Постанова 4873 № 910/18151/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "09" листопада 2020 р. Справа№ 910/18151/19 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Корсака В.А. суддів: Євсікова О.О. Попікової О.В. за участю секретаря судового засідання: Костяк В.Д. за участю представника(-ів): згідно протоколу судового засідання від 09.11.2020, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "АДОР ЛТД" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2020 (повний текст складено 30.06.2020) у справі №910/18151/19 (суддя Трофименко Т.Ю.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АДОР ЛТД" до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" про визнання договору недійсним, В С Т А Н О В И В: Короткий зміст позовних вимог. Товариство з обмеженою відповідальністю "АДОР ЛТД" (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (надалі - відповідач) про визнання недійсним кредитного договору №4А16126Г від 22.11.2016, укладеного між позивачем та відповідачем. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що кредитний договір був укладений ним під впливом обману, що є підставою для визнання його недійсним на підставі частини першої статті 230 Цивільного кодексу України. Матеріально-правовою підставою позову визначені статті 203, 215, 229, 230 Цивільного кодексу України. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття. Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.06.2020 у справі №910/18151/19 у задоволенні позову відмовлено. Судове рішення мотивовано недоведеністю позивачем тих обставин, на які він посилався в обґрунтування своїх вимог, зокрема належними та допустимими доказами не доведено наявності умов, які є обов`язковими для визнання договору недійсним на підставі ст. 230 ЦК України, а тому позов не підлягає задоволенню. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, 20.07.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю "АДОР ЛТД" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2020 у справі №910/18151/19 скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог. За доводами позивача, кредитний договір укладений ним внаслідок обману з боку банку. При укладенні цього договору позивач мав намір отримати прибуток у вигляді отримання права власності на активи, що забезпечували зобов`язання «старих» боржників перед банком; на виконання домовленостей позивач уклав договори поруки та виконав зобов`язання з повернення кредиту і сплати відсотків за користування кредитом «старими» боржниками на загальну суму 729534857,88 грн; проте банк не виконав зобов`язання щодо передачі документів, які посвідчували права заставодержателя на активи, котрими забезпечені зобов`язання відповідних боржників. На думку позивача, така поведінка банку свідчить про відсутність у нього намірів виконувати свої зобов`язання за кредитним договором та договорами поруки, як у момент їх укладення, так і протягом значного періоду часу після його укладення, а тому кредитний договір (як вважає позивач) є недійсним на підставі статті 230 ЦК України. Крім того, скаржник вказав на те, що взагалі є підстави ставити під сумнів факт наявності відповідних активів у банку, так як протягом 2016-2020 років банк не передав товариству ні документи, що посвідчували наявність активів, ні будь-яку іншу інформацію, яка б слугувала підставою звернення стягнення на такі активи. В той же час, відсутність цих документів мала істотне значення при укладенні кредитного договору та договорів поруки, оскільки у випадку наявності цієї інформації, товариство не вчиняло б оспорюваний правочин. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті. Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.08.2020 справу №910/18151/19 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Корсак В.А., судді - Євсіков О.О., Алданова С.О. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.08.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "АДОР ЛТД" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2020 у справі №910/18151/19. Закінчено проведення підготовчих дій. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 28.09.2020 о 15:00 год. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 16.09.2020. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 16.09.2020. Доведено до відома учасників справи, що явка їх представників в судове засідання є необов`язковою. 14.09.2020 до суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу. 25.09.2020 через відділ документального забезпечення апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про участь у судовому засіданні, яке призначене на 28.09.2020 на 15:00 год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів у програмі "Microsoft Teams" або "EASYCON". У разі неможливості провести судове засідання в режимі відеоконференції скаржник просив відкласти розгляд справи на іншу дату. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.09.2020 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "АДОР ЛТД" задоволено частково, відмовлено у задоволенні клопотання ТОВ "АДОР ЛТД" про участь у судовому засіданні 28.09.2020 в режимі відео конференції, а в частині відкладення розгляду справи клопотання задоволено. Повідомлено учасників справи про відкладення розгляду апеляційної на 12.10.2020. Доведено до відома учасників справи, що явка їх представників в судове засідання не є обов`язковою. 