Постанова 4822 № 725/2315/20

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 10 листопада 2020 року м. Чернівці Справа № 725/2315/20 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Лисака І.Н., суддів: Владичана А.І., Перепелюк І.Б., секретар: Ковальчук Н.О., позивач: ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_9 від імені ОСОБА_1 на ухвалу Першотравневого районного суду м. Чернівці від 07 жовтня 2020 року, постановлену під головуванням судді Піхало Н.В., - В С Т А Н О В И В: У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідачів про відшкодування майнової та моральної шкоди. В подальшому, 06.10.2020 року ОСОБА_9 від імені ОСОБА_1 подала заяву про забезпечення позову, в якій просила вжити заходів забезпечення позову, наклавши заборону на відчуження, вчинення реєстраційних дій з реєстрації переходу права власності на квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності на підставі свідоцтва про право власності на житло від 13.06.2002 року. Ухвалою Першотравневого районного суду м. Чернівці від 07 жовтня 2020 року у задоволенні заяви представника позивача відмовлено. Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду ОСОБА_9 від імені позивача подала апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та постановити нове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити. Посилається на норми ст.ст.151, 153 ЦПК України та вказує, що ризики можливого утруднення чи невиконання рішення суду відповідачами у випадку задоволення вимог позивача існують і вони реальні, оскільки відповідачі на даний час не проживають і не відомо чи повернуться назад в Україну, крім того у них є правовстановлюючий документ, що дозволяє їм відчужити своє майно та Провадження №22-ц/822/931/20 уникнути виконання рішення суду. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представника апелянта, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи в межах її обґрунтувань й заявлених в суді першої інстанції вимог, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. Під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції керуючись ст.367 ЦПК України переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Постановляючи ухвалу про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову суд виходив з того, що заявником не надано доказів на підтвердження необхідності вжиття заходів забезпечення позову саме шляхом накладення заборони на відчуження квартири відповідачів, а також не надано жодного доказу щодо намірів продажу, дарування або відчуження у інший спосіб належної відповідачам на праві власності квартири, а зазначені представником позивача доводи у заяві про забезпечення позову є лише припущенням про неможливість в подальшому виконати рішення суду. Колегія суддів вважає, що такий висновок суду є правильним та ґрунтується на законі. Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Відповідно до п.2 ч.1 ст.150 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії. Як зазначено у роз`ясненнях постанови Пленуму ВСУ від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Точне і неухильне додержання судами України норм чинного законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову є необхідною умовою здійснення завдань цивільного судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному розгляді й вирішенні цивільних справ із метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно з роз`ясненнями п.4 цієї Постанови, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчилися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Як зазначено в п.4 рішення Конституційного Суду від 31 травня 2011 року № 4-рп/2011, інститут забезпечення позову передбачає можливість захисту особою порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Разом з тим, у Кодексі встановлено систему захисту прав особою, щодо якої застосовано заходи забезпечення позову. Складовими такої системи є: співмірність видів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами; можливість суду вимагати від позивача забезпечити його вимогу заставою; відшкодування особі збитків, завданих забезпеченням позову; право на апеляційне оскарження ухвали суду щодо забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Із сукупного аналізу вищевказаних положень законодавства вбачається, що застосування у справі заходів забезпечення позову є виправданим, якщо з обставин справи встановлено об`єктивну можливість вчинення відповідачем дій, які можуть утруднити чи унеможливити виконання рішення суду в разі задоволенні позову. При цьому, варто враховувати, що підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог. Так, предметом спору є відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 62 102 грн та моральної шкоди в розмірі 10 000 грн, заподіяної внаслідок залиття квартири (а.с.1-7). Позивач ОСОБА_1 є співвласником квартири АДРЕСА_2 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №203395618 від 09.03.2020 року, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є власниками квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується листом ДЖКГ від 19.03.2020 року №03/01-18/1116 та копією розпорядження органу приватизації Чернівецької міської ради . Згідно з ч.3 ст.150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову. Відтак, при обранні заходів забезпечення позову слід також враховувати необхідність збереження балансу прав і законних інтересів усіх учасників спірних правовідносин та інших осіб, не допускаючи використання заходу забезпечення позову у якості тиску на відповідача. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу. Колегія суддів звертає увагу, що заявлені позивачем та прийняті судом до розгляду позовні вимоги про відшкодування матеріальної шкоди складають 62 102 грн, що є неспівмірними із заходами забезпечення позову, які просить застосувати позивач, оскільки вартість квартири, вочевидь, значно перевищує розмір завданих позивачу збитків, проте останнім не надано інформації щодо вартості такого майна. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Такої позиції притримується Верховний Суд у своїй постанові від 17 жовтня 2018 року, справа № 183/5864/17-ц (провадження № 61-38692св18). Виходячи з викладеного, не може бути задоволено клопотання про забезпечення позову, якщо заявник не надав докази, які б свідчили про те, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до наслідків, зазначених в ч.2 ст.149 ЦПК України, за винятком випадків, коли такі наслідки безпосередньо випливають із суті рішення, дії. Посилання апелянта на висновок Верховного Суду в постанові від 07.10.2020 року у справі №761/39601/19, є необґрунтованими та безпідставним, оскільки правовий висновок у ній зроблений за інших обставин спору. Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі наведеного та керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_9 від імені ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Першотравневого районного суду м. Чернівці від 07 жовтня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий - підпис /І.Н. Лисак/ Судді - підписи /А.І. Владичан, І.Б. Перепелюк/