Постанова 4852 № 280/1667/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 24 вересня 2020 року м. Дніпросправа № 280/1667/20 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Божко Л.А. (доповідач), суддів: Дурасової Ю.В., Лукманової О.М., розглянувши у порядку письмового провадження в м.Дніпро апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 01.06.2020 , ухвалене суддею Сіпака А.В., по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов`язання вчинити певні дії,- в с т а н о в и В: У березні 2020 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява (з урахуванням уточнення) ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області , в якій позивач просив суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 20.02.2020 №Ф-112325-56 та зобов`язати відповідача здійснити коригування облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів шляхом вилучення відомостей про нараховану ФОП ОСОБА_1 заборгованості зі сплати ЄСВ в сумі 3912,17 грн. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 01.06.2020 позовні вимоги задоволено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив прийняти нове рішення , в якому відмовити в задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ФОП ОСОБА_1 зареєстрований фізичною особою- підприємцем з 11.11.2014 року на спрощеній системі оподаткування та є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування відповідно до Закону України від 08.07.2010 р. № 2464 - VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" зі змінами та доповненнями має ознаку незалежної професійної діяльності. Вказує, керуючись чинним законодавством, Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування № 449 від 20.04.2015 року, у зв`язку з наявністю у позивача недоїмки з єдиного внеску, Головним управлінням ДПС у Запорізькій області було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-112325-56 на загальну суму недоїмки 3912,17 грн. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що З 11.11.2014 року, ОСОБА_1 , зареєстрований як фізична особа-підприємець. Основний вид економічної діяльності: 69.10 діяльність у сфері права, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №21010000000025428. Згідно витягу з реєстру платників єдиного податку від 15.12.2014 року №1408323400703 з 01.01.2015 перебуває на спрощеній системі оподаткування. Здійснює адвокатську діяльність на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 001036 від 28.10.2014 року. Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, знятий з обліку як фізична особа- підприємець з 29.12.2018 року. Відповідно до повідомлення про взяття на облік платника єдиного внеску № 1908328000001 від 03.01.2019 року (форма № 2-ЄСВ), взятий на облік як платник єдиного внеску в органі доходів і зборів. Згідно довідки про взяття на облік платника податків, відомості щодо якого не підлягають включенню до Єдиного державного реєстру № 1908321400003 від 08.01.2019 року (для фізичних осіб, які здійснюють незалежну професійну діяльність), узятий на облік у контролюючих органах 03.01.2019 року за № 220. 20.02.2020 Головним управлінням ДПС у Запорізькій області відповідно до ст.25 Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-112325-56, відповідно до якої позивача зобов`язано сплатити суму боргу зі сплати ЄСВ у розмірі 3912,17 грн. Зі змісту вимоги №Ф-112325-56 встановлено, що сума боргу сформована станом на 31 січня 2020 року. Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Частиною 3 ст. 291 КАС України передбачено, що при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи. Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції, доводам апелянта та враховуючи правові висновки Верховного Суду у зразковій справі, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок нарахування і сплати, повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (надалі - Закон № 2464). Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464 єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок, ЄСВ) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до п. п. 1, 4, 5 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців); фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності. Приписи ч. 2 ст. 5 Закону визначають, що взяття на облік платників єдиного внеску, зазначених у пунктах 4, 5, 5-1 та 15 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів з внесенням відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб. Викладене, у свою чергу, свідчить, що фізична особа - підприємець та особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, є різними платниками єдиного внеску. Положеннями Закону не передбачається порядок обліку та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями з ознакою провадження незалежної професійної діяльності. Питання взяття на облік, внесення змін до облікових даних та зняття з обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у територіальних органах ДФС, надання контролюючим органам відомостей про зміну класу професійного ризику виробництва Фондом соціального страхування за період до 01 січня 2016 року, надання Пенсійному фонду України та фондам загальнообов`язкового державного соціального страхування даних про взяття на облік/зняття з обліку платників єдиного внеску визначаються затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.11.2014 року № 1162 Порядком обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Порядок №1162), який в силу п. 3 розд. І останнього поширюється на платників єдиного внеску, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 Закону. Відповідно до п. 4 розд. ІІ Порядку №1162 взяття на облік юридичних осіб (їх відокремлених підрозділів) та фізичних осіб - підприємців, відомості щодо яких містяться в Єдиному державному реєстрі, як платників єдиного внеску підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру, яка надсилається (видається) цим юридичним особам (відокремленим підрозділам) та фізичним особам - підприємцям у порядку, встановленому Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань». Згідно п. 1 розд. ІІІ Порядку №1162 взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», контролюючим органом здійснюється за місцезнаходженням чи місцем проживання у день отримання від них заяви про взяття на облік платника єдиного внеску за формою № 1-ЄСВ згідно з додатком 1, заяви про взяття на облік платника єдиного внеску (члена