Постанова 4813 № 501/860/20

Номер провадження: 22-ц/813/6530/20 Номер справи місцевого суду: 501/860/20 Головуючий у першій інстанції Петрюченко М. І. Доповідач Драгомерецький М. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05.11.2020 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Драгомерецького М.М., суддів колегії: Дрішлюка А.І., Громіка Р.Д., розглянувши у спрощеному позовному провадженніцивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Сукачова Євгена Сергійовича в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на ухвалу Іллічівського міського суду Одеської області від 13 березня 2020 року по справі за заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про забезпечення морської вимоги у вигляді арешту морського судна, - В С Т А Н О В И В: 13 березня 2020 року представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 адвокат Сукачов Є.С. звернувся до Іллічівського міського суду Одеської області із заявою про забезпечення морської вимоги у вигляді арешту морського судна, згідно якої просить суд: - накласти арешт на судно INA-LOTTE (IMO 9574030), яке знаходиться на території Морського порту Чорноморськ (68001, Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Праці 6); - запропонувати Компанії БЛУМЕНТАЛ ЙМК ГМБХ унд КО КГ (BLUMENTHAL JMK GMBH&CoKG) внести на депозитний рахунок суду суму в розмірі морської вимоги, з метою найскорішого зняття арешту з судна для продовження його господарської діяльності; - заборонити Капітану Морського порту Чорноморськ оформлювати і надавати дозвіл на виїзд судна INA-LOTTE (IMO 9574030); - ухвалу про арешт судна INA-LOTTE (IMO 9574030) направити для негайного виконання Капітану Морського порту Чорноморськ (68001, Одеська область, м. Чорноморьк, вул. Праці 6), Чорноморській філії ДП «Адміністрація морських портів України» (68001, Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Праці 6), Чорноморському міському відділу ДВС Головного територіального управління юстиції в Одеській області (68004, Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Віталія Шума 21). Згідно довідки від 13 березня 2020 року консультанта суду ОСОБА_3 , 11 березня 2020 року до Іллічівського міського суду Одеської області надійшла заява ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про забезпечення морської вимоги у вигляді арешту морського судна, та ухвалою від 12.03.2020р. суддя Смирнов В.В. у задоволенні заяви відмовив (№501/836/20 провадження №2-з/501/4/20). Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 13 березня 2020 року заява представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ОСОБА_4 про забезпечення морської вимоги у вигляді арешту морського судна повернута заявнику, оскільки заява ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про забезпечення морської вимоги у вигляді арешту морського судна з тих самих підстав, між тими ж сторонами, вже вирішена судом по суті. Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, адвокат Сукачов Є.С. в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернувся до суду із апеляційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалу суду та постановити нову ухвалу, якою задовольнити вимоги заяви про забезпечення морської вимоги у вигляді арешту морського судна, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Вказані особливості встановлюються у ст. 369 ЦПК України, а саме відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини 1 статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно із п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові). Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищезазначене, апеляційний розгляд вказаної справи здійснено в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін. Згідно із ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення виготовлене 05 листопада 2020 року. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково за таких підстав. У частинах 1 та 2 статті 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Відповідно до частин 1 та 2 статті 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Згідно із пунктом 9 частини 1 статті 150 ЦПК Українипозов забезпечується, у тому числі, арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги. В силу вимог частини 3 статті 150 ЦПК Українизаходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Частиною 3 статті 157 ЦПК України передбачено, що ухвала про арешт морського судна є підставою для затримання судна або обмеження в його пересуванні в порту, де знаходиться або до якого прямує таке судно, до моменту скасування заходів із забезпечення позову у вигляді арешту морського судна. Після вручення копії ухвали про арешт судна капітан морського порту, де знаходиться судно, філія Адміністрації морських портів України в морському порту, де знаходиться судно, відповідні органи Державної прикордонної служби України та митні органи зобов`язані вжити заходів, що унеможливлюють вихід арештованого судна з порту. Відповідно до пункту 6 частини 4 статті 185 ЦПК України, позовна заява повертається у випадку, коли позивачем подано до цього самого суду інший позов (позови) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з однакових підстав і щодо такого позову (позовів) на час вирішення питання про відкриття провадження у справі, що розглядається, не постановлена ухвала про відкриття або відмову у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду. Судом першої інстанції встановлено, що 13 березня 2020 року представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 адвокат Сукачов Євген Сергійович, звернувся до Іллічівського міського суду Одеської області із заявою про забезпечення морської вимоги у вигляді арешту морського судна, згідно якої просить суд: - накласти арешт на судно INA-LOTTE (IMO 9574030), яке знаходиться на території Морського порту Чорноморськ (68001, Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Праці 6); - запропонувати Компанії БЛУМЕНТАЛ ЙМК ГМБХ унд КО КГ (BLUMENTHAL JMK GMBH&CoKG) внести на депозитний рахунок суду суму в розмірі морської вимоги, з метою найскорішого зняття арешту з судна для продовження його господарської діяльності; - заборонити Капітану Морського порту Чорноморськ оформлювати і надавати дозвіл на виїзд судна INA-LOTTE (IMO 9574030), - ухвалу про арешт судна INA-LOTTE (IMO 9574030) направити для негайного виконання Капітану Морського порту Чорноморськ (68001, Одеська область, м. Чорноморьк, вул. Праці 6), Чорноморській філії ДП «Адміністрація морських портів України» (68001, Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Праці 6), Чорноморському міському відділу ДВС Головного територіального управління юстиції в Одеській області (68004, Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Віталія Шума 21). Згідно із довідки від 13 березня 2020 року, складеною консультантом суду Маратовою В.