Постанова 4855 № 640/21094/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/21094/20 Суддя (судді) суду 1-ї інст.: Катющенко В.П. ПОСТАНОВА Іменем України 03 листопада 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сорочка Є.О., суддів Коротких А.Ю., Єгорова Н.М., за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіаційна компанія "Роза вітрів" на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 вересня 2020 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіаційна компанія "Роза вітрів" до Державної авіаційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив: - визнати протиправним і скасувати пункт 3 протоколу № 60 засідання комісії з розгляду питань щодо прав на експлуатацію повітряних ліній Державної авіаційної служби України про надання ТОВ "Авіакомпанія Скайап" права на експлуатацію повітряної лінії: Київ-Стамбул (Турецька Республіка) - Київ (частота рейсів: 3 рейси на тиждень); - визнати протиправним і скасувати наказ Державної авіаційної служби України від 28.04.2020 № 596 "Про надання права на експлуатацію повітряної лінії" про надання ТОВ "Авіакомпанія Скайап" права на експлуатацію повітряної лінії: Київ-Стамбул (Турецька Республіка) - Київ (частота рейсів: 3 рейси на тиждень). Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 вересня 2020 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі. Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції вказав про те, що даний спір не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, оскільки у даному випадку відсутність у будь-кого, крім ТОВ "Авіакомпанія Скайап", в тому числі і позивача, прав чи обов`язків у зв`язку з оскарженими рішеннями, не породжують для останнього і права на звернення з цим адміністративним позовом. Позивач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що підстави для відмови у відкритті провадження у справі були відсутні. Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника. Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Завданням адміністративного судочинства згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Частиною першою статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, частини третьої статті 8, статті 55 Конституції України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту. З аналізу викладених вище положень законодавства вбачається, що звертаючись до суду з цим позовом, позивач повинен пояснити, які правові наслідки безпосередньо для нього породжує оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень. За приписами пункту 1 частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт 19 частини першої статті 4 КАС України). Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що право на оскарження рішення (індивідуального акта) суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої воно прийняте або яке безпосередньо стосується прав, свобод та інтересів цієї особи. У свою чергу, рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду. У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «прав» має один і той же зміст. Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим. Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважають начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище. З наведеного слідує, що суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача. У даному випадку, позивач здійснює свою діяльність у сфері правовідносин, у яких винесено оскаржувані протокол та наказ відповідача. Тому, вирішуючи питання порушення прав позивача оскаржуваними актами, суд має ретельно перевірити обставини участі позивача у відповідній процедурі та його права на експлуатацію відповідної повітряної лінії. При цьому, колегія суддів наголошує, що встановлення цих та інших обставин, так само як і питання наявності порушеного права особи, яка звернулася за захистом до суду, здійснюється під час судового розгляду, а не на стадії відкриття провадження у справі. У зв`язку із цим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про відмову у відкритті провадження у справі, вирішивши питання відсутності порушеного права позивача поза межами судового розгляду. Колегія суддів вважає безпідставним посилання суду першої інстанції та відповідача на постанови Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2018 по справі № 800/404/17, від 30.09.2020 по справі № 9901/68/20, від 03.09.2020 по справі № 9901/145/20, від 14.03.2018 по справі № 9901/22/17, від 04.03.2020 по справі № 9901/575/19, оскільки вони прийняті у справах з оскарження актів індивідуальної дії у цілком інших правовідносинах та іншій сфері. Посилання відповідача у відзиві на апеляційну скаргу на відкриття провадження у справі № 640/23337/20 колегія суддів відхиляє, оскільки дослідження питання наявності підстав для застосування пункту 4 частини першої статті 170 КАС виходить за межі апеляційного провадження у даній справі, оскільки оскаржувану ухвалу з цих підстав судом першої інстанції не приймалося, а відповідних обстаивн не встановлювалося. Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв передчасне рішення про відмову у відкритті провадження у справі. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС). Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. За змістом частини першої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Оскільки судом порушено норми процесуального права, то оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а позов справа направленню на продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись статтями 34, 243, 311, 317, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіаційна компанія "Роза вітрів" задовольнити. Скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 вересня 2020 року, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя Є.О. Сорочко Суддя А.Ю. Коротких Суддя Н.М. Єгорова Повний текст постанови складений 03.11.2020.