Постанова 4803 № 212/4808/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/8320/20 Справа № 212/4808/20 Суддя у 1-й інстанції - Пустовіт О. Г. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 листопада 2020 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Бондар Я.М., суддів: Барильської А.П., Зубакової В.П. секретар судового засідання-Кислиця І.В. сторони: позивач - ОСОБА_1 відповідач-Публічне акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат», розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за апеляційними скаргами представника позивача ОСОБА_1 -адвоката Меланчука Ігоря Віталійовича,відповідача Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 серпня 2020 року, ухваленого суддею Пустовітом О.Г. в місті Кривому Розі Дніпропетровської області повний текст судового рішення складено 12 серпня 2020 року,- ВСТАНОВИВ: У липні 2020 року представник позивача Меланчук І.В., в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача на користь позивача грошове відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я, у розмірі 377 840 грн. В обґрунтування позову зазначив, що позивач перебуваючи в трудових відносинах з ш. «Гвардійська» ВАТ «Криворізький залізорудний комбінат», правонаступником, якого є ПАТ «Кривбасзалізрудком», знаходячись на робочому місці, виконуючи свої трудові обов`язки 05.06.2007 року, в ході нещасного випадку, з вини відповідача, отримав тілесні ушкодження у виді сполученої травми, ВЧМТ, забій головного мозку з контузією у лобних долях, САК, перелом потиличної кістки, рана тім`яно-потиличної області, ЗТГ, перелом ребер зліва, розрив легені, гемопневмоторакс, перелом лівої ключиці зі змішенням, ЗТЖ, забій передньої черевної стінки, відкритий перелом обох кісток лівої гомілки зі зміщенням травматичний шок першого ступеня. Зазначив, що внаслідок вказаних травм 19.09.2007 року позивач вперше пройшов огляд медико-соціальною експертною комісією, за результатами якого йому встановлено ступінь втрати працездатності 80 % та другу групу інвалідності, встановлена потреба в забезпеченні медикаментозним лікуванням в стаціонарі та амбулаторно, виробами медичного призначення. В подальшому позивач неодноразово проходив огляд медико-соціальної експертної комісії в 2008, 2009, 2010, 2011, 2012, 2013, 2014 роках, за результатами яких позивачу неодноразово встановлювався ступінь втрати професійної працездатності - 70%, 25%, 30%, 30%, 30%, 25%, 25% відповідно. Вказав, що у зв`язку з ушкодженням здоров`я позивач відчув сильний фізичний біль, неодноразово проходив курси лікування, тривалий час був обмежений в можливості повною мірою реалізовувати свої наміри в професійній сфері, реалізовувати свої звички та бажання, перебував в статусі інваліда, не міг забезпечувати себе матеріально на гідному рівні чим позивачу завдано моральну шкоду. Зазначив, що вказані негативні явища істотно на тривалий час знизили якість його життя та зменшили блага, які позивач мав до моменту травмування та втрати працездатності. Позивач оцінив завдану йому моральну шкоду в сумі 377 840,00 грн., вважаючи, що дану шкоду слід відшкодувати за рахунок роботодавця, який не виконав покладений на нього законодавством обов`язок по створенню нешкідливих умов праці. Рішенням Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 серпня позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я на виробництві, задоволені частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я на виробництві 70 000 гривень (сімдесят тис. грн.) 00 коп., без урахування податку з доходів фізичних осіб, інших зборів та обов`язкових платежів. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь держави судові витрати в розмірі 840,80 гривень. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Представник позивача, адвокат Меланчук І.В., не погоджуючись з ухваленим рішенням подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне врахування висновків Верховного Суду, викладених в аналогічних справах та положення Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року, ставить питання про зміну судового рішення в частині повного задоволення позовних вимог позивача ОСОБА_1 . Скаржник вважає, що стягнутий судом на користь позивача розмір грошових коштів в рахунок відшкодування моральної шкоди є недостатнім для справедливого відшкодування моральних страждань позивача, які останній відчуває через отримане трудове каліцтво, наслідком якого, первинно була встановлена втрата професійної працездатності в ступені 80% та встановлена 2 група інвалідності. Також, представник позивача вважає, що судом не повністю враховано, що внаслідок отриманого трудового каліцтва у позивача порушено нормальні життєві зв`язки, що останній позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, постійно повинен докладати зусиль та витрачати час для організації свого життя, що позивач постійно відчуває дискомфорт через отримане трудове каліцтво, що негативно позначається на душевному та фізичному станах позивача, що трудове каліцтво отримано позивачем з вини відповідача, який не виконав обов`язку про створенню нешкідливих умов праці. В апеляційній скарзі, відповідач ПАТ «Кривбасзалізрудком», посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, ставить питання про його скасування та ухвалення нового рішення, яким у повному обсязі відмовити позивачу ОСОБА_1 у задоволенні його позовних вимог. При цьому, скаржник зазначає, що суд першої інстанції під час судового розгляду не визначив конкретні норми матеріального права, які діяли на момент виникнення у позивача права на відшкодування моральної шкоди. Вказує, що право позивача на відшкодування моральної шкоди виникло 19.09.2007 року коли йому вперше було встановлено трудове каліцтво, яке зумовило втрату професійної працездатності в розмірі 80% та встановлення 2-ї групи інвалідності. Відповідач зазначає, що у подальшому при повторних медичних переоглядах відсоток втрати професійної працездатності встановлений позивачу протягом 2007-2014р.р. зменшився з 70% до 25%, а після 2014 р. позивач взагалі не проходив переогляди, на сьогоднішній день всі вищенаведені показники не досліджені медичними працівниками, позовні вимоги є недоведеними, а звернення позивача до суду є передчасним, на що суд першої інстанції не зважив при ухваленні оскаржуваного судового рішення. Зазначає, що на той час право встановлювати факт спричинення моральної шкоди було покладено імперативними нормами виключно на МСЕК, а надані позивачем довідки ЛТЕК, взагалі не містять відомостей стосовно перенесення позивачем моральних страждань та не підтверджують факту спричинення позивачу моральної шкоди, тому вважає, що ПАТ «Кривбасзалізрудком» не повинно нести відповідальності перед позивачем за завдану каліцтвом моральну шкоду, оскільки позивачем не доведено факт спричинення йому моральної шкоди. Окрім того, скаржник вказує, що рішення суду першої інстанції ґрунтується виключно на доводах сторони позивача, при цьому, належне обґрунтування відхилення доводів та доказів відповідача у рішенні суду першої інстанції не наведено, що ставить під сумнів законність і обґрунтованість судового рішення. Відповідач вважає, що наданими позивачем доказами не доведено факт спричинення останньому моральної шкоди. На думку скаржника, визначений судом до стягнення розмір моральної шкоди не відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості, а також сталої судової практики, яка склалася по аналогічним справам та вважає його надто завищеним. Також Відповідач вважає, що стягнення з підприємства моральної шкоди на користь позивача в розмірі 70000 грн. без утримання податку з доходів фізичних осіб, інших зборів та обов`язкових платежів суперечить нормам Податкового кодексу України, оскільки цей розмір перевищує чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати, а отже з суми 51108 грн. мають бути утримані податок з доходів фізичних осіб та військовий збір, що не враховано судом. У відзиві на апеляційну скаргу сторони позивача, Відповідач ПАТ «Кривбасзалізрудком», просить апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 залишити без задоволення, задовольнивши апеляційну скаргу Відповідача в повному обсязі, ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні його позовних вимог в повному обсязі. В поясненнях по справі, представник позивача, адвокат Меланчук І.В., посилаючись на приписи пп.4.1.9 п.4.1 ст.4 п.56.21,ст.56 ПК України ст.3, ч.3 ст.27 Бюджетного кодексу України, з урахуванням того, що зміни до пп. «а`пп.164.2.14 п.164.2 ст.164 ПК внесено лише 16.01.2020 року та набрало чинності 23.05.2020 року, тобто до 15 липня 2020 року, такі зміни застосовуються з початку наступного планового бюджетного періоду, тобто з 01.01.2021 року. Від представника позивача, адвоката Меланчука І.В. до початку судового засідання надійшла заява про проведення апеляційного розгляду за відсутності сторони позивача. Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши думку представника відповідача Ратушну О.В., яка підтримала доводи апеляційної скарги відповідача, просила її задовольнити з викладених у скарзі підстав, заперечувала проти задоволення вимог апеляційної скарги представника позивача ОСОБА_2 , перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційних скарг сторін, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з огляду на наступне. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_1 працював прохідником на шахті «Гвардійська» ВАТ «Криворізький залізорудний комбінат». 05.06.2007 року позивач у складі ланки працівників, за нарядом начальника дільниці № 5 виконував роботи по бурінню шпурів під анкерні кріплення, під час забурювання першого шпура позивачем з стінки випали шматки породи, які впали на позивача, травмувавши його. Згідно висновків викладених в акті розслідування нещасного випадку, що стався 05.06.2007 року о 13 годині 00 хвилин, компетентною комісією встановлено, що даний нещасний випадок пов`язаний з виробництвом (п.6). Комісія дійшла висновку, що під час виконання робіт позивачем існуюче анкерне кріплення, наявне в місці проведення робіт позивачем, не забезпечувало їх безпечного виконання, начальник дільниці своєчасно не переробив паспорт кріплення копрової частини ствола шахти, дільничний геолог своєчасно не проконтролював відповідність вибору типу кріплення гірничо-геологічним умовам. До причин настання нещасного випадку комісією віднесено порушення виробничої дисципліни в частині несвоєчасної переробки паспорту кріплення ствола шахти (п.4). Зі змісту п.6 акту «Розслідування нещасного випадку, що стався 05.06.2007 року о 13 годині 00 хвилин» вбачається, що особами, дії/бездіяльність яких призвела до нещасного випадку віднесено працівників відповідача: начальника дільниці №5 Склярова А.І., дільничного геолога ОСОБА_3 Порушень законодавства про охорону праці зі сторони позивача комісією не встановлено. Аналогічні висновки комісії викладені в акті №8 від 08.06.2007 року «Про нещасний випадок пов`язаний з виробництвом». Відповідно до п.9 акту №8 від 08.06.2007 року «Про нещасний випадок пов`язаний з виробництвом» позивачем отримано тілесні ушкодження у виді: «сполученої травми, ВЧМТ, забій головного мозку з контузією у лобних долях, САК, перелом потиличної кістки, рана тім`яно-потиличної області, ЗТГ, перелом ребер зліва, розрив легені, гемопневмоторакс, перелом лівої ключиці зі змішенням, ЗТЖ, забій передньої черевної стінки, відкритий перелом обох кісток лівої гомілки зі зміщенням травматичний шок першого ступеня». Внаслідок вказаного трудового каліцтва позивач вперше 19.09.2007 року пройшов огляд медико-соціальною експертною комісією, що вбачається з довідки серії ДНА-02 №019336. За результатами даного огляду позивачу визначено втрату професійної працездатності в ступені 80 % та другу групу інвалідності внаслідок трудового каліцтва, встановлено потребу у медикаментозному лікуванні, забезпеченні виробами медичного призначення. 18.11.2009 року позивач повторно пройшов огляд медико-соціальною експертною комісією, що вбачається з довідки серії ДНА-02 №033685. За результатами даного огляду позивачу визначено втрату професійної працездатності в ступені 25 % внаслідок трудового каліцтва, встановлено потребу у медикаментозному лікуванні, забезпеченні виробами медичного призначення. 21.06.2010 року позивач повторно пройшов огляд медико-соціальною експертною комісією, що вбачається з довідки серії 10-ААА №003525. За результатами даного огляду позивачу визначено втрату професійної працездатності в ступені 30 % внаслідок трудового каліцтва та третю групу інвалідності, встановлено потребу у медикаментозному лікуванні, забезпеченні виробами медичного призначення, санаторно-курортним лікуванням. В 2012 та 2013 роках позивач повторно проходив огляди медико-соціальних експертних комісій, за результатами яких комісія приходила до аналогічних висновків щодо стану здоров`я позивача. 15.04.2014 року позивач в черговий раз пройшов огляд МСЕК за результатами, якого позивачу визначено втрату професійної працездатності 25 %, встановлено потребу у медикаментозному лікуванні, забезпеченні виробами медичного призначення, що підтверджується довідкою серії НОМЕР_1 . Згідно медичної документації виданої на ім`я позивача, останній неодноразово перебував на стаціонарному лікуванні у зв`язку з отриманими під час нещасного випадку тяжкими травмами, переніс хірургічні операції, пересувався в просторі за допомогою милиць, переніс больові відчуття. Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги позивача, керувався нормами статей ст.ст.153, 237-1, КЗпП, України, ст.ст23,1167 ЦК України, Законом України «Про охорону праці» й виходив з того, що відповідач є особою, яка повинна нести відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди позивачу ОСОБА_1 , оскільки трудове каліцтво отримано ним при виконанні трудових обов`язків на підприємстві відповідача. Колегія суддів повністю погоджується з таким висновком суду першої інстанції, як і повністю погоджується із визначеним судом розміром моральної шкоди та не погоджується із доводами сторони представника позивача щодо заниженого розміру моральної шкоди та сторони відповідача щодо його завищеного розміру, а також з доводами відповідача про відсутність підстав для задоволення позову, з огляду на наступне. Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України передбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. З огляду на правову позицію Європейського суду з прав людини, висловлену у рішенні від 08.11.2005 року «Кечко проти України» у випадках, коли з набуттям чинності певного закону його нормами призупиняється дія положень закону, що був прийнятий раніше, до спірних правовідносин застосовується закон, що діяв на момент виникнення у особи відповідного права. При цьому рішенням Конституційного Суду України №20-рп/2008 від 08.10.2008 року, абз.9 п.5 встановлено, що саме право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 Цивільного кодексу України та статтею 237-1 Кодексу законів про працю України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця). Відповідно до статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Статтею 173 КЗпП України закріплено за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків. Згідно частин 1,3 ст.13 Закону України «Про охорону праці», роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог. Частиною 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"встановлено: суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. Відповідно до роз`яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров`я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. У відповідності до положень ст.ст.23, 1167 ЦК України моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві або внаслідок профзахворювання складається, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких він зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Доводи відповідача викладені в апеляційній скарзі щодо відсутності підстав у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , а також те, що позивачем не надано доказів завдання йому моральної шкоди, відсутності факту встановлення вини відповідача у настанні у позивача професійного захворювання, колегія суддів відхиляє, оскільки вони були предметом розгляду судом першої інстанції про, що обґрунтовано зазначено в оскаржуваному судовому рішенні. Ушкодження здоров`я (трудове каліцтво), заподіяне позивачеві під час виконання ним трудових обов`язків, заподіює йому моральні й фізичні страждання, які полягають в обмеженні можливості вести звичний спосіб життя, повною мірою реалізовувати свої наміри в професійній сфері, призводять до відчуття болю та завдають незручностей позивачу у повсякденному житті, призводять до необхідності залучення додаткових зусиль для організації життя, отримання лікування. Під час судового розгляду судом було встановлено факт заподіяння заявнику моральної шкоди, оскільки були встановлені усі складові елементи правопорушення, сукупність яких згідно закону є підставою для відповідальності заподіювача за завдану моральну шкоду. Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди №4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, у зв`язку із чим відхиляє доводи представника позивача щодо заниженого, та доводи відповідача щодо завищеного розміру моральної шкоди, стягнутої судом з ПАТ «Кривбасзалізрудком на користь позивача ОСОБА_1 . Так, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з меж позовних вимог та доводів позовної заяви, тяжкості наслідків, які настали в здоров`ї позивача, ступінь втрати ним професійної працездатності при первинному огляді МСЕК 80 % і встановлення 2-ї групи інвалідності, при неодноразових повторних переоглядах в 2008, 2009, 2010, 2011, 2012, 2013, 2014 роках ступень втрати професійної працездатності змінювався та відповідно становив - 70%, 25%, 30%, 30%, 30%, 25%, 25%, довготривалу потребу позивача в медикаментозному лікуванні, виключну вину відповідача в отриманні трудового каліцтва та, виходячи із засад розумності, виваженості і справедливості, з урахуванням ступеню втрати професійної працездатності на час розгляду справи - 25 %, визначив до стягнення компенсацію у сумі 70 000 грн., з розміром якої повністю погоджується і суд апеляційної інстанції. Слід зазначити, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає, і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Доводи відповідача про те, що стягнення з підприємства моральної шкоди на користь позивача в розмірі 70000 грн. без утримання податку з доходів фізичних осіб, інших зборів та обов`язкових платежів суперечить нормам Податкового кодексу України, оскільки цей розмір перевищує чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати, колегія суддів відхиляє, з огляду на таке. Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» від 16.01.2020 року №466-1Х (надалі -Закон №466) внесено зміни до підпункту "а" підпункту 164.2.14. а саме доповнено словами "а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом» Зазначений закон №466 набрав чинності 23.05.2020 року. Відповідно до підпункту «а» підпункту 164.2.14, пункту 164.2 ст. 164 ПК України (в редакції до 16.01.2020 року) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім: а) сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю. Однак застосування підпункту «а» підпункту 164.2.14. пункту 164.2 ст.164 ПК України (в редакції із змінами, внесеними згідно із Законом № 466-1Х від 16.01.2020) можливе лише з 01.01.2021 року з наступних підстав: Відповідно до вимог пп.4.1.9 п.4.1 ст.4 Податкового кодексу України, податкове законодавство України грунтується на принципі стабільності зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситься пізніше як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори. їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року. Зазначений принцип визнано законодавцем однією з основних засад податкового законодавства. Закріплений у нормах права, а саме - у положеннях Податкового кодексу України, процитований принцип є елементом правового регулювання. Зазначений принцип не лише окреслює правила нормотворення у сфері оподаткування, він визначне обсяг прав та обов`язків учасників правовідносин у такій сфері. Будь-який платник податків в Україні. опираючись на принцип стабільності, має право на незмінність режиму оподаткування. елементів податків, які ним сплачуються, протягом бюджетного року, як результат - на визначеність умов здійснення ним тієї чи іншої оподатковуваної діяльності чи діяльності. пов`язаної з виникненням об`єкта оподаткування. У випадку ж зміни елементів податків протягом такого року законодавцем, такий платник мас право та обов`язок з урахуванням способу та змісту здійснених змін, враховуючи наявний у платника обов`язок сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених Податковим кодексом України та законами з питань митної справи, виконувати свої зобов`язання відповідно до закону із тими межами свободи, які допускаються. Згідно ст.3 Бюджетного кодексу України, бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року та закінчується 31 грудня того ж року. Неприйняття Верховною Радою України закону про Державний бюджет України до 1 січня відповідного року не с підставою для встановлення іншого бюджетного періоду. Частиною 3 статті 27 Бюджетного кодексу України встановлено, що Закони України або їх окремі положення, які впливають на показники бюджету (зменшують надходження бюджету та/або збільшують витрати бюджету) і приймаються: не пізніше 15 липня року. що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку планового бюджетного періоду: після 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим. Зазначені норми розрізняють період внесення змін до Закону (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період, (тобто період, який є наступним за плановим). Кожен із цих періодів має самостійне правове значення. При цьому такі періоди не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому були прийняті та опубліковані відповідні зміни елементів оподаткування до Закону. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який с наступним після періоду внесення змін до Закону. Якщо таке рішення буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного планового бюджетного періоду. В даному випадку із внесенням змін в оподаткування ПДФО відповідні норми Закону №466 набрали чинності з 23.05.2020. Таким чином, виходячи з неможливості збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом, в 2020 році не можна визначити плановим періодом 2020 рік. Відповідно до п.56.21. ст.56 ПК України у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків. Таким чином, в силу приписів пп.4.1.9 п.4.І ст.4. п. 56.21, ст.5б ПК України. с-т.3. ч.3 ст.27 Бюджетного кодексу України, з урахуванням того, що зміни до пп. «а» п.п. 164.2.14. п.164.2 ст.164 ПК України внесено лише 16.01.2020 року та набрали чинності 23.05.2020 року, тобто до 15 липня 2020 року, такі зміни застосовуються з початку наступного планового бюджетного періоду, тобто з 01.01.2021 року. Правильність вищезазначеної правової позиції також підтверджується висновком Верховного Суду викладеним у постанові від 03 квітня 2018 року у справі №804/612/16. Суд першої інстанції при ухваленні рішення встановив обставини справи, дав їм належну правову оцінку і відповідно до норм процесуального та матеріального закону обґрунтовано дійшов висновку, що позивачу заподіяна моральна шкода у зв`язку з отриманим ним трудовим каліцтвом під час виконання трудових обов`язків на підприємстві відповідача. Колегія суддів вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційні скарги представника позивача ОСОБА_2 щодо заниженого розміру відшкодування моральної шкоди, відповідача ПАТ «Кривбасзалізрудком», щодо відсутності підстав для задоволення позову та завищеного розміру відшкодування моральної шкоди підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381,382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги представника позивача ОСОБА_1 адвоката Меланчука Ігоря Віталійовича, відповідача Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 серпня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складено 10 листопада 2020 року. Головуючий: Судді: