Постанова Київський апеляційний суд № 359/3081/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 359/3081/19 Головуючий 1 інстанція - Муранова - Лесів І.В. Провадження № 22-ц/824/7631/2020 Доповідач 2 інстанція - Суханова Є.М. П О С Т А Н О В А іменем України 05 листопада 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді: Суханової Є.М., суддів: Гуля В.В., Сержанюка А.С. розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Виконавчого комітету Бориспільської міської ради Київської області на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 січня 2020 року у справі за позовом Виконавчого комітету Бориспільської міської ради Київської області до ОСОБА_1 про стягнення упущеної вигоди по сплаті коштів пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста та штрафних санкції за порушення грошового зобов`язання,- ВСТАНОВИЛА: У квітні 2019 року виконавчий комітет Бориспільської міської ради Київської області звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення упущеної вигоди по сплаті коштів пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста та штрафних санкції за порушення грошового зобов`язання. В ообгрунтування позивач зазначив, що згідно ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» замовник об`єкта будівництва зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту (окрім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті) та укласти договір про пайову участь з органом місцевого самоврядування. Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цьогоЗакону. Рішенням Бориспільської міської ради від 20.12.2011 №1562-19-VІ було затверджено викладений у новій редакції Порядок пайової участі замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Борисполя, а також Методику розрахунку пайової участі замовників у розвитку і створенні інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Борисполя при зміні функціонального призначення об`єктів, загальна кошторисна вартість яких не визначена згідно з державними будівельними нормами, стандартами і правилами. Згідно п.1.2 затвердженого Порядку, пайова участь замовників у розвитку і створенні інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Борисполя є внеском, який замовник перераховує до Цільового фонду соціально-економічного та культурного розвитку міста - до 31.12.2011 року та до бюджету розвитку - з 01.01.2012 року. Згідно п. 5.2. Порядку, розмір пайової участі на розвиток інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури міста для житлових будинків становить 5 відсотків загальної кошторисної вартості реконструкції об`єкта. Кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію (ч.9ст.40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»). Пунктом 5 ст.39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», п.11 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 №461, передбачено, що датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту є дата реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації. Згідно декларації про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстрованої інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в Київській області за №КС142151130216, 23.04.2015 року було прийнято в експлуатацію житловий будинок та господарчі споруди за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 346,7 кв.м., замовником будівництва якого є ОСОБА_1 . Кошторисна вартість будівництва за затвердженою проектною документацією, відповідно до даних декларації про готовність об`єкта до експлуатації складає 1 866 034,00 грн. Розмір пайової участі у розвитку інженерно- транспортної інфраструктури, який мав сплатити відповідач, складає 93 302 тис. грн., що розраховано у відповідності до чинного на момент виникнення спірних правовідносин Порядку та з урахуванням Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у частині дотримання граничного розміру пайової участі. Враховуючи, що договору про пайову участь між відповідачем та позивачем укладено не було, названа сума є упущеною вигодою, яку б Бориспільська міська рада могла отримати при укладенні відповідного договору. Відповідачем обов`язку зі сплати коштів пайової участі до моменту прийняття об`єкта реконструкції в експлуатацію не виконано, що свідчить про неправомірну бездіяльність замовника щодо його обов`язку взяти участь у створенні та розвитку інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури населеного пункту є протиправною формою поведінки, внаслідок якої міськрада була позбавлена права отримати на розвиток інфраструктури населеного пункту відповідну суму коштів (упущена вигода). Тому, у відповідності дост.625 ЦК України, за прострочення виконання грошового зобов`язання, станом на момент звернення до суду з даним позовом відповідачу нараховано 32 749 грн. - інфляційних нарахувань на основну суму боргу та 8 397 грн. - 3% річних. Крім того, п. 8.3. Порядку передбачено, що у разі невиконання або прострочення строків сплати пайової участі єдиним платежем або відповідно до графіку, замовник сплачує пеню в розмірі 0,1 відсотка від нарахованої суми коштів за кожну добу прострочення. Отже, у зв`язку з невиконанням зобов`язання зі сплати коштів пайової участі, нараховано 16981грн. пені. З метою забезпечення надходження коштів пайової участі до бюджету міста, 30.01.2019 року рекомендованим листом на адресу відповідача було направлено лист-претензію №13-06-445 про сплату коштів пайової участі. Однак, відповідач жодним чином на даний лист не відреагував. Невиконання відповідачем, вимог чинного законодавства України, призводить до недоотримання коштів місцевим бюджетом, що тягне за собою порушення інтересів територіальної громади у сфері містобудування, інвестування та бюджетній сфері. З урахуванням викладеного позивач просить стягнути з відповідача на користь виконавчого комітету Бориспільської міської ради Київської області упущену вигоду по сплаті коштів пайової участі у сумі 93 302 грн. 00 коп., а також штрафні санкції за порушення зобов`язання на загальну суму 58 127грн., з яких: 32 749 грн. 00 коп. - інфляційні нарахування на основну суму боргу, 8397 грн. 00коп. - 3 % річних; 16 981 грн. 00 коп. - пені, до місцевого бюджету; а також стягнути сплачений судовий збір у сумі 2 271,43 грн. Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 ссічня 2020 року відмовлено у задоволенні позову Виконавчого комітету Бориспільської міської ради Київської області до ОСОБА_1 про стягнення упущеної вигоди по сплаті коштів пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста та штрафних санкції за порушення грошового зобов`язання. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Виконавчий комітет Бориспільської міської ради Київської області подав апеляційну скаргу, посилаючись порушення судом норм процесуального та матеріального права, неповне дослідження обставин справи та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилався на те, що суд першої інстанції безпідставно вважав, що позивачем пропущено строк звернення до суду із даним позовом, оскільки строк позовної давності у даному випадку слід рахувати з мометну коли позивач дізнався про порушення свого права, а не з моменту коли у забудовника виник обов'язок прийняти участь у розвитку інфраструктури міста або коли забудовник зареєстрував декларацію про готовність не виконання при цьому свого обов`язку щодо сплати коштів пайової участі. Зазначив, що такий строк слід обраховувавти з 28.08.2018 року, тобто після проведення ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності позивача. Вказав, що органи місцевого самоврядування знаходяться поза межами процедури прийняття об`єктів будівництва в експлуатацію та позбавлені можливості контролювати момент його здійснення. Вважає помилковим висновок суду щодо необхідності укладення договору з відповідачем, оскільки відповідно до ч.3 ст.11 ЦК України цивільні права і обов`язки можуть виникати безпосередьно з актів цивільного законодавства. У даному випадку у відповідача такі зобов`язання виникли на підставі Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Зазначив, що декларація про готовність об`єкта до експлуатації зареєстрована 23.04.2015 року і в діях ОСОБА_1 вбачається явне зволікання з укладенням договору пайової участі, оскільки Законом цей обов`язок покладено на забудовника, а не на органи місцевого самоврядування. Лише забудовник має можливість знати і контролювати термін, коли відбудеться прийняття об`єкту в експлуатацію. Саме відсутність у органів місцевого самоврядування повноважень щодо здійснення державногоо архітектурно - будівельного контролю та нагляду стали причиною того, що позивачу не було відомо ні про початок виконання будівельних робіт, ні про хід їх виконання відповідачем. У порушення вимог закону «Про регулювання містобувної діяльності» власник земельної ділянки не уклала договір про пайову участь і кошти пайової участі не сплачені останньою. Своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не скористалася. Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч.1. ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Частина перша статті 15 Цивільного кодексу України закріплює право кожної особи на захист свого права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Разом з тим, вимогами цивільного процесуального законодавства суд зобов`язаний установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від встановленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку що єдиною підставою для сплати величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту є договір, що також визначено Порядком пайової участі замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Борисполя. Судом було встановлено, що такого договору сторони не укладали, а позивач відповідну вимогу у судовому порядку не заявляв. При цьому, суд визнав необґрунтованими та безпідставними посилання позивача на положення статей 22, 1166 ЦК Уукраїни у данму спорі. Суд відмовляючи у позові також застосував до даних правовідносин строк позовної давності, про що під час розгляду справи було заявлено стороною відповідача. Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. За змістом статті 11 ЦК Україницивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до положень ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону. Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури. Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій.Розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається протягом десяти робочих днів з дня реєстрації органом місцевого самоврядування звернення замовника про укладення договору про пайову участь та доданих до нього документів, що підтверджують вартість будівництва об`єкта, з техніко-економічними показниками. Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію. Істотними умовами договору є: 1) розмір пайової участі; 2) строк (графік) сплати пайової участі; 3) відповідальність сторін. Невід`ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором. Інформація щодо договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту та його виконання зазначається у декларації про готовність об`єкта до експлуатації або в акті готовності об`єкта до експлуатації. На виконання цього ЗаконуПорядком урегульовано організаційні та економічні відносини, пов`язані із залученням, розрахунком розміру, використанням коштів пайової участі замовників будівництва у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Борисполя. Рішенням Бориспільської міської ради від 20 листопада 2011 року № 1562-19-VI затверджено викладений у новій редакції порядок пайової участі замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Борисполя, а також методику розрахунку пайової участі замовників у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Борисполя при зміні функціонального призначення об`єктів, загальна кошторисна вартість яких не визначена згідно з державними будівельними нормами, стандартами та правилами. Так, згідно п.п.1.1, 1.2, 1.3 ч.1 Порядку, визначено залучення, розрахунок розміру пайової участі замовників у розвитку і створенні інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м.Борисполя. Замовник, який має намір щодо впровадження проектів будівництва, реконструкції, зміни функціонального призначення об`єктів, що знаходяться на території м.Борисполя, зобов`язаний взяти участь у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста. Пайова участь замовників у розвитку і створенні інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м.Борисполя є внеском, який замовник перераховує до Цільового фонду соціально-економічного та культурного розвитку міста- до 31.12.2011 року та до бюджету розвитку- з 01.01.2012 року. Замовники залучаються до участі у розвитку і створені інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м.Борисполя на підставі договору про пайову участь. Пунктами 4.1, 4.2, 4.4 ч.4 Порядку передбачено, що пайова участь сплачується на підставі Договору, укладеного між замовником та виконавчим комітетом міської ради в особі міського голови. Обов`язок укладення договорів про пайову участь з юридичними особами та фізичними особами-підприємцями покладається на відділ економічної та інвестиційної політики виконавчого комітету міської ради, з фізичними особами-на управління містобудування та архітектури. Договір укладається після звернення замовника та передує оформленню дозвільних документів на будівництво(реконструкцію). Згідно п.5.2 ч.5 Порядку, розмір пайової участі на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста становить: -10 відсотків загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта-для нежитлових будівель і споруд;-5 відсотків загальної кошторисної вартості реконструкції об`єкта; -4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта - для житлових будинків. У п.п.6.1,6.2 ч.6 Порядку зазначено, пайова участь сплачується на підставі Договору у грошовій формі в повному обсязі єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається Договором, але не пізніше кінцевого терміну дії Договору:-для об`єктів, що вводяться в експлуатацію до 1 січня 2013 року, кошти пайової участі повинні бути сплачені не пізніше одного місяця після прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію, але до прийняття рішення про оформлення майнових прав;-для об`єктів, що будуть введені в експлуатацію з 1 січня 2013 року, кошти пайової участі повинні бути сплачені до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію. Датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта є дата реєстрації документу, що підтверджує готовність об`єкта до експлуатації. Пунктами 8.1, 8.4 Порядку визначено, що замовникам без наявності укладеного Договору забороняється здійснювати роботи на будівельному майданчику. При відсутності довідки про повне виконання умов Договору забороняється реєстрація майнових прав на об`єкти нерухомості. Судом першої інстанції було встановлено, що відповідач ОСОБА_1 здійснила будівництво житлового будинку загальною площею 346,7 кв.м.за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно декларації про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстрованої інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в Київській області за №КС142151130216, 23.04.2015 року було прийнято в експлуатацію житловий будинок та господарчі споруди за адресою : АДРЕСА_1 , загальною площею 346,7 кв.м., замовником будівництва якого є ОСОБА_1 . Відповідно до даних декларації про готовність об`єкта до експлуатації, кошторисна вартість будівництва за затвердженою проектною документацією складає 1 866 034,00 грн. Позивач стверджує, що відповідач відповідно до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та Порядку була зобов`язана сплатити в місцевий бюджет в якості пайової участі у створенні інфраструктури грошові кошти у сумі 93 302,00 грн. (1 866 034,00 грн. (кошторисна вартість)* 5 % (розмір пайової участі)). Як вбачається із змісту позовної заяви, Виконавчий комітет Бориспільської міської ради Київської області просив суд стягнути з відповідача пайовий внесок, який мав би бути сплачений у випадку укладення договору посилаючись при цьому і на ст. ст. 526, 625 ЦК України і на підставі ст. 1166 ЦК України. Проте такі вимоги є суперечними. Так, відповідно до положеньст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Для настання відповідальності за завдану шкоду необхідний наявний склад цивільного правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка, причинний зв`язок між шкодою і протиправною поведінкою, при цьому наявність вини має суттєве значення. Згідно з частинами 1 та 2ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Позивач вважає збитками несплачений відповідачкою пайовий внесок, який міг би бути сплачений при укладенні договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Разом з тим, між сторонами деліктних правовідносин не виникло. За матеріалами справи не встановлено в діях відповідачки складу цивільного правопорушення, що виключає відповідальність заст. 1166 ЦК України. Що стосується порушення зобов`язання, то колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до положеньст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у замовника, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті виникає зобов`язання взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, яка полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури. Проте таке зобов`язання виникає на підставі договору. До того ж дана норма містить положення про істотні умови такого договору. Статтею 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. При цьому, згідно зістаттею 627 ЦК України та відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зокрема, статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Судом першої інстанції правильно встановлено, що договір між замовником та органом місцевого самоврядування укладено не було, а відтак і не було визначено всі істотні умови такого договору. Відповідно вимога про виконання зобов`язання за договором, якого сторони не уклали суперечить вимогам закону. Колегія суддів не може погодитися з посиланням позивача на положення ст. 11 ЦК України про те, що цивільні права та обов`язки у спірних правовідносинах виникли безпосередньо з актів цивільного законодавства, оскільки ст.40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» містить зобов`язання укласти договір, а зобов`язання сплатити кошти виникає уже на підставі договору, у якому обов`язково визначається розмір пайової участі, строк сплати пайової участі та відповідальність сторін. Об`єкт будівництва був введений в експлуатацію 23.04.2015 року згідно декларації про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстрованої інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в Київській області за № КС142151130216, при цьому, відповідач ОСОБА_1 , як замовник будівництва, покладений на неї нормативним актом обов`язок укласти договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не виконала, чим порушила положення Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Суд першої інстанції, з урахуванням вставновлених обставин справи, дійшов обґрунтованого висновку про те, що єдиною підставою для сплати величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту у даних правовідносинах є договір, що також визначено вищевказаним Порядком, що був затверджений позивачем.А невід`ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі замовника у створені інфраструктури м. Борисполя. Натомість, між Бориспільською міською радою та відповідачем договір про пайову участь не укладався, істотні умови договору, зокрема розмір пайової участі, не визначалися. Суд вірно вважав, що відсутність цих, визначених сторонами істотних умов договору, не дає можливості визначити розмір зобов`язань відповідача та відповідність цим умовам наведеного позивачем розрахунку сум, що підлягають стягненню. Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Як вбачається із матеріалів справи, при зверненні до суду із вказаним позовом вимог про спонукання відповідача укласти такий договір позивачем заявлено не було. Таких вимог не було уточнено позивачем і під час розгляду справи судом першої інстанції. Згідно з ч. 3 ст. 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів міститься у статті 16 ЦК України. За правилами ч. 1 ст. 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд. Таким чином, суд першої інстанції вірно відмовив у задоволенні позову з наведених підстав. Твердження сторони позивача про незаконність ухваленого судом рішення, порушення норм процесуального та матеріального права, невідповідність висновку суду дійсним обставинам справи, неповне з`ясування обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи, на думку суду, є необґрунтованими, а обставини, на які посилається апелянт недоведеними та не підтверджені належними та допустимими доказами по справі, оскільки доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Щодо доводів апеляційної скарги про пропущення строку звернення до суду із даним позовом колегія суддів зазначає наступне. 22.07.2019 року представником відповідача ОСОБА_2 було подано до суду клопотання про застосування строку позовної давності. Так, відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Наслідки спливу позовної давності визначаються статтею 267 ЦК України, згідно з якою особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Таким чином, позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб`єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов`язаної особи. У своїх заперечення щодо пропуску строку позовної давності позивач вказував, що про порушене своє право йому стало відомо 16.08.2018 після проведення Північним офісом Держаудитслужби позанової ревізії окремих питань фінансово-господарської дільності Виконавчого комітету Бориспільської міської ради Київської області. Натомість із позовом до суду позивач звернувся 09 квітня 2019 року. Зі змісту позовної заяви вбачається, що про порушення свого права позивач вказує саме на дату реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації, тобто 23 квітня 2015 року. Разом з тим, у апеляційній скарзі позивач вказує що про порушене своє право йому стало відомо 28.08.2018 року. Так, у разі пропуску позовної давності та наявності заяви сторони про її застосування суд може визнати причини пропуску поважними і прийняти рішення про задоволення позову (частина п`ята статті 267 ЦК України). Як вбачається із матеріалів справи, представником позивача не подано клопотання про поновлення строку звернення до суду за захистом порушеного права. Отже, вірним є висновок суду у тому, що строк позовної давності за вимогою щодо стягнення упущеної вигоди по сплаті коштів пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста та штрафних санкції за порушення грошового зобов`язання сплинув - 23 квітня 2018 року, проте позивач звернувся до суду з даним позовом - 09 квітня 2019 року Положеннями ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, суд повинен всебічно і повно з`ясувати усі обставини, що складають предмет доказування, дослідити кожен доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості, окремо та всі докази у їх сукупності у порядку, передбаченому законом, що достеменно відображено у рішенні суду, яке оскаржується стороною відповідача. Відхилення того чи іншого доказу, перевагу одного доказу над іншим має бути мотивованим. Суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, зібраним по справі доказам дав належну оцінку та прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову з підстав спливу строку позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачкою у справі. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та в статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі - Конвенція). За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду. Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. Тобто Україна, як учасниця Конвенції, повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства. У кожному конкретному випадку суд повинен ретельно оцінити докази й мотиви заявника, уважно вивчити обставини справи та надати мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку. При цьому колегія суддів зазначає, що аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес. Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте, Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи. Суд у своєму рішенні навів достатні мотиви з яких неприйняв до уваги доводи позивача щодо наявності підстав для задоволення позову, дав вірну оцінку запереченням відповідача. Таким чином, під час розгляду справи суд першої інстанції дотримався вимог закону, повно та всебічно з`ясував обставин справи, надав правову оцінку доводам і запереченням сторін та зібраним у справі доказам, вірно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, з огляду на що, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим. Інші доводи апеляційної скарги, які зводяться до неналежної оцінки зібраних у справі доказів та необхідності у задоволенні позову у повному обсязі, також не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення, такі доводи є безпідставними та такими, що не можуть вплинути на правильність висновків суду по суті спору. Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального закону. Підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія не знаходить. Справу було розглянуто судом першої інстанції на підставі встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та належних доказів. Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції залишає без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення. Керуючись ст.ст.7,367, 369, 374, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, суд, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Бориспільської міської ради Київської області залишити без задоволення. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 січня 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий: Є.М. Суханова Судді: В.В. Гуль А.С. Сержанюк