Постанова Миколаївський апеляційний суд № 2-1518/2009

04.11.20 22-ц/812/1791/20 Справа №2-1518/2009 Головуючий у 1-й інстанції Головко Л. І. Провадження № 22ц/812/1791/2 Доповідач в апеляційній інстанції Ямкова О. О. П О С Т А Н О В А Іменем України 4 листопада 2020 року м. Миколаїв Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі: головуючої: Ямкової О. О., суддів: Колосовського С. Ю., Локтіонової О. В., із секретарем: Цуркан І.І., за участю: прокурора - Цвікілевич Н. В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Регіонального ландшафтного парку «Кінбурнська коса» (далі - РЛП «Кінбурнська коса») на ухвалу Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 3 грудня 2009 року, постановлену під головуванням судді Головко Л. І. в залі судових засідань в місті Очакові Миколаївської області зі складанням її повного тексту по справі за позовом ОСОБА_1 , правонаступниками якого є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , до ОСОБА_4 про стягнення коштів за договором позики, - У С Т А Н О В И Л А: У жовтні 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення коштів за договором позики. В обґрунтування своїх вимог зазначав, що 19 червня 2009 року між ним та відповідачем було укладено договір позики, за яким він передав відповідачу 30 000 грн зі строком повернення до 10 вересня 2009 року. У зв`язку з невиконанням відповідачем своїх зобов`язань, ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_4 вказану суму. Ухвалою Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 3 грудня 2009 року затверджено укладену сторонами мирову угоду, згідно якої в рахунок погашення боргу за договором позики від 19.06.2009 в розмірі 30 000 грн ОСОБА_4 передає, а ОСОБА_1 приймає в особисту власність земельну ділянку розміром 0,5 га, що є власністю ОСОБА_4 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ №248577, виданого 09.02.2009 Очаківською райдержадміністрацією та зареєстрованого у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за №010902100286. Постановлено про закриття провадження у справі на підставі пункту 4 частини 1 статті 205 ЦПК України (в редакції, що діяла на час постановлення оскаржуваної ухвали). В апеляційній скарзі РЛП «Кінбурнська коса», посилаючись на те, що ухвалою суду вирішено питання про його права та обов`язки, а також на те, що вона є незаконною та необґрунтованою, просить її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначав, що рішенням Очаківського міськрайонного суду від 19 травня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 2 жовтня 2017 року, по справі за позовом Очаківського міжрайонного прокурора до Очаківської райдержадміністрації, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , третя особа - РЛП «Кінбурнська коса» визнано недійсним державний акт серії ЯЗ № 248577 на право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку з кадастровим номером 4825183200:01:000:0001, загальною площею 0,5 га, яка розташована на території Покровської сільської ради. За такого вважав, що затверджена ухвалою Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 3 грудня 2009 року мирова угода порушує законні права та інтереси РЛП «Кінбурнська коса», оскільки передана в рахунок погашення боргу земельна ділянка не може перебувати у приватній власності, тому що відноситься до територій, що мають особливу екологічну, наукову та естетичну цінність. У відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_2 , як правонаступник померлого позивача ОСОБА_1 , вважав затверджену мирову угоду вчиненою з додержанням вимог закону та на підставі документів, що підтверджували право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку на той час. З огляду на те, що рішення суду виконано, а апелянт на час прийняття оскаржуваного ним рішення не мав права власності на цю земельну ділянку, та тривалий час погоджувався з ним вважав, що підстави для порушення його права на мирне володіння майном та скасування ухвали, якою затверджена мирова угода відсутні. Звертав увагу суду, що факт включення спірної земельної ділянки до меж території РЛП «Кінбурнська Коса» та віднесення до земель заповідної або рекреаційної зони, на його думку не доведений. Ухвалою Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 лютого 2018 року частково відновлено втрачене судове провадження у даній справі, а справа разом з апеляційною скаргою 5 березня 2018 року направлено до апеляційного суду (т. 1 а.с.30). Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 26 квітня 2018 року задоволено заяву першого заступника прокурора Миколаївської області про вступ у цивільну справу (т. 1 а.с.62). Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 26 квітня 2018 року зупинено апеляційне провадження до визначення кола спадкоємців ОСОБА_1 та залучення їх до участі у справі (т. 1 а.с.62). Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 16 липня 2018 року провадження по справі поновлено, та до участі у справі залучено правонаступників позивача ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (т. 1 а.