06.10.2020 до Північного апеляційного господарського суду через електронну адресу суду від позивача надійшло клопотання про забезпечення проведення судового засідання 12.10.2020 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів у програмі "EASYCON". Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2020 задоволено заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "АДОР ЛТД" (позивача) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та програмного забезпечення "EasyCon" у справі №910/18151/19. Повідомлено учасників справи про здійснення розгляду справи в раніше призначеному судовому засіданні 12.10.2020 о 14:30 год. в режимі відеоконференції. На підставі службової записки головуючого судді та розпорядження Північного апеляційного господарського суду №09.1-08/3730/20 від 12.10.2020, у зв`язку з перебуванням судді Алданової С.О., яка входить до складу колегії суддів, на лікарняному, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/18151/19. Згідно Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.10.2020, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Євсіков О.О., Попікова О.В. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.10.2020 апеляційну скаргу прийнято до провадження у визначеному складі колегії суддів: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді Євсіков О.О., Попікова О.В. Розгляд справи постановлено здійснити в раніше призначеному судовому засіданні 12.10.2020. 12.10.2020 у судовому засіданні повідомлено учасникам справи про зміну складу колегії суддів. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.10.2020 повідомлено учасників справи про відкладення розгляду апеляційної скарги на 26.10.2020 о 16 год. 00 хв., задоволено заяву представника ТОВ "АДОР ЛТД" Повалій О.В. та повідомлено учасників справи про здійснення розгляду справи №910/18151/19 в судовому засіданні 26.10.2020 о 16:00 год. в режимі відеоконференції. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.10.2020 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "АДОР ЛТД" про відкладення розгляду справи. Повідомлено учасників справи про відкладення розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "АДОР ЛТД" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2020 у справі №910/18151/19 на 09.11.2020, яке відбудеться в режимі відеоконференції. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи. Банк у поданому відзиві просив скаргу відхилити, та оскаржене судове рішення залишити без змін, як правильне та обґрунтоване. Явка представників сторін. В судове засідання від 26.10.2020 з`явилися представники позивача та відповідача. Представник позивача взяла участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та програмного забезпечення "EasyCon". Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції. Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення присутніх представника позивача та відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржене рішення у даній справі залишити без змін, виходячи з наступного. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції. 22.11.2016 між Публічним акціонерним товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК", найменування якого змінено на Акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК", (Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АДОР ЛТД" (позичальник) укладено кредитний договір №4А16126Г, відповідно до якого позивачу надано кредит в межах кредитного ліміту в розмірі 735 000 000,00 грн. Крім того, між Товариством з обмеженою відповідальністю "АДОР ЛТД" (поручитель) та Публічним акціонерним товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК", найменування якого змінено на Акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК", (кредитор) укладено договори поруки: - договір поруки №4К13664И/П від 22.11.2016 в забезпечення виконання зобов`язання ТОВ "Компанія "Біола" за: кредитним договором від 23.10.2013 №4К13664И; - договір поруки №4Б13475И/П від 22.11.2016 в забезпечення виконання зобов`язання ТОВ "Біотрейд" за кредитними договорами: від 07.08.2013 №4Б13475И, від 28.08.2013 №4Б13524И, від 30.08.2013 №4Б13525И, від 23.10.2013 №4Б13610И, від 13.02.2014 №4Б14069И. Позивач вважає, що кредитний договір №4А16126Г від 22.11.2016 укладений з порушенням чинного законодавства, оскільки є таким, що вчинений під впливом введення в оману, що є підставою для визнання вказаного договору недійсним на підставі частини 1 статті 230 ЦК України. Позивач свої вимоги мотивує тим, що дії ТОВ "АДОР ЛТД" із отримання кредитних коштів за кредитним договором №4А16126Г від 22.11.2016 були направлені на залучення коштів для погашення зобов`язань "старих" боржників банку в рамках реалізації плану "трансформації" кредитного портфелю банку, ініційованого НБУ. При цьому, ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" наголошував на тому, що кредитні зобов`язання попередніх боржників забезпеченні ліквідними активами. Так, на виконання зазначеного плану відповідач та позивач погодили відкриття відновлювальної кредитної лінії шляхом укладення кредитного договору, у зв`язку з чим між позивачем