Постанова 4855 № 640/23519/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/23519/19 Суддя першої інстанції: Балась Т.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 листопада 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Степанюка А.Г., суддів - Бужак Н.П., Костюк Л.О., при секретарі - Закревській І.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на проголошене о 15 годині 11 хвилин рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 червня 2020 року, повний текст якого складено 02 липня 2020 року, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Міністерства юстиції України, третя особа - Державна казначейська служба України, про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів, - ВСТАНОВИЛА: У листопаді 2019 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - Відповідач-1, ГУ ПФ в м. Києві), Міністерства юстиції України (далі - Відповідач-2, Мін`юст України) про: - визнання протиправною бездіяльності ГУ ПФ в м. Києві щодо невиконання рішення Дарницького районного суду міста Києва від 16.06.2011 року у адміністративній справі № 02/2а-4048/2011; - визнання протиправною бездіяльності ГУ ПФ в м. Києві щодо нездійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 основної пенсії з розрахунку не нижче 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка повинна становити 75% від мінімальної пенсії за віком, з 25.09.2010 року; - стягнення з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 завдану йому матеріальну шкоду у розмірі 529 063,95 грн.; - стягнення з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 завдану йому моральну шкоду у розмірі 500 000,00 грн. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.02.2020 року залучено до участі у справі у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Державну казначейську службу України (далі - Третя особа, ДКС України). Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.06.2020 року у задоволенні позову відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що рішення суду у справі №02/2а-4048/2011 виконано у повному обсязі, а починаючи з 23.07.2011 року відсутні підстави для перерахунку та виплати пенсії Позивачу у розмірі не нижче 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка повинна становити 75% від мінімальної пенсії за віком. Крім того, зауважив на відсутності підстав для задоволення позовних вимог до Мін`юсту України, оскільки вони є похідними. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та постановити нову ухвалу, якою адміністративний позов задовольнити. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що призначена на підставі рішення суду перерахунок пенсії з 25.09.2010 року не повинен був припинятися незалежно від зміни правового регулювання спірних правовідносин, а тому має місце протиправна бездіяльність ГУ ПФ в м. Києві, якою ОСОБА_1 завдано матеріальну і моральну шкоду. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.08.2020 року відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 04.11.2020 року. У межах встановлених судом строків відзиву на апеляційну скаргу не надійшло. У судовому засіданні представники Позивача наполягали на задоволенні апеляційної скарги та скасуванні рішення суду першої інстанції. Представники Відповідачів проти задоволення вимог апеляційної скарги заперечували. Третя особа, будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибула. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого. Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, постановою Дарницького районного суду міста Києва від 14.06.2011 року у справі № 02/2а-4048/2011 позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Дарницькому районі м. Києва задоволено частково - зобов`язано Управління Пенсійного фонду України у Дарницькому районі м. Києва провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 згідно вимог ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» основної пенсії з розрахунку не нижче 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка повинна становити 75% від мінімальної пенсії за віком, встановленої ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням встановленого законодавством прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність - з 25.09.2010 року з урахуванням проведених виплат. На виконання зазначеної постанови суду в частині зобов`язання Управління Пенсійного фонду України в Дарницькому районі м. Києва здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату державної пенсії в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії в розмірі 75% мінімальної пенсії за віком з 25.09.2010 року видано виконавчий лист у справі від 24.10.2012 року № 2а-4048/11. У подальшому, на виконання постанови суду у справі № 02/2а-4048/2011 Управлінням Пенсійного фонду України в Дарницькому районі м. Києва здійснено перерахунок пенсії ОСОБА_1 за період з 25.09.2010 року по 22.07.2011 року у розмірі 48 857,18 грн. Судом першої інстанції також встановлено, що 29.10.2012 року від імені Печерської колегії адвокатів м. Києва до начальника Управління Пенсійного фонду України у Дарницькому районі міста Києва було направлено звернення № 641/2, в якому ставилося питання проведення перерахунку та виплатити ОСОБА_1 основної пенсії з розрахунку не нижче 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка повинна становити 75% від мінімальної пенсії за віком, з урахуванням встановленого законодавством прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність - з 25.09.2010 року з урахуванням проведених виплат (а.