Постанова Одеський апеляційний суд № 521/21512/18

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27.10.2020 року м. Одеса Єдиний унікальний номер справи №521/21512/18 Апеляційне провадження № 22-ц/813/5430/20 Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого-Колеснікова Г.Я.(суддя-доповідач), суддів- Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С., за участю секретаря -Сороколет Ю.С., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , представник позивача ОСОБА_2 , відповідачі - товариство з додатковою відповідальністю «Одеський завод будівельно-обробних машин», ОСОБА_3 , представник відповідачів - ОСОБА_4 , розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Ігнатьєвої Інни Петрівни в інтересах ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 04 грудня 2019 року, постановлене під головуванням судді Маркарової С.В., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовної заяви та відзиву на неї У грудні 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з додатковою відповідальністю «Одеський завод будівельно-обробних машин» (далі ТДВ «Одеський завод будівельно-обробних машин», завод), ОСОБА_3 про виділення частки із майна, що перебуває у спільній частковій власності, та визнання права власності (т.1 а.с.1-4). Позовна заява мотивована тим, що він ( ОСОБА_1 ) є співвласником нежитлових приміщень будинку за адресою: АДРЕСА_1 , який знаходиться у спільній частковій власності, зокрема: 495/1000 належить ОСОБА_1 , 95/1000 - ТДВ «Одеський завод будівельно-обробних машин», 410/1000 - ОСОБА_3 . Нежитловий будинок складається в цілому з нежилих будівель літ.«А», загальною площею 912,2 кв.м., «1F», загальною площею 372,5 кв.м., «2F», загальною площею 260,3 кв.м. За договором дарування від 08 листопада 2003 року ОСОБА_1 прийняв 495/1000 частини нежитлових будівель за вказаною адресою, які в цілому складаються з нежилих будівель, зазначених на схематичному плані літ. «А», «1F», «2F», загальною площею 1315,6 кв.м., розташованих на земельній ділянці, розмір якої не встановлений. За заявою власника відчужено: літ.«А» 1-поверх приміщення №1: 1-виробниче приміщення, 2-виробниче приміщення, 3,4-побутові, 5-виробниче приміщення; приміщення №2: 1-виробниче приміщення, 2-підсобне; 2-й поверх приміщення №3: 1,2,3 склади, загальною площею 620,5 кв.м. Прибудови від літ. «а», «а1», «а2», «а3», загальною площею 62,3 кв.м. Зазначені приміщення знаходяться у його фактичному користуванні. Технічна можливість виділу в натурі 495/1000 часток з зазначеного об`єкту нерухомого майна наявна. У грудні 2018 року позивач звернуся до відповідачів із пропозиціями щодо поділу майна, відповіді на які не отримав. Позивач просив суд: - виділити з домоволодіння АДРЕСА_1 в натурі частку у розмірі 495/1000, що належать йому ( ОСОБА_1 ) за технічним паспортом від 04 жовтня 2018 року, що включає в себе нежитлову будівлю літ.«А» з прибудовами літ. «а», «а1», «а2», «а3», загальною площею 682,8 кв.м.; - припинити право спільної часткової власності між сторонами; - визнати за ним ( ОСОБА_1 ) право власності на окремий об`єкт нерухомості, який включає в себе за технічним паспортом від 04 жовтня 2018 року нежитлову будівлю літ.«А» з прибудовами літ. «а», «а1», «а2», «а3», загальною площею 682,8 кв.м. У відзиві на позовну заяву представник ОСОБА_4 в інтересах ТДВ «Одеський завод будівельно-обробних машин» просив відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , посилаючись на те, що: - позивачем здійснена реконструкція своєї частки нежитлових приміщень без дозвільних на те документів зі збільшенням площі забудови, внаслідок чого самочинно збудовані приміщення були зведені на земельній ділянці ТДВ «Одеський завод будівельно-обробних машин» та Одеської міської ради; - відповідно до п.2.3 Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна (Наказ Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18 червня 2007 р. № 55) не підлягають поділу об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна. Питання, щодо поділу об`єктів нерухомого майна може розглядатися лише після визнання права власності на них відповідно до закону; - протягом 2003-2007 років ОСОБА_1 проведено самочинну реконструкцію своєї частки, в результаті якої прибудовані нові приміщення 1 та 2 поверхів, площа належної частки ОСОБА_1 збільшилась з 620,5 кв.м. до 912,2 кв.м. та нежитлових приміщень в цілому до 1545кв.м., що перешкоджає проведення виділу частки в натурі; - ОСОБА_1 неодноразово звертався з численними позовами, які стосувались права власності на нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , у задоволенні яких судами було відмовлено; - позов ОСОБА_1 є черговою спробою «узаконити» самовільну реконструкцію, не маючи жодних прав на землю та жодних документів на будівництво (т.1 а.с.65-72). Зміст судового рішення суду першої інстанції Рішенням Малиновського районного суду Одеської області від 04 грудня 2019 року у задоволенні позову відмовлено (т.2 а.