Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/2434/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 листопада 2020 рокуЛьвівСправа № 380/2434/20 пров. № А/857/9275/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Онишкевича Т.В., суддів Іщук Л.П., Обрізка І.М., з участю секретаря судових засідань Гром І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 червня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській про скасування податкових повідомлень-рішень, суддя у І інстанції Сподарик Н.І., час ухвалення рішення 12 год 22 хв, місце ухвалення рішення м. Львів, дата складення повного тексту рішення 26 червня 2020 року, ВСТАНОВИВ : У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом, у якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення (далі ППР) Головного управління ДПС у Львівській області (далі ГУ ДПС) зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (далі ПНМ): від 26 квітня 2018 року № 0621694-1317-1319 на суму 16652,80 грн; від 04 грудня 2018 року № 0026795813 на суму 967,69 грн; від 22 березня 2019 року № 0011937-5813-1319 на суму 19374,49 грн. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23 червня 2020 року у справі № 380/2434/20 позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив із того, що нежитлова будівля (телятник), що належать позивачу на праві власності, використовуються ним для ведення його особистого господарства, а тому не є об`єктом оподаткування відповідно до приписів пункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України (далі ПК). Протягом 2017-2020 року ОСОБА_1 здав на переробку зерно гречки в кількості 3,243 т. Твердження відповідача про те, що сільськогосподарським товаровиробником може бути лише юридична особа є помилковим. Відповідач ГУ ДПС у поданій апеляційній скарзі просило скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Свої вимоги обґрунтовує тим, що згідно із відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у позивача на праві власності знаходиться нежитлова будівля загальною площею 1040,80 м2 за адресою АДРЕСА_1 . Виходячи із приписів підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК ОСОБА_1 є платником ПНМ, як власник об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. При цьому апелянт заперечує те, що приписи пункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті сільськогосподарським товаровиробником, який використовує свої будівлі та споруди безпосередньо у сільськогосподарській діяльності. Отже, оспорювані ОСОБА_1 ППР від 26 квітня 2018 року № 0621694-1317-1319, від 04 грудня 2018 року № 0026795813, від 22 березня 2019 року № 0011937-5813-1319 було винесено правомірно і підстав для їх скасування немає. Окрім того, звертає увагу апеляційного суду не те, що ОСОБА_1 було самостійно задекларовано нерухоме майно, яке підлягає оподаткуванню, та добровільно сплачено ПНМ за 2016 рік, однак із порушенням законодавчо встановленого строку більше 30 календарних днів, що відображено у акті перевірки від 04 грудня 2018 року № 002023/13-01-58- 13/ НОМЕР_1 . Відповідно до розрахунку штрафної санкції за затримку на 140, 119, 74 календарних днів сплати грошового зобов`язання з ПНМ у сумі 4838,45 грн штраф становить 20 % у сумі 967,69 грн. У відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_1 підтримав доводи, викладені у оскаржуваному судовому рішенні, заперечив обґрунтованість апеляційних вимог та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Представник ГУ ДПС у ході апеляційного розгляду підтримав вимоги, викладені у апеляційній скарзі. Просив скасувати рішення суду першої інстанції та у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю. Представник позивача Довганя Я.М. у судовому засіданні апеляційного суду надала усні та письмові пояснення, у яких заперечила обґрунтованість вимог апелянта і просила залишити рішення суду першої інстанції без змін. Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого. Як безспірно встановлено судом першої інстанції, відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно серія НОМЕР_2 , виданого 03 грудня 2007 року Сновицькою сільською радою Золочівського району Львівської області, ОСОБА_1 є власником нежитлової будівлі (телятник) площею 1040,80 м2 за адресою АДРЕСА_1 . Відповідно до довідок Сновицької сільської ради форми № 3 ДФ вих. № 733 від 02 листопада 2016 року терміном дії до 02 листопада 2019 року та вих. № 204 від 20 березня 2020 року терміном дії до 20 березня 2023 року у позивача наявні земельна ділянка площею 0,25 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та площею 0,82 га для ведення особистого селянського господарства. 