Постанова 4823 № 748/1229/20

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 05 листопада 2020 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 748/1229/20 Головуючий у першій інстанції Хоменко Л. В. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1289/20 Чернігівський апеляційний суд у складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої - судді - Бобрової І.О., суддів - Бечка Є.М., Висоцької Н.В. сторони справи: позивач - АТ КБ «ПРИВАТБАНК», відповідач ОСОБА_1 , розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на заочне рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 03 вересня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, місце ухвалення судом першої інстанції заочного рішення - м. Чернігів, дата складання судом першої інстанції повного тексту рішення -03.09.2020, У С Т А Н О В И В: У червні 2020 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернулось з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з останньої на свою користь заборгованість за кредитним договором б/н від 03.08.2010 в розмірі 136598,93 грн та 2102 грн судових витрат. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав, що ОСОБА_1 звернулась до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з метою отримання банківських послуг та підписала заяву № б/н від 03.08.2010. Таким чином між сторонами був укладений договір приєднання, за яким відповідачці було відкрито картковий рахунок із початковим кредитним лімітом, який у подальшому збільшився до 2500 грн, видано у користування кредитну картку. При підписанні анкети-заяви відповідачка підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами Банку», складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, про що свідчить підпис у заяві. Цією заявою підтверджується той факт, що відповідачка була повністю проінформована про умови кредитування в АТ КБ «Приватбанк», які були надані їй для ознайомлення в письмовій формі. Свої зобов`язання за договором банк виконав у повному обсязі, проте ОСОБА_1 належним чином не виконувала взяті на себе зобов`язання, не надавала своєчасно банку грошові кошти на погашення використаного кредиту, зв`язку з чим станом на 31.03.2020 утворилась заборгованість в загальній сумі 426498,82 грн, що складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 2427,83 грн, заборгованості за нарахованими відсотками 420143,40 грн, 3927,59 грн нарахованої пені. Звертаючись з позовом банк просить стягнути з відповідачки частину суми заборгованості за кредитом, яка становить 136598,93 грн, що складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 2427,83 грн, та 134171,10 грн заборгованості по процентам за користування кредитом за період з 03.08.2010 до 30.10.2018. ОСОБА_1 продовжує ухилятись від виконання своїх зобов`язань, не погашає заборгованість, чим порушує законні права та інтереси АТ КБ «Приватбанк». Заочним рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 03 вересня 2020 року позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором б/н від 03.08.2010 у розмірі 2427,83 грн та 786,47 грн судових витрат по сплаті судового збору. В апеляційній скарзі АТ КБ «ПРИВАТБАНК» просить скасувати рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги АТ КБ «ПРИВАТБАНК» задовольнити, посилаючись на порушення судом порядку, встановленого для вирішення питання, однобічність та неповноту судового розгляду, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні, фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права. Скаржник зазначає, що підписавши анкету-заяву, відповідачка погодилась, що ця заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання послуг ПриватБанком, а також Тарифами складає між нею та банком догові про надання банківських послуг, зобов`язалась виконувати вимоги Умов та Правил та самостійно знайомитися з їх змінами на офіційному сайті банку www.privatbank.ua. Твердження місцевого суду про те, що укладений договір не містить підписів відповідача під Умовами та правилами надання банківських послуг, скаржник вважає нікчемними і безпідставними, оскільки такий договір є договором приєднання і жодного підпису відповідача під публічно розміщеними умовами та правилами закон не вимагає, аналогічних висновків дійшов Верховний Суд в постановах від 11.09.2019 № 642/5533/15-ц, від 19.09.2019 № 127/7543/17, від 23.12.2019 № 375/250/18. Позивач стверджує, що ОСОБА_1 при укладенні кредитного договору була належним чином повідомлена про умови кредитування, у тому числі щодо сплати відсотків. На підтвердження своїх доводів банком до апеляційної скарги долучено як додатковий доказ копію довідки про умови кредитування, яку відповідачка підписала 12.08.2010, де зазначена базова процентна ставка за кредитом. Позивач звертає увагу суду, що даний додатковий доказ поданий до суду апеляційної інстанції, оскільки про підстави відмови в частині позовних вимог позивач дізнався лише після отримання копії судового рішення, даний доказ спростовує висновки суду та має значення для повного та об`єктивного вирішення справи. На підставі підписаної анкети-заяви відповідачці було відкрито картковий рахунок та видано кредитну картку «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» із встановленим кредитним лімітом у розмірі 2500 грн, яку вона активувала та використовувала у власних потребах, що є підтвердженням укладення між сторонами кредитного договору. Також ОСОБА_1 зверталась до банку з метою перевипуску банківської картки, отримала нову і продовжила нею користуватись. Доводи позивача підтверджуються, зокрема, розрахунком заборгованості, випискою по рахункам, довідками про видані картки, про зміну умов кредитування, з яких прослідковується, що відповідачка користувалась кредитними грошима, отримувала кошти через банкомати, а отже отримувала кредитну карту, оскільки проведення вказаних операцій є неможливим без наявності карти. Користуючись грошима та частково сплачуючи заборгованість, відповідачка фактично прийняла пропозицію банку, засвідчила своє бажання укласти кредитний договір та погодилась з його умовами, нею не спростовано жодними належними та допустимими доказами факт укладення кредитного договору та ознайомлення з його умовами, а з матеріалів справи такі обставини не вбачаються. Суд не взяв до уваги, що в справі містяться надані банком витяг з Умов та правил, у редакції, що діяла на момент підписання ОСОБА_1 анкети-заяви та копія наказу банку про затвердження вказаної редакції умов та правил, крім цього, відповідачка факт ознайомлення з умовами кредитування не спростовувала. Виконуючи умови кредитного договору, банк надав грошові кошти відповідачці, тому вона зобов`язана повернути суму отриманого кредиту та сплатити проценти за користування ним. На думку скаржника, суд першої інстанції не встановив повно та всебічно обставини справи, передчасно відмовив у задоволенні частини позовних вимог, безпідставно звільнив відповідачку від частини обов`язків за договором допустив порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення помилкового рішення по справі. Правом на подачу відзиву відповідачка не скористалась. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з ч.ч. 2,5 ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення 2427,83 грн заборгованості за кредитом не оскаржується, тому, відповідно до положень ст. 367 ЦПК України, апеляційним судом в цій частині не переглядається. Судове рішення в частині, що оскаржується, вимогам ст. 263 ЦПК України відповідає. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що 03 серпня 2010 року на підставі підписаної анкети-заяви АТ КБ «ПРИВАТБАНК» надало ОСОБА_1 кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. У заяві відповідачки від 03.08.2010 процентна ставка не зазначена, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень того, що саме з цими Витягом з Тарифів та Витягом з Умов було ознайомлено відповідача, який при цьому погодився з ними, підписуючи заяву. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з Тарифів та витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг не можна вважати складовою кредитного договору, якщо вони не підписані, а також, якщо ці умови прямо не передбачені в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Водночас, враховуючи, що фактично отримані та використані надані позивачем грошові кошти в добровільному порядку відповідачкою не повернуті, а також з огляду на приписи частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд дійшов висновку про стягнення з відповідачки заборгованості за кредитом у розмірі 2427,83 грн. Колегія суддів погоджується із зазначеними висновками враховуючи наступне. Судом встановлено, що 03.08.2010 ОСОБА_1 було підписано анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку (а.с. 17). За текстом вказаної заяви вбачається, що ОСОБА_1 погодилась з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами, складають між нею та банком договір про надання банківських послуг. В заяві відповідачка виявила бажання оформити платіжну картку «Кредитка «Універсальна», бажаний кредитний ліміт за карткою не зазначила, ознайомилась в письмовому вигляді і згодна з Умовами та Правилами надання банківських послуг, зобов`язується самостійно знайомитись зі змінами Умов і Тарифів на офіційному сайті банку www.privatbank.ua. Відповідно до довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 , датою старту карткового рахунку вказано 08.10.2013, при цьому було встановлено кредитний ліміт у розмірі 300 грн, цього ж дня його збільшено до 2500 грн, після чого 20.01.2020 кредитний ліміт зменшено до 0 грн (а. с. 15). Згідно з довідкою банку про надання кредитних карток за кредитним договором № б/н, що був підписаний між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 , їй тричі видавались банківські картки, перша з яких була відкрита 08.10.2013, дата відкриття останньої картки 06.12.2015 з терміном дії до останнього дня листопада 2018 року (а.с. 16). З розрахунку, наданого банком до позовної заяви, вбачається, що станом на 31.03.2020 за вказаним кредитним договором утворилась заборгованість в загальній сумі 426498,82 грн, що складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 2427,83 грн, заборгованості за відсотками 420143,40 грн, а також заборгованості за пенею 3927,59 грн. Із вказаних сум банк просить стягнути 136598,93 грн, з яких заборгованість за тілом кредиту в сумі 2427,83 грн, заборгованість за відсотками за період з 03.08.2010 до 30.10.2018 134171,10 грн (а.с. 8-10). Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). За змістом частини першої статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Згідно з статтею 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПРИВАТБАНК»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком, іншою фінансовою установою в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку, іншої фінансової установи змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Отже, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Зобов`язання перед банком ОСОБА_1 належним чином не виконувала, у результаті чого виникла заборгованість. Однак, у підписаній нею анкеті-заяві процентна ставка не зазначена, відсутні порядок, розміри та умови нарахування процентів, у тому числі за порушення зобов`язання. З розрахунку заборгованості та виписки за договором вбачається, що відповідачка на погашення заборгованості частково повертала надані банком кошти. У зв`язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про виникнення у ОСОБА_1 договірного зобов`язання в частині повернення фактично отриманих у позивача коштів. Договір, виконаний частково, не може вважатися неукладеним (постанова ВП ВС у справі №338/180/17 від 05.06.2018). Пред`являючи вимоги в частині стягнення заборгованості за процентами банк посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», де визначені умови щодо кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD» (а.с. 18) та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг (а. с. 19-42). Банк стверджував, що відповідачка була ознайомлена з конкретною редакцією Умов, яка затверджена наказом від 06.03.2010 № СП-2010-256 (а.с.43-44 копія), однак, даний наказ не може бути належним та допустимим доказом, оскільки вказані в ньому факти мали місце починаючи з 06.03.2010, тобто раніше моменту виникнення договірних відносин. Без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу умови, що діяли саме на час підписання анкети-заяви, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин. Вказане відповідає правовому висновку висловленому Верховним Судом 26.02.2020 при розгляді справи № 335/2109/18. Банк надав до апеляційної скарги копію довідки про умови кредитування, підписаної 12.08.2010, де зазначена базова процентна ставка за кредитом (а.с.77), як безумовний доказ обізнаності ОСОБА_1 про умови нарахування процентів за користування кредитом. Позивач просить прийняти її як додатковий доказ, стверджує, що даний доказ поданий до суду апеляційної інстанції, оскільки про підстави відмови в частині позовних вимог позивач дізнався безпосередньо з судового рішення, даний доказ спростовує висновки суду та має значення для правильного та об`єктивного вирішення справи. Однак, доводи апеляційної скарги, що ґрунтуються на вказаному доказі, суд не бере до уваги, з огляду на таке. Верховний Суд в постанові від 05.10.2020 № 2-6359/11 дійшов наступного висновку: «Пунктом 6 частини другої статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції. Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні». Аналогічні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17 (провадження № 61-35488св18), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року у справі № №346/5603/17 (провадження №61-41031св18) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17 (провадження № 61-13405св18). Банк не був позбавлений права надати до суду першої інстанції копію вказаної довідки, проте таким правом не скористався. Доказів неможливості надати її при розгляді позовної заяви банк не зазначив, як не зазначив і причин, що об`єктивно не залежали від нього. Пояснення, що даний додатковий доказ поданий до суду апеляційної інстанції, оскільки про підстави відмови в частині позовних вимог позивач дізнався безпосередньо з судового рішення не заслуговують на увагу. Матеріали справи, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, не містять жодних даних щодо того, яку саме кредитну картку «Універсальна» відповідачка отримувала, який саме тарифний план діяв для цієї картки. Позивачем не доведено належними та достатніми доказами, що саме додані до позовної заяви витяг з Тарифів та витяг з Умов розуміла відповідачка та ознайомилась і погодилась з ними, підписуючи заяву-анкету, а також те, що вказані документи на момент підписання нею вказаної заяви взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами. На думку колегії суддів, оцінюючи доводи позивача, про те, що заява позичальника разом з цими Умовами та Правилами становить укладений між ними кредитний договір, суд першої інстанції обґрунтовано дотримався правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №342/180/17, що роздруківка Умов та Правил із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. Аналогічний висновок викладений і у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15). До вказаних правовідносин в даному випадку неможливо застосувати правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови, що розміщені на офіційному сайті позивача, (www.privatbank.ua), неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду з указаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов у будь-якій редакції, що найбільш сприятлива для задоволення позову. Використання ОСОБА_1 кредитної картки та часткове повернення нею коштів не свідчить про те, що вона знала і розуміла, як це передбачено вимогами законодавства, умови зміни розміру кредитного ліміту, порядку та розміру нарахування відсотків, отже, сам по собі факт користування такими коштами не породжує виникнення обов`язку сплати відсотків та інших нарахувань, крім суми фактично отриманих коштів. Подібного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 18.03.2019 у справі № 751/861/17-ц. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про безпідставність заявлених вимог банку в частині стягнення процентів та відсутність підстав для їх задоволення, судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено позивачу в цій частині. Розглядаючи справу відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України, тобто в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що доводи викладені в апеляційній скарзі обґрунтованості судових висновків не спростовують, тому підстави для її задоволення відсутні. Судове рішення постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Підстави для його скасування відсутні. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, П О С Т А Н О В И В: Заочне рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 03 вересня 2020 року залишити без змін, а апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» - без задоволення. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених ч.3 ст.389 ЦПК України Судді Чернігівського апеляційного суду І.О. Боброва Н.В. Висоцька Є.М. Бечко Повний текст постанови складений 05.11.2020.