с.82-86). Судове рішення мотивовано тим, що позивач самочинно, без погодження з іншим співвласниками, без будь-яких дозволів, передбачених законодавством, проектів тощо, перебудував об`єкт спільної часткової власності, розташований за адресою АДРЕСА_1 , внаслідок чого виникли нові приміщення, змінилося призначення та площа приміщень, збільшилась загальна площа, спірний будинок втратив тотожність з тим, який позивач отримав за договором дарування від 08 листопада 2003 року, тому відсутні правові підстави для задоволення позову. Короткий зміст апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу В апеляційній скарзі адвокат Ігнатьєва І.П. в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалите нове про задоволення позову (т.2 а.с.92-97). Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції під час винесення рішення суду не звернута увагу на те, що: -положення Інструкції №55 не можуть застосовуватись щодо поділу/виділу майна, яке відбувається в судовому порядку; вона є актом цивільного законодавства та суперечить нормам Цивільного кодексу, який не містить обмежень щодо виділу частки співвласника. Більш того, згідно ст.358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності; -предметом спору є виключно виділ частки, що належить ОСОБА_1 відповідно до договору дарування та є не об`єктом самочинного будівництва, у зв`язку з чим, позивачем була зазначена точна площа, що підлягає виділу 682,8 кв.м., без врахування самочинно збудованих приміщень; - правовий режим самочинного будівництва не розповсюджується на нерухоме майно, що не було збудоване самочинно, а згодом реконструйовано. Використовуючи правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 04 грудня 2013 року у справі №6-139цс13, суд першої інстанції не послався на неї в самому рішенні, що є порушенням норм процесуального права. Ототожнення об`єкту самочинного будівництва з об`єктом нерухомості введеним до експлуатації, порушує принципи непорушності права власності та фактично припиняє право власності особи на належне йому майно у спосіб не передбачений законом, що прямо суперечить ч.2 ст.346 ЦК України, ст.1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; - в позові не ставиться питання щодо легалізації самочинного будівництва, зміну розміру часток в праві спільної часткової власності, тому відмова в задоволенні позову з формальної підстави наявності самочинного будівництва щодо якого не заявлено позовних вимог є незаконною; - висновок експерта № 407 від 03 червня 2019 року, який суд прийняв до уваги, відмовляючи в задоволенні позову, не відповідає вимогам закону, оскільки в порушенні ч.2 ст.102 ЦПК України у відповіді на питання №4 щодо технічної можливості виділу належної позивачу частки, експертом було зазначено на неможливість виділу, враховуючи порушення вимог Інструкції від 18 червня 2007 № 55, тобто вказана відповідь експерта містить висновок щодо питання права. Крім того, експертом не вказано які методики використовувались під час проведення експертизи; до висновку не додано жодного документа, на підставі якого експерт дійшов до висновку про порушення будівельних норм та правил. Експертом не взято до уваги, що згідно позовних вимог виділ відбувається виключно щодо відокремлення не самочинно збудованих приміщень з масиву спільного майна, у зв`язку з чим, необхідно дослідити питання щодо технічної можливості облаштування окремого виходу, відокремлення інженерних комунікацій. Проте такі питання експертом не досліджувались, а відтак вказаний висновок є необґрунтованим; - наявний висновок будівельно-технічного дослідження спеціаліста (експерта) ОСОБА_5 , за яким встановлено факт наявності технічної можливості виділу частки позивача в натурі, але суд на вказаний висновок уваги не звернув та не обґрунтував причини відмови у прийнятті вказаного доказу. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_4 в інтересах ТДВ «Одеський завод будівельно-обробних машин», посилаючись на законність та обґрунтованість судового рішення та безпідставність позову, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Зокрема зазначив, що: - спірна частка ОСОБА_1 (495/1000) у праві спільної часткової власності на нежитлові приміщення є самовільно реконструйованою: 1) без жодного дозволу на проведення реконструкції, 2) без належним чином затвердженого проекту реконструкції, 3) без відведення земельної ділянки, 4) зі збільшенням площі забудови внаслідок чого самочинно збудовані приміщення були зведені ОСОБА_1 на земельних ділянках, які йому не належать та ніколи не надавалися в користування, а саме: земельних ділянках ТДВ «Одеський завод будівельно-обробних машин» та Одеської міської ради; - факт наявності самочинної реконструкції повністю виключає можливість виділення спірної частки та визнання права власності на неї за позивачем, що відповідає нормам ст.