26 квітня 2018 року ГУ ДПС прийняте ППР № 0621694-1317-1319, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за ПНМ у сумі 16652,80 грн. 04 грудня 2018 року ГУ ДПС прийняте ППР № 0026795813, яким ОСОБА_1 на підставі висновків акту перевірки від 04.12.2018 року № 002023/13-01-58- 13/ НОМЕР_1 відповідно до ст.126 ПК за затримку на 140, 119, 74 календарних днів сплати грошового зобов`язання з ПНМ у сумі 4838,45 грн за 2016 рік зобов`язано сплатити штраф у розмірі 20% у сумі 967,69 грн. 22 березня 2019 року ГУ ДПС прийняте ППР № 0011937-5813-1319, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за ПНМ у сумі 19374,49 грн. Розмір податку визначено із застосуванням ставок, затверджених рішенням Сновицької сільської ради Золочівського району Львівської області № 105 від 10 лютого 2017 року. ОСОБА_1 не погодився із вказаними ППР ГУ ДПС та звернувся до адміністративного суду із позовом, що розглядається. При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Приписами частини 1 статті 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Згідно із положеннями підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 ПК об`єктами нежитлової нерухомості є будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду, зокрема, господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо. За правилами підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності. Відповідно до підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування. Приписами підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК встановлено, що обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку. При цьому пунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК (у редакції до 01 січня 2019 року) було встановлено, що не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності. Таким чином, апеляційний суд погоджується із контролюючим органом у тому, що оскільки спірні нарахування були проведені за 2017-2018 роки, то для правильного вирішення спору, що розглядається, слід з`ясувати питання про приналежність позивача до категорії сільськогосподарських товаровиробників. Як визначено приписами підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК, сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа - підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання. На переконання апеляційного суду, застереження у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК щодо цілей глави І розділу ХIV ПК не означає, що у інших випадках, передбачених цим Кодексом, термін «сільськогосподарський товаровиробник» має інше змістовне навантаження. Відтак, оскільки іншого визначення поняття «сільськогосподарський товаровиробник» приписи ПК не містять, суд апеляційної інстанції вважає за можливе використовувати його при вирішенні спору, що розглядається, щодо платників ПНМ. При цьому позивачем не заперечується того, що у спірний період він не був зареєстрований фізичною особою - підприємцем, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, одночасно наполягаючи на тому, що веде особисте селянське господарство відповідно до Закону України «Про особисте селянське господарство». Згідно із приписами частини 1 статті 1 Закону України «Про особисте селянське господарство» особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму. На підставі аналізу наведених правових норм апеляційний суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах позивач не підпадає під визначення «сільськогосподарський товаровиробник», а отже до нього не може бути застосована пільга, передбачена приписами пунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК (у редакції до 01 січня 2019 року). Посилання позивача у обґрунтування своєї правової позиції на приписи Законів України «Про сільськогосподарський перепис», «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 роки» при вирішенні цього публічно-правового спору щодо податкових правовідносин, на думку апеляційного суду, є безпідставними. Будь-яких доводів щодо протиправності оспорюваних ППР у частині правильності нарахування податкових зобов`язань позивачем не наведено. Посилання суду першої інстанції на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2020 року у справі № 823/1751/17, на переконання суду апеляційної інстанції, є недоречними, оскільки стосуються фактичних обставин справи, які є відмінними від обставин справи, що розглядається. Відповідно до частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Підсумовуючи наведене, на переконання апеляційного суду, при вирішенні публічно-правового спору, що розглядається, суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, що призвело до невідповідності його висновків, таким обставинам. Відтак, рішення суду першої інстанції слід скасувати та у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити. Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області задовольнити. Скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 червня 2020 року у справі № 380/2434/20 та у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді Л. П. Іщук І. М. Обрізко Постанова у повному обсязі складена 06 листопада 2020 року.