Постанова 4801 № 131/406/20

Справа № 131/406/20 Провадження № 22-ц/801/1876/2020 Категорія: 39 Головуючий у суді 1-ї інстанції Олексієнко О. Ю. Доповідач:Оніщук В. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 листопада 2020 рокуСправа № 131/406/20м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Судді-доповідача: Оніщука В.В., суддів: Медвецького С.К., Копаничук С.Г., учасники справи: позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», відповідач: ОСОБА_1 , розглянувши у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи, апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 11 серпня 2020 року, постановлене у складі судді Олексієнка О.Ю., в залі суду, встановив: У квітні 2020 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала анкету-заяву №б/н від 10.03.2010, згідно з умовами якої відповідач ОСОБА_1 отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. Також 10.03.2010 відповідачем було підписано довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 (30) днів пільгового періоду». На підставі укладеного договору банком було відкрито картковий рахунок з початковим кредитним лімітом, який в подальшому збільшився до 8 000 грн. У порушення умов кредитного договору відповідач зобов`язання за вказаним договором не виконала, у зв`язку з чим станом на 11.03.2020 виникла заборгованість у розмірі 48 069,34 грн., яка складається з: 25 954,41 грн. - заборгованості за тілом кредиту, в тому числі 0,00 грн. заборгованість за поточним тілом кредиту та 25 954,41 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн. заборгованість за нарахованими відсотками; 0,00 грн. заборгованості за простроченими відсотками; 10 002,65 грн. заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; 9 347,07 грн. нарахованої пені; 0,00 грн. нарахованої комісії, а також штрафів відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. штраф (фіксована частина); 2 265,21 грн. штраф (процентна складова). На підставі викладеного та у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за кредитним договором, позивач просив стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором в сумі 48 069,34 грн. та судові витрати в розмірі 2 102,00 грн. Заочним рішенням Іллінецького районного суду Вінницької області від 11 серпня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 10.03.2010 у розмірі 25 954,41 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. Задовольняючи частково позовні вимоги щодо стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту, суд першої інстанції виходив з того, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку банку не повернуті, а тому дійшов висновку, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав шляхом зобов`язання боржника виконати обов`язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що процентна ставка у заяві позичальника не визначена, а також відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг Приватбанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Разом з тим, наданий позивачем витяг із Умов та Правил надання банківських послуг Приватбанком належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. Також у рішенні місцевого суду зазначено, що вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України, позивач не пред`явив. Не погодившись із вказаним рішенням суду в частині відмовлених позовних вимог, АТ КБ «ПриватБанк» подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду в цій частині скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог. На думку представника позивача, АТ КБ «ПриватБанк» доведено, що з моменту підписання відповідачкою заяви, між банком та нею укладено кредитний договір шляхом приєднання до запропонованого банком договору, а також доведено, що відповідач була повідомлена про умови кредитування, в тому числі про відсоткову ставку за користування кредитними коштами та розмір неустойки (пені та штрафів). Крім того, у апеляційній скарзі зазначено, що відповідачкою при укладенні договору особисто підписана довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», а тому сторонами при укладенні кредитного договору були досягнуті усі істотні умови договору. Також в обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у стягненні прострочених відсотків, які передбачено статтею 625 ЦПК України. 05.10.2020 ОСОБА_1 надіслано на адресу суду відзив на апеляційну скаргу, у якому остання зазначила, що із доводами скаржника вона не погоджується, вважає рішення місцевого суду законним та обгрунтованим, а тому просила апеляційну скаргу залишити без задоволення. 15.10.2020 позивачем на адресу суду надіслано письмові пояснення, у яких зазначено про безпідставність відмови суду першої інстанції у стягненні з відповідача заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, а також неустойки. Апеляційна скарга на підставі статті 369 ЦПК України розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції вищевказаним вимогам закону в повній мірі не відповідає. Так, судом першої інстанції встановлено, що 10.03.2010 відповідач ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, в якій зазначено, що дана заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, становлять між нею та банком договір про надання банківських послуг, згідно умов якого остання отримала кредитну карту «Універсальна, 55 (30) днів пільгового періоду». Посилаючись на наданий розрахунок, позивачем зазначено, що заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором станом на 11.03.2020 становить 48 069,34 грн., яка складається з: 25 954,41 грн. - заборгованості за тілом кредиту, в тому числі 0,00 грн. заборгованість за поточним тілом кредиту та 25 954,41 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн. заборгованість за нарахованими відсотками; 0,00 грн. заборгованості за простроченими відсотками; 10 002,65 грн. заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; 9 347,07 грн. нарахованої пені; 0,00 грн. нарахованої комісії, а також штрафів відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. штраф (фіксована частина); 2 265,21 грн. штраф (процентна складова). Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. За змістом статті 1056-1 ЦК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою та другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами у самому договорі). З урахуванням встановлених у справі обставин та наведених норм права, судом першої інстанції зроблено висновок про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за простроченим тілом кредиту, в цій частині рішення суду сторонами не оскаржується, тоді як згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно в цій частині законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції не є предметом перевірки. Щодо заявлених позовних вимог про стягнення неустойки, то висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені та штрафу (процентна складова) є помилковим, оскільки відповідач підписуючи 10 березня 2010 року анкету-заяву, також підписала довідку про ознайомлення із умовами кредитування, тобто відповідач погодилася у письмовому вигляді з умовами кредитування, зокрема щодо нарахування штрафів та пені. Так, вказаною довідкою передбачено пільговий період до 55 днів; базову % ставку в місяць 2,5%; розмір щомісячних платежів 7% від заборгованості, але не менше 50 грн. і не більше залишку заборгованості; строк внесення щомісячних платежів до 25 числа, наступного за звітним. Також, цією довідкою передбачено пеню за несвоєчасне погашення заборгованості і штраф за порушення строків платежів по будь якому із грошових зобов`язань, передбачених договором, більше ніж на 30 днів у розмірі 500,00 грн. + 5% від суми заборгованості по кредитному ліміту, з урахуванням нарахованих та прострочених відсотків та комісій. Укладення між сторонами договору шляхом підписання відповідачем анкети-заяви, відповідає вимогам статей 633, 634 ЦК України, щодо порядку укладення договору приєднання. Заперечень щодо підписання вказаної вище довідки відповідач не висловила. Оскільки відповідачем не спростовано розмір заборгованості за штрафом (процентна складова) у розмірі 2 265,21 грн. та пенею у сумі 9 347,07 грн., то така заборгованість підлягає стягненню. Такі правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 750/6058/17-ц та від 12 лютого 2020 року у справі №382/327/18-ц. Що стосується стягнення з відповідача штрафу (фіксована частина), то у задоволенні вказаної вимоги слід відмовити, з огляду на те, що вимога про стягнення штрафу (фіксована складова) в розмірі 500,00 грн. не відповідає суті і змісту частини другої статті 549 ЦК України, за яким штраф визначено як неустойку, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного, або неналежно виконаного зобов`язання. Також слід зазначити, що відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до частини третьої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сторони у процесі користуються своїми правами на власний розсуд, обирають спосіб захисту порушених прав, надають суду докази на підтвердження своєї правової позиції та спростування заперечень іншої сторони, при цьому тягар доказування повністю покладається на сторони. Реалізація належних учаснику судового процесу процесуальних прав є його правом, яке він здійснює самостійно або через уповноваженого представника і ризик не вчинення процесуальних дій покладається на учасника судового процесу. Відповідач ОСОБА_1 під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанції не подавала заяви про застосування строків позовної давності. За вказаних обставин, колегія суддів не вправі застосувати позовну давність до вимог про стягнення штрафів та пені без заяви відповідача. Як зазначено вище, АТ КБ «Приватбанк» також оскаржує рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно зі статтею 625 ЦК України. В рішенні місцевого суду зазначено, що вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України, позивач не пред`явив. Однак, як вбачається із позовної заяви, АТ КБ «Приватбанк» заявлено вимогу про стягнення з відповідача заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно зі статтею 625 ЦК України в розмірі 10 002,65 грн. Проте, доводи апеляційної скарги про необхідність стягнення з відповідачки відсотків, які у відповідності до частини другої статті 625 ЦК України встановлено за домовленістю сторін у розмірі 86,4% від простроченої суми заборгованості, є безпідставними. Так, відповідно до положень частини другої статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. При цьому, із наданого позивачем розрахунку слідує, що нарахування відсотків на прострочений кредит згідно зі статтею 625 ЦК України застосовується позивачем виходячи з процентної ставки в 86,4% річних. Такий розмір відсоткової ставки не передбачено законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України). Окрім того, як вбачається з матеріалів справи, вимоги про стягнення, передбачених законом суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, позивач при зверненні до суду з даним позовом не заявляв. З огляду на наведені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що застосування у даному випадку статті 625 ЦК України є неможливим. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно з частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи наведені обставини, оцінивши в сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга АТ КБ «Приватбанк» підлягає задоволенню частково, а заочне рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 11 серпня 2020 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, пені та штрафу і розподілу судових витрат, скасуванню з постановленням нового рішення про часткове задоволення цих позовних вимог та стягнення з відповідача на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованості за пенею у розмірі 9 347,07 грн. та штрафу (процентна складова) у розмірі 2 265,21 грн. Вимоги про стягнення штрафу (фіксована складова) в розмірі 500,00 грн. та заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України задоволенню не підлягають з підстав наведених вище. Відповідно до статті 141 ЦПК України судові витрати покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки у справі, що розглядається, позов задоволено частково, тому в порядку частини першої статті 141, підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 1642,71 грн., за подання апеляційної скарги 2464,07 грн., а всього 4106,78 грн. судових витрат. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Заочне рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 11 серпня 2020 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, пені та штрафів, а також розподілу судових витрат скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення про часткове задоволення вказаних вимог. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» 9 347,07 грн. пені та 2 265,21 грн. штрафу (процентна складова). В задоволенні вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення штрафу (фіксована складова) в розмірі 500,00 грн. та заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України у розмірі 10 002,65 грн. відмовити. В іншій частині заочне рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 11 серпня 2020 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» судові витрати у розмірі 4106,78 грн., з яких 1642,71 грн. судовий збір за подання позовної заяви та 2464,07 грн. за подання апеляційної скарги. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Суддя-доповідач В. В. Оніщук Судді: С. К. Медвецький С. Г. Копаничук