ст. 182, 376 ЦК України та позиціям Верховного Суду, викладених у постановах від 04 квітня 2019 року у справі №750/4445/17, від 22 травня 2019року у справі №127/6698/16, від 15 травня 2019 року у справі №278/947/17; - вимога про виділ частки та визнання права власності на самочинно реконструйовану частку є незаконною, тому не підлягає задоволенню. На даний момент не існує частки будівлі площею 620,5 кв.м., що була отримана у власність ОСОБА_1 17 років тому за договором дарування від 08 листопада 2003 року, не існує частки будівлі площею 682,8 кв.м., які позивач незаконно просить виділити та визнати право власності, а існує новий об`єкт - самочинно реконструйовані приміщення, площа яких складає 912,2 кв.м.; - висновок судової експертизи, підготовлений судовим експертом ОСОБА_6 , відповідає ст.ст.102, 106 ЦПК України, оскільки складений атестованим судовим експертом для його надання до суду та містить підтвердження судового експерта про обізнаність про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, тому є належним та допустимим доказом; - висновок, наданий позивачем за підписами інженера (експерта) ОСОБА_5 , не є висновками судового експерта, не відповідають вимогам ст.ст.102,106 ЦПК України та правомірно не прийнятий судом до уваги, оскільки в порушенні вимог ч.5 ст.106 ЦПК України у висновку не зазначено, що його підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Крім того, ОСОБА_5 не має статусу судового експерта, а відповідне свідоцтво, яке було раніше видано на його ім`я, станом на дату складання висновку є недійсним; - ОСОБА_1 неодноразово намагався в судовому порядку (в тому числі, з використанням підроблених документів) узаконити захоплення суміжних земельних ділянок та самовільну реконструкцію, виконану без жодного дозвільного документу, однак у задоволенні позовів йому було відмовлено судовими рішеннями; - суд першої інстанції правомірно застосував Інструкцію щодо проведення поділу/виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, яка є нормативно-правовим актом, а тому є обов`язковим для застосування (т.2 а.с.136-148). Відповідач ОСОБА_3 не скористалась своїм право на подачу відзиву на апеляційну скаргу. Від представника ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3 до суду надійшла заява про: - розгляд справи за відсутності останньої та її представника; - відмову у задоволенні апеляційної скарги та позову ОСОБА_1 (т.2 а.с.163). Позиція апеляційного суду Заслухавши суддю-доповідача, представника ОСОБА_2 в інтересах позивача та представника ОСОБА_4 в інтересах відповідачів, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що не підлягають виділу об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно реконструйовані об`єкти нерухомого майна. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на таке. Фактичні обставини справи, встановлені судом Судом встановлено, що будинок за адресою: АДРЕСА_1 знаходиться у спільній частковій власності, а саме: 495/1000 належить ОСОБА_1 , 95/1000 - ТДВ «Одеський завод будівельно-обробних машин», 410/1000 - ОСОБА_3 . Нежитловий будинок складається в цілому з нежилих будівель літ.«А», загальною площею 912,2 кв.м., «1F», загальною площею 372,5 кв.м., «2 F», загальною площею 260,3 кв.м. (т.1.а.с.10-13). Позивач ОСОБА_1 є власником 495/1000 частин зазначеної будівлі на підставі договору дарування від 08 листопада 2003 року, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 (т.1 а.с.14). Так, за умовами зазначеного договору ОСОБА_7 подарував, а ОСОБА_1 прийняв в дар 495/1000 частин нежилих будівель, що знаходяться в АДРЕСА_1 та в цілому складаються з нежилих будівель, зазначених в схематичному плані літ. «А», «1 F», «2 F», загальною площею 1315,6 кв.м., розташованих на земельній ділянці, розмір якої не встановлено. За заявою власника відчужено: літ. «А» 1-поверх приміщення №1: 1 виробниче приміщення, 2 виробниче приміщення; 3,4 побутові, 5 виробниче приміщення; приміщення №2: 1 виробниче приміщення, №2 підсобне; 2-й поверх приміщення №3: 1,2,3 склади, загальною площею 620,5 кв.м. Прибудови «а», «а1», «а2», «а3» загальною площею 62,3 кв.м. збережені до реконструкції району розпорядженням Іллічівської райадміністрації Одеської міської ради №32 від 16 січня 2001 року (т.1а.с.14). Будь-яке право на земельну ділянку, на якій розташовані 495/1000 частин нежилих приміщень за адресою: АДРЕСА_1 , у ОСОБА_1 не оформлено. ВАТ «Одеський завод будівельно-обробних машин» отримав у постійне користування 10,2405 га землі в межах згідно з планом землекористування, що підтверджується державним актом на право постійне користування землею серії ІІ-ОД №001602 від 21 червня 2001 року (т.1 а.с.88-92). У технічному паспорті від 04 жовтня 2018 року зафіксовано проведення самочинної реконструкції частки ОСОБА_1 , в результаті якої прибудовані нові приміщення перший та другий поверхи та частка позивача фактично збільшилась на 229,4 кв.м. Самочинна реконструкція виявлена у: добудові першого поверху приміщення №1,2,18-24 (літера «А»), площею 173,9 кв. м. та другого поверху приміщення №38-42 (літера «А»), площею 55,5 кв.м. (т.1 а.с.19-26). За висновком судового експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи за № 407 від 03 червня 2019 року технічна можливість відповідно до вимог нормативно-правових актів у галузі будівництва розділити об`єкт нерухомого майна відповідно до часток співвласників, якими є ОСОБА_1 (частка 495/1000), ОСОБА_3 (частка 410/1000) та ТДВ «Одеський завод будівельно-обробних машин» відсутня. При цьому експертом встановлено, що ОСОБА_8 здійснена самочинна реконструкція своєї частки 495/1000, в результаті якої самочинно збудовані літ. «А» приміщення:2-2, «а5»: 3-1,3-2,3-3,3-4,4-1, «а-6»:5-1,5-2,5-3,5-4,5-5,5-6,5-7; літ. «А-1»: 6-1,10-1, все разом загальною площею 321,5 кв.м. Встановлено порушення вимог нормативно-правових актів у галузі будівництва. Нежитлові будівлі частково побудовані в межах земельної ділянки, що належить ТДВ «Одеський завод будівельно-обробних машин» та частково на землях загального користування населених пунктів (частина АДРЕСА_1 (т.1 а.с.177-250). За висновком №27-11/18в, складеним ПП «Проект» 27 листопада 2018 року, за технічними показниками 495/1000 частин нежитлових приміщень об`єкта є відокремлена, має окремий вихід і може бути виділена в самостійну одиницю нежитлову будівлю. При проведенні поділу реконструкція не передбачається. Самостійний вихід об`єкту забезпечений (т.1 а.с.29-32). У матеріалах справи наявний висновок будівельно-технічного дослідження №27-11/18/1, складений 27 листопада 2018 року фахівцем (експертом) ПП «Проект» ОСОБА_5 , за яким: технічно можливий виділ 495/1000 часток нежилих будівель в самостійний об`єкт нерухомого майна нежитлова будівля, загальною площею 682,8 кв.м. (площа самовільно зведеного 229,4 кв.м., з урахуванням самовільно зведених приміщень загальна площа об`єкта 912,2 кв.м), з присвоєнням індивідуального номеру. 495/1000, що виділяються, у питаннях нормуванні площі приміщень, зовнішніх конструкцій та інженерного обладнання відповідає нормативної технічної документації (т.1 а.с.34-48). Висновком ТОВ «Науково-виробничого центру «Екострой+» від 10 березня 2017 року встановлена невідповідність нежитлової будівлі (автомайстерні), що примикає до території заводу ТДВ «Одеський завод будівельно-обробних машин», вимогам будівельних норм (т.1 а.с.144-167). Заочним рішенням Малиновського районного суду м.Одеси від 25 квітня 2008 року у справі №2-4084/08 за позовом ОСОБА_1 до Одеської міської ради про визнання права власності, задоволено позов та виділено в окремий об`єкт нерухомості реконструйовані 495/1000 частин нежитлових будівель по АДРЕСА_1 , загальною площею 966,8 кв.м, за ОСОБА_1 (т.1 а.с.78-81). Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 09 лютого 2010 року зазначене рішення суду скасоване (т.1 а.с.82-83). Рішенням Малиновського районного суду м.Одеси від 26 лютого 2019 року у справі № 1519/2-1157/11: -відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Одеської міської ради, ОСОБА_3 про визнання права власності на 495/1000 частин нежилих будівель за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 966,8 кв.м., та виділення реконструйованих 495/1000 частин в окремий об`єкт нерухомості з присвоєнням йому самостійно адреси; -задоволено позов Одеської міської ради до ОСОБА_1 про звільнення самовільно занятої земельної ділянки, зобов`язано останнього власними силами і за свій рахунок привести до попереднього стану самовільно захоплену земельну ділянку, площею 423 кв.м. шляхом знесення самочинно реконструйованих та добудованих нежилих приміщень; -задоволено самостійний позов ТДВ «Одеський завод будівельно-обробних машин» до ОСОБА_1 про знесення самовільно збудованого нежилого приміщення. Усунуто перешкоди в користуванні земельною ділянкою з боку ОСОБА_1 шляхом знесення, демонтування самочинно побудованих та реконструйованих ОСОБА_1 нежилих будівель та споруд, зокрема: літ.«А»: «а5», «а6» та «А1», загальною площею 309,8 кв.м (т.1 а.с.86). Наразі зазначене рішення оскаржено до апеляційної інстанції та не розглянуто на день винесення цієї постанови. Рішенням Малиновського районного суду м.Одеси від 31 січня 2012 року у справі № 2/1519/3628/11, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 22 червня 2012 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Одеської міської ради про визнання протиправним та часткове скасування рішення в частині передачі у постійне користування земельної ділянки, визнання недійсним та скасування державного акту від 26 червня 2001 року на ім`я ВАТ «Одеський завод будівельно-виробничих машин» на право постійного користування на земельну ділянку (т.1 а.с.93-96,97-100). Рішенням апеляційного суду Одеської області від 11 грудня 2014 року у справі №1519/17677/2012 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Одеської міської ради, третя особа - ПАТ «Одеський завод будівельно-обробних машин» про визначення порядку користування земельною ділянкою (т.1 а.с.101-105). Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2017 року у справі № 815/2759/16 визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора від 01 березня 2016 року №28527421 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на нежилі будівлі, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 924,6 кв.м, за ОСОБА_1 (т.1 а.с.109-116). Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 27 червня 2017 року у справі № 815/3443/16, залишену без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року, скасовано рішення державного реєстратора від 01 березня 2016 року №28527421 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на нежилі будівлі, загальною площею 924,6 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 (т.1 а.с.117-123). Рішенням Малиновського районного суду м.Одеси від 29 січня 2018 року у справі № 521/10868/16-ц, залишеним без змін постановою апеляційного суду Одеської області від 16 серпня 2018 року, визнано недійним та скасовано рішення загальних зборів ТОВ «Ера керування», оформлене протоколом загальних зборів від 13 квітня 2016 року № 13/04, про внесення до статутного капіталу ТОВ «Ера керування» нежилих будівель за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер нерухомого майна 865736551101. Скасовано рішення державного реєстратора № 29314971 від 19 квітня 2016 року про державну реєстрацію права приватної власності ТОВ «Ера керування» на нежилі будівлі, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 865736551101. В рамках справи № 521/21512/18, що наразі розглядається, предметом позову ОСОБА_1 є виділення з домоволодіння АДРЕСА_1 в натурі частки у розмірі 495/1000, що включає нежитлову будівлю літ.«А» з прибудовами літ.«а»,«а1»,«а2»,«а3», загальною площею 682,8 кв.м. та визнання права власності на окремий зазначений об`єкт нерухомості. Мотиви, з яких виходив апеляційний суд та застосовані норми права Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (ч.1 ст.356 ЦК України). Частинами 1-3 ст. 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Згідно з ч.1 ст.367 ЦК України майно,що є у спільній частковій власності, може бути поділено в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. Відповідно до ч.1 ст.364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. За змістом цієї норми виділ частки зі спільного майна це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно до його частки в праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку у спільному майні. Вид майна, що перебуває у спільній частковій власності, впливає на порядок виділу з нього частки. Виділ часток (поділ) будівлі, що перебуває в спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будівлі із самостійним виходом (квартиру) або в разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані будівлі, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності. Отже, визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників. Відповідно до ч.2 ст.364 ЦК України якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч.2 ст.183 ЦК України), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. З матеріалів справи вбачається, що нежитловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 містить загальну площу 1 315,6 кв.м, в цілому складаються з нежилих будівель літ.«А», «1F», «2 F» ( т.1.а.с.10-13,14). Позивач став власником 495/1000 частин будівлі на підставі договору дарування від 08 листопада 2003 року, за умовами якого за заявою власника відчужено: літ. «А» 1-поверх приміщення №1: 1 виробниче приміщення, 2 виробниче приміщення; 3,4 побутові, 5 виробниче приміщення; приміщення №2: 1 виробниче приміщення, №2 підсобне; 2-й поверх приміщення №3: 1,2,3 склади, загальною площею 620,5 кв.м. Прибудови «а», «а1», «а2», «а3», загальною площею 62,3 кв.м., збережені до реконструкції району розпорядженням Іллічівської райадміністрації Одеської міської ради №32 від 16 січня 2001 року (т.1 а.с.14). Таким чином, площа подарованих приміщень становить 620,5 кв.м, які належали дарувальнику ОСОБА_7 на підставі свідоцтва на право власності, виданого виконавчим комітетом Одеської міської ради 31 травня 2002 року № НОМЕР_1 (т.1 а.с.14, т.2 а.с.22). Прибудови «а», «а1», «а2», «а3», загальною площею 62,3 кв.м. збережені без оформлення права власності до реконструкції району, згідно з розпорядженням Іллічівської райадміністрації Одеської міської ради №32 від 16 січня 2001 року. Зазначене підтверджується постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2017 року у справі № 815/2759/16, яка набрала законної сили (т.1 а.с.109-115). Отже у ОСОБА_1 не виникло право власності на прибудови «а», «а1», «а2», «а3», загальною площею 62,3 кв.м. Крім того, судами також встановлено, що станом на 19 грудня 2018 року (дата звернення до суду з цим позовом) у будинку було проведено ряд робіт з його реконструкції, які вплинули на його загальний вигляд, однак які не були узаконені. З технічного паспорту від 04 жовтня 2018 року встановлено проведення реконструкції будівлі літ. «А», яка виразилась в добудові першого поверху приміщення №1,2,18-24 (літера «А»), площею 173,9 кв. м, та другого поверху приміщення №38-42 (літера «А»), площею 55,5 кв.