Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/1118/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 листопада 2020 рокуЛьвівСправа № 380/1118/20 пров. № А/857/9639/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Шевчук С.М., суддів Кухтея Р.В., Обрізка І.М., за участі секретаря судового засідання Чопко Ю.Т., представника позивача Стець Р.Я., представника відповідача Кухар Н.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 червня 2020 року (ухвалене в порядку загального позовного провадження, судом під головуванням судді Карп`як О.О., повний текст рішення складено 06.07.2020 року) у справі №380/1118/20 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Інжиніринг" до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними і скасування наказу та податкового повідомлення-рішення, суд- ВСТАНОВИВ: І.

ОПИСОВА ЧАСТИНА Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Інжиніринг» звернулось з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними та скасування наказу №2064 від 12.11.2019 року та податкового повідомлення рішення №0005080510 від 26.12.2019 року, яким збільшено ТОВ «Бізнес Інжиніринг» суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 4011948,25 грн., з яких за податковим зобов`язанням з ПДВ 3209558,60 грн. та за штрафними санкціями 802389,65 грн. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24 червня 2020 року задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Інжиніринг» до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними та скасування наказу та податкового повідомлення рішення. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління ДПС у Львівській області №2064 від 12.11.2019 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ Бізнес Інжиніринг. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення рішення №0005080510 від 26.12.2019. Стягнуто з Головного управління ДПС у Львівській області (79003, м. Львів, вул. Стрийська, 35, ЄДРПОУ 43143039) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ТОВ Бізнес Інжиніринг (79000, м. Львів, вул. В. Великого, будинок 4, офіс 6, ЄДРПОУ 40186169) 23122 грн. сплаченого судового збору. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач вказує, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. На обґрунтування апеляційних вимог відповідач посилається на те, що відповідачем сформовано та скеровано на адресу позивача письмовий запит з дотриманням вимог податкового законодавства (п.16.1.5, 16.1.7 п.16.1 ст.16, пп.20.1.2 п.20.1 ст. 20, пп.73.3 ст. 73, пп.78.1.1 п.78.1 ст. 78 ПК України) в якому просив надати інформацію та її документальне підтвердження за період квітень 2019 року по взаємовідносинах з ТОВ «Амалфі». У зв`язку з відмовою позивача надати запитувану інформацію ГУ ДПС у Львівській області 12.11.2019 видано наказ про проведення документальної невиїзної перевірки позивача. За результатами якої складено акт від 22.11.2019 №435/05-10/40186169, який був надісланий позивачу поштою. 26.12.2019 було сформовано та винесено податкове повідомлення рішення №0005080510, яке також було направлено позивачу засобами поштового зв`язку. Вказує, що при надісланні повідомлення про проведення перевірки та наказу на проведення перевірки відповідачем дотримано положень п.42.2 ст. 42, п. 58.3. ст. 58 ПК України щодо порядку вручення документів платникам. Також з покликанням на ст.72, пп.73.3 ст. 73, п. 74.3 ст. 74, пп.78.1.4 п. 78.1 ст. 78 ПК України, Порядку періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом, затвердженого Постановою КМ України №1245 від 27.12.2010 року вказує, що використання податкової інформації як привід для направлення письмового запиту є правомірним, а як наслідок не надання позивачем інформації за таким запитом є підставою для призначення позапланової невиїзної перевірки. Окрім зазначеного вказує, що за результатами аналізу баз інформаційних даних ДФС встановлено, що у квітні 2019 року ТОВ «Бізнес Інжиніринг» відображено придбання транспортних засобів від ТОВ «Амалфі». Суми ПДВ по взаєморозрахунках з ТОВ «Амалфі» включені до складу податкового кредиту позивача за квітень 2019 року. Проведеним аналізом інформаційних баз контролюючий орган дійшов до висновку про відсутність розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного (протягом місяця) надання послуг, оскільки за даними звітів (які містять вказані бази) обумовлений контрагент не володів достатніми трудовими ресурсами (так у І кв. 2019 кількість працівників становила 09 осіб, за ІІ кв.2019 року кількість працівників становила 3 особи). При цьому, відповідач зазначив про неможливість встановлення фахової приналежності вказаних працівників у зв`язку з ненаданням платником жодного документу, який підтверджував наявність у штаті підприємства комірників, вантажників, товарознавців, менеджерів