Постанова 4804 № 233/2634/19

Єдиний унікальний номер 233/2634/19 Номер провадження 22-ц/804/2818/20 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 02 листопада 2020 року м. Бахмут Донецька область Донецький апеляційний суд у складі: головуючого судді Канурної О.Д., суддів: Космачевської Т.В., Мальованого Ю.М. за участю секретаря судового засідання: Гуляєва М.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бахмуті Донецької області апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 14 квітня 2020 року у цивільній справі № 233/2634/19 за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_3 , про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою (суддя першої інстанції ОСОБА_4 ), - В С Т А Н О В И В: У квітні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області з позовною заявою до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою. В обґрунтування позовної заяви ОСОБА_2 посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_5 . Після смерті батька залишилося спадкове майно у вигляді земельних ділянок розміром 21,75 га - рілля, кадастровий номер 1422484400:09:000:0012, площею 6,18 га - пасовище, кадастровий номер 1422484400:05:000:0075, які розміщені на території Софіївської (колишня назва Новоартемівської) сільської ради Костянтинівського району. Згідно рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 28 січня 2019 року за ОСОБА_2 визнано у порядку успадкування після смерті ОСОБА_5 право власності на земельну ділянку загальною площею 27,93 га, розташованою на землях Софіївської (колишня назва Новоартемівської) сільської ради Костянтинівського району для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, який має дві ділянки з такими межами: рілля від А до Б землі гр. ОСОБА_6 , від Б до В земля фермерського господарства ОСОБА_7 , від В до Г земля Софіївської (Новоартемівської) сільської ради, від Г до Д земля ОСОБА_8 , від Д до А земля Софіївської (Новоартемівської) сільської ради. Ділянка номер два: пасовище 6,18 га і розташовані згідно плану кордонів земельної ділянки в наступному порядку: від А до Б - землі Софіївської (колишня назва Новоартемівської) сільської ради, від Б до В землі гр. ОСОБА_8 , від В до Г землі Софіївської (колишня назва Новоартемівської) сільської ради, від Г до А землі гр. ОСОБА_6 . Ще до того, як вона оформила своє право власності на земельну ділянку, вона знала, що його незаконно використовує відповідач, вирощуючи на земельній ділянці - рілля сільськогосподарську продукцