Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 140/4408/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 листопада 2020 рокуЛьвівСправа № 140/4408/20 пров. № А/857/8578/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді Шавеля Р.М., суддів Довгої О.І. та Глушка І.В., з участю секретаря судового засідання - Омеляновської Л.В., а також сторін (їх представників): від позивача не з`явився; від відповідача - не з`явився; розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській обл. на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 01.06.2020р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській обл. про визнання дій протиправними, відшкодування матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої пенсії, завданої законом, що визнаний неконституційним (суддя суду І інстанції: Ковальчук В.Д., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 01.06.2020р., м.Луцьк; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: не зазначена),- В С Т А Н О В И В: 24.03.2020р. позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив: визнати протиправними дії відповідача Головного управління /ГУ/ Державної казначейської служби /ДКС/ України у Волинській обл. щодо відмови йому у поверненні незаконно утриманих з пенсії сум податку на доходи фізичних осіб /ПДФО/ та військового збору; стягнути з Державного бюджету України на його користь шляхом списання з відповідного рахунку ГУ ДКС України у Волинській обл. 46548 грн. 07 коп. майнової шкоди у вигляді недоотриманої пенсії, завданої законом, що визнаний неконституційним; понесені судові витрати стягнути з відповідача (а.с.1-8). Розгляд цієї справи, що віднесена процесуальним законом до справ незначної складності, проведено судом першої інстанції в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (а.с.28). Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 01.06.2020р. заявлений позов задоволено; визнано протиправними дії відповідача ГУ ДКС України у Волинській обл. щодо відмови ОСОБА_1 у поверненні незаконно утриманих з пенсії сум ПДФО та військового збору; стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача шляхом списання з відповідного рахунку ГУ ДКС України у Волинській обл. 46548 грн. 07 коп. майнової шкоди у вигляді недоотриманої пенсії, завданої законом, що визнаний неконституційним; вирішено питання про розподіл судових витрат (а.с.47-50). Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив відповідач ГУ ДКС України у Волинській обл., який покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до невірного вирішення спору, просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні заявленого позову відмовити (а.с.55-61). Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що вирішення спору здійснено судом без залучення належного відповідача по справі; рішення Конституційного Суду України № 1-р/2018 від 27.02.2018р. не може застосовуватися до розглядуваних правовідносин. Також приписи ст.1175 Цивільного кодексу /ЦК/ України підлягають застосуванню лише у випадку, коли нормативно-правовий акт визнаний судом незаконним і скасований, а визначена судом шкода фактично є недоотриманою частиною пенсії. В частині висновків суду про порушення права позивача на майно не наведено конкретних дій, бездіяльності чи рішень, якими в аспекті розглядуваних відносин відбулося порушення вказаного права позивача. Позивачем ОСОБА_1 скеровано до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вважає її необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права та ухвалив законне і справедливе судове рішення (а.с.91-94). У зв`язку з неявкою в судове засідання учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог ч.4 ст.229 КАС України не здійснювалося. Також в порядку ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. 10.11.2020р. за допомогою засобів електронного зв`язку до апеляційного суду надійшло письмове клопотання ГУ ДКС у Волинській обл. про відкладення розгляду справи із покликанням на встановлення карантину згідно постанови КМ України № 956 від 13.10.2020р. «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22.07.2020р. № 641». Під час дії карантину службові відрядження працівників територіальних органів Казначейства скасовані відповідно до наказу ДКС України № 83 від 13.03.2020р. (із змінами згідно наказу № 179 від 07.07.2020р.) (а.с.96-99). За результатами розгляду вказаного клопотання колегія суддів ухвалила його відхилити, оскільки поверхневі та загальні покликання на умови карантину не можуть вважатися достатньою підставою для відкладення розгляду справи. Також рекомендація Ради суддів України (лист № 9рс-186/20 від 16.03.2020р.) не вказує на припинення судами розгляду справ, а лише встановлює особливий режим судів України, який включає в себе, зокрема, розгляд справ в режимі відеоконференції, по можливості здійснення розгляду справи без участі сторін, в порядку письмового провадження, рекомендацію учасникам судових засідань подавати до суду заяви про розгляд справи у їхній відсутності за наявними у справі матеріалами. Колегія суддів наголошує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність в судовому засіданні учасників справи (їх представників), а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін (їх представників). Водночас, будь-яких нових доказів або обставин по справі останніми не наведено, клопотань про їх витребування/долучення тощо не заявлено. В протилежному випадку відкладення розгляду справи без пошуку реальних можливостей здійснювати правосуддя в умовах карантину може бути розцінено як самоусунення від виконання обов`язку по здійсненню розгляду справи. Додатково колегія суддів враховує, що відповідно до ч.5 ст.44 КАС України учасники справи зобов`язані: 1) виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; 2) сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; 3) з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; 4) подавати наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; 5) надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; 6) виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; 7) виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом. Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки суду, а й учасників справи. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989р. у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Він не буде відповідальним за відкладення, викликані станом його здоров`я, оскільки вони пов`язані з форс-мажорними обставинами. Окрім цього, Європейський суд з прав людини визнав явно необґрунтованим і тому неприйнятним звернення у справі «Varela Assalino contre le Portugal» (пункт 28, № 64336/01) щодо гарантій публічного судового розгляду. У цій справі заявник просив розглянути його справу в судовому засіданні, однак характер спору не вимагав проведення публічного розгляду. Фактичні обставини справи вже були встановлені, а скарги стосувалися питань права. Європейський суд вказав на те, що відмову у проведенні публічного розгляду не можна вважати необґрунтованою, оскільки під час провадження у справі не виникло ніяких питань, які не можна було вирішити шляхом дослідження письмових доказів. У випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку Європейського суду, є доцільнішим, ніж усні слухання; розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, з наступних підстав. Приймаючи рішення по справі та задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок прийняття Закону України № 1166-VII від 27.03.2014р. «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» пункт 164.2 ст.164 Податкового кодексу /ПК/ України доповнено новим підпунктом 164.2.19, через що відбулось фактичне звуження змісту та обсягу прав позивача на майно, зокрема, пенсійні виплати, на які він міг очікувати відповідно до норм законодавства чинного на момент виникнення відповідних прав. Після запровадження у законодавстві України в липні 2014 року оподаткування пенсій упродовж двох років Верховна Рада України тричі вносила зміни до ПК України щодо розглядуваного питання. Незважаючи на ту обставину, що зміни, внесені до ПК України Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» визнані неконституційними і втратили свою чинність з дня ухвалення рішення Конституційного Суду України №1-р/2018 від 27.02.2018р., незаконне утримання коштів з грошового утримання позивача у зв`язку з дією вищевказаних норм мало місце з лютого 2015 року по лютий 2018 року. Таким чином, ОСОБА_1 недоотримав належні йому виплати в розмірі 46548 грн. 07 коп. саме через дію неконституційної норми закону, тому компенсація цих коштів повинна бути здійснена в порядку ст.152 Конституції України, ст.22, 1175 ЦК України за рахунок коштів Державного бюджету України. Неконституційність закону, встановлена Конституційним Судом України, є підставою для застосування до Держави, Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування наслідків, передбачених ст.1175 ЦК України, оскільки регламентована цією нормою цивільно-правова відповідальність у вигляді відшкодування шкоди, заподіяної прийняттям нормативно-правових актів, визнаних незаконними, стосується також і випадків визнання неконституційними законів. Суд вбачав порушення права позивача на майно, яке розглядається як автономне поняття в розумінні ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та полягає в правомірному очікуванні, що набуте ним на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде реалізовано, в приватних власних інтересах, встановлених національним законодавством. Мається на увазі, що набувши право на відставку, позивач мав право очікувати отримання пенсійних виплат у розмірі, визначеному законодавством на дату виникнення такого права. Зміни в законодавстві нівелюють право позивача на майно, можливість правомірного очікування доходу. Внаслідок здійснених відрахувань з лютого 2015 року по лютий 2018 року позивачу завдано шкоду, що оцінюється в грошовому виразі, виходячи із сукупного розміру відрахувань, в сумі 46548 грн. 07 коп. Відтак, відповідач протиправно відмовив позивачу у поверненні незаконно стягнутих сум ПДФО та військового збору. Між тим, такі висновки суду першої інстанції не відповідають вимогам чинного законодавства, з огляду на таке. Як слідує з матеріалів справи, починаючи з 22.10.2002р., позивач ОСОБА_1 перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України та отримує пенсію за вислугу років, що підтверджується відповідним пенсійним посвідченням (а.с.15). Відповідно до листа № 123/Ш-01 (№133/Ш-01) від 19.03.2018р. та довідки Луцького об`єднаного управління Пенсійного фонду України у Волинській обл. № 6415 від 15.05.2018р. за період з лютого 2015 року по лютий 2018 року включно з пенсії позивача було утримано і перераховано до бюджету ПДФО у сумі 42665 грн. 06 коп. та військовий збір на суму 3883 грн. 01 коп. (а.с.16, 17). 18.12.2019р. позивач звернувся до Управління ДКС України у м.Луцьку Волинської обл. із заявою про повернення коштів в розмірі 46548 грн. 07 коп.(а.с.18). Згідно листа Управління ДКС України у м.Луцьку Волинської обл. № 05-17/1968 від 27.12.2019р. позивачу відмовлено у поверненні вказаної суми, оскільки відповідно до Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затв. постановою КМ України № 845 від 03.08.2011р., стягувач подає органу Казначейства в установлений спосіб документи зазначені у п.6 цього Порядку. У разі надання вказаних документів управлінням буде повернуто кошти (а.с.20). Не погодившись з такою відмовою, позивач подав заяву-скаргу від 19.02.2020р. (а.с.22-24) до ГУ ДКС України у Волинській обл., яка листом № 14-08-06/1176 від 05.03.2020р. залишена без задоволення, оскільки органи Казначейства не наділені повноваженнями приймати рішення про стягнення чи повернення коштів, утриманих з пенсійних виплат громадян. Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету (в тому числі для відшкодування (компенсації) шкоди, завданої органом державної влади у сфері нормотворчої діяльності) на підставі документів, визначених у п.6 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затв. постановою КМ України № 845 від 03.08.2011р., зoкpeмa, нa пiдcтaвi opигiнaлy викoнaвчoго документа (а.с.25-26). Частиною 1 ст.4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні. Законом України № 1166-VII від 27.03.2014р. «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» пункт 164.2 ст.164 ПК України доповнено новим підпунктом 164.2.19, яким передбачено включення до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять тисяч гривень на місяць, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати. Відповідно до Закону України № 71-VIII від 28.12.2014р. «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» до вказаної норми ПК України внесено нові зміни, що набрали чинності з 01.01.2015р., згідно з якими оподаткуванню податком підлягали суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує три розміри мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати. Відповідно до Закону України № 1411-VІІІ від 02.06.2016р. «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо звільнення від оподаткування пенсій», який набрав чинності з 01.07.2016р., підпункт 164.2.19 п.164.2 ст.164 ПК України викладено в наступній редакції: «суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати». Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2018 від 27.02.2018р. визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу першого пп.164.2.19 п.164.2 ст.164 ПК України, яким передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати. Положення абзацу першого пп.164.2.19 п.164.2 ст.164 Податкового кодексу України, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Положення абз. першого пп.164.2.19 п.164.2 ст.164 втратило чинність, як таке, що є неконституційним, на підставі Рішення Конституційного Суду № 1-р/2018 від 27.02.2018р. В частині ретроспективного застосування рішення Конституційного Суду України з метою поновлення прав позивача, який претендує на матеріальне відшкодування шкоди, завданої актами і діями, що пізніше визнані неконституційними, колегія суддів враховує наступне. Частинами першою, другою статті 152 Конституції України встановлено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Відповідно до ст.91 Закону України № 2136-VIII від 13.07.2017р. «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. З резолютивної частини рішення Конституційного Суду України № 1-р/2018 від 27.02.2018р. вбачається, що положення абзацу першого пп.164.2.19 п.164.2 ст.164 ПК України, визнано неконституційним і втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Акти Конституційного Суду України є правовими актами, приймаються спеціально уповноваженим органом, з дотриманням встановлених форми і процедури, і є обов`язковими до виконання на території України. Проте, акти Конституційного Суду України не регулюють суспільні відносини, оскільки до повноважень Конституційного Суду України не входить нормотворчість. Акти Конституційного Суду України конкретизують чинне законодавство, здійснюють тлумачення положень Конституції. Відповідно до ч.1 ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Це означає, що за загальним правилом норма права діє стосовно відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто, до певних юридичних фактів застосовується той закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали. Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів висловлював Конституційний Суд України. Згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997р. № 1-зп, від 09.02.1999р. № 1-рп/99, від 05.04.2001р. № 3-рп/2001, від 13.03.2012р. № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Оподаткування пенсії позивача з лютого 2015 року по лютий 2018 року здійснювалося за нормами діючого законодавства, в тому числі за приписами пп.164.2.19 п.164.2 ст.164 ПК України. Отже, до прийняття Конституційним Судом України рішення № 1-р/2018 від 27.02.2018р. вказані норми підлягали застосуванню, оскільки були прийняті законодавчим органом в установленому порядку. Отже, до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час оподаткування пенсії позивача упродовж лютого 2015 року лютого 2018 року. Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку про те, що факт прийняття рішення Конституційного Суду України № 1-р/2018 від 27.02.2018р. не може вплинути на спірні правовідносини, також вказане рішення не містить положень, які б поширювали його дію на відносини, що виникли до його прийняття. Водночас, такий висновок узгоджується з принципом юридичної визначеності (res judicata). Дія принципу res judicata передбачає встановлення у відносинах між сторонами спору, вирішеного остаточним і обов`язковим для сторін судовим рішенням, стану правової визначеності. Принцип правової визначеності є невід`ємною, органічною складовою принципу верховенства права. У широкому розумінні принцип правової визначеності являє собою сукупність вимог до організації та функціонування правової системи з метою забезпечення перш за все стабільного правового становища індивіда шляхом вдосконалення процесів правотворчості та правозастосування. Стосовно відшкодування шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними, колегія суддів звертає увагу на наступне. Відповідно до норми ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх службових повноважень. Згідно з ч.3 ст.152 Конституції України матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку. Спеціальний закон, який визначає порядок та механізм відшкодування шкоди, завданої актом, що визнаний неконституційним, відсутній. Підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначає Цивільний кодекс України. Статтею 1173 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Згідно з ст.1175 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів. Ця норма є спеціальною по відношенню до положень ст.1173 ЦК України, оскільки для її застосування необхідні певні особливі умови, а саме завдання шкоди в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта та визнання такого нормативно-правового акту незаконним та його скасування. Визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування врегульовано в ст.21 ЦК України. В частині другій цієї статті зазначено, що суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Звідси, визнання Конституційним Судом України окремих положень закону неконституційними не вважається тотожним визнанню нормативно-правового акту незаконним. Зміст ст.1175 ЦК України дає підстави для висновку про її застосування тільки у випадках, коли нормативно-правовий акт органу державної влади визнається незаконним і скасовується. Відповідно до ч.ч.1 і 2 ст.25 Бюджетного кодексу України (в редакції, чинній на момент звернення до суду з цим позовом) Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом. За змістом п.9 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету, відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) за рахунок коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) в межах бюджетних призначень за рішенням суду у розмірі, що не перевищує суми реальних збитків, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. За загальними положеннями про відшкодування шкоди майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (ч.1 ст.1166 ЦК України). Стаття 22 ЦК України передбачає право на компенсацію збитків у результаті порушення саме цивільного права позивача, тоді як предметом даного спору є відшкодування шкоди у вигляді недоотриманої суми пенсії через її оподаткування ПДФО та військовим збором. Звідси, заявлені позивачем збитки у вигляді недоотриманої пенсії або повернення незаконно утриманих з сум пенсії податків, не можуть бути відшкодовані в порядку ст.25 Бюджетного кодексу України за рахунок коштів державного бюджету, оскільки не належать до складу реальних збитків. Також частина друга ст.1 ЦК України встановлює правило, згідно з яким до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом. Отже, норми ст.1175 ЦК України навіть в якості аналогії закону не підлягають до застосування в розглядуваному випадку. Чинним законодавством не визначено порядку відшкодування шкоди органом державної влади у сфері нормотворчої діяльності, а тому правові підстави для стягнення з Держави Україна шкоди, заподіяної прийняттям акта, який згодом визнаний неконституційним, є відсутніми. Підсумовуючи наведене, оподаткування пенсії позивача і утримання з її суми ПДФО та військового збору, були правомірними та такими, що відповідали вимогам чинного законодавства, а тому є відсутні підстави для задоволення позову, оскільки будь-якої шкоди через визнання даних норм неконституційними позивачу не заподіяно. В цьому ж аспекті колегія суддів звертає увагу на такі важливі обставини щодо розуміння порушення майнових прав позивача. Згідно висновків суду першої інстанції внаслідок застосування акта, який визнаний неконституційним, позивач недоотримав кошти, на які мав законні сподівання, і які б міг отримати за інших звичайних умов. Відповідно до практики ЄСПЛ однією з визначальних обставин, за яких легітимні (законні) очікування можуть охоронятися статтею 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є законодавче закріплення права особи на отримання спірного майна (коштів, соціальних виплат тощо) або коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування. Разом з тим, не можна вважати законним очікування, коли у національному законодавстві відсутня норма права, яка передбачає право особи на отримання спірного майна (коштів, соціальних виплат, тощо) (напр. рішення Європейського суду з прав людини від 26.06.2014р. в справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та 71378/10). Апеляційний суд наголошує, що на момент виплати пенсії протягом спірного періоду в позивача не могло виникнути законних сподівань на таку пенсію в більшому розмірі (без її оподаткування), оскільки на цей момент діяли правові норми абзацу першого пп.164.2.19 п.164.2 ст.164 ПК України. Також покладаючись на практику ЄСПЛ, слід прийти до логічного та послідовного висновку про те, що право на компенсацію шкоди, заподіяної внаслідок прийняття акта, який визнаний неконституційним, не може виникнути, на підставі ч.3 ст.152 Конституції України, без відповідного закону, який визначає порядок реалізації цього права. Стосовно визначення належного відповідача по розглядуваній справі колегія суддів зазначає про таке. Саме на державу покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у адміністративних правовідносинах. Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Звідси, належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник адміністративних відносин, як правило, в особі органу, якого позивач зазначає порушником своїх прав. Належним є відповідач, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. Відтак, неналежним відповідачем є особа, яка не має відповідати за пред`явленим позовом. Тобто, у разі, якщо норма матеріального права, яка підлягає застосуванню за вимогою позивача, вказує на те, що відповідальність повинна нести інша особа, а не та, до якої пред`явлено позов, оскільки не є учасником спірних правовідносин, то підстави для задоволення такого позову є відсутніми. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКС України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не ДКС України чи її територіальний орган. Згідно з п.1 Положення про Державну казначейську службу України, затв. постановою КМ України № 215 від 15.04.2015р., Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів. Тобто, ДКС України є суб`єктом владних повноважень та здійснює публічно-владні управлінські функції у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів. Відповідно до пп.3 п.4 вказаного Положення Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду. Отже, виконуючи свої повноваження, ДКС України не здійснювало будь-яких протиправних дій відносно позивача, його прав та охоронюваних законом інтересів не порушувало. Оцінюючи в сукупності обставини справи та враховуючи вищенаведені положення законодавства, колегія суддів приходить до переконання про те, що заявлений позов є безпідставним та необґрунтованим, через що задоволенню не підлягає. В порядку ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви не підлягають відшкодуванню ОСОБА_1 , а суму сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта ГУ ДКС України у Волинській обл. Таким чином, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, яке полягає у застосуванні закону, який не підлягає застосуванню до розглядуваних правовідносин, що призвело до неправильного вирішення справи, через що рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні заявленого позову, з вищевикладених мотивів. Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ч.3 ст.243, ст.310, ч.2 ст.313, п.2 ч.1 ст.315, п.4 ч.1 ст.317, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській обл. задовольнити. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 01.06.2020р. в адміністративній справі № 140/4408/20 скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській обл. про визнання дій протиправними, відшкодування матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої пенсії, завданої законом, що визнаний неконституційним, - відмовити. Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви не підлягають відшкодуванню ОСОБА_1 ; суму сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Головне управління Державної казначейської служби України у Волинській обл. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку лише у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. М. Шавель судді О. І. Довга І. В. Глушко Дата складення повного тексту судового рішення: 11.11.2020р.