Постанова 4856 № 240/12913/20

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/12913/20 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Семенюк М.М. Суддя-доповідач - Гонтарук В. М. 10 листопада 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гонтарука В. М. суддів: Курка О. П. Білої Л.М. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2020 року (ухвалене в м. Житомир) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича про визнання протиправною та скасування постанови, В С Т А Н О В И В : в серпні 2020 року позивач звернувся до суду з позовом до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича про визнання протиправною та скасування постанови. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду 20 серпня 2020 року адміністративний позов задоволено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, прийняти нову постанову про відмову в задоволенні адміністративного позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело, на її переконання, до невірного вирішення справи. 09 листопада 2020 року до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому зазначено про безпідставність її доводів. Сторони в судове засідання не з`явились, про час, день та місце розгляду справи повідомлені завчасно та належним чином. Причини неявки суду не відомі. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, про що 10.11.2020 року було прийнято ухвалу. За таких умов, згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України у випадку неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, під час судового розгляду повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не відбувається. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду справи неоспорені факти про те, що 20.07.2020 постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича було відкрито виконавче провадження № 62607502 з виконання виконавчого напису № 9090, виданого 03.07.2020 приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу Гораєм О.С., про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Вердикт Капітал" заборгованості в розмірі 18473,17 грн. (а.с.15-16). Вважаючи вказану постанову протиправною, позивач звернувся до суду для її скасування. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне. Порядок і умови виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, регулюються Законом України від 02 червня 2016 року №1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі Закон № 1404-VІІІ). Згідно з частиною першою статті 1 Закону №1404-VIII, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. За приписами п. 3 ч. 1 ст. 3 Закону № 1404-VІІІ, примусовому виконанню підлягають, зокрема, рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів. Частинами 1, 2 ст. 5 Закону № 1404-VІІІ встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів". Приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону, крім : 1) рішень про відібрання і передання дитини, встановлення побачення з нею або усунення перешкод у побаченні з дитиною; 2) рішень, за якими боржником є держава, державні органи, Національний банк України, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, державні та комунальні підприємства, установи, організації, юридичні особи, частка держави у статутному капіталі яких перевищує 25 відсотків, та/або які фінансуються виключно за кошти державного або місцевого бюджету; 3) рішень, за якими боржником є юридична особа, примусова реалізація майна якої заборонена відповідно до закону; 4) рішень, за якими стягувачами є держава, державні органи; 5) рішень адміністративних судів та рішень Європейського суду з прав людини; 6) рішень, які передбачають вчинення дій щодо майна державної чи комунальної власності; 7) рішень про виселення та вселення фізичних осіб; 8) рішень, за якими боржниками є діти або фізичні особи, які визнані недієздатними чи цивільна дієздатність яких обмежена; 9) рішень про конфіскацію майна; 10) рішень, виконання яких віднесено цим Законом безпосередньо до повноважень інших органів, які не є органами примусового виконання; 11) інших випадків, передбачених цим Законом та Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів". Згідно ч. 2 ст. 24 Закону № 1404-VIIІ передбачено, що приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус визначає Закон України від 2 червня 2016 року № 1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (далі - Закон № 1403-VIII). В силу ст. 1 Закону № 1403-VIII, примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (надалі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців. Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 23 Закону № 1403-VIII, у Єдиному реєстрі приватних виконавців України містяться відомості про виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність. Виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя. Частинами 1, 2 ст. 25 Закону № 1403-VIII передбачено, що приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ. Разом з тим, п. 1 розділом ІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 зареєстровано в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2012 року за № 489/20802 (далі Інструкція №512/5) визначено, що виконавець при здійсненні виконавчого провадження зобов`язаний використовувати всі надані йому права та повноваження, необхідні для забезпечення неупередженого, ефективного, своєчасного і повного виконання рішення. Згідно п. 4 розділу ІІІ Інструкції № 512/5, виконавчий документ повертається без прийняття до виконання у випадках, передбачених частиною четвертою статті 4 Закону, про що орган державної виконавчої служби або приватний виконавець надсилає стягувачу повідомлення протягом трьох робочих днів з дня пред`явлення виконавчого документа. Виконавчий документ повертається стягувачу, зокрема, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю (п. 10 ч. 4 ст. 4 Закону №1404-VІІІ). За приписами п. 5 розділу ІІІ Інструкції № 512/5, у разі відсутності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. Відповідно до п. 10 розділу ІІІ Інструкції № 512/5, місце виконання рішення визначається відповідно до вимог, встановлених статтею 24 Закону. Аналіз вище зазначених правових норм, дає підстави для висновку, що приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи, місце виконання яких знаходиться у межах його виконавчого округу, в іншому випадку - виконавець зобов`язаний повернути виконавчий документ стягувачу. У свою чергу, місце виконання визначається, виходячи із місця проживання/перебування боржника або з місцезнаходження майна боржника. Водночас, як встановлено судом апеляційної інстанції, згідно паспорту позивача, він з 01.07.1998 зареєстрована в м. Житомирі, відповідно до витягу з наказу ТОВ НВП "НОКС" від 25.06.2020, позивач на момент прийняття спірної постанови працював на вказаному підприємстві. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідач ніяких доказів на підтвердження того, що на момент прийняття спірних постанов місцем проживання, перебування, роботи позивача або місцезнаходженням її майна була територія м. Києва, не надав. При цьому, позивач заперечує, що на момент відкриття виконавчого провадженні він проживав в м. Києві або там знаходилось його майно. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позов необхідно задовольнити, оскільки приватний виконавець ОСОБА_2 порушив правила територіальної діяльності приватних виконавців, так як, володіючи інформацією про місце реєстрації позивача (боржника), що не належить до її виконавчого округу, прийняла виконавчий документ з іншого виконавчого округу, що у свою чергу суперечить Закону № 1404-VІІІ та Інструкції № 512/5. Таких ж правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 30.04.2020 у справі №580/3311/19. Щодо твердження відповідача у апеляційній скарзі, що у виконавчому написі №9090, виданого 03.07.20, вчиненому приватним нотаріусом Житомирського нотаріального округу Гораєм О.С., чітко зазначено, що боржник проживає у межах виконавчого округу міста Києва, а саме, за адресою: АДРЕСА_1 , а тому у приватного виконавця не було підстав для повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку із пред`явленням не за місцем виконання, то суд апеляційної інстанції відхиляє такі, оскільки факт проживання позивача за вказаною адресою не підтверджений жодними належними та допустимими доказами. Крім того, зазначення у виконавчому написі однією з адрес реєстрації та фактичного проживання м. Київ, не підтверджує той факт, що місцем проживання/перебування позивача є саме місто Київ. Надаючи нотаріусу для вчинення виконавчого напису договір, третя особа могла вказати в ньому будь-яку адресу позивача, адже вказаний договір є лише роздруківкою, зробленою в програмі ПДФ, яку може зробити будь-хто за допомогою засобів комп`ютерної техніки. Частиною 5 ст. 24 Закону № 1404-УІІІ встановлено, що у разі необхідності проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець доручає проведення перевірки або здійснення опису та арешту майна відповідному органу державної виконавчої служби. Порядок надання доручень, підстави та порядок вчинення виконавчих дій на території, на яку поширюється компетенція іншого органу державної виконавчої служби, передачі виконавчих проваджень від одного органу державної виконавчої служби до іншого, від одного державного виконавця до іншого визначаються Міністерством юстиції України. Для проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи в іншому виконавчому окрузі приватний виконавець має право вчиняти такі дії самостійно або залучати іншого приватного виконавця на підставі договору про уповноваження на вчинення окремих виконавчих дій, типова форма якого затверджується Міністерством юстиції України. Отже, за результатом апеляційного розгляду справи колегія суддів підтримує позицію суду першої інстанції, що дії відповідача у спірних правовідносинах, що виникли між сторонами не відповідають критеріям, які наведені у ч. 2 ст. 2 КАС України. В свою чергу, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових, переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Зазначеним вимогам закону судове рішення відповідає. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Апеляційний суд вважає, що Житомирський окружний адміністративний суд не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Гонтарук В. М. Судді Курко О. П. Біла Л.М.