Постанова 4804 № 233/2910/16-ц

Єдиний унікальний номер 233/2910/16-ц Номер провадження 22-ц/804/3155/20 ПОСТАНОВА Іменем України 11 листопада 2020 року Донецький апеляційний суд колегією в складі: головуючого судді-доповідача Никифоряка Л.П. суддів Гапонова А.В., Новікової Г.В., за участі секретаря судового засідання Ротар Я.Б. розглянувши відкрито в залі судових засідань Донецького апеляційного суду в м. Бахмут справу що виникла з цивільних правовідносин за позовом Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за участі третьої особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», в якій подано апеляційну скаргу Товариством з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 06 серпня 2020 року (головуючий у суді 1 інстанції Мартишева Т.О.), - ВСТАНОВИВ: 09 червня 2016 року Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» - Банк звернувся до суду з позовною заявою в якій викладено вимоги до ОСОБА_1 про стягнення з неї як з позичальника заборгованості за кредитним договором № 500937128 від 25 квітня 2014 року - Кредитний договір, що утворилася станом на 19 травня 2016 року через неналежне виконання умов договору в розмірі 38 663,83грн, з яких заборгованість за кредитом 26810,88грн, по відсотках за користування кредитом 1048,98грн та комісія 10803,97,97грн. Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 06 серпня 2020 року в позові Банку відмовлено. В обґрунтування відмови суд зазначав про недоведеність позовних вимог та виходив з того, що позивачем не надано доказів існування заборгованості за Кредитним договором. В апеляційній скарзі представник третьої особи Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» - Товариство просило рішення скасувати та позов задовольнити. В обґрунтування скарги заявник посилався на те, що судом не надано оцінки обставинам щодо переходу права вимоги до позичальника ОСОБА_1 від Банку до третьої особи. Та суд не вірно оцінив письмовий доказ про відсутність у Банку претензій до ОСОБА_1 без врахування обставин щодо продажу права вимоги. В заяві від 02 вересня 2020 року, долученої до апеляційної скарги представник Товариства просив суд замінити позивача Банк правонаступником Товариством, яке 16 січня 2019 року відповідно до Договору відступлення права вимоги набуло право вимоги заборгованості за Кредитним договором у ТОВ «ФК «Веста». У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що апеляційна скарга є необґрунтованою та задоволенню не підлягає. Згідно відзиву, відсутні докази, які б підтверджували наявність заборгованості за Кредитним договором. В ході судового розгляду встановлено такі обставини, в підтвердження яких сторони надавали докази. Матеріали справи містять копію Кредитного договору № 500937128 від 25 квітня 2014 року за умовами якого Банк надав Позичальникові ОСОБА_1 кредит в загальному розмірі 27417,42грн, а позичальник зобов`язався належним чином використати та повернути кредит до 28 квітня 2019 року і сплатити 15,99% річних, у визначеному в пункті 2.6 договору порядку щомісячно, рівними частинами в сумі, в терміни, в порядку і на умовах визначених договором відповідно до графіку платежів (копія договору а.с.4-8). Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором №500937128 ОСОБА_1 в період часу з 25 квітня 2014 року по 19 травня 2016 року здійснила погашення за Кредитним договором: 28 квітня 2014 року сплатила 35,66грн; 28 травня 2014 року - 1542,57грн; 10 липня 2014 року - 1800,00грн; 09 жовтня 2014 року - 400,00грн; 23 січня 2015 року - 800,00грн; 27 лютого 2015 року - 800,00грн; 26 березня 2015 року - 800,00грн; 10 квітня 2015 року - 1218,00грн; 15 жовтня 2015 року - 9767,00грн та 10 травня 2016 року - 1700,00грн, всього в загальному розмірі 18863,23грн, однак має заборгованість за кредитом в розмірі 38 663,83грн, з яких заборгованість за кредитом 26810,88грн, по відсотках за користування кредитом 1048,98грн та комісія 10803,97,97грн /а.с.13/. Виписка по особовому рахунку № НОМЕР_1 сформована 19 травня 2016 року за період з 25 квітня 2014 року по 19 травня 2016 року містить обмежену інформацію тільки про те, що: на дату 28 квітня 2014 року вихідний залишок становив 27417,42грн; на дату 28 травня 2014 року сплата 301,26грн вихідний залишок становив 27116,16грн; на дату 29 квітня 2016 року сплата 408,48грн вихідний залишок становив 18962,88грн /а.с.14/. За змістом вимоги Банк визначив загальну суму заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 500937128 від 25 квітня 2014 року станом на 18 травня 2016 року в розмірі 39565,00грн /а.с.15/. Згідно квитанції від 09 серпня 2016 року ОСОБА_1 сплатила Банку в рахунок погашення кредиту № 500937128 від 25 квітня 2014 року 4500,00грн /а.