Постанова 4824 № 761/25661/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 03680 м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, Справа № 761/25661/20 Головуючий у 1 інстанції - Волошин В.О. Апеляційне провадження № 22-ц/824/12966/2020 Доповідач - Мараєва Н.Є. ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 03 листопада 2020 року Київський апеляційний суд в складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого: Мараєвої Н.Є. Суддів: Заришняк Г.М., Рубан С.М. При секретарі: Гаврюшенко К.О. розглянули у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 20 серпня 2020 року в справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про вжиття заходів забезпечення позову до його пред`явлення Заслухавши доповідь судді Мараєвої Н.Є, учасників справи, які з`явились у судове засідання, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, - ВСТАНОВИЛА: Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 20 серпня 2020 року залишено без задоволення заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про вжиття заходів забезпечення позову до його пред`явлення. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 20 серпня 2020 року та винести нову, якою вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на 1/3 частину квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_2 , посилаючись на те, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, не надав належної оцінки доказам, порушив норми матеріального та процесуального права. 08 жовтня 2020 року до Київського апеляційного суду від представника ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 20 серпня 2020 року без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, в серпні 2020 року представник ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про вжиття заходів забезпечення позову до подання позовної заяви, шляхом накладення арешту на 1/3 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_2 . В обґрунтування заяви представник ОСОБА_1 зазначав, що 25 листопада 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір оренди квартири за адресою: АДРЕСА_1 , строком до 25 листопада 2016 року. Відповідно до п. 8 договору оренди квартира передана без майна. Заявниця продовжувала проживати у вказаній квартирі з 25 листопада 2016 року по 23 серпня 2019 року, сплачуючи щомісячні орендні платежі. Як зазначає сторона заявника, 23 серпня 2019 року її було примусово виселено з вказаної квартири, без її особистих речей. Виселення відбулося без будь-якого судового рішення. Після чого, заявниця втратила можливість користуватися вказаною квартирою та усім своїм майном, що залишилися в орендованій квартирі. Віддати заявниці майно, яке знаходиться в квартирі заінтересовані особи відмовляються, у зв`язку з чим, заявниця вважає, що дані особи незаконно, без відповідної правової підстави заволоділи майном. Тому, витребування майна з чужого незаконного володіння є належним способом захисту порушених її прав. Сторона заявника зазначає, що заінтересовані особи здійснюють продаж вказаної квартири з майном заявниці, а тому вважає, що невжиття заходів забезпечення позову істотно ускладнить або унеможливить виконання рішення суду про повернення майна. Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову суд першої інстанції виходив із того, що заявником не надано жодного доказу на підтвердження того, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у випадку задоволення позову. Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до частини 1 та частини 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Види забезпечення позову визначено статтею 150 ЦПК України. Згідно положень п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується шляхом накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії. Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року №9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову", розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. У своєму правовому висновку, сформульованому у постанові від 31 січня 2019 року у справі №761/45074/17, Верховний Суд, зазначив, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушення у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Судом встановлено, що звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, стороною заявника не надано акту прийому-передачі орендованого майна, що в силу ст.795 ЦК України не є належним підтвердженням того, що заявниця користувалась вказаним майном та проживала там, оскільки саме з моменту підписання акту починається обчислення строку договору найму. Відповідно до ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Дослідивши матеріали справи, колегією суддів встановлено, що заходи забезпечення позову, які просить застосувати представник ОСОБА_1 є неспівмірними із заявленими позовними вимогами, оскільки ціна позову становить 20 000, 00 грн., а згідно попереднього договору, ціна квартири, на 1/3 якої просить накласти арешт заявниця становить 48 000 доларів США, що на момент укладання договору еквівалентно 1 296 000, 00 грн., тобто ціна квартири значно перевищує ціну позову. Отже, таким чином, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення заяви з урахуванням розумності, обґрунтованості; забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв`язку між заходом щодо забезпечення заяви і предметом заявлених вимог, в тому числі, спроможності заходів, які заявниця просить вжити у порядку забезпечення заяви, забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення заяви; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів та беручи до уваги посилання суду першої інстанції на правові позиції Верховного Суду наведені в постанові від 17 жовтня 2018 року в справі №183/5864/17-ц та в постанові від 21 листопада 2018 року в справі №752/6255/18, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для забезпечення позову шляхом накладення арешту на 1/3 квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та належить особам, які можуть отримати статус відповідача. Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Судом повно з`ясовано обставини справи, дана належна оцінка доказам. Висновки суду відповідають вимогам закону, підтверджуються матеріалами справи. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Підстав для скасування рішення суду не вбачається. Керуючись ст.ст. 268, 352, 367, 368, 374, 375, 376, 381- 384, ч.1 ст.369 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 20 серпня 2020 року - залишити без змін. Постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст складено 10 листопада 2020 року. Головуючий: Судді: