Ухвала КЦС ВС № 202/1992/14

Ухвала 10 листопада 2020 року м. Київ справа № 202/1992/14 провадження № 61-15827ск20 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 04 вересня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 вересня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, ВСТАНОВИВ: У лютому 2014 року Публічне акціонерне товариство «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Акцент-банк» (далі - ПАТ «Акцент-банк»), ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позовна заява мотивована тим, що 28 травня ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит у розмірі 1 437,70 грн зі сплатою процентів за користування кредитним лімітом у розмірі 24 % річних та кінцевим терміном повернення - 27 травня 2007 року. На забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором, 20 жовтня 2010 року позивач та ПАТ «Акцент-банк» уклали договір поруки. Відповідач порушив умови укладеного договору, у зв`язку з чим станом на 29 листопада 2013 року утворилась заборгованість у розмірі 47 984,66 грн, з яких 1 437,70 грн - заборгованість за кредитом, 14 492,93 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом, 276,00 грн - заборгованість із комісії за користування кредитом, 29 016,86 грн - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, 500,00 грн - пеня (фіксована частина), 2 261,17 грн - штраф (процентна складова). У зв`язку з викладеним ПАТ КБ «Приватбанк» просив суд стягнути зі ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 37 984,66 грн та солідарно з відповідачів 10 000,00 грн. Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15 травня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 січня 2016 року, в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. Постановою Верховного Суду від 21 лютого 2018 року касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15 травня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 січня 2016 року в частині вирішення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ПАТ «Акцент-банк» про стягнення заборгованості скасовано, провадження у справі в цій частині закрито. Заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15 травня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 січня 2016 року в частині вирішення позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості скасовано, справу передано в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 04 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 28 вересня 2020 року, позов АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 437,70 грн, яка складається з заборгованості за тілом кредиту. Вирішено питання судових витрат. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Задовольняючи частково позовні вимоги Банку, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, прийшов до правильного та обґрунтованого висновку, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, оскільки без надання підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про процентну ставку за кредитом, сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору. АТ КБ «ПриватБанк» у жовтні 2020 року засобами поштового зв`язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 04 вересня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 вересня 2020 року у вищевказаній справі. В касаційній скарзі заявник просить, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, оскаржувані судові рішення скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» у повному обсязі. Верховний Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Згідно з пунктом 1 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України). Ціна позову у даній справі становить 37 984,66 грн, яка станом на 01 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102,00 грн х 100 = 210 200,00 грн), а тому у розумінні ЦПК України справа є малозначною. Ураховуючи, що стаття 19 ЦПК України розташована у Розділі I Загальних положень цього Кодексу, суд вправі відносити справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду. При цьому, за змістом пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України справи, зазначені в ньому, є малозначними в силу властивостей, притаманних такій справі, виходячи з ціни пред`явленого позову та його предмета, без необхідності ухвалення окремого судового рішення щодо віднесення зазначеної справи до відповідної категорії. Верховним Судом ураховано, що оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій ухвалені після набрання чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», тобто після 15 грудня 2017 року. Отже, зазначена справа є малозначною в силу вимог закону, яким, за загальним правилом, виключається можливість перегляду ухвалених у ній судових рішень судом касаційної інстанції. Посилання заявника на неврахування судами попередніх інстанцій судової практики, відповідно до якої підписання позичальником довідки про умови кредитування є підтвердженням ознайомлення з такими умовами не свідчить про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки зі змісту оскаржуваних судових рішень убачається, що в частині вимог про стягнення з відповідача заборгованості за відсотками за користування кредитом та неустойки позивачу відмовлено з огляду на недоведеність цих вимог. Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку й становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування. Касаційна скарга не містить інших посилань на винятки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню. Верховний Суд таких випадків не встановив, заявник їх наявність не обґрунтував. Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. При цьому Верховний Суд враховує рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року № R (95) 5, згідно яких державам-членам необхідно вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року). Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. З урахуванням наведеного, оскільки АТ КБ «ПриватБанк» подало касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, а обставини, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не підтвердились, то відсутні підстави для відкриття касаційного провадження у справі. Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України,

УХВАЛИВ: У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 04 вересня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 вересня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик