Постанова Полтавський апеляційний суд № 553/843/19

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 553/843/19 Номер провадження 22-ц/814/1726/20Головуючий у 1-й інстанції Тимчук Р.І. Доповідач ап. інст. Абрамов П. С. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 листопада 2020 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Головуючого судді: Абрамова П.С., Суддів: Кривчун Т.О., Чумак О.В., З участю секретаря судового засідання Зеленської О.І Представників сторін, Адвокатів : Марченко Г.І., Нескородь В.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Полтаві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 27 травня 2020 року, ухвалене без участі сторін під головуванням судді Тимчука Р.І., - В С Т А Н О В И В: Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції: 15 квітня 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу. Підстави позовних вимог вмотивовував тим, що 28 серпня 2010 року між ним та відповідачем укладений договір позики, згідно з умовами якого відповідач отримав від нього грошову суму у розмірі 55 574 доларів США терміном до 01 жовтня 2010 року з виплатою 5% на місяць за користування коштами. Умови позики погоджені між сторонами та викладені у розписці, яка власноручно написана відповідачем. Також позивач вказує на те, що у період з 01 січня 2017 року по 04 грудня 2018 року відповідачем частково сплачувалися кошти на погашення суми заборгованості, а саме: сплачено 2004,35 доларів США, що є підставою для переривання строків позовної давності. На підставі вищевикладеного, посилаючись на те, що відповідач не виконав свої зобов`язання за договором позики та не повертає в добровільному порядку суму боргу, просив стягнути з нього борг з урахуванням п`яти відсотків у місяць в розмірі 9166695,05 гривень та судові витрати. Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 27 травня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - відмовлено. Короткий зміст вимог апеляційної скарги : З даним рішенням не погодився позивач ОСОБА_1 та в особі свого представника подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, а викладені в ньому висновки такими, що не відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу : Вказує на те, що факт оформлення розписки на ім`я ОСОБА_1 та отримання коштів ОСОБА_2 підтвердив особисто та через свого представника в судовому засіданні. Факт перерахування відповідачем коштів на карту ОСОБА_1 у 2017-2018 роках в сумі 2004,35 доларів США також підтверджується виписками Банку та відповіддю ПАТ КБ «ПриватБанк» на запит суду. Покази відповідача щодо перерахунку вказаних коштів вважає суперечливими, оскільки спочатку він вказував на те, що ніби то позичав їх позивачу, а потів посилався на наявність якихось розрахунків, пов`язаних з підприємницькою діяльністю. Також зазначає, що факт наявності боргу за розпискою та його часткове повернення ОСОБА_2 не заперечує. З цих же підстав, посилаючись на переривання строку позовної давності внаслідок часткової сплати відповідачем боргу, не погоджується з висновками суду, що відлік строку позовної давності необхідно відраховувати з 02 жовтня 2010 року, з моменту коли у відповідача виникла прострочена заборгованість. Апелянт вказує на неправомірність відмови суду у прийнятті доказів - документів, що підтверджують походження коштів у ОСОБА_1 . Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити скаргу без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 27 травня 2020 року залишити без змін. Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, суд приходить до наступних висновків. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено, що 28 серпня 2010 року ОСОБА_1 позичив ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 55574 долари США з обов`язком повернути грошові кошти та сплатити відсотки в розмірі 5 % в місяць, на строк до 1 жовтня 2010 року . В установлений законом строк грошові кошти не повернув. В період з 1 січня 2017 року по 4 грудня 2018 року добровільно повернув 2004 долара 35 центів. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог місцевий суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими, однак позивач пропустив строк позовної давності та з цих підстав відмовив в задоволенні позову. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги апеляційний суд дійшов наступних висновків. Згідно зі ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до положень ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми або визначеної кількості речей. Місцевим судом вірно встановлено . що 28 серпня 2010 року ОСОБА_1 позичив ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 55574 долари США з обов`язком повернути грошові кошти та сплатити відсотки в розмірі 5 % в місяць, на строк до 1 жовтня 2010 року . Відповідач у справі належним чином свої зобов`язання не виконав, та в строк визначений в розписці про отримання грошових коштів -1 жовтня 2010 року позичені грошові кошти та суму відсотків - 5 % в місяць не повернув. Висновки місцевого суду в зазначеній частині щодо правомірності позовних вимог позивача про стягнення суми боргу та відсотків за період до 1 жовтня 2010 року є обґрунтованими. Разом з тим місцевий суд не звернув увагу на ту обставину, що у відповідності з висновками Великої палати Верховного суду висловленої у постановах від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц ,від 28 березня 2018 року (справа № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року (справа № 14-154цс18) та інших постановах право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Таким чином , висновки місцевого суду про правомірність позовних вимог позивача про стягнення відсотків в розмірі визначеному в договорі 5 % в місяць за період після 1 жовтня 2010 року є необґрунтованими. Враховуючи підстави та зміст позовних вимог позивача в задоволенні цих позовних вимог необхідно відмовити по суті. Позовних вимог в порядку ст. 625 ЦПК України позивачем не заявлялося, а суд самостійно не вправі вийти за межі позовних вимог. Дійшовши висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача за період до 1 жовтня 2010 року , враховуючи заяву відповідача про застосування строку позовної давності місцевий суд вірно відмовив в задоволенні цих позовних вимог в зв`язку з пропуском строку позовної давності. Згідно із положеннями ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність- це строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Положеннями ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Представник відповідача в судовому засіданні , просив відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог та застосувати строки позовної давності, оскільки перебіг позовної давності закінчився 02 жовтня 2013 року. Положеннями ч. 1, 5 ст. 261 ЦПК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася про порушення свого права або особу, яка його порушила, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Суд зазначив, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Так, згідно боргової розписки строк позовної давності на звернення до суду з відповідним позовом розпочався 02 жовтня 2010 року, а закінчився 1 жовтня 2013 року. Доводи апелянта про те, що строк позовної давності перервався діями боржника з 1 січня 2017 року по 4 грудня 2018 року , в ході апеляційного розгляду справи представник апелянта адвокат Марченко Г.І. уточнила , що строк позовної давності перервався в серпні 2013 року, коли ОСОБА_2 написав заяву ОСОБА_1 про погодження початку погашення борг з 2015 року, а в подальшому періодично здійснював погашення боргу висновків місцевого суду не спростовують. Положеннями статті 264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Переривання позовної давності можливе виключно в межах позовної давності. Враховуючи , що сплата боргу мала місце після закінчення строків позовної давності, та погашення боргу це є право відповідача незалежно від настання чи закінчення строків позовної давності , ця дія відповідача не впливає на висновки місцевого суду щодо пропуску строків позовної давності. З урахуванням викладеного, апеляційний суд не знаходить підстав для задоволення вимог апелянта та переоцінки доказів у справі. Доводи апеляційної скарги, та пояснення адвоката Марченко Г.І. в частині того , що строк позовної давності перервався 9 серпня 2013 року коли ОСОБА_6 написав ОСОБА_1 заяву про погодження розстрочки по сплаті боргу з визначенням строку погашення з вересня 2015 року. та, що з вересня 2015 року відповідач періодично здійснив погашення боргу на суму 94 000 грн , висновків місцевого суду не спростовують. Вирішуючи клопотання адвоката Марченко Г.І. про долучення до матеріалів справи цих доказів колегію суддів протокольною ухвалою суду в його задоволенні було відмовлено з тих підстав, що в ході розгляду справи в місцевому суді зазначений доказ долучений не був, а виняткових підстав визначених ч. 3 ст. 367 ЦПК України апеляційним судом не встановлено. Посилання апелянта на застосування правового висновку Великої Палати Верховного Суду висловленого у постанові від 23 травня 2018 року у справі № 663/2070/15 ц, Верховного Суду у постанові від 11 червня 2018 року по справі № 668/8830/15 ц є безпідставним, оскільки фактичні обставини у справах різняться. Зокрема в цих справах переривання строків позовної давності мало місце в межах строків позовної давності. Враховуючи, що судом при вирішенні спору зроблено невірні правові висновки щодо права позивача на отримання відсотків після 01 жовтня 2010 року. та враховуючи , що місцевий суд фактично вірно відмовив у задоволенні позовних вимог, рішення місцевого суду підлягає зміні в частині мотивів відмови у стягненні відсотків після 01 жовтня 2010 року. В іншій частині рішення Ленінського районного суду міста Полтави від 27 травня 2020 року відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Оскільки доводи апеляційної скарги задоволенню не підлягають судові витрати, пов`язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції скарги компенсації не підлягають. Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,- У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу представника апелянта адвоката Марченко Галини Іванівни - задовольнити частково. Рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 27 травня 2020 року - змінити. Вважати підставою для відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків після 1 жовтня 2010 року - безпідставність позовних вимог. В іншій частині рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 27 травня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, яким є Верховний Суд. У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, строк на касаційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст виготовлено 10 листопада 2020 року. Головуючий суддя : П.С. Абрамов Судді: Т.О. Кривчун О.В. Чумак