по торгівлі чи інших осіб. Згідно з інформації , отриманої з «НАІС ДДАІ» МВС України щодо власників транспортних засобів, встановлено, що ввезені ТОВ «Амалфі» по імпорту транспортні засоби, та реалізовані для ТОВ «Бізнес Інжиніринг» поставлені на облік фізичними особами. При цьому, ЄРПН не містить відомостей про реалізацію придбаних транспортних засобів для вказаних фізичних чи то юридичних осіб. Вказує, що у ТОВ «Амалфі» відсутні основні фонди (серед яких складські приміщення, транспортні засобі необхідні для переміщення товарів) та інші адміністративно господарські ресурси необхідні для здійснення вказаного виду господарської операції. Окрім того, відповідач з посиланням на лист ТУ ДБР у м. Львові від 31.10.2019 року зазначає, про відсутність переказу коштів позивачем ТОВ «Амалфі» у квітні 2019 року. Також зазначає про те, що ТОВ «Амалфі» є фігурантом кримінального провадження за фактом скоєння злочину, передбаченого ст. 205, 209, 358 КК України. Відтак, відповідач дійшов висновку, що операції позивача з ТОВ «Амалфі» мають нереальний характер. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, з мотивів аналогічних тим, що викладені судом першої інстанції в оскаржуваних рішеннях. ІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ. Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи обставини, що 14 серпня 2019 року податковим органом на адресу ТзОВ "Бізнес Інжиніринг" надіслано лист №40055/10/14.8-12 щодо надання інформації (пояснень та їх документального підтвердження) щодо взаємовідносин із ТОВ «Амалфі» за квітень 2019 року. Листом №196/10 від 03.09.2019 року позивач надав відповідь на запит у якому посилаючись на положення п. 73.3 ст. 73 Податкового кодексу України, відмовив відповідачу у наданні інформації на письмовий запит № 40055/10/14.8-12 від 14.08.2019, оскільки на думку позивача останній складено з порушенням вимог законодавства. 12 листопада 2019 року Головним управлінням ДПС у Львівській області винесено наказ №2064 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача», відповідно до якого з метою виконання вимог підпункту 16.1.5, пп. 16.1.7, п. 16.1 ст. 16, пп. 20.1.2 п. 20.1 ст. 20, пп. 73.3 ст. 73, пп. 78.1. п. 78.1 ст. 78, ст. 79 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755- VI зі змінами та доповненнями, наказано провести документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "Бізнес Інжиніринг" (код ЄДРПОУ - 40186169) з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Амалфі» (код ЄДРПОУ 42269592) за квітень 2019 року та правомірності їх відображення у податкових деклараціях з податку на додану вартість (а.с. 43). Також було прийнято повідомлення від 12.11.2019 р. № 10524/10/05.10-14 про проведення перевірки. Головним управлінням ДПС у Львівській області проведено документально позапланову невиїзну перевірку ТзОВ "Бізнес Інжиніринг" (код ЄДРПОУ 40186169) з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «АМАЛФІ» (код ЄДРПОУ 42269592) за квітень 2019 року за результатами якої складено акт № 435/05-10/40186169 від 22.11.2019 (далі акт перевірки). Відповідно до висновків названого акту перевірки, позивачем порушено п.198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, а зокрема безпідставно включено до складу податкового кредиту ПДВ за квітень 2019 року у розмірі 3 209558,60 грн, що призвело до заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України за квітень 2019 року в сумі 3209558,60 грн. Названий акт перевірки направлено позивачу листом № 2551/10/13-01-05-10 від 25.11.2019 року, даний лист знаходиться в матеріалах справи, та отриманий позивачем 05.12.2019 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення. На підставі висновків вказаного акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №0005080510 від 26.12.2019 року, яким збільшено ТОВ «Бізнес Інжиніринг» суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 4011948,25 грн., з яких за податковим зобов`язанням з ПДВ 3209558,60 грн. та за штрафними санкціями 802389,65 грн, яке направлено позивачу листом № 18418/10/13-01-05-10 від 27.12.2019 року. Позивач вважаючи порушеним порядок призначення та проведення податкової документальної позапланової виїзної перевірки, не погоджуючись з прийнятим податковим повідомленням рішенням звернувся з даним позовом до суду. ІІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що запит податкового органу не відповідає встановленим ПК України вимогам пункту (п.73.3 статті 73 Податкового Кодексу України та пункту 10 Порядку № 1245), що має наслідком протиправність наказу про проведення перевірки, прийнятого в результаті отримання від Товариства на такий запит неповної інформації. Також суд врахував, що фактично позивача не було повідомлено про дату початку проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та місце її проведення (повідомлення про дату початку та місце проведення перевірки та копію наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки було направлено позивачу засобами поштового зв`язку та вручено після проведення перевірки) що позбавило його можливості реалізації свого права на ознайомлення із ними до початку здійснення контрольного заходу та подання відповідних пояснень, а як наслідок контролюючим органом не було дотримано порядку проведення перевірки. Невиконання вимог щодо повідомлення платника податків про перевірку до початку її проведення призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків за результатами проведення такої перевірки. Як наслідок, складений за наслідками такої перевірки акт (з викладеними у ньому висновками) є доказом, здобутим з порушенням закону, й не має юридичної значимості, а тому прийняті на його підставі податкові повідомлення-рішення не можуть бути визнані правомірними. ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке. З матеріалів справи слідує, що проведення документальної позапланової невиїзної перевірки тривалістю 1 робочий день розпочалося - 22.11.2019 р., в той час як наказ та повідомлення про проведення такої перевірки позивач отримав лише 05.12.2019 р. Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення. Право контролюючих органів проводити документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) перевірки в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом визначено пунктом 75.1 статті 75 ПК (у редакції, чинній на момент спірних правовідносин; далі так само). Згідно з абзацом 4 підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом. Перелік підстав, за наявності яких контролюючий орган може призначити документальну позапланову перевірку, встановлений пунктом 78.1 статті 78 ПК як вичерпний. Так, відповідно до підпункту 78.1.1 п.78.1 ст.78 ПК України встановлено, що документальна позапланова перевірка здійснюється, якщо отримано податкову інформацію, що свідчить про порушення платником податків валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов`язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків відповідно валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту. Отримання податкової інформації та направлення запитів контролюючими органами регламентовано статтею 73 Податкового кодексу України та постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 року № 1245 "Про затвердження Порядку періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі Порядок №1245). Зокрема, чітко визначено перелік підстав для направлення суб`єкту господарювання запиту про подання інформації, а також вимоги до його оформлення. Відповідно до пункту 73.3 статті 73 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб`єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження. Такий запит підписується керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу і повинен містити: 1) підстави для надіслання запиту відповідно до цього пункту, із зазначенням інформації, яка це підтверджує; 2) перелік інформації, яка запитується, та перелік документів, які пропонується надати; 3) печатку контролюючого органу. Згідно п. 73.3 ст. 73 ПК України контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб`єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження. Письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків або іншим суб`єктам інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з таких підстав: 1) за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи; 2) для визначення відповідності умов контрольованої операції принципу "витягнутої руки" під час здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статті 39 цього Кодексу та/або для визначення рівня звичайних цін у випадках, визначених цим Кодексом; 3) виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків; 4) щодо платника податків подано скаргу про ненадання таким платником податків: податкової накладної покупцю або про допущення продавцем товарів/послуг помилок при зазначенні обов`язкових реквізитів податкової накладної, передбачених пунктом 201.1 статті 201 цього Кодексу, та/або порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування; акцизної накладної покупцю або про порушення порядку заповнення та/або порядку реєстрації акцизної накладної; 5) у разі проведення зустрічної звірки; 5-1) виявлено недостовірність даних, що містяться у звіті про підзвітні рахунки, поданому фінансовим агентом; 5-2) отримано повідомлення від компетентного органу іноземної держави, з якою Україною укладено міжнародний договір, що містить положення про обмін інформацією для податкових цілей, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або укладених на їх підставі міжвідомчих договорів, про виявлення таким органом помилок, неповних або недостовірних даних, наданих фінансовим агентом щодо підзвітного рахунка особи, яка є резидентом відповідної іноземної держави, або про невиконання фінансовим агентом зобов`язань, передбачених таким міжнародним договором; 6) в інших випадках, визначених цим Кодексом. За змістом пункту 10 Порядку №1245 запит щодо отримання податкової інформації від платників податків та інших суб`єктів інформаційних відносин оформляється на бланку органу державної податкової служби та підписується керівником (заступником керівника) зазначеного органу. У запиті зазначаються: посилання на норми закону, відповідно до яких орган державної податкової служби має право на отримання такої інформації; підстави для надіслання запиту; опис інформації, що запитується, та в разі потреби перелік документів, що її підтверджують. Системне застосування наведених норм дає підстави для висновку, що запит контролюючого органу про надання платником податків інформації та підтверджуючих документів повинен містити вказівку на чітко визначені обставини, які згідно з пунктом 73.3 статті 73 ПК є умовою звернення з таким запитом. Вимоги, які висуваються до змісту запиту, як нормативно визначені, не підлягають розширеному тлумаченню. Однак, ці вимоги не стосуються дискреційних повноважень контролюючого органу щодо змісту та форми викладення у запиті підстав для витребування інформації. Для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу використовується інформація, отримана із джерел, передбачених статтею 72 ПК, зокрема інформація, що міститься в податкових деклараціях, розрахунках, звітах про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, інших звітних документах (підпункт 72.1.1.1 пункту 72.1), інформація, що надійшла за наслідками податкового контролю (підпункт 72.1.5). Відповідно до пункту 74.3 статті 74 ПК зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань, а також центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, для формування та реалізації єдиної державної податкової та митної політики. Отже, використання податкової інформації як привід для направлення письмового запиту платнику податків є правомірним. Повноваження контролюючого органу щодо направлення платнику податків письмового запиту щодо обставин, які стосуються його податкового обліку, кореспондується з його обов`язком дотримуватися законодавчо встановлених вимог щодо підстав, форми та змісту відповідного запиту. Як свідчить зміст письмового запиту від 14 серпня 2019 року №40055/10/14.8-12 (а.с. 92-93) підставою для цього стали результати наявної податкової інформації за результатами аналізу показників у податковій декларації з ПДВ, поданої платником та податкової інформації, отриманої відповідно до положень статті 72 ПК, а саме: інформації з Єдиного реєстру податкових накладних та з баз даних щодо подання звітних документів за квітень 2019року за операцією позивача з ТзОВ «Амалфі». Правовою підставою для направлення запиту відповідач вказав пункт 73.3 статті 73 та п.п.78.1.1 ст.78 ПК України. У запиті вказано, що виявлене порушення за результатами аналізу зазначеної інформації полягає у недотриманні позивачем норм пункту 185.1 ст.185, п. 187.1 ст.187, п.188.1 ст. 188, підпункту а пункту 198.1, пункту 198.3 статті 198 ПК України, Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.08.2016 року №21 (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.02.2017 року за №276 та частини 1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п. 2.1 і 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704 та зазначено перелік документів, які пропонується надати. Як наслідок, суд попередньої інстанції у цій справі правильно виходив з того, що право контролюючого органу провести документальну позапланову перевірку на підставі підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 ПК може виникнути в разі дотримання ним вимог, встановлених нормами пункту 73.3 статті 73 ПК. Водночас суд першої інстанції неправильно застосував ці норми, зробивши висновок, що запит ГУ ДПС їм не відповідав. Зміст запиту спростовує його оцінку судом попередньої інстанції як такого, що не містить конкретних підстав. У зв`язку з цим посилання суду першої інстанції на правову позицію Верховного Суду щодо застосування норм пункту 73.3 статті 73 ПК, що була висловлена в постановах від 27 березня 2018 року у справі № 813/2162/17 та від 20.12.2019 у справі №520/2207/19 є таким, що не відповідає фактичним обставинам справи. За встановленого факту ненадання Товариством пояснень та документів в строк, встановлений пунктом 73.3 статті 73 ПК, на письмовий запит який відповідав нормам цього пункту, у відповідача виникли підстави, передбачені підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 ПК для призначення документальної позапланової перевірки позивача. Висновок судів про протиправність наказу на проведення перевірки та оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з цих підстав не відповідає фактичним обставинам у справі та правильному застосуванню норм пункту 73.3 статті 73, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 ПК. Аналогічна правова позиція щодо застосування норм пункту 73.3 статті 73 ПК міститься у постанові Верховного суду від 24 червня 2020 року у справі №826/7436/18. У постанові від 21.02.2020, ухваленою Верховним Судом у складі колегії суддів палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду в адміністративній справі №826/17123/18 (провадження №К/9901/25669/19), висловлено правову позицію з питань оскарження наказів про проведення перевірок у разі допуску податкових органів до проведення перевірок та правових наслідків процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні та проведенні відповідної документальної або фактичної перевірки. Правовий висновок Верховного Суду за результатами розгляду адміністративної справи №826/17123/18 полягає в тому, що незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства. Щодо вимоги про визнання протиправним та скасування наказу як самостійного предмета позову, судова палата зазначила, що у разі якщо контролюючим органом була проведена перевірка на підставі наказу про її проведення і за наслідками такої перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення чи інші рішення, то цей наказ як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому його оскарження після проведення перевірки не є належним способом захисту права платника податків, оскільки наступне скасування наказу не може призвести до відновлення порушеного права. Належним способом захисту порушеного права платника податків у такому випадку є саме оскарження рішення, прийнятого за результатами перевірки. Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосування норми до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У зв`язку з наведеним рішення суду першої інстанції про визнання протиправним наказу ГУ ДФС Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки позивача №2064 від 12.11.2019 та його скасування є помилковим. Досліджуючи доводи апеляційної скарги відносно реалізації відповідачем наказу на проведення позапланової документальної не виїзної перевірки, то колегія суддів зазначає таке. Матеріалами справи підтверджується, що повідомлення про проведення позапланової перевірки позивача від 12.11.2019 року направлено на адресу позивача рекомендованим відправленням №7902609510616 та вручено позивачу 05.12.2019 року. Доказів щодо ухилення позивача від обов`язку своєчасного отримання рекомендованого повідомлення про проведення перевірки судом не здобуто, а відповідачем таких доказів не надано. Водночас, судом встановлено, що вказане повідомлення отримано та відповідно вручено позивачу у межах граничних строків доставки та вручення рекомендованих повідомлень. Дані про проходження рекомендованих відправлень та їх вручення адресатам є відкритими в доступі на офіційному сайті сайті Укрпошти, а відтак відповідач на дату проведеної перевірки мав змогу дізнатися про обставини щодо невручення позивачу вказаного рекомендованого повідомлення стосовно проведення перевірки. Окрім того, як слідує із змісту вказаного повідомлення, позивач (відповідно до п.85.2 ст.85 ПК України) мав відповідний обов`язок та право на подання до перевірки контролюючим органом всіх необхідних документів, що підтверджують дані податкових декларацій, а також первинних документів, що використовувались для нарахування і сплати податків та зборів. За даними акту перевірки фактичне проведення документальної позапланової невиїзної перевірки тривало 1 робочий день, а зокрема - 22.11.2019 р., в той час як наказ та повідомлення про проведення такої перевірки позивач отримав 05.12.2019 р. Відтак, з наказом про перевірку та відомостями про дату її початку та місце проведення платник не був ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку, а відповідно був позбавлений права на надання всіх необхідних документів, що підтверджують дані податкових декларацій, а також первинних документів, що використовувались для нарахування і сплати податків та зборів. За правилами пункту 79.2 статті 79 ПК України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки. Право платника оскаржувати рішення контролюючого органу про проведення перевірки стосовно нього не залежить від виду перевірки. Реалізація такого права за відсутності обов`язку у контролюючого органу повідомляти про перевірку до її проведення була б неможливою. Сам вид перевірки (позапланова невиїзна), без надання платнику податків права на подання відповідних пояснень та документів, що стосуються предмету перевірки, позбавляє контролюючий орган можливості об`єктивно здійснити аналіз законності діяльності такого платника й дійти обґрунтованих висновків стосовно податкового правопорушення. Окрім того, незважаючи на проголошену пунктом 79.3 статті 79 Податкового кодексу України необов`язковість присутності платника податків під час проведення документальних невиїзних перевірок, останній має право бути присутнім. Такий висновок узгоджується з приписами підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 названого Кодексу. При цьому, відповідно до пункту 42.2 статті 42 ПК України, документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові. Аналіз наведених норм свідчить про те, що з наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Невиконання вимог пункту 79.2 статті 79 ПК України щодо пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої. Отже, з наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Невиконання вимог пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої. Цю позицію підтримано в численних постановах Верховного Суду від 17.01.2018 р. у справі №1570/7146/12, від 06.03.2018 р. у справі № 805/2307/17-а, від 05.05.2018 р. справа № 810/3188/17, від 02.05.2018 р. справа № 804/3006/17, від 20 березня 2020 року справа №804/8592/15. Окрім того, в постановах Верховного Суду України від 27.01.2015 у справі N 21-425а14 та від 9.02.2016 у справі N 826/5689/13-а визначено наступну правову позицію: "нормами ПК, з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів, встановлені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, зокрема документальних позапланових невиїзних. Лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки. З наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Невиконання вимог підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 та пункту 79.2 статті 79 ПК призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої." При цьому, колегія суддів зазначає, що постанова ВС від 25.05.2020 року у справі №810/1963/18 (на яку посилається відповідач у доводах апеляційної скарги з приводу можливості проведення позапланової перевірки позивача лише за фактом надіслання рекомендованого відправлення про таку перевірку позивачу) не містить обґрунтувань щодо відступлення від раніше висловлених правових позицій у численних постановах різними колегіями, як Верховного Суду так і Верховного Суду України щодо неприпустимості проведення перевірки платника за відсутності доказів вручення такого рекомендованого відправлення. Водночас, вирішуючи таку колізію у правозастосуванні колегія суддів виходить із загальновизнаного принципу «верховенства права» та зазначає, що Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом (п. 23 рішення від 8.04.2010 у справі «Gurepka v. Ukraine (№2)»). ЄСПЛ зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене в §1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний розгляд від обвинувачень в порушенні норм законодавства становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якби сторона у справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість брати участь у ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду (а в даному випадку до контролюючого органу), установлене національним законом. В інтересах забезпечення здійснення публічного розгляду по висунутих обвинуваченнях сторона повинна бути викликана таким чином, щоб знати не тільки про дату й місце його проведення, а й мати достатньо часу, щоб устигнути підготуватися та подати необхідні документи (пп. 25, 27 рішення від 13.12.2011 у справі «Trudov v. Russia»). З огляду фактичні обставини справи, приведені положення законодавства та численну правозастосовну практику як Верховного Суду так і Верховного Суду України та практику Європейського Суду України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що обумовлену позапланову перевірку позивача проведено без дотримання обов`язкових для цього умов, що є підставою для визнання протиправними дій контролюючого органу щодо проведення перевірки на підставі такого наказу. Стосовно ж доводів апеляційної скарги які стосуються правомірності винесення оскаржуваного податкового повідомлення рішення та підставності висновків відповідача про нереальність господарської операції позивача та ТОВ «АМАЛФІ», то колегія суддів зазначає таке. Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. За змістом частин першої та другої статті 9 Закону № 996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства, містити всі обов`язкові реквізити та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні». Слід зазначити, що податкова накладна не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до п.п. 201.6, 201.8, 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна є податковим документом. Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. За правилами пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями. Як слідує з акту перевірки, контролюючий орган обґрунтовує свої висновки щодо нереального характеру господарської операції позивача та ТОВ «АМАЛФІ» наявністю податкової інформації про ймовірні порушення вимог податкового законодавства. Ця ж сама податкова інформація стала підставою для визнання платника податків ризиковим та направлення запитів про необхідність надання первинних документів. Однак, як слідує ч. 2 ст. 74 Кодексу адміністративного судочинства України оцінка документів, як письмових доказів, здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого на час вирішення спору, а зокрема обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Відповідно до п. 5 Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №727 від 20.08.2015, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.10.2015 за № 1300/27745 (зі змінами і доповненнями), факти виявлених порушень законодавства з питань податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та повною мірою з посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством, або отримані від інших суб`єктів господарювання, органів державної влади, у тому числі іноземних держав, правоохоронних органів, а також податкову інформацію, що підтверджують наявність зазначених фактів. Водночас, викладені відповідачем висновки в акті перевірки та доводи апеляційної скарги щодо безпідставного включення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ за операцією позивача з ТОВ «АМАЛФІ» складені в порушення вимог названого Порядку №727 від 20.08.2015, оскільки ґрунтуються виключно да основі даних бази звітності та АС Податковий аудит інформаційної бази АІС «Податковий блок». Наявна у відповідача інформація в АІС Податковий блок на підставі якої відповідачем встановлено факти, які свідчать про нереальність здійсненних господарських операцій позивача із ТОВ «АМАЛФІ» не є належним доказом у справі, оскільки не має статусу первинного документа, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків. А відтак, будь-яке автоматизоване співставлення чи дані, отримані з автоматизованих систем контролюючого органу не є належними доказами в розумінні процесуального закону, оскільки, автоматизоване співставлення, зокрема, задекларованих податкових зобов`язань та податкового кредиту, не віднесено до засобів перевірки правильності та повноти визначення таких податкових зобов`язань, а тому здобуті таким, чином докази не можуть визнаватись належними. Отож, виявлення розбіжностей під час співставлення даних, що містяться в податкових деклараціях платника податків, і даних ЄРПН не доводять склад податкового правопорушення, яке за своєю суттю може бути встановлене на підставі дослідження первинних документів податкового та бухгалтерського обліку та податкової звітності, оскільки самим контрагентом-постачальником або по ланцюгу постачання могло б бути не відображено сум ПДВ у Деклараціях з ПДВ за відповідні періоди. Аналогічний висновок, викладений Верховним Судом у постановах від 02.04.2020 по справі № 160/93/19 та від 04.06.2020 року по справі №340/422/19. З огляду на обумовлені положення законодавства, колегія суддів вважає необґрунтованими посилання скаржника на податкову інформацію, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагента суб`єкта господарювання або по ланцюгу постачання, а також податкову інформацію надану іншими контролюючими органами, оскільки остання носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону. Щодо кримінального провадження на яке покликається відповідач, то суд першої інстанції вірно зазначив, що сам факт порушення кримінальної справи не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків відносно всіх господарських операцій проведених вказаним контрагентом. Під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства. При цьому, колегією суддів враховано, що приведені вище норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від наявності чи відсутності у контрагентів основних фондів та інших ресурсів (в тому рахунку і трудових) чи дотримання податкової дисципліни (як то належних податковий, бухгалтерський облік, подання звітності) контрагентами постачальниками, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) (в тому рахунку і по ланцюгу постачання) вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності (в тому випадку і по ланцюгу постачання) не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту/витрат, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування валових витрат чи сум податкового кредиту за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже, поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Відтак, за відсутності відповідних доказів які беззаперечно могли б свідчити про неможливість виконання названої операції