м. (т.1 а.с.19-26). Аналізуючи наявні в матеріалах справи технічні паспорти від 03 листопада 2003 року, жовтня 2010 року (дата не вбачається з наявної в матеріалах справи копії) та 04 жовтня 2018 року, вбачається, що будівля літ.«А» неодноразово видозмінювалась. Зокрема, здійснено перепланування існуючих приміщень та добудова нових, як-то: - перший поверх приміщення: 2- підсобне, площею 19,6 кв.м. та 3 комора, площею 19,3 кв.м. (т.1 а.с.209 та т.2 а.с.43) у порівнянні з технічним паспортом від 04 жовтня 2018 року, де підсобне приміщення «2» поділене на два приміщення: 1.6 - площею 10,9 кв.м та 1.7 - площею 3,5 кв.м та на місці комори «3»- зведене приміщення 15 площею 56.0 кв.м., що більше за площею ніж комора «3», та добудовано 9 нових приміщень (т.1 а.с.21, т.2 ас.61); - другий поверх: було 3 приміщення (технічний паспорт від 2003 року), а станом на 2018 рік влаштовано 13 приміщень та добудовано 5 нових приміщень (т.1 а.с.22, 210, т.2 а.с.48,62). За висновком судово-будівельної експертизи №407 від 03 червня 2019 року за результатами проведеної ОСОБА_1 реконструкції літ. «А» прибудовані такі приміщення, загальною площею 321,5кв.м, які вказані у технічному паспорті від 12 червня 2015 року: літ. «А»: - 2-2 підсобне приміщення, площею 11,7кв.м.; - «а5»: 3-1-кабінет, площею 6,8 кв.м; 3-2- коридор, площею 6,1 кв.м.; 3-3- побутова, площею 6,0 кв.м.; 3-4- кабінет, площею 22,2 кв.м; 4-1-коридор, площею 15,3 кв.м.; - «а6»: 5-1 виробниче приміщення, площею 102,5 кв.м; 5-2 підсобне, площею 5,5 кв.м.; 5-3 підсобне, площею 5,8 кв.м.; 5-4 підсобне, площею 6,1 кв.м.; 5-5 санвузол, площею 3,5 кв.м.; 5-6 підсобне, площею 4,6 кв.м.; 5-7 антресоль, площею 7,7 кв.м; літ. «А-1»: -6-1 виробниче приміщення, площею 59,7 кв.м.; 10-1 кабінет, площею 58,0 кв.м. (т.1 а.с.195-196). Наявність самочинно зведених приміщень підтверджується і висновками будівельно-технічного дослідження №№ 27-11/18-1, 27-11/18 від 27 листопада 2018 року, зокрема склад новоутвореного об`єкту нерухомості самочинно зведеного позивачем становить 229,4 кв.м., з яких за технічним паспортом від 04 жовтня 2018 року літ. «А»: - перший поверх приміщення: 1- хол -22,5 кв.м; 2- диспетчерська, 18,8 кв.м, 18 коридор, 4,5 кв.м., 19 основне, 102,7кв.м., 20- підсобне, площею 5,5 кв.м., 21 підсобне, площею 5,7 кв.м., 22 підсобне площею 6,0 кв.м, 23 вбиральня, площею 3,6 кв.м, 24 вбиральня, площею 4,6 кв.м.; - другий поверх приміщення: 38 коридор, площею 12,0 кв.м; 39 основне, площею 11,1 кв.м., 40 основне, площею 18,5кв.м., 41 основне, площею 11,3 кв.м., 42 вбиральня, площею 2,6кв.м. (т.1 а.с.29-43). Розмір самовільно збудованого об`єкту на рівні 229,4 кв.м. зафіксовано і в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (т.1 а.с.10-13). Згідно з ч.1 ст.376 ЦК України самочинним вважається будівництво жилого будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво, або відведена не для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил. Таким чином, виходячи зі змісту цієї норми самочинним є будівництво об`єктанерухомого майна за наявності будь-якої із зазначених умов. Відсутність дозволу на будівництво, проекту або порушення умов, передбачених у цих документах, спричиняє визнання такого будівництва самочинним відповідно до ч.1 ст.376 ЦК України. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (ч.2 ст.376 ЦК України). Поняття реконструкції об`єкта нерухомості міститься у п.3 Державних будівельних норм В.3.2-2-2009. Реконструкція та капітальний ремонт, затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку і будівництва України від 22 липня 2009 року № 295 (далі ДБН), відповідно до якого реконструкція це така перебудова будинку, наслідком якої є зміна кількості приміщень, їх площі, геометричних розмірів та функціонального призначення, заміна окремих конструкцій. Отже, норма ч.1 ст.376 ЦК України застосовується й до випадків самочинної реконструкції об`єкта нерухомості, у результаті якої він набуває нових якісних характеристик (зміна конфігурації, площі та кількості приміщень, втручання в несучі конструкції, улаштування дверних прорізів у капітальних стінах тощо). За змістом ч.1 ст. 376 ЦК України правила про самочинне будівництво і його наслідки поширюються на всі випадки будівництва (реконструкції) всіх типів будівель, споруд та іншого нерухомого майна. Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що не підлягають поділу (виділу) об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна. Таким чином, встановивши, що деякі приміщення першого поверху влаштовані без будь-яких доказів законності їх влаштування, в експлуатацію, як і приміщення другого поверху будівлі, у встановленому законом порядку прийняті не були, свідоцтво про право власності на будівлі із врахуванням таких не видавалося, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що вищезазначені вказані приміщення слід вважати самовільно влаштованими й об`єктами цивільних прав та обов`язків як частини житлового будинку виступати не можуть. Вказане узгоджуються з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 04 грудня 2013 року у справі № 6-130цс13 та від 30 вересня 2015 року у справі № 6-286цс15, з якими погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 березня 2020 року у справі № 307/3957/14-ц (провадження № 14-43цс20) у частині тлумачення норми ч.ч.1,2 ст.376 ЦК України про те, що не можуть бути предметом поділу (виділу) згідно зі ст.ст.364, 367 ЦК України - самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти. Наведене також відповідає судовій практиці Верховного Суду з указаного питання, яка є незміною, викладеною зокрема у постановах від: від 06 березня 2019 року у справі № 361/4685/17, від 04 квітня 2019 року у справі № 750/4445/17, від 22 травня 2019 року у справі № 127/6698/16, від 15 травня 2019 року у справі №278/947/17, від 31 липня 2019 року у справі № 33/4070/17, від 01 серпня 2019 року у справі № 501/982/16, від 02 вересня 2019 року у справі № 2-7010, від 23 вересня 2019 року у справі № 309/3887/17, від 06 листопада 2019 року у справі № 127/14320/15-ц, від 16 вересня 2020року у справі № 630/491/17, від 30 вересня 2020 року у справі № 667/8215/15-ц та від 15 жовтня 2020 року у справ № 464/7038/18 тощо. Доводи апеляційної скарги в частині того, що предметом спору є виключно виділ частки, що належить позивачу відповідно до договору дарування та не є об`єктом самочинного будівництва, а саме: площа 682,8 кв.м., тому можливо здійснити виділ частки, є безпідставними, оскільки: - по-перше, об`єкт літ. «А», до складу якого входять самовільні прибудови, фактично є єдиним цілим об`єктом; - по-друге, до площі 682,8 км.м. входять прибудови «а», «а1», «а2», «а3», загальною площею 62,3 кв.м., які збережені без оформлення права власності до реконструкції району, згідно з розпорядженням Іллічівської райадміністрації Одеської міської ради №32 від 16 січня 2001 року, а тому права власності у ОСОБА_1 на них не виникло; - втретє, позивачем здійснено перепланування існуючих приміщень без відповідних дозволів. Отже суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що об`єкт, до складу якого входять самовільні прибудови фактично в натурі є єдиним об`єктом, тому неможливо виділити в натурі частину позивача, визнання за позивачем права власності на неї, оскільки самочинно збудоване нерухоме майно не може бути предметом поділу (виділу) згідно з нормами ст.ст. 364, 367 ЦК України і є єдиним цілим комплексом. Внаслідок самочинної реконструкції спірні приміщення втратили тотожність із тими приміщеннями, які позивач отримав за договором дарування, тому вони не можуть бути предметом поділу згідно положень ст.ст.364,367 ЦК України, в зв`язку з чим відсутні правові підстави для задоволення позову позивача про виділення частки із майна, визнання права власності, до складу якого входять самочинно збудовані (реконструйовані) об`єкти. Тому доводи апеляційної скарги щодо незаконної відмови в задоволенні позову з підстави - наявності самочинного будівництва, відносно якого не заявлено позовних вимог, є необґрунтованими. Питання щодо поділу об`єктів нерухомого майна може розглядатись лише після введення самочинного будівництва (реконструкції) до експлуатації та визнання права власності на них відповідно до закону. Зазначені положення узгоджуються з нормами ст.ст.316, 317, ч.ч.1,2 ст.376 ЦК України. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 344/8200/14-ц (провадження № 14-302цс19). З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про неможливість поділу об`єкта нерухомого майна, до складу якого входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна. У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази прийняття нежитлової будівлі до експлуатації після проведення у неї реконструкції й переобладнання, а також оформлення права власності, з урахуванням проведених у неї перебудов. Доводи апеляційної скарги про неможливість застосування Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, затвердженої Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18 червня 2007 № 55 (далі - Інструкція) не ґрунтуються на правовій основі. Порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток житлових будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна при підготовці проектних документів щодо можливості проведення цих робіт визначається саме Інструкцією. Згідно з п.п. 1.2, 2.1, 2.4 Інструкції поділ об`єкта нерухомого майна (виділ частки) на окремі самостійні об`єкти нерухомого майна здійснюються відповідно до законодавства на підставі висновку щодо технічної можливості такого поділу (виділу) з дотриманням чинних будівельних норм та з наданням кожному об`єкту поштової адреси. За наявності самочинно збудованих (реконструйованих, перепланованих) об`єктів нерухомого майна документи щодо виділу готуються тільки після визнання права власності на них відповідно до закону. Самочинно збудовані об`єкти нерухомого майна до розрахунку не включаються (п. 3.11 Інструкції). Таким чином, Інструкцією передбачено, що виділ в натурі частки із спільної власності на будинок унеможливлюється наявністю самочинних об`єктів будівництва або у складі будинку, з якого визначаються частки співвласників, або у складі частки, що виділяється, що узгоджуються з нормами ст.ст.316, 317, ч.ч.1,2 ст.376 ЦК України. Крім того, Інструкція - це нормативно-правовий акт, який встановлює порядок застосування актів законодавства, прийнятих органами вищого рівня, або власних актів, а також порядок здійснення будь-якої діяльності (п.1.8 Рекомендацій Міністерства юстиції України №3 від 27 березня 1998року). Тому суд першої інстанції правомірно послався на її положення в контексті узгодження з діючими нормами Цивільного кодексу України. Не зазначення у тексті оскаржуваного рішення суду посилання на позицію Верховного Суду України у справі №6-130цс13 від 04 грудня 2013 року не свідчить про порушення судом першої інстанції вимог процесуального законодавства та не може бути підставою для скасування рішення, оскільки судове рішення не може бути скасованим з формальних підстав. Доводи апеляційної скарги відносно неправомірного застосування судом висновків експерта від 03 червня 2019 року та не врахування висновків будівельно-технічного дослідження від 27 листопада 2018 року є необґрунтованими та не достатніми для скасування рішення суду. Зазначені висновки надані суду першої інстанції сторонами у відповідності до вимог ч.1 ст.106 ЦПК України. За вимогами ч.2 ст.89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Розглядаючи справу, суд першої інстанції надав оцінку експертному дослідженню від 03 червня 2019 року разом з іншими доказами, при аналізі всіх доказів по справі у їх сукупності. Експертне дослідження № 407 від 03 червня 2019 року у відповідності до вимог ч.5 ст.106 ЦПК України містить посилання про обізнаність експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та те, що висновок підготовлено ним для подання до суду. Вказаний висновок складений атестованим судовим експертом (т.1 а.с.177-203). Натомість висновокінженера (експерта) ОСОБА_5 від 27 листопада 2018 року не відповідає вимогам ч.5 ст.106 ЦПК України, оскільки у висновку експерта не зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. ОСОБА_5 не має статусу судового експерта (т.1 а.с.29-48,77, т.2 а.с.13). Зазначені порушення є підставою для визнання висновку експерта неналежним доказом. Встановлення наявності технічної можливості виділу частки позивача спеціалістом (експертом) ОСОБА_5 є необґрунтованим, оскільки неможливо виділити єдиний об`єкт без врахування самочинно реконструйованих та прибудованих частини приміщень, тобто здійснена зміна фізичних параметрів об`єкту, на земельних ділянках, які належать ТДВ «Одеський завод будівельно-обробних машин» і Одеській міській раді та відсутність дозвільних документів на будівництво. Відповідно до ст.78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Відповідна правова позиція міститься і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-270цс19). Під час судового розгляду в суді першої інстанції позивач не заявляв клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи, хоча не був обмежений в такій можливості, як того вимагає цивільно-процесуальне законодавство. Крім того, колегія суддів погоджується з доводами представника ОСОБА_4 в інтересах заводу, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, що наявність технічної можливості виділу частки в натурі з урахуванням проведення самочинної реконструкції не є достатньою підставою для її виділу самовільно реконструйованої частки із визнанням права власності на неї згідно з нормами ст.ст.182,331,364,376 ЦК України, які прямо забороняють такий виділ та виключають можливість задоволення позову ОСОБА_1 (т.2 а.с.136-148). Тому інші доводи апеляційної скарги відносно висновків експертів не мають правового значення. Позивач не надав суду належні та допустимі докази, не довів їх переконливість, а також не довів наявності обставин, на які посилався як на підставу своїх вимог. Обов`язок доказування покладається на сторони, що є найважливішою складовою принципу змагальності. Суд не може збирати докази за власною ініціативою. Доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права. Колегія суддів прийшла до висновків, що оскаржуване судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують. Керуючись ст.ст.368,374,375,381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу адвоката Ігнатьєвої Інни Петрівни в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 04 грудня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст судового рішення виготовлено 06 листопада 2020 року. Головуючий: Судді :