с.100/. 23 серпня 2016 року ОСОБА_1 зверталася до Банку, сплатила комісію за надання довідки та отримала довідку про те, ПАТ «Альфа-Банк» по договору № 500937128 від 25 квітня 2014 року до неї претензій не має /копія квитанції та довідки вихідний номер 67639 за підписом контролера відділення «Краматорське» скріплена відтиском печатки а.с.74/. Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту рішення, яке оскаржено, доводів апеляційної скарги та меж, в яких повинна здійснюватись перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, за відсутності позивача та третьої особи повідомлених про час та місце судового розгляду належним чином про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, також за відсутності відповідача, повторне клопотання якої про відкладення розгляду справи залишено без задоволення, дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. У даній справі відповідач не заперечувала обставин з приводу того, що вона отримала кредит в загальному розмірі 27417,42грн; та наявність зазначеної обставини щодо використання позичальником кредитних коштів позивач пов`язував із відомостями що містить виписка з особового рахунку № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 . Також у даній справі існування кредитних правовідносин між Банком та ОСОБА_1 підтверджується фактичними діями з боку позичальника, а не лише самими правовими аргументами на які робив посилання позивач, оскільки згідно розрахунку заборгованості та квитанцій, позичальник починаючи з 28 квітня 2014 року по 19 травня 2016 року періодично сплачувала Банку кошти у розмірі визначеному Кредитним договором. Суд вважає що використання кредитних коштів та сплата платежів згідно Кредитного договору охоплюється поняттям кредитний договір що наведено в статті 1054 ЦК України. Встановлені у даній справі обставини дозволяють суду дійти висновку про те, що між сторонами виникли відносини на підставі кредитного договору № 500937128 від 25 квітня 2014 року за умовами якого Позичальнику наданий кредит у розмірі 27417,42грн строком до 28 квітня 2019 року. Та сторони не заперечували того, що Банк виконав взяте на себе зобов`язання та надав позичальнику кошти в розмірі визначеному в Кредитному договорі. Даний договір наявний в матеріалах справи, містить істотні умови, які виконували сторони та відомості про прізвище і підпис особи позичальника, тому є належним та допустимим доказом. Відповідно до пункту 6.1 та пункту 7 Розділу № 2 цього договору повернення кредиту, здійснюється шляхом внесення Позичальником належних до сплати сум грошових коштів готівкою через касу Банку чи каси його структурних підрозділів; та Банк здійснює кінцевий розрахунок суми останнього платежу, що підлягає оплаті за цим Договором, на день здійснення остаточного повернення кредиту за цим договором /а.с.5/. Згідно зі статтею 1049 указаного Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. В ході судового розгляду підтверджено, що позичальник на виконання взятих на себе за Кредитним договором зобов`язань, щомісячно сплачувала позику у визначений в договорі період, в розмірі передбаченому договором та згідно графіку погашення кредиту, що є додатком до Кредитного договору, також скористалася своїм правом на дострокове повернення кредиту, у розмірі що визначений Банком на вимогу позичальника. Згідно пункту 11 Кредитного договору позичальник має право повернути кредит (його частину) достроково без згоди Банку, але виключно у терміни, що визначаються відповідно до умов пункту 6.1 та пункту 7 Розділу № 2 цього договору. Встановлені факти вказують на те, що внесені позичальником ОСОБА_1 платежі не враховувались Банком в рахунок погашення суми боргу, також позичальник здійснила платежі, зокрема в розмірі 4500,00грн про які Банк взагалі не надав жодних відомостей про їх зарахування в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором. За встановлених обставин позичальник фактично в повному обсязі виконала зобов`язання що містилися в Кредитному договорі щодо повернення тіла кредиту та повністю сплатила за графіком взяті в позику кошти, так само сплатила проценти за користування кредитом що були визначені в Кредитному договорі. Та суд першої інстанції відреагував на аргументи відповідача стосовно достовірності та доказового значення квитанції та довідки вихідний номер 67639 за підписом контролера відділення «Краматорське», скріпленої відтиском печатки Банку та обґрунтовано вважав що зазначені документальні докази є належними письмовими доказами які були вирішальними для розгляду справи за змістом