або про її не виконання названими контрагентами, позивач не може бути позбавлений можливості відображення такої операції в своєму податковому обліку та як наслідок зазначене не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про скасування податкового повідомлення-рішення як протиправного, прийнятого контролюючим органом з підстав неналежного ведення або формування платником податків даних свого податкового обліку або наявності зловживань по ланцюгу постачання. Окрім того, практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" №3477-IV від 23.02.2006 р., є джерелом права, свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб`єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського Суду від 09.01.2007 р. у справі "Інтерсплав проти України, від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС" АД проти Болгарії" "). Вказане узгоджується з конституційним принципом індивідуальності юридичної відповідальності. При цьому, матеріали справи не містять будь-яких доказів, які могли б свідчити про опосередковану чи пряму обізнаність позивача стосовно ймовірного порушення вимог податкового законодавства названими контрагентами. Неналежне виконання контрагентами своїх податкових обов`язків не може бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаність позивача із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків. Водночас, колегією суддів враховано, що наявний у позивача доступ до відкритих відомостей стосовно господарської діяльності контрагентів не давав йому змогу передбачити обставини стосовно ймовірних порушень названих постачальників таких, як неподання звітності за певний період, або відсутності у контролюючого органу за даними звітності платника податків відомостей щодо походження товару по ланцюгу постачання, наявності або відсутності у контрагентів позивача трудових ресурсів, основних фондів, транспортних засобів, як власних так і таких які залучені на підставі інших цивільно-правових договорів (таких, як: оренда, відповідальне зберігання, транспортне перевезення). Окрім того, колегією суддів враховано, що державою не забезпечено ведення певних реєстрів, або розкриття відомостей суб`єктами господарювання, за наявності яких добросовісний платник міг завчасно перевірити та передбачити перелічені обставини стосовно не доброчесності його постачальників в тому рахунку і по ланцюгу поставок та ряд інших факторів на які покликається відповідач. Таким чином, виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на формування платником даних свого податкового обліку, можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи. Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 13 листопада 2018 року у справі №820/3279/13-а, від 21 лютого 2018 року у справі №817/537/17, а відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України суд при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що висновками акту позапланової перевірки не підтверджуються доводи апеляційної скарги стосовно того, що господарські операція позивача та ТОВ «АМАЛФІ» не мали реального характеру. Враховуючи викладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що оскаржуване рішення суду не в повній мірі відповідає дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду скасувати у частині визнання протиправним та скасування наказу Головного управління ДПС у Львівській області №2064 від 12.11.2019 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ Бізнес Інжиніринг та в частині стягнення судового збору у розмірі 2102 грн (сплаченого за позовною вимогою немайнового характеру). Ухвалити у названій частині нову постанову про відмову у задоволенні вказаної позовної вимоги. У решті рішення суду залишити без змін. Керуючись ст. 308, ст. 315, ст. 317, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області задовольнити частково. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 червня 2020 року у справі №380/1118/20 скасувати у частині визнання протиправним та скасування наказу Головного управління ДПС у Львівській області №2064 від 12.11.2019 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ Бізнес Інжиніринг та в частині стягнення з Головного управління ДПС у Львівській області судового збору у розмірі 2102 грн. Ухвалити у названій частині постанову, якою відмовити ТОВ Бізнес Інжиніринг у задоволенні позовної вимоги про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління ДПС у Львівській області №2064 від 12.11.2019 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ Бізнес Інжиніринг та в частині стягнення з Головного управління ДПС у Львівській області судового збору у розмірі 2102 грн. У решті рішення суду залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя С. М. Шевчук судді Р. В. Кухтей І. М. Обрізко Повне судове рішення складено 05 листопада 2020 року.