Постанова 4855 № 640/2995/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/2995/19 Суддя (судді) першої інстанції: Добрянська Я.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 листопада 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого-судді Парінова А.Б., суддів: Земляної Г.В., Епель О.В. при секретарі судового засідання Гужві К.М., за участю учасників судового процесу: від позивача (апелянта): не з`явились, від відповідача: Крилевець М.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 липня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, - В С Т А Н О В И В: До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 з позовом до Міністерства юстиції України в якому просила: - визнати наказ від 17.01.2019р. № 199/к незаконним; - зобов`язати Міністерство юстиції України поновити ОСОБА_1 на посаді експерта експертної групи зі стратегічного бюджетного планування Директорату стратегічного планування та європейської інтеграції Міністерства юстиції України; - виплатити компенсацію за час вимушеного прогулу. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржуваний наказ є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки під час його прийняття не дотримано вимог Закону України "Про державну службу" в частині строку випробувального терміну, а доповідна записка та попередження про звільнення не можуть слугувати підставами для звільнення та видання оскаржуваного наказу. З огляду на що просить задовольнити позовні вимоги. За наведених обставин, позивач вважає оскаржуване рішення незаконним та необґрунтованим, та таким що підлягає скасуванню. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 липня 2020 року в задоволенні позову відмовлено повністю. Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на обставини аналогічні викладеним у позові та стверджуючи про невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, а також порушення останнім норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначене судове рішення та прийняти нове, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі. Так, вимоги апеляційної скарги позивач обґрунтовує, зокрема тим, що судом першої інстанції не було надано правової оцінки всім доводам його позовної заяви, а також не взято до уваги що відповідач не виконав покладеного на нього вимогами КАС України обов`язку щодо доведеності правомірності прийнятого рішення. Разом з тим, позивач вказуючи про невідповідність висновків суду обставинам справи та нормам чинного законодавства зазначає, що нею було виконано практично всі пункти завдання у період випробування при цьому, позивач звертає увагу, що замість передбачених нормативами виконання 5 завдань на термін випробування їй було встановлено 8 завдань та одне додаткове завдання. Позивач вважає, що висновок суду про недбале виконання нею посадових обов`язків не може ґрунтуватись виключно на даних доповідної записки однієї особи. Натомість, вказує, що судом першої інстанції безпідставно не було враховано, що станом до процедури звільнення вона не мала жодних зауважень з приводу її роботи. Також, позивач не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо правомірності продовження терміну випробування та стверджує, що останнім днем випробувального терміну було 15.01.2019, а тому у відповідача були відсутні правові підстави для її звільнення. За наведених обставин, позивач вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. При цьому, позивач вважає, що суд першої інстанції вирішуючи даний спір у порядку письмового провадження та більше встановленого нормами КАС України шестидесятиденного строку порушив норми процесуального права. Відповідачем було подано відзив на апеляційну скаргу відповідно до змісту якого останній зазначає, що з доводами апеляційної скарги категорично не погоджується та вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, надав їм належну правову оцінку у відповідності до норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, у зв`язку з чим дійшов законного та обґрунтованого висновку про наявність правових для задоволення позовних вимог. У судове засідання апелянт, будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, не з`явилась та явку уповноваженого представника до суду не забезпечила. Разом з тим, до суду надійшло клопотання апелянта про відкладення апеляційного розгляду справи у зв`язку з її перебуванням на амбулаторному лікуванні. Розглянувши зазначене клопотання апелянта, колегія суддів протокольною ухвалою від 05 листопада 2020 року відмовила у задоволенні клопотання апелянта про відкладення апеляційного розгляду справи та керуючись приписами ч. 2 ст. 313 КАС України визнала за можливе здійснити апеляційний розгляд справи за відсутності апелянта та/або його представника. Представник відповідача у судовому засіданні просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду від 13 липня 2020 року залишити без змін з підстав викладених у відзиві на апеляційну скаргу. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного. Як було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 20.06.2018 ОСОБА_1 призначено на посаду державного експерта експертної групи зі стратегічного бюджетного планування Директорату стратегічного планування та європейської інтеграції Міністерства юстиції України, як переможця конкурсу з випробувальним терміном 6 місяців, що підтверджується наказом Міністерства юстиції України від 18.06.2018р. № 2269/к "Про призначення" (а.с. 11). Наказом Міністерства юстиції України від 26.06.2018 № 2437/к на період випробування ОСОБА_1 встановлені вісім завдань та критеріїв, за якими визначається відповідність займаній посаді державного експерта експертної групи зі стратегічного бюджетного планування Директорату стратегічного планування та європейської інтеграції. Наказом Міністерства юстиції України від 31.08.2018р. № 3332/к "Про продовження строку випробування" позивачу продовжено строк випробування на 1 календарний день по 20.12.2018р. у зв`язку з перебуванням 27.08.2018р. у відпустці без збереження заробітної плати (а.с. 35) Наказом Міністерства юстиції України від 26.11.2018р. № 4421/к "Про продовження строку випробування" позивачу продовжено строк випробування на 8 календарних днів по 28.12.2018р. у зв`язку з відсутністю на роботі внаслідок тимчасової непрацездатності (а.с. 36). Наказом Міністерства юстиції України від 29.12.2018р. № 5004/к "Про продовження строку випробування" позивачу продовжено строк випробування по 23.01.2019р. у зв`язку з відсутністю на роботі у період випробування з 17.12.2018р. по 11.01.2019р. внаслідок тимчасової непрацездатності та перебуванням у щорічній основній оплачуваній відпустці (а.с. 37). 11.01.2019 ОСОБА_1 попереджено про звільнення у зв`язку із встановленням невідповідності займаній посаді на підставі п. 2 ч.1 ст. 87 Закону України "Про державну службу". Наказом Міністерства юстиції України від 17.01.2019 № 199/к "Про звільнення" позивача звільнено з посади державного експерта експертної групи зі стратегічного бюджетного планування Директорату стратегічного планування та європейської інтеграції 21.01.2019 у зв`язку з встановленням невідповідності займаній посаді з припиненням державної служби на підставі п. 2 ч.1 ст. 87 Закону України "Про державну службу" . Підставою для прийняття вищезазначеного наказу зазначено: попередження про звільнення ОСОБА_1 від 21.12.2018 та доповідна записка генерального директора Директорату стратегічного планування та європейської інтеграції Зайченко Ю.І. (а.с. 12, 20-21, 22-23). Позивач, вважаючи вищезазначений наказ протиправним та таким, що підлягає скасуванню, звернулась до суду за захистом своїх прав, свобод інтересів з даним позовом. Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу", підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування та при цьому, відповідно до вимог чинного законодавства оцінка діяльності державного службовця під час випробування є виключною компетенцією суб`єкта призначення. Разом з тим, судом першої інстанції зазначено, що позивача в межах строків встановлених ч. 6 ст. 35 Закону України "Про державну службу" було попереджено про наступне звільнення (тобто в межах строку випробування, зокрема, до його закінчення, а саме 11.01.2019) у зв`язку із встановленням невідповідності державного службовця займаній посаді на підставі п. 2 ч. 1 ст. 87 Закону із зазначенням підстав невідповідності займаній посаді, що свідчить про законність та обґрунтованість оскаржуваного наказу. Переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке. Спірні правовідносини врегульовано, зокрема, Законом України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VIII (далі - ЗУ № 889-VIII) відповідно до приписів якого визначено, що відносини, що виникають у зв`язку зі вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом (стаття 5). Приписами ч. 1 ст. 21 ЗУ № 889-VIII визначено, що вступ на державну службу здійснюється шляхом призначення громадянина України на посаду державної служби за результатами конкурсу. Відповідно до вимог ст. 35 ЗУ № 889-VIII, в акті про призначення на посаду суб`єкт призначення може встановити випробування з метою перевірки відповідності державного службовця займаній посаді із зазначенням його строку. При призначенні особи на посаду державної служби вперше встановлення випробування є обов`язковим. На строк випробування державному службовцю визначаються завдання, зміст та обсяг яких має відповідати посадовим обов`язкам. Строки виконання завдань мають бути реальними для досягнення необхідного результату. Випробування встановлюється строком від одного до шести місяців. У разі незгоди особи з рішенням про встановлення випробування вона вважається такою, що відмовилася від зайняття посади державної служби. У такому разі застосовується відкладене право суб`єкта призначення на повторне визначення переможця конкурсу. Якщо державний службовець у період випробування був відсутній на роботі у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, перебуванням у додатковій відпустці у зв`язку з навчанням або з інших поважних причин, строк випробування продовжується на відповідну кількість днів, протягом яких він фактично не виконував посадові обов`язки. Суб`єкт призначення має право звільнити державного службовця з посади до закінчення строку випробування у разі встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді на підставі пункту 2 частини першої статті 87 цього Закону. Суб`єкт призначення попереджає державного службовця про звільнення у письмовій формі не пізніш як за сім календарних днів. Як було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач була призначена на посаду державного експерта експертної групи зі стратегічного бюджетного планування Директорату стратегічного планування та європейської інтеграції Міністерства юстиції України з 20 червня 2018 року з випробувальним терміном 6 місяців. У зв`язку з перебуванням позивача 27 серпня 2018 року у відпустці наказом від 31.08.2018 № 3332/к строк випробування ОСОБА_1 було продовжено по 20 грудня 2018 року. У зв`язку з відсутністю позивача на роботі внаслідок тимчасової непрацездатності наказом від 26.11.2018 № 4421/к строк випробування ОСОБА_1 було продовжено по 28 грудня 2018 року. У зв`язку з відсутністю позивача на роботі внаслідок тимчасової непрацездатності та перебуванням у щорічній основній оплачу вальній відпустці наказом від 29.12.2018 № 5004/к строк випробування ОСОБА_1 було продовжено по 23 січня 2018 року. При цьому, колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта щодо неправомірності встановлення у цих наказах дат продовження випробувального терміну, оскільки вказані накази не становлять предмет даного спору, а тому судом апеляційної інстанції не надається правова оцінка цим наказам в межах розгляду даного спору. Також, колегією суддів не приймаються до уваги посилання апелянта про те, що вона не оскаржувала зазначені накази, оскільки не була з ними ознайомлена. Щодо вказаних тверджень апелянта колегія суддів зазначає, що зазначені обставини є підставами для поновлення строку звернення до суду з позовом про оскарження цих наказів, проте, позивачем не було подано в межах даної адміністративної справи заяви про збільшення позовних вимог. Крім того, на переконання колегії суддів, звертаючись до суду з даним позовом, позивач була обізнана про існування зазначених наказів або мала реальну можливість ознайомитись з ними. Таким чином, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правильно вказав про те, що зазначені накази є чинними та правомірно не прийняв до уваги посилання позивача про те, що граничним днем закінчення її випробування є 06.01.2019 та/або 16.01.2019. Надаючи правову оцінку доводам апелянта та висновкам суду першої інстанції щодо підстав та процедури звільнення позивача, колегія суддів зазначає про таке. Як вбачається зі змісту оскаржуваного наказу підставою для звільнення позивача визначено: попередження про звільнення ОСОБА_1 від 21.12.2018 та доповідна записка генерального директора Директорату стратегічного планування та європейської інтеграції Зайченко Ю.І. Зі змісту наявної у матеріалах справи доповідної записки генерального директора Директорату стратегічного планування та європейської інтеграції Зайченко Ю.І. вбачається, що згідно з наказом Міністерства юстиції України від 26.06.2018р. № 2437/к на період випробування ОСОБА_1 встановлені вісім завдань та критеріїв, за якими визначається відповідність займаній посаді державного експерта експертної групи зі стратегічного бюджетного планування Директорату стратегічного планування та європейської інтеграції. Водночас, восьми завданням було: "методологічно-консультативна допомога структурним підрозділам центрального апарату Міністерства з питань формування фінансово-економічних показників досягнення стратегічних цілей Міністерства. Ключовим показником результативності виконання даного завдання є наступний: "методичні рекомендації", який повинен бути виконаний не пізніше грудня 2018 року. Водночас, станом на 18.12.2018 вищезазначене завдання не виконано, оскільки методичні рекомендації з питань формування фінансово-економічних показників досягнення стратегічних цілей Міністерства розроблено не було. При цьому, ОСОБА_1 не було наведено жодної об`єктивної причини, внаслідок якої невиконання вищезазначеного завдання не є можливим або внаслідок якої виникають труднощі в виконанні завдання. Крім того, другим завданням було: "аналіз досвіду розробки бюджетних програм Міністерства юстиції України як головного розпорядника бюджетних коштів спільного з Мінфіном України активності за 2015-2017 роки (терміни, показники, процедури узгодження та коригування)". Ключовим показником результативності виконання вказаного завдання є: "досвід проаналізовано, оцінено, висновки стали підґрунтям для підвищення ефективності та результативності процесу розробки бюджетних програм", який мав бути виконаний повністю не пізніше липня 2018 року. Водночас, станом на кінець липня 2018 року вищезазначене завдання виконано частково, а саме було здійснено лише аналіз досвіду розробки бюджетних програм Міністерства юстиції України як головного розпорядника бюджетних коштів, однак комплексного кінцевого результату, а саме: "висновки стали підґрунтям для підвищення ефективності та результативності процесу розробки бюджетних програм" досягнуто не було. Висновки за результатом аналізу та оцінки сформовано не було, внаслідок чого ефективність та результативність процесу розробки бюджетних програм за допомогою проведеного аналізу не підвищилась. Вищевикладене, як вбачається з доповідної записки, є свідченням недбалого виконання посадових обов`язків, несвоєчасного та неякісного виконання завдань та доручень. З огляду на зазначене вбачається недостатній рівень професійної компетентності та незадовільна організація роботи, що, на думку відповідача, свідчить про невідповідність займаній посаді. Разом з цим, під час судового та апеляційного розгляду справи позивачем не надано доказів на спростування вказаних у доповідній записці посадової особи відповідача доводів щодо неналежного виконання завдань та критеріїв, за якими визначається відповідність займаній посаді державного експерта експертної групи зі стратегічного бюджетного планування Директорату стратегічного планування та європейської інтеграції та відповідно не доведено належного виконання визначених їй завдань та критеріїв, за якими визначається відповідність її займаній посаді. При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оцінка діяльності державного службовця під час випробування є виключною компетенцією суб`єкта призначення. Також, на переконання колегії суддів, судом першої інстанції було правильно вказано про те, що позивач, погоджуючись із встановленням їй випробувального строку усвідомлювала та передбачала наслідки випробування, зокрема, звуження її гарантій щодо проходження державної служби та наявність у суб`єкта призначення повноважень щодо оцінки діяльності державного службовця протягом строку випробування за внутрішнім переконанням. Разом з тим, судом встановлено, що в межах строків встановлених ч. 6 ст. 35 Закону України "Про державну службу" ОСОБА_1 було попереджено про наступне звільнення у зв`язку із встановленням невідповідності державного службовця займаній посаді підставі п. 2 ч. 1 ст. 87 Закону із зазначенням підстав невідповідності займаній посаді. Положеннями п. 4 ч. 1 ст. 83 № 889-VII регламентовано, що державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення з підстав, визначених статтею 87 Закону № 889-VII. У свою чергу, п. 2 ч. 1 ст. 87 ЗУ № 889-VII передбачено, що підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування. Отже, з аналізу наведених норм законодавства вбачається, що наслідком не проходження випробувального строку у разі встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування є припинення державної служби шляхом звільнення. Іншого чинним законодавством України не передбачено. При цьому, прийняти такий акт суб`єкт призначення має право в будь-який час протягом строку випробування та до закінчення цього строку. За наведених обставин колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта про відсутність у відповідача правових підстав для її звільнення, а також щодо порушення процедури її звільнення, з огляду на безпідставність та необґрунтованість вказаних доводів. З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що доводи позивача про незаконність оскаржуваного рішення відповідача є безпідставними та необґрунтованими. Натомість, під час апеляційного розгляду даної справи судовою колегією не встановлено порушення відповідачем вимог чинного законодавства щодо прийняття оскаржуваного наказу та звільнення позивача у зв`язку із встановленням невідповідності займаній посаді на підставі п. 2 ч.1 ст. 87 Закону України "Про державну службу". Відповідно до вимог ч. 1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 ст.77 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, який відповідачем в даному випадку виконаний. Враховуючи принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів, а також у доведенні перед судом їх переконливості, суд зазначає, що обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідачем не звільняє позивача від обов`язку доказування протилежного. Разом з цим, позивачем не наведено жодних обґрунтованих доводів та не надано належних та допустимих доказів протиправності прийнятого суб`єктом владних повноважень рішення, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. За наведених обставин, колегія суддів приходить до висновку про правомірність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог. При цьому, колегія суддів не приймає доводи апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права у зв`язку з тим, що справу було розглянуто у порядку письмового провадження. Так, колегія суддів зазначає, що відповідно до приписів ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. Відповідно до приписів ч. 4 вказаної статті за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Суд має відмовити у розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження або постановити ухвалу про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, якщо після прийняття судом до розгляду заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог або зміну предмета позову справа підпадає під дію частини четвертої цієї статті. Водночас. колегією суддів встановлено, що спір у даній справі не є таким, що визначений переліку ч. 4 ст. 257 КАС України. Натомість, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до приписів ст. 12 КАС України спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. При цьому, відповідно до приписів п. 1 ч. 6 вказаної норми для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище. З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було розглянуто дану справу у порядку спрощеного позовного провадження з дотриманням вимог процесуального права. Щодо посилання апелянта на порушення судом першої інстанції строків розгляду адміністративної справи, то колегія суддів зазначає, що зазначене порушення норм процесуального права не є суттєвим та не впливає на правильність вирішення даного спору по суті. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Разом з цим, колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції було у повній мірі встановлено обставини справи, яким надано належну правову оцінку із дотриманням діючих норм матеріально та процесуального права. У свою чергу, вказані в апеляційній скарзі доводи позивача не свідчать про наявність передбачених ст. 317 КАС України підстав для скасування рішення суду першої інстанції, зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 242-245, 308, 310, 313, 315-316, 321-322, 325, 328-329 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від від 13 липня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя А.Б. Парінов Судді: Г.В. Земляна О.В. Епель