та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" укладено оспорюваний кредитний договір та вище договори поруки №4К13664И/П від 22.11.2016 та № 4Б13475И/П від 22.11.2016, що в сукупності було направлено на отримання позивачем прибутку від подальшої реалізації активів (чи набуття права власності на них), якими забезпечені зобов`язання боржників. За твердженнями позивача, ТОВ "АДОР ЛТД", як поручитель, виконав зобов`язання за укладеними договорами поруки, перерахувавши відповідачу загалом 729 534 857,88 грн, на підтвердження чого позивачем додано до матеріалів позовної заяви копії платіжних доручень. Проте, як вказує позивач, відповідач не виконав взятих на себе зобов`язань щодо передання ТОВ "АДОР ЛТД" документів, які посвідчували права заставодержателя на активи, якими були забезпечені зобов`язання "старих" боржників. За доводами позивача, банк ввів в оману ТОВ "АДОР ЛТД" про існування в нього договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями боржників (ТОВ "Біотрейд" та ТОВ "Компанія "Біола") у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукав позивача до укладення з банком пов`язаних між собою кредитного договору №4А16126Г від 22.11.2016 та договорів поруки. У той же час, у разі якби позивач знав про відсутність таких забезпечень, він не вчинив би оспорюваний правочин. За таких обставин, позивач вказує, що, що відповідач ввів його в оману щодо істотних умов кредитного договору №4А16126Г від 22.11.2016, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду із позовом про визнання його недійсним. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови. Причиною спору в даній справі стало питання про наявність або відсутність підстав для визнання кредитного договору недійсним згідно з частиною першою статті 230 ЦК України. Згідно з нормами ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до ст. ст. 625, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами. Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Частинами 1-2 статті 4 ГПК України встановлено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, якими можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним. Відповідно до статті 20 ЦК України, право на захист особа здійснює на свій розсуд. З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу. За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 Справа № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18). Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Суд зазначає, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків. Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. У силу приписів статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Як встановлено судом вище, між позивачем та відповідачем укладений кредитний договір №4А16126Г від 22.11.2016. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1054 ЦК України). Підставою для визнання кредитного договору недійсним позивач визначає, що вказаний правочин є таким, що вчинений під впливом обману. Оцінюючи зазначені аргументи позивача судом встановлено наступне. Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до протоколу № 14/10/2016 від 14.10.2016 загальних зборів учасників ТОВ "АДОР ЛТД", а саме, по першому питанню порядку денного було вирішено укласти кредитний договір з ПАТ КБ "Приватбанк" (відновлювальна кредитна лінія на суму 735 000 000,00 грн). Відповідно до техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 18.11.2016 та заявки на отримання кредиту від 18.11.2016, що були надані позивачем на адресу Банку, метою кредитування самим позивачем зазначено - фінансування поточної діяльності. Також, відповідності до пункту А.2 спірного кредитного договору ціллю кредитування визначено - фінансування поточної діяльності. До того ж, оспорюваний договір підписаний сторонами без будь-яких застережень, що свідчить про погодження ними всіх умов, які містяться в договорі. При цьому, зазначений протокол чи кредитний договір не містять посилань на необхідність укладення кредитного договору або договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу чи отримання у власність позивачем майна, переданого у якості забезпечення за "старими" кредитами, так само, як і не містять відомостей щодо такого майна. Умови оспорюваного кредитного договору не містять доводів про трансформацію кредитного портфелю банку, необхідність укладення позивачем договорів поруки та щодо інших обставин, на які позивач посилається в обґрунтування свого позову. З наявних у матеріалах справи доказів можна дійти висновку, що позивач мав намір укласти кредитний договір виключно для фінансування своєї поточної діяльності. Матеріали справи не містять та позивачем не надано доказів у підтвердження погодження умов участі позивача у трансформації кредитного портфелю Банку, про яку зазначено у позові. Згідно із наявних у матеріалах справи доказів не вбачається будь-якого погодження умов та пов`язаності обставин кредитування позивача, погашення позивачем (поручителем за договорами поруки) за рахунок отриманих в якості кредиту коштів кредитної заборгованості "старих" боржників та обставин щодо забезпечення зобов`язань "старих" боржників та відповідного переходу прав заставодержателя до позивача. Враховуючи зазначені обставини, суд