яких ПАТ «Альфа-Банк» по договору № 500937128 від 25 квітня 2014 року до ОСОБА_1 претензій не має. Отже вірні висновки суду першої інстанції про відсутність у позикодавця правових підстав для стягнення з позичальника на підставі Кредитного договору заборгованості за тілом кредиту та процентами. У відповідності до положень частини 1 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог так і заперечень. Причому докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі /ч. 5 ст. 81 ЦПК України/. Суд апеляційної інстанції виходить з того, що суд сприяв всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, роз`яснив позивачу його права та обов`язки щодо надання доказів і сприяв здійсненню їхніх прав, а також попереджував про наслідки неподання доказів, встановлені цивільним процесуальним кодексом, однак Банк жодних інших доказів в підтвердження своїх вимог не надав. Статтею 81 ЦПК України передбачено, що доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір та доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. При цьому суд виходить з того, що Банк не довів обставин, якими обґрунтовував свої вимог. Так само відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості за комісією в сумі 2723,66грн, яка безпідставно нараховувалась та була включена до умов Кредитного договору. Відповідно до умов Кредитного договору банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі та особливості регулювання відносин сторін у даній частині визначаються Законом України «Про захист прав споживачів». Відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. За положеннями частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними. Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо). Згідно пункту 2.8 Розділу І Кредитного договору, за управління кредитом Банком визначена комісійна винагорода за період з 01 місяця користування кредитом по 60 місяць користування кредитом в розмірі3,19% від суми кредиту. Таким чином, в частині стягнення комісії слід відмовити, оскільки такі умови призводять до зміни у витратах позичальника, що є незаконним в силу частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», що має своїм наслідком нікчемність умов договору в цій частині. Разом з тим, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, внаслідок передання ним його прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). У випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу (частина перша статті 55 ЦПК України). Суд будь-якої інстанції зобов`язаний залучити до участі у справі правонаступника сторони або третьої особи, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво прав та обов`язків відповідної особи, а правонаступник існує та питання процесуальної правосуб`єктності сторони, третьої особи, їхніх правонаступників належать до тих, які суд має вирішити під час розгляду справи незалежно від стадії судового процесу. Для процесуального правонаступництва необхідне встановлення правонаступника окремих прав чи обов`язків внаслідок заміни сторони у відповідному зобов`язанні. Для встановлення процесуального правонаступництва юридичної особи суд має визначити підстави такого правонаступництва, а також обсяг прав та обов`язків, який перейшов до правонаступника у спірних правовідносинах. Банк та третя особа Товариство беззаперечно мали можливість для надання суду відповідних доказів в підтвердження обставин, якими вони обґрунтовували обставини щодо правонаступництва у порядку та строки визначенні чинним законодавством та останні не довели та не підтвердили належними доказами існування жодних обставин які би об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для надання відповідних доказів, чи звернення до суду із вимогою сприяти в отриманні таких доказів; також не підтвердили обставини щодо переходу до правонаступника прав та обов`язків в обсязі визначеному в позовній заяві. Порушенням принципу змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства буде звільнення заявника чи позивача від обов`язку доказування. Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Разом з тим, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення. З урахуванням викладеного відсутні правові підстави для задоволення заяви Товариства про заміну позивача Банку правонаступником Товариством. Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність рішення суду, оскільки рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» залишити без задоволення. Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 06 серпня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Повне судове рішення складено 11 листопада 2020 року. Судді: