Постанова 4852 № 160/4944/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 05 листопада 2020 року м. Дніпросправа № 160/4944/19 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Юрко І.В. (доповідач), суддів: Чабаненко С.В., Чумака С.Ю., секретарі судового засіданні Сколишеві О.О., за участі позивача ОСОБА_1 , представника позивача Афоніна О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2019 року в адміністративній справі № 160/4944/19 (головуючий суддя першої інстанції Прудник С.В.) за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської митниці ДФС про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів, - В С Т А Н О В И В: Позивач 30.05.2019 року звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Дніпропетровської митниці ДФС, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Дніпропетровської митниці ДФС про коригування митної вартості № UA110000/2019/200052/2 від 22.02.2019 року. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2019 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, про задоволення позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Позивач вказує, що судом не надана оцінка тим обставинам, що відповідач не мав права вимагати подання будь-яких додаткових документів, окрім тих що ним були подані. Вважає що поданих ним митної декларації та інвойсу достатньо для підтвердження митної вартості товару. Позивач також зазначає, що в рішенні митного органу вказано про застосування останнього 6-го резервного методу визначення митної вартості, однак не вказано, чому не можливо було визначити митну вартість на підставі 2-го (за ціною договору щодо ідентичних товарів) або 3-го методу (за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів. Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Позивач та представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримали, просили їх задовольнити. Представник відповідача в судове засідання апеляційної інстанції не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Відповідно до частини другої статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та представника позивача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, встановила наступне. Позивач - ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ). Відповідач - Дніпропетровська митниця ДФС є суб`єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах реалізує надані йому Митним кодексом України повноваження. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 19.02.2019 року ОСОБА_1 до Дніпропетровської митниці ДФС подана митна декларація №UA110150/2019/210398 для оформлення в режимі імпорту для здійснення митного оформлення в режимі імпорту транспортного засобу - «Автомобіль легковий для перевезення людей, ще використовувався: марка: SKODA, модель: ОСТАVIA, номер кузова/VIN - НОМЕР_2 ; тип двигуна - дизель, робочий об`ємом циліндрів - 1598 см3, потужність - 77 кВт; екологічна норма не нижче EURO - 2; показник одометра (згідно акту митного огляду )- 175646 км; дата виготовлення - 10.02.2015; дата першої реєстрації - 24.02.2015; колір - чорний; реєстраційний номер - НОМЕР_3 . Торговельна марка: SKODA. Країна походження Чехія» (далі - Товар). Ввезено на митну територію України через пункт пропуску «Лужанка-Берегшурань» митного поста «Лужанка» Закарпатської митниці ДФС на підставі попередньої митної декларації від 15.02.2019 року №UA110150/2019/209373. Митна вартість товару заявлена позивачем за ціною договору (основний метод) відповідно до ст.58 МКУ, а саме: 8600,00 євро, що за курсом на день подання МД відповідає 264847, 35 грн. Отримувача даного транспортного засобу заявлено позивача. Для підтвердження заявленої митної вартості товару під час проведення митного контролю та митного оформлення позивачем разом з МД надано наступні документи: - рахунок фактура (інвойс) від 14.02.2019 року №3.024.250; - акт про проведення огляду транспортного засобу від 16.02.2019 року №UA305260/2019/000960, складений Закарпатською митницею ДФС; - свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу від 14.02.2019 року № НОМЕР_4 ; - свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу від 14.02.2019 року № НОМЕР_5 ; - договір про надання послуг митного брокера від 15.02.2019 року № 342/1; - паспорт громадянина України від 13.04.1999 року № НОМЕР_6 ; - інформація від 19.02.2019 року з мережі інтернет, щодо VIN-коду; - митна декларація країни відправлення від 15.02.2019 року №19DE335600630153E9; -касовий ордер, що підтверджує сплату митних платежів від 05.02.2019 року №0.0.1267686112.1; - закордонний паспорт від 07.08.2017 № НОМЕР_7 . 22.02.2019 року Дніпропетровською митницею ДФС прийняте рішення про коригування митної вартості товарів № UA110000/2019/200052/2, за яким митна вартість товару скоригована в сторону збільшення з 8600 євро до 12000 євро та у якому вказано про застосування другорядного методу визначення митної вартості - резервного (а.с.12-13). Не погодившись із вказаним рішенням про коригування митної вартості, позивач оскаржив його до суду. Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано під час подання митної декларації від 19.02.2019 року №UA110150/2019/210398 для митного оформлення документи на підтвердження числових значень всіх складових митної вартості, з метою зменшення бази оподаткування товару. Доказів оплати вартості придбаного автомобіля позивачем митному органу та суду не надано. Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Спірні відносини регулюються розділом III Митного кодексу України від 13.03.2012 року 4495-VI. Митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, відповідно до статті 49 МК України є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані, зокрема, подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню (частина друга статті 52 МК України). Відповідно до статті 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування (частина друга статті 53 МК України). Як визначено у частині третій статті 53 МК України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи відповідно до переліку, наведеного в даній нормі. Відповідно до частин першої - третьої статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу. Згідно із частинами шостою та сьомою вказаної статті МК України орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості. Відповідно до частини першої статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Положеннями частин другої та третьої статті 57 МК України визначено, що основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. За приписами частини восьмої статті 57 МК України у разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу. Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що основним методом визначення митної вартості товарів є перший метод (за ціною договору), але обов`язок довести задекларовану митну вартість товару лежить на декларанті. Декларант при митному оформленні імпортованого товару зобов`язаний надати документи за переліком, визначеним частиною другою статті 53 МК України. Контролюючий орган вправі витребувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Водночас, наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Такі сумніви можуть бути зумовлені, зокрема неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товару, невідповідністю характеристик товару, зазначених у поданих документах, результату митного огляду цього товару, порівнянням заявленої митної вартості з митною вартістю ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 07 травня 2020 у справі № 826/10527/17, від 19 червня 2020 року у справі №К/9901/31560/19, №К/9901/34055/19. Судом першої інстанції встановлено, що на підтвердження митної вартості транспортного засобу марки «SKODA» моделі «OCTAVIA» 2015 року випуску, визначеною за першим методом - за ціною договору, позивачем надано митному органу рахунок-фактуру (інвойс) від 14.02.2019 року №3.024.250, оформлений нерезидентом - компанією «MTS AUTOMOBILE GMBH». Інші надані позивачем документи (акт про проведення огляду транспортного засобу, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, договір про надання послуг митного брокера, іформація з мережі інтернет, митна декларація, платіжний документ про сплату митних та інших платежів, паспорта) митної вартості товару не стосуються. Отже, на підтвердження заявленої митної вартості товару надано виключно рахунок-фактуру, який стосується правовідносин, учасником яких позивач не є, що, на переконання апеляційного суду, не може вважатися наданням достатніх документів на підтвердження митної вартості товару, заявленої декларантом. Таким чином, висновки суду першої інстанції про те, що надані до митного оформлення документи не є достатніми для підтвердження заявленої декларантом митної вартості транспортного засобу є правильними. Долучений позивачем до матеріалів справи висновок експерта про оцінку транспортного засобу не може бути врахований судом, оскільки такий складений 11 квітня 2019 року, відповідно, не подавався митному органу під час митного оформлення автомобіля 19 лютого 2019 року. Відтак, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції про наявність у митного органу обґрунтованих сумнівів у правильності визначення митної вартості декларантом, оскільки позивачем не надано достатній пакет документів, який би підтвердив числові значення складових митної вартості автомобіля, відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за цей транспортний засіб позивачем, що в свою чергу було правовою підставою для витребування відповідачем додаткових документів у декларанта та надало митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Зі встановлених судами обставин справи вбачається, що у митного органу виникли обґрунтовані сумніви у правильності визначення декларантом митної вартості, оскільки заявлена митна вартість товару не підтверджена документально, про що зазначено безпосередньо і в рішенні про коригування митної вартості. Варто зауважити, що документи про умови придбання цього автомобіля не можна вважати такими, що містять відомості щодо ціни договору, що була фактично сплачена або підлягала сплаті саме позивачем за вказаний автомобіль. Отже, відповідач не мав достатніх підстав для визнання митної вартості автомобіля за основним методом (ціною договору) виключно на підставі ціни договору, ,що, відповідно, зумовлює можливість понесення позивачем додаткових витрат, які б могли вплинути на складові митної вартості. Таким чином, колегія суддів вважає, що митницею правомірно витребувано додаткові документи - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару, оскільки декларантом було зазначено про повну сплату покупцю за автомобіль; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування. При цьому, ці документи визначені частиною другою статті 53 МК України, як такі, що підтверджують митну вартість товарів, тобто які є основними при митному оформленні товару. Враховуючи, що на пропозицію митниці додаткових документів позивачем не було надано, а надані не давали можливості для застосування першого методу, відповідно до приписів Митного кодексу України було проведено процедуру консультацій, під час якої встановлена неможливість застосування другорядних 2а, 2б, 2в, 2г методів визначення митної вартості. Відповідно митним органом правомірно застосовано резервний метод 2ґ. Позивач в своєму позові та апеляційній скарзі посилається на ту обставину, що митним органом неправомірно застосовано резервний метод 2г, тільки тому, що у використаній відповідачем митній декларації показник одометру дорівнює 84963 км, а показним одометра задекларованого ним транспортного засобу дорівнює 175646 км. Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на таке. В даній категорії справ визначення понять ідентичних товарів, або подібних (аналогічних) товарів не завжди є доцільним, оскільки кожний автомобіль з його показниками, технічними характеристиками, комплектацією, умовами експлуатації, країни походження, станом доріг країни, з якої він ввозиться на територію України, є індивідуальним. Будь-які розбіжності у вказаних показниках різних транспортних засобів виключають порівняння їх як ідентичних або аналогічних, та можливість застосування другорядних 2а, 2б, 2в, 2г методів визначення митної вартості. На думку колегії суддів, в розумінні пункту 2 частини першої статті 57 МК України визначення ідентичних товарів та подібних (аналогічних) товарів при застосуванні до транспортних засобів, йде мова про ввезення нових автомобілів однакової марки і модельного ряду, одного року випуску. Посилання позивача на постанови Верховного Суду у справах №160/9473/19, №520/7041/19 колегія суддів вважає недоцільним, оскільки вказаними постановами справи повернуті до судів першої інстанції на новий розгляд, а відтак не містять правової позиції щодо застосування матеріального права по вказаній категорії справ. З урахуванням викладених вище обставин в їх сукупності колегія суддів вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних та обгрунтованих юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними. Оскільки за приписами ч.1 статті 310 КАС України апеляційний розгляд здійснено за правилами спрощеного позовного провадження, справа згідно із ч.4 ст.257 КАС України не відноситься до таких, які не можуть бути розглянуті за вказаними правилами, то судове рішення суду апеляційної інстанції згідно із п.2 ч.5 ст.328 КАС України не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених цим пунктом. Керуючись статтями 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2019 року в адміністративній справі № 160/4944/19 залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2019 року в адміністративній справі № 160/4944/19 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Повне судове рішення складено 09 листопада 2020 року. Головуючий - суддя І.В. Юрко суддя С.В. Чабаненко суддя С.Ю. Чумак