с. 24). Листом № 556/Б-467 від 29.11.2012 року Управління Пенсійного фонду України в Дарницькому районі міста Києва повідомило, що відповідно до постанови Дарницького районного суду міста Києва від 14.06.2011 року проведено виконання перерахунку пенсії ОСОБА_1 в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії в розмірі 75% від прожиткового мінімуму, встановленого на дату права - 709 грн. з 25.09.2010 року по 22.07.2011 року. Зазначено, що сума пенсії становить 6 203,75 грн. в тому числі (8 х 709,00 грн. = 5 672,00 грн. (75% х 709,00 грн. = 531,75 грн.). Але виплата боргу на даний час проводитися не буде, оскільки Законом України «Про державний бюджет України на 2012 рік» кошти на виплату судових рішень не передбачені (а.с. 26). Також, 01.11.2012 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до Управління Пенсійного фонду України в Дарницькому районі м. Києва «Про самостійне виконання рішення», у якій просив здійснити самостійне виконання постанови Дарницького районного суду міста Києва від 14.06.2011 року (а.с. 25). У подальшому, за наслідками розгляду листа Печерської колегії адвокатів м. Києва від 04.01.2016 року №001/2 (а.с. 27) листом № 32/Б-12 від 18.01.2016 року Управління Пенсійного фонду України в Дарницькому районі м. Києва повідомило, що відповідно до постанови Дарницького районного суду м. Києва від 14.06.2011 року проведено перерахунок пенсії по інвалідності 2 групи ЧАЕС в розмірі 8 мінімальних та додаткової пенсії в розмірі 75 % від мінімальної пенсії з 25.09.2010 року по 22.07.2011 року, по дату набрання чинності положення пункту 7 Закону України від 14 червня 2011 року № 3491-УІ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік», який набрав чинності 19.06.2011 року, та постанови Кабінету Міністрів України № 745 від 06.07.2011 року «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок Державного бюджету», яка набрала чинності 23.07.2011 року. У листі зазначено, що сума нарахованих коштів становить 48 857,18 грн. Постановою Кабінету Міністрів від 03.09.2014 року № 440, яка набрала чинності 23.09.2014 року затверджено Порядок погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державною. Для включення до Єдиного реєстру виконання судових рішень Позивачу необхідно звернутись до Головного управління Виконавчої служби м. Києва. При цьому, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №1210 від 23.11.2011 року «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» проведено новий розрахунок пенсії Позивача і пенсія виплачується в нових розмірах з 01.01.2012 року (а.с. 28). Судом першої інстанції також встановлено, що виплата коштів, здійснених на виконання постанови Дарницького районного суду міста Києва від 14.06.2011 року у справі № 02/2а-4048/2011, підтверджується платіжним дорученням від 23.04.2019 року № 296465, з якого убачається, що 23.04.2019 року на рахунок Позивача було зараховано кошти в сумі 48 857,18 грн. (а.с. 33). На підставі встановлених вище обставин, виходячи з приписів ст. ст. 49, 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон), Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік», ряду рішень Конституційного Суду України і Верховного Суду, а також практики Європейського суду з прав людини, суд першої інстанції прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог з огляду на відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не підзаконних актів. З таким висновком суду першої інстанції не можна не погодитися з огляду на таке. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Згідно ст. 49 Закону пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію. Відповідно до ст. 50 Закону додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, особам, віднесеним до І категорії, які є інвалідами ІІ групи призначається у розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії за віком. За правилами ч. 4 ст. 54 Закону розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, визначені для інвалідів ІІ групи в розмірі не менше 8 мінімальних пенсій за віком. Однак, Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік», який набрав чинності 19.06.2011 року, доповнено прикінцеві положення пунктом 4, згідно якого в 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», статей 14, 22, 37 та частини третьої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік». На виконання Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №745, яка набрала чинності 23.07.2011 року. Рішенням Конституційного Суду України від 26.12.2011 року норми пункту четвертого Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» визнано такими, що відповідають Конституції України, тобто є конституційними. Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що оскільки 23.07.2011 року набрала чинності постанова № 745 «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету», якою встановлено розмір додаткової пенсії особам, які постраждали від наслідків Чорнобильської катастрофи, положення статей 50, 54 Закону підлягають застосуванню лише до 23.07.2011 року, а після вказаної дати застосуванню підлягають положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» та Постанови №

745. Таким чином, з 23.07.2011 року чинним законодавством встановлено інші, ніж передбачені статтями 50, 54 Закону, розміри державної та додаткової пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.08.2020 року у справі № 826/10616/16. Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що оскільки пенсія є періодичним платежем, виплата якої за загальним правилом не обмежена у часі, тому у разі встановлення права на певний її розмір, вона виплачується у цьому розмірі до того часу, поки не відбудуться зміни у законодавстві. При цьому, період після ухвалення судом рішення, щодо якого, на думку Позивача, порушуються його пенсійні права, не підпадає під період, щодо якого захищено його порушене право при вирішенні спору у 2011 році. Зазначений висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду, що викладена в постановах від 21.02.2018 року у справі № 619/2262/17, від 30.05.2018 року у справі №522/5744/17, від 30.07.2019 року у справі №813/6090/15, від 26.09.2019 року у справі № 643/912/17, від 16.07.2020 року у справі № 385/679/16-а (2-а/385/28/16), від 06.08.2020 року у справі № 826/10616/16. У контексті наведеного судова колегія критично оцінює посилання Апелянта на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 15.09.2020 року у справі №635/7878/16-а, оскільки предметом оскарження у цій справі була відмова органу Пенсійного фонду України у перерахунку пенсії, у той час як у справі №640/23519/19 відсутні докази звернення ОСОБА_1 до ГУ ПФ в м. Києві із заявою про перерахунок пенсії у період з 01.01.2014 року по 03.08.2014 року, що було також підтверджено представником ГУ ПФ в м. Києві у судовому засіданні. Судом першої інстанції обґрунтовано підкреслено, що згідно розпорядження Дарницького районного управління Пенсійного фонду України від 07.12.2012 року № 853255 на виконання постанови Дарницького районного суду м. Києва від 16.06.2010 року у справі № 02/2а-4048/2011 у грудні 2012 року було здійснено перерахунок пенсії ОСОБА_1 за період з 25.09.2010 року по 22.07.2011 року та донараховано йому пенсійні виплати в розмірі 48 857,18 грн. (а.с.154). У свою чергу, погашення заборгованості за рішеннями суду, які було ухвалено до 01.01.2013 року, здійснюються відповідно до Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 року № 440 (далі - Порядок №440). Матеріали справи свідчать, що 18.03.2016 року управлінням Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у місті Києві було прийнято до виконання виконавчий лист від 24.10.2012 року № 2а-4048/11 щодо нарахування та виплати коштів передбачених статтями 50, 54 Закону. Згідно до п. 20 Порядку № 440 погашення заборгованості здійснюється Державним казначейством України в межах бюджетних асигнувань, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік, за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду на підставі рішень суду, поданих органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів. Як було вірно встановлено судом першої інстанції, виплата коштів в сумі 48 857,18 грн. здійснена Позивачу на рахунок 23.04.2019 року згідно платіжного доручення від 23.04.2019 року № 296465. Отже, постанова Дарницького районного суду міста Києва від 14.06.2011 року у справі № 02/2а-4048/2011 виконана в повному обсязі. З урахуванням наведеного колегією суддів враховується, що відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 46 Основного Закону закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Відповідно до ч. 2 ст. 95 Конституції України тільки законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 26.12.2011 року № 20-рп/2011 одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень. Крім того, у вказаному рішенні Конституційним Судом України також було зазначено, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з ч. 1 ст. 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Водночас зміст основного права не може бути порушений. У рішенні від 25.01.2012 року №3-рп/2012 єдиним судовим органом конституційної юрисдикції було зазначено, що суди загальної юрисдикції України під час вирішення справ щодо соціального захисту прав громадян повинні застосовувати нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, прийняті на підставі і на виконання Бюджетного кодексу України, інших законів України, в тому числі закону про Державний бюджет України на відповідний рік. Однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціальною захисту за рахунок коштів Державною бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов`язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості. Повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов`язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції України та законів України. Суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у тому числі нормативно-правових, актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України. Крім того, право встановлювати тимчасові обмеження щодо виплати пенсії узгоджуються з правовою позицією Європейського суду з прав людини, викладеною у справі «Валентина Ніканорівна Великода проти України», яка полягає в тому, що зменшення розміру пенсійного забезпечення не є порушенням права власності у розумінні Протоколу № 1, оскільки таке зменшення відбувається шляхом внесення законодавчих змін до акту, яким встановлено таке право власності. Крім того суд стверджує, що перша і найважливіша вимога ст. 1 Протоколу № 1 є те, що будь-яке втручання з боку державних органів в мирне володіння майном, повинно бути законним і що воно повинне переслідувати законну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційними переслідуваній меті. Іншими словами, необхідно знайти справедливий баланс («золоту середину») до вимог загальних інтересів спільноти та вимог захисту основних прав особистості. Необхідний баланс не буде знайдений, якщо особі або особам доводиться нести індивідуальний і надмірний тягар. При цьому ЄСПЛ зазначає, що зменшення розміру пенсії мабуть було зроблено державою через економічну політику і фінансові труднощі. За таких обставин колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що у межах спірних правовідносин відсутня протиправна бездіяльність ГУ ПФ в м. Києві щодо невиконання постанови суду у справі №02/2а-4048/2011, позаяк факт її виконання підтверджується матеріалами справи, а дія згаданого судового рішення закінчилася після внесення змін до законодавства. Крім іншого, Окружний адміністративний суд міста Києва правильно підкреслив, що заявлені позовні вимоги до Мін`юсту України про стягнення шкоди задоволенню не підлягають, позаяк є похідними від вимог до ГУ ПФ в. Києві, необґрунтованість яких була встановлена вище. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 червня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Головуючий суддя А.Г. Степанюк Судді Н.П. Бужак Л.О. Костюк Повний текст постанови складено « 04» листопада 2020 року.