першої інстанції правомірно відхилив аргументи позивача про те, що метою укладання сторонами кредитного договору №4А16126Г від 22.11.2016 є отримання прибутку від реалізації активів, що передані в забезпечення зобов`язань за кредитами боржників. В той же час, наявні в матеріалах справи докази, підтверджують зворотне - отримання кредиту позивачем відбулося для фінансування його поточної діяльності, а укладення договорів поруки: №4К13664И/П від 22.11.2016, №4Б13475И/П від 22.11.2016, позивачем відбулося не внаслідок необхідності отримання прибутку від реалізації активів, що передані в забезпечення зобов`язань за кредитами третіх осіб, а внаслідок вільного волевиявлення позивача, здійсненого ним в порядку статті 627 Цивільного кодексу України. За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч.3 ст. 13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Таким чином, позивачем не було надано суду належних, достатніх та вірогідних у розумінні господарського процесуального закону доказів введення відповідачем в оману позивача щодо обставин, які мали істотне значення при укладанні кредитного договору №4А16126Г від 22.11.2016. Частиною 1 статті 230 Цивільного кодексу України визначено, що, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина 1 статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. За змістом частини 1 статті 229 Цивільного кодексу України, до якої відсилає стаття 230 Цивільного кодексу України, істотне значення мають обставини щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Для визнання недійсним правочину як укладеного під впливом обману необхідно, щоб сторона була введена в оману саме щодо обставин, які мають істотне значення. До таких обставин віднесено відомості щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Тобто особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману та наявність умислу в діях її контрагента, а й істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. З огляду на викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення. Наведене узгоджується із позицією Верховного Суду України вказаною у постанові від 13 лютого 2019 року по справі №911/1171/18. При вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статті 230 Цивільного кодексу України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману. Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому, особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю. (Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 909/685/18). Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Тобто обман має місце, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено. Усі ці обставини - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України може бути визнаний судом недійсним. Отже позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка. Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 Цивільного кодексу України. (Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі № 910/9879/18). При цьому, обставини, щодо яких посилається сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення. Оскільки формулювання умов кредитного договору було в тому числі правом позивача та укладаючи спірний договір, позивач вважається таким, що ознайомився з усіма його умовами, в тому числі істотними, колегія суддів погоджується з висновком суду, що позивач реалізував таке право шляхом укладення договору на відповідних умовах. Враховуючи встановлені обставини справи, а також наведені норми матеріального права, позивачем не доведено обставин, які б свідчили про введення відповідачем позивача в оману, а також не доведено самого факту обману, наявності умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Тому відповідні аргументи позивача відхиляються судом. Таким чином, враховуючи у даному випадку сукупність встановлених вище обставин та положення ст.ст. 75-79, 86 ГПК України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним кредитного договору №№4А16126Г від 22.11.2016. Доводи позивача про те, що у зв`язку з не виконанням відповідачем умов спірного договору, позивач позбавлений отримання прибутку від реалізації активів або набуття права власності на них, що було метою при укладання кредитного договору та договорів поруки не підтверджуються доказами, наявними у матеріалах справи. Що стосується тверджень скаржника про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки судом безпідставно не було враховано клопотання позивача від 19.06.2020 про відкладення розгляду справи, що зумовило позбавлення позивача надати пояснення, обґрунтування та відповіді на поставленні запитання, колегією суддів встановлено наступне. У матеріалах справи наявне чергове клопотання позивача про відкладення розгляду справи, подане 19.06.2020, яке мотивоване тим, що адвокат Повалій О.