с.97). Постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 23 серпня 2018 року апеляційну скаргу РЛП «Кінбурнська Коса» задоволено, а ухвалу Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 3 грудня 2009 року скасовано, та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Ухвалою Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 16 квітня 2019 року позов ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики залишено без розгляду (т. 1 а.с.243). Постановою КЦС Верховного Суду від 16 вересня 2020 року задоволено касаційну скаргу ОСОБА_3 та скасовано постанову апеляційного суду Миколаївської області, виключно з підстав відсутності належного повідомлення позивачки ОСОБА_3 , а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які приймають участь при розгляді справи, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню із наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що звертаючись з позовом до суду ОСОБА_1 вказував, що 19 червня 2009 року ОСОБА_4 отримав від нього 30 000 грн за договором позики, про що була складена розписка. Відповідач зобов`язувався повернути кошти до вересня 2009 року. Посилаючись на те, що відповідач не виконав своїх зобов`язань та не відповідає на прохання про добровільну сплату боргу, позивач просив стягнути з нього на свою користь 30 000 грн (т. 1 а.с.22). 3 грудня 2009 року сторони уклали мирову угоду, в якій прийшли до врегулювання спору шляхом її укладення (т. 1 а.с.29). Ухвалою Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області того ж дня вона прийнята судом та затверджена, провадження у справі закрито на підставі пункту 4 частини 1 статті 205 ЦПК України, в редакції на час вирішення спору (т.1 а.с.30). За умовами вказаної угоди сторони погодились, що розмір боргу ОСОБА_4 перед позивачем складає 30 000 грн і в рахунок погашення вищезазначеної заборгованості відповідач передає у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,50 га, яка належить ОСОБА_4 на підставі державного акту на праві власності на земельну ділянку серії ЯЗ №248577 від 9 лютого 2009 року. Вартість земельної ділянки визначена сторонами у сумі 30 000 грн. Відповідно до положень статті 175 ЦПК України, в редакції що діяла на час постановлення оскаржуваної ухвали, мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов`язків сторін та предмету позову. Тобто, мирова угода - це досягнута між сторонами в ході судового розгляду і під контролем суду заснована на взаємних поступках угода, яка по новому визначає їх суб`єктивні права та обов`язки. Метою такої угоди є врегулювання спору між самими сторонами, а її умови можуть стосуватися лише прав та обов`язків сторін та предмету спору. Не може визнаватися судом мирова угода, в якій нічого не вирішено про долю заявлених позивачем вимог і умови якої не пов`язані зі спірними правовідносинами, так як така угода не приведе до усунення конфлікту. При визнанні мирової угоди цивільний процесуальний закон покладає на суд обов`язок перевірити чи не суперечать умови мирової угоди закону, чи не порушують такі умови права, свободи та інтереси інших осіб, чи не суперечать дії законного представника однієї із сторін мирової угоди інтересам особи, яку він представляє, чи мають представники сторін відповідні повноваження на укладення мирової угоди та роз`яснити сторонам наслідки визнання мирової угоди. За положеннями частини 5 статті 175 ЦПК України, якщо умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у визнанні мирової угоди і продовжує судовий розгляд. Таким чином, виходячи із змісту статті 175 ЦПК України, укладена в цивільному процесі мирова угода породжує права та обов`язки для осіб не тільки процесуальні, а й матеріальні. Тому мирова угода має матеріальний зміст, укладається і затверджується судом у відповідності до вимог не лише цивільного процесуального права, а й з урахуванням норм матеріального права. Визнаючи відповідно до умов мирової угоди за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 0,50 га, яка не є предметом спору про стягнення боргу, суд детально не з`ясував, чи відповідає зазначена мирова угода вимогам закону, зокрема положенням статті 175 ЦПК України, чи стосується вона прав та обов`язків сторін, що випливають із договору позики і самого предмету позову, чи пов`язані її умови зі спірними правовідносинами, чи законно відповідач в розумінні положень статей 1046, 1049 ЦК України, укладаючи мирову угоду щодо нерухомого майна шляхом передання його у власність позивача виконав взяті на себе зобов`язання по поверненню боргу та чи є вона співмірною із сумою боргу за договором позики. Крім того, судом не було з`ясовано, що саме перешкоджало сторонам вирішити питання про відчуження зазначеного в мировій угоді нерухомого майна шляхом укладення нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу цього майна, який би відповідав вимогам статей 655, 656, 657 ЦК України та був зареєстрований у встановленому законом порядку. Зазначене свідчить про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до необґрунтованого затвердження між сторонами мирової угоди, умови якої не узгоджуються із законом. Таким чином, ухвала суду першої інстанції не відповідає вимогам законодавства та підлягає скасуванню відповідно до пункту 4 частини 1 статті 379 ЦПК України, без повернення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду в будь-якому складі суду, так як остаточне судове рішення по справі на час повторного перегляду спірної ухвали в суді апеляційної інстанції, прийнято та знаходиться також на апеляційному перегляді. Розуміючи важливість дотримання оптимального балансу між забезпеченням реалізації права особи на доступ до правосуддя та принципом правової визначеності, Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) сформував правову позицію, відповідно до якої поновлення строку на оскарження судового рішення може бути обґрунтованим та вважається співвідносним та виправданим стосовно неповного забезпечення принципу правової визначеності, зазвичай, якщо: 1) недотримання строків було зумовлене діями (бездіяльністю) суду попередньої інстанції, зокрема, особі не надіслано протягом строку на оскарження судового рішення копію повного тексту рішення суду попередньої інстанції (справа «Мушта проти України»); 2) пропуск строку на оскарження обумовлений особливими і непереборними обставинами суттєвого та переконливого характеру (справи «Рябих проти Росії», «Устименко проти України»); 3) відновлення строку необхідне для виправлення фундаментальних недоліків або помилок правосуддя (виправлення серйозних судових помилок) (справи «Безруков проти Росії», «Брумареску проти Румунії»). У рішеннях ЄСПЛ сформувалась стала практика, відповідно до якої поновлення строків на оскарження може бути виправданим, якщо: 1) пропуск строку є поважний, об`єктивно незалежний від волі та поведінки скаржника, а тим більше, якщо пропуск строку стався з вини судів попередніх інстанцій, зокрема, у зв`язку з несвоєчасним врученням повного тексту судового рішення при одночасній добросовісній поведінці скаржника та вчиненні останнім усіх залежних від нього дій з метою отримання такого рішення; 2) оскарження судового рішення здійснюється не з метою перегляду остаточного рішення, а обумовлене метою виправлення судової помилки, яка має суттєве значення для захисту прав та інтересів особи або становить значний суспільний або у, виняткових випадках, державний інтерес. З огляду на викладене, на думку колегії суддів, скасування оскаржуваної ухвали суду першої інстанції не буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки метою цього є виправлення судової помилки. До того ж є безпідставними посилання ОСОБА_2 на пропуск Регіональним ландшафтним парком «Кінбурнська коса» строку на апеляційне оскарження ухвали суду. Так, пунктом 11 частини 1 Розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК (в редакції на час надходження апеляційної скарги до апеляційного суду) встановлено, що заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Право на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції особою, яка не брала участі у справі, якщо суд вирішив питання про її права та обов`язки, було передбачено у статті 292 ЦПК України (в редакції на час подання апеляційної скарги). Аналогічні положення містяться у статті 352 чинного ЦПК України. Оскільки апеляційна скарга була подана Регіональним ландшафтним парком «Кінбурнська коса» до набрання чинності вищевказаною редакцією ЦПК України, то при вирішенні питання щодо дотримання апелянтом строку на апеляційне оскарження необхідно враховувати вимоги статті 294 ЦПК України, в редакції на час подання апеляційної скарги, та статей 352, 354 ЦПК України, в редакції на час повторного розгляду справи. Відповідно до усіх наведених процесуальних норм, визначено, що у разі постановлення ухвали без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом визначеного законом строку (п`яти днів на момент подачі скарги) з дня отримання копії ухвали. Регіональний ландшафтний парк «Кінбурнська коса» не був учасником даної справи у суді першої інстанції, копія оскаржуваної ухвали суду ним отримана 29 листопада 2017 року, а 1 грудня 2017 року ним подана апеляційна скарга, тобто в межах вищевказаного строку. Отже, строк на апеляційне оскарження апелянтом не був пропущений, про що було зазначено в ухвалі апеляційного суду від 6 березня 2018 року. За такого колегія суддів вважає, що в зв`язку з порушенням судом норм процесуального закону у відповідності до статті 379 ЦПК України ухвала підлягає скасуванню. Керуючись статтями 365, 367, 374, 379, 382 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Регіонального ландшафтного парку «Кінбурнська коса»- задовольнити. Ухвалу Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 3 грудня 2009 року скасувати. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України. Головуюча О. О. Ямкова Судді С. Ю. Колосовський О. В. Локтіонова