фермерського господарства) за формою № 12-ЄСВ згідно з додатком 2 до цього Порядку. Приписи п. 2 розд. ІІІ Порядку №1162 визначають, що платники єдиного внеску, зазначені в пункті 5 частини першої статті 4 Закону, подають заяву за формою № 1-ЄСВ (додаток 1) протягом 10 календарних днів після державної реєстрації незалежної професійної діяльності у відповідному уповноваженому органі та отримання документа, що підтверджує право фізичної особи на ведення незалежної професійної діяльності. Тобто, положеннями Порядку №1162 не передбачено для контролюючого органу можливості самостійного взяття на облік як платників єдиного внеску осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, шляхом встановлення ознаки незалежної професійної діяльності. Взяття такої особи на облік платників єдиного внеску можливе виключно за її заявою. При цьому, зі змісту п. 4 розділу VI Порядку № 1162 випливає, що фізична особа, зареєстрована як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, але не перебуває на обліку чи знята з обліку в контролюючому органі, обліковується в реєстрі страхувальників як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, з ознакою «платник не подав заяви для взяття на облік». З матеріалів справи, зокрема, зі змісту позовної заяви, вбачається, що із заявою про постановку на облік як особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, позивач не звертався. Разом з тим, позивач у ГУ ДПС у Запорізькій області числиться, як фізична особа-підприємець ознаку незалежної професійної діяльності як адвокату за видом діяльності 69.10 «Діяльність у сфері права». За правилами п. 3 розд. ІІІ Порядку №1162 платникам єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», контролюючим органом наступного робочого дня з дня взяття на облік безоплатно надсилається (вручається) повідомлення про взяття їх на облік за формою № 2-ЄСВ згідно з додатком 2 до цього Порядку. Відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 16 Закону ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру здійснюється на підставі положення, що затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Згідно абз. 3 ч. 1 ст. 20 Закону реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд України, користувачами цього реєстру є органи доходів і зборів та фонди загальнообов`язкового державного соціального страхування. Приписи абз. 3 ч. 2 ст. 20 Закону визначають, що відомості про фізичних осіб - підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, подаються безпосередньо зазначеними особами. Порядок організації ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та порядок надання інформації з реєстру застрахованих осіб визначається Положенням про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 року № 10-1 (далі - Положення №10-1). Згідно п. 1 розд. ІІІ Положення №10-1 з метою забезпечення обробки інформації в реєстрі застрахованих осіб для кожної застрахованої особи автоматично створюється облікова картка, якій присвоюється номер облікової картки. Відповідно до п. 2 розд. ІІІ Положення №10-1 облікова картка відкривається в разі, зокрема, надходження у складі звітності відомостей про суми нарахованого доходу та єдиного внеску фізичних осіб - підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність; в інших випадках, передбачених Законом. За правилами п. 2 розд. ІV Положення № 10-1 до облікових карток реєстру застрахованих осіб вносяться відомості про фізичних осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню відповідно до законодавства, та інша інформація, необхідна для обчислення, призначення та здійснення страхових виплат за окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, зокрема відомості про фізичних осіб - підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність; відомості про нарахування страхових внесків та єдиного внеску фізичними особами - підприємцями та особами, які провадять незалежну професійну діяльність. Процедуру, форму, строки подання звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску до ДФС України, яка є центральним органом виконавчої влади, що реалізує, зокрема, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань сплати єдиного внеску, її територіальних органів, визначає затверджений наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 року № 435 Порядок формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Порядок №435). Пунктом 16 розділу ІV Порядку № 435 передбачено, що фізичні особи - підприємці, які мають ознаку незалежної професійної діяльності, формують та подають до органів доходів і зборів окремі звіти щодо сум нарахованого єдиного внеску (додаток 5). Отже, аналіз приписів Закону та Положення №10-1 свідчить про відсутність повноважень у контролюючого органу за власною ініціативою без наявності звітності платника єдиного внеску (особи, яка провадить незалежну професійну діяльність/фізичної особи - підприємця), в якій містяться відомості про суми нарахованого доходу та єдиного внеску фізичних осіб - підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, вносити зміни (подавати інформацію до Пенсійного фонду України щодо змін) до облікової картки платника єдиного внеску шляхом встановлення ознаки незалежної професійної діяльності та відповідно нараховувати єдиний внесок у розмірі мінімального страхового внеску на місяць, визначеного Законом, як граничний мінімальний внесок для осіб, які провадять незалежну професійну діяльність. При цьому варто звернути увагу, що відповідно до п. 1.3 ст. 1 Податкового кодексу України цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», з банків, на які поширюються норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», проведення комплексних перевірок з метою виявлення фінансових рахунків та погашення зобов`язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, зборів на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій. Відтак, положення Податкового кодексу України не регулюють питання, зокрема, погашення зобов`язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Крім того, за правилами ч. 2 ст. 2 Закону виключно останнім визначаються принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. За таких обставин, оскільки позивач не перебуває на обліку платників єдиного внеску як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність, та відповідно не подає звітності як такий платник, відповідач безпідставно встановив ОСОБА_1 , як платнику єдиного внеску (фізичній особі-підприємцю) ознаку незалежної професійної діяльності та нарахував на цій підставі єдиний внесок. При цьому, варто наголосити, що положення п. 16 розд. IV «Формування звіту» Порядку № 435 відсилають до додатка 5 «Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску», розділом 6 якого визначені типи платника, серед яких окремо зазначено ФО - на загальній системі оподаткування, ФО - на спрощеній системі оподаткування, особу, яка провадить незалежну професійну діяльність, членів фермерського господарства. Визначення окремого типу платника «фізична особа - підприємець, з ознакою незалежної професійної діяльності» формою звіту не передбачено. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що взяття та перебування на обліку платників єдиного внеску фізичної особи - підприємця з ознакою провадження незалежної професійної діяльності Законом не передбачено. Отже, хоча процедура щодо обліку платників єдиного внеску й була встановлена підзаконним нормативно-правовим актом, однак у частині визначення видів платників єдиного соціального внеску вона суперечить Закону, тому немає підстав вважати, що дії органу, який використовував таку процедуру, узгоджуються з принципом належного врядування, оскільки надано перевагу приписам нормативно-правового акта, нижчому за ієрархією від указаного Закону. Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» визначає, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (Spacek, s.r.o. v. The Czech Republic №26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96). Аналізуючи поняття «якість закону» Європейський суд з прав людини у пункті 111 рішення у справі «Солдатенко проти України» (заява № 2440/07) зробив висновок, що це поняття, вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права, означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість обмеження прав особи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні - для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини закон має відповідати якісним вимогам, насамперед вимогам «доступності», «передбачуваності» та «зрозумілості»; громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку; норма не може розглядатися як «закон», якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія; у внутрішньому праві повинні існувати загороджувальні заходи від довільного втручання влади в здійснення громадянами своїх прав (рішення у справах «Сєрков проти України», заява №39766/05, пункт 51; «Редакція газети «Правоє дело» та Штекель проти України», заява №33014/05, пункт 51, 52; «Свято-Михайлівська Парафія проти України», заява №77703/01, пункт 115; «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» («Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom»), заява №18139/91, пункт 37; «Санді Таймс» проти Об`єднаного Королівства» (№1) («SundayTimes v. The United Kingdom (№ 1)»), серія А, №30, пункти 48-49; «Мелоун проти Об`єднаного Королівства» («Malone v. The United Kingdom»), серія А, №82, пункт 66); «Маргарета і Роджер Андерссон проти Швеції» («Margareta and Roger Andersson v. Sweden»), серія А, № 226-А, п. 75; «Круслен проти Франції» («Kruslin v. France»), №11801/85, п. 27; «Ювіг проти Франції» («Huvig v. France»), серія А №176-В, пункт 26; «Аманн проти Швейцарії» («Amann v. Switzerland»), заява № 27798/95, пункт 56). Одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів «доброго врядування» і «належної адміністрації» (встановлення процедури і її дотримання), частково збігається з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до «якості» закону). У пунктах 70-71 рішення у справі «Рисовський проти України» (заява №29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» («Beyeler v. Italy»), заява № 33202/96, пункт 120, «Онер`їлдіз проти Туреччини» («Oneryildiz v. Turkey»), заява №48939/99, пункт 128, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» («Megadat.com S.r.l. v. Moldova»), №21151/04, пункт 72, «Москаль проти Польщі» («Moskal v. Poland»), заява № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» («Lelas v. Croatia»), заява №55555/08, пункт 74, «Тошкуце та інші проти Румунії» («Toscuta and Others v. Romania»), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. згадані вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» («Oneryildiz v. Turkey»), пункт 128, та «Беєлер проти Італії» («Beyeler v. Italy»), пункт 119). Отже, контролюючий орган, дотримуючись принципів законності та належного врядування як суттєвих елементів принципу верховенства права, повинен був врахувати, що хоча процедура щодо обліку платника єдиного внеску була встановлена нормативно-правовим актом, однак у частині визначення типів (видів) платників єдиного соціального внеску не відповідала Закону №2464, тому немає підстав вважати, що дії органу, який використовував таку процедуру відповідали принципам належного врядування, оскільки надано перевагу приписам не Закону, а нормативно-правовому акту, нижчому за ієрархією. Оскільки йшлося про майновий інтерес, то контролюючий орган повинен був діяти у належний спосіб (у цьому випадку з урахуванням приписів Закону №2464, де не передбачено такого платника єдиного внеску, як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності) та з урахуванням послідовності дій (способів) у частині взяття на облік платника єдиного внеску з внесенням відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб (зміни таких) та застосовувати ті процедури, які б вказували на ясність дій. Вказана правова позиція викладена в рішенні Верховного Суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду від 02.09.2019 року по зразковій справі № 520/3939/19 (адміністративне провадження № Пз/9901/10/19), залишеною без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права. У зв`язку з цим суд вважає необхідним апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області - залишити без задоволення, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 01.06.2020 року - без змін. Керуючись ст..ст. 241, 242, 311, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області - залишити без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 01.06.2020 р. - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, за винятком наявності підстав передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий - суддя Л.А. Божко суддя Ю. В. Дурасова суддя О.М. Лукманова