С. вбачається, що 11 березня 2020 року до Іллічівського міського суду Одеської області надійшла заява від ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про забезпечення морської вимоги у вигляді арешту морського судна, ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 12 березня 2020 року у задоволенні заяви було відмовлено (№501/836/20, провадження №2-з/501/4/20) (суддя Смирнов В.В.). Повертаючи заяву представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 адвоката Сукачова Є.С., суд першої інстанції виходив з того, що дані заяви мають однаковий зміст. Заява ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про забезпечення морської вимоги у вигляді арешту морського судна з тих самих підстав, між тими ж сторонами, вже вирішена судом по суті. Проте, з таким висновком суду першої інстанції погодитись неможливо, виходячи з наступного. «Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в справі. Забезпечення позову по суті є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову» (правовий висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 25 травня 2016 року у справі №6-605цс16). Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року №9, викладених у п. 4 постанови, «розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб`єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків». «При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги» (п. 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна від 03 червня 2016 року № 5). Одним з критеріїв обґрунтованості заяви про забезпечення позову є наявність причинного зв`язку між конкретним видом забезпечення позову, про який йдеться у відповідній заяві, та наслідком у формі потенційної загрози виконанню рішення у майбутньому. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Так, обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 адвокат Сукачов Є.С., посилався на те, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду. У абзаці другому пункту 22 постанови Пленуму «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» №2 від 12 червня 2009 року Верховний Суд України роз`яснив судам, що «клопотання осіб, які беруть участь у справі, з питань, пов`язаних з розглядом справи, суд вирішує негайно. Відкладення вирішення клопотань не допускається. Відмова в їх задоволенні не позбавляє права осіб, які беруть участь у справі, знову заявляти клопотання з того самого питання в процесі судового розгляду, якщо при цьому немає зловживання процесуальними правами. Суд вправі при вирішенні повторного клопотання з урахуванням зміни обставин у ході розгляду справи постановити іншу ухвалу по суті заявленого клопотання». Проте, суд першої інстанції помилково послався на норми процесуального права, а саме, пункт 6 частини 4 статті 185 ЦПК України, щодо повернення заяви, оскільки заява про забезпечення позову може бути заявлена неодноразово з урахуванням зміни обставин. Крім того, в апеляційній скарзі представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 адвоката Сукачова Є.С., звернуто увагу суду апеляційної інстанції на те, що на теперішній час судно INA-LOTTE (IMO 9574030) залишило територію України. Згідно із частиною 4 статті 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Необхідність визнання обов`язковості практики Європейського Суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року», згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. Ключовими принципами цієї статті є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд. Ураховуючи той факт, що право на справедливий суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства, ЄСПЛ у своїй практиці пропонує досить широке його тлумачення. В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Чуйкіна проти України» від 13 січня 2011 року (остаточне 13 квітня 2011 року) за заявою №28924/04 у параграфі 50 зазначено, наступне «… суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II). В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Плахтєєв та Плахтєєва проти України» від 12 березня 2009 року (остаточне 12 червня 2009 року) за заявою №20347/03 у §35 зазначено, що, «… якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, Суд має з`ясувати, чи не порушило встановлене обмеження саму суть цього права і, зокрема, чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою (див. рішення у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, серія А, № 93, сс. 2425, п. 57)». Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція), кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року). За таких підстав, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції на наведене уваги не звернув, формально поставився до передбачених законом вимог та передчасно вирішив питання про повернення заяви про забезпечення позову, що призвело до постановлення помилкової ухвали й у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 367-371, 374, 376, 379, 382-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу адвоката Сукачова Євгена Сергійовича в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково, ухвалу Іллічівського міського суду Одеської області від 13 березня 2020 рокускасувати. Справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та подальшому оскарженню не підлягає. Повне судове рішення складено: 05 листопада 2020 року. Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький А.І. Дрішлюк Р.Д. Громік