуації - за відсутності достатнього для погашення податкового боргу майна. Таким чином, законодавець передбачив два види арешту майна в залежності від підстав та порядку його застосування: - адміністративний арешт майна, в тому числі грошових коштів на банківському рахунку, як спосіб забезпечення виконання платником податків його обов`язків, визначених законом, який в залежності від виду майна застосовується за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу або судовим рішенням; - арешт коштів та інших цінностей платника податків, що знаходяться у банку, який застосовується за рішенням суду як спосіб забезпечення погашення податкового боргу, підставою для застосування якого є відсутність або недостатність у платника податків майна для погашення податкового боргу. Вказане твердження суду першої інстанції доводами апеляційної скарги не заперечується. Разом із цим, податковим органом обрано вид арешту майна, що передбачений саме п.п. 20.1.33 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України. Отже, доведенню у межах цієї справи підлягає саме наявність умов, що визначені вказаною нормою Кодексу. При цьому, колегія суддів погоджується з твердженням суду першої інстанції, що у спірному випадку саме на контролюючий орган, який звертається до суду з позовною заявою, покладається обов`язок довести наявність підстав, з якими законодавець пов`язує застосування арешту коштів, і зазначеними підставами не є виключно наявність у платника податків податкового боргу, в цьому випадку в розмірі 505 814,60 грн. Підставою для звернення податкового органу до суду мають бути саме вчинення цим органом усіх передбачених законодавством України заходів по розшуку майна платника податку, які повинні підтверджуватись належними доказами (запитами до відповідних установ, виходами за фактичним місцем знаходження боржника або його майна та за місцем їх державної реєстрації тощо). Відповідні обставини повинні бути підтверджені податковим органом під час судового розгляду. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ТОВ «МБК-Продукт» є власником цеху по виготовленню продукції з морської риби, загальною площею 813,3 кв.м., що розташований за адресою: Запорізька область, м. Оріхів, вул. Пісочна, буд. 5а (а.с. 13-15). При цьому, колегія суддів зазначає, що отримання вказаних відомостей, а також відомостей щодо накладення на вказане майно обтяження державною виконавчою службою не позбавляє податковий орган можливості та обов`язку вчинити дії щодо опису вказаного майна. Крім того, відповідно до відповіді сервісного центру МВС України, за ТОВ «МБК-Продукт» зареєстровано право власності на легковий автомобіль ЗАЗ, 2010 року випуску (а.с. 63-65). Судом першої інстанції вірно враховано при винесенні оскаржуваного рішення, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження того, що контролюючим органом вжито заходів щодо опису зазначеного майна у податкову заставу та визначення його балансової вартості. Відсутні докази того, що балансова вартість зазначеного майна менша за суму наявного за відповідачем податкового боргу. Крім того, в матеріалах адміністративної справи відсутні докази на підтвердження виходу податкового керуючого за адресою: Запорізька область, м. Оріхів, вул. Пісочна, буд. 5а (місце розташування виробничого цеху), для встановлення наявності на підприємстві інших активів (виробничого обладнання, спеціальної техніки, устаткування, тощо). Не подано скаржником також доказів, що податковим керуючим здійснювалась перевірка платника податків з питання наявності активів, їх складу та структури, що можуть бути використані як джерела погашення податкового боргу. Інформації щодо наявності або відсутності іншого рухомого майна, що не підлягає обов`язковій державній реєстрації, матеріали справи не містять. Єдиним підтвердженням вжиття контролюючим органом заходів щодо виявлення майна є направлення листа керівнику ТОВ «МБК-Продукт» щодо надання документів для опису майна, який повернуто до контролюючого органу без вручення (а.с. 66-67). Разом з тим, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що ухилення платника податків від обов`язку надання майна у податкову заставу є підставою для застосування арешту майна/коштів, у порядку саме ст. 94 Податкового кодексу України, а не ст. 20 Кодексу. При цьому, вказане твердження суду першої інстанції доводами апеляційної скарги не спростовано. Отже, твердження суду першої інстанції щодо не доведення скаржником належними та допустимими доказами відсутності у відповідача майна, як і того, що його балансова вартість менша суми податкового боргу, доводами апеляційної скарги не спростовано. Разом із цим, колегія суддів погоджується з твердженням суду першої інстанції, що наявність у відповідача лише податкового боргу, в розумінні пп.20.1.33 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України, не є підставою для реалізації контролюючим органом управлінської функції щодо накладення арешту. При цьому, колегія суддів не приймає до уваги посилання скаржника на правову позицію Верховного Суду, що викладена у постанові від 17.09.2019 по справі № 804/4273/13-а, оскільки у межах вказаної справи судом було розглянуто питання накладення арешту на підставі норм ст. 94 Податкового кодексу України. Проте, у межах розгляду цієї справи йде мова про накладення арешту згідно норм п.п. 20.1.33 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України, що не було предметом розгляду Верховного Суду у межах справи № 804/4273/13-а. Не є достатнім аргументом також посилання скаржника на те, що відмова у задоволенні його позовних вимог перешкоджає виконанню рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24.06.2019 по справі № 280/1070/19, оскільки згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, податковий орган має системно обирати тільки ті заходи для виконання своїх функцій, які передбачені чинним законодавством України, без здійснення жодних виключень, у тому числі виконання судового рішення, що набрало законної сили. Статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції об`єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, та ухвалив судове рішення без порушення норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - постановив: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області залишити без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20 березня 2020 року у справі № 280/318/20 залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Повний текст постанови складений 11.11.2020 р. Головуючий суддя О.М. Панченко суддя С.М. Іванов суддя В.Є. Чередниченко