В. має низьку імунну систему, часто хворіє на ГРВІ, а тому знаходиться в групі ризику коронавірусу COVID-19, у зв`язку з чим не хоче наражати себе та інших на ризик зараження хвороби. Крім того, представником зазначено, що її місце проживання та основне місце роботи знаходиться у м. Кривий Ріг, а тому внаслідок запровадження карантинну вона не мала можливості прибути до міста Києва для участі у судовому засіданні. Представник просила розгляд справи відкласти на іншу дату, яку визначити з урахуванням дії карантину. Позивач у апеляційній скарзі посилаючись на обставини викладенні у цьому клопотанні, додатково зазначив, що через відсутність сполучення міжобласного залізничного, автобусного сполучення остання не мала змогу приїхати у м. Київ та взяти участь у судовому засіданні. Крім того, зазначила, що у день прийняття судового рішення у справі перебувала на лікарняному, що підтверджується листком непрацездатності, доданим до скарги. Однак, суд першої інстанції на ці обставини уваги не звернув та безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про відкладення. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/18151/19, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 12.02.2020. Як свідчать матеріали справи, в процесі розгляду даної справи у суді першої інстанції представник позивача був присутній у підготовчих засіданнях, які відкладались, в тому числі через заявлене позивачем клопотання про відкладення. (подане 10.02.2020) За результатами підготовчого засідання 16.03.2020, не виходячи до нарадчої кімнати, суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 06.04.2020. В подальшому, внаслідок запровадження карантинних заходів, розгляд справи неодноразово відкладався, в тому числі за клопотанням позивача від 02.04.2020, 14.05.2020. 19.06.2020 позивачем вкотре подано клопотання про відкладення. Суд першої інстанції, дослідивши це клопотання, враховуючи положення ст. 202 ГПК України, ухвалив у його задоволенні відмовити. При цьому зазначив, що оскільки відповідно наведеної норми суд розглядає справу за відсутності учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки, а неявка позивача у даному випадку не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу по суті в цьому судовому засіданні. З наведених обставин вбачається, що позивач був належним чином повідомлений про дату та час судових засідань. Крім того, позивачем на стадії підготовчого провадження використано його процесуальні права та було заявлено клопотання, такі як витребування доказів, залучення третіх осіб у справі, використано право подати відповідь на відзив. Відповідно до статті 43 ГПК України, учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається, оскільки такі дії суперечать завданню господарського судочинства. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Шульга проти України"). Національним судам належить функція керування провадженнями таким чином, щоб вони були швидкими та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Скордіно проти Італії"). Держави-учасниці мають організувати правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати право кожного на отримання остаточного рішення у справах, що стосуються цивільних прав і обов`язків упродовж відповідного терміну (рішення ЄСПЛ у справах "Скордіно проти Італії", "Сюрмелі проти Німеччини"). У рішенні ЄСПЛ у справі "Дія 97" проти України" зазначено, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів. Такими нормами, у даному разі, є норми чинного Господарського процесуального кодексу України, якими, зокрема, врегульовано права та обов`язків учасників справи та порядок реалізації ними таких прав. Згідно із частиною першою статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Колегією суддів враховано, що постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" (зі змінами, внесеними Постановами Кабінету Міністрів України від 25.03.2020, від 22.04.2020, від 04.05.2020, 20.05.2020) з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу з 12.03.2020 по 22.06.2020 (в редакції останніх змін) на всій території України встановлено карантин. В той же час, постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 №392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів" з урахуванням змін і доповнень установлено карантин на усій території України до 31.07.2020. Україна є членом Всесвітньої організації охорони здоров`я - спеціалізованої установи ООН, яка 12.03.2020 оголосила про початок пандемії COVID-19 (http://www.euro.who.int/ru/health-topics/health-emergencies/coronavirus-covid-19/news/news/2020/3/who-announces-covid-19-outbreak-a-pandemic). Згідно листа Голови Ради суддів України від 16.03.2020 № 9рс-186/20 та рішення Ради суддів України від 17.03.2020, яким затверджено "Рекомендації Ради суддів України щодо встановлення особливого режиму роботи судів України задля убезпечення населення України від поширення гострих респіраторних захворювань та коронавірусу COVID-19, який віднесено до особливо небезпечних інфекційних хвороб" з метою убезпечення населення України від поширення гострих респіраторних захворювань та коронавірусу COVID-19, який віднесено до особливо небезпечних інфекційних хвороб рекомендовано на період з карантину встановити особливий режим роботи судів України, який передбачає, з поміж іншого: - роз`яснення громадянам можливості відкладення розгляду справ у зв`язку із карантинними заходами та можливості розгляду справ в режимі відеоконференції; - обмеження допуску в судові засідання осіб, які не є учасниками судових засідань; - обмеження допуску у судові засідання та приміщення суду осіб з ознаками респіраторних захворювань; - зменшення кількості судових засідань, що призначаються до розгляду протягом робочого дня; - здійснення, по можливості, розгляду справ без участі сторін в порядку письмового провадження; - приймання всіх необхідних документів в електронному вигляді на електронну адресу суду через дистанційні засоби зв`язку тощо. Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 04.05.2020 № 343 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та відповідно до підпункту 8 пункту 2 постанови дозволена діяльність адвокатів, нотаріусів, аудиторів та психологів. У свою чергу постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів" запроваджено послаблення протиепідемічних заходів, передбачених пунктом 3 цієї постанови, на території регіонів із сприятливою епідемічною ситуацією (у тому числі у м. Києві). Зокрема, дозволено: з 22.05.2020 регулярні та нерегулярні пасажирські перевезення автомобільним транспортом у міському, приміському, міжміському внутрішньообласному та міжнародному сполученні; з 25.05.2020 перевезення пасажирів метрополітенами. Наведене свідчить про часткове усунення перешкод у реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав. Крім того, слід зауважити, що поштові оператори під час дії встановленого карантину не припинили роботу, а лише змінили її графік та порядок отримання/вручення поштових відправлень. Колегія суддів звертає увагу на те, що судом першої інстанції неодноразово відкладався розгляд справи з метою необхідності забезпечення захисту здоров`я учасників судового процесу та з урахуванням наведених рекомендацій уповноважених суб`єктів щодо запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. До того ж, суд апеляційної інстанції зазначає, що сторони не були позбавленні права та можливості у відповідності до ст. 197 ГПК України заявити клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції у іншому суді за місцем знаходження представника позивача чи в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів у програмі "EASYCON". Такого клопотання заявленого у суді першої інстанції матеріали справи не містять. Таким чином, реалізація учасниками справи своїх процесуальних прав, зокрема, права позивача на участь у судовому засіданні його представника залежала виключно від волевиявлення самого позивача. Посилання позивача на те, що остання перебувала на лікарняному на дату винесення судового рішення у справі (22.06.2020), що підтверджується листком непрацездатності, доданим до скарги, а тому суд безпідставно відмовив у задоволенні її клопотання, не заслуговують на увагу та спростовуються викладеним вище. До того ж, зі змісту клопотання від 19.06.2020, не вбачається того, що позивач не повідомляла суд про перебування на лікарняному. За приписами статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. При цьому, суд звертає увагу, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. З огляду на викладене, колегія суддів не вбачає процесуальних порушень при ухваленні судом першої інстанції оскаржуваного рішення суду. Інших доводів та доказів, які б слугували підставою для скасування оскарженого рішення скаржником не наведено. Водночас, зазначаючи про порушення судом норм процесуального та матеріального права, скаржник вдається до заперечення обставин, установлених судом першої інстанції під час розгляду справи, та перегляду вже здійсненої цим судом оцінки доказів у справі. Саме лише прагнення скаржника ще раз розглянути та оцінити ті самі обставини справи і докази в ній не є достатньою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення. Поряд з цим, суд апеляційної інстанції зазначає, що за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03 від 28.10.2010 Суд повторює, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід. Всім встановленим обставинам, які мають значення для правильного вирішення спору надана належна правова оцінка. Відтак, усі інші доводи та міркування скаржника, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду першої інстанції. Проаналізувавши текст оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про вмотивованість судового рішення, враховуючи, що доводи та аргументи сторін були почуті, судом зазначено з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується його рішення, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Хаджинастасиу проти Греції", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації"). Процесуальні права сторін при розгляді справи судом першої інстанції не порушено. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги. Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене в сукупності, доводи апеляційного оскарження є необґрунтованими, підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення у даній справі колегія суддів не вбачає. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Судові витрати. Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 129 ГПК України та, у зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги, покладаються на скаржника. Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, - ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2020 у справі №910/18151/19 залишити без змін.

3. Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено та підписано - 10.11.2020. Головуючий суддя В.А. Корсак Судді О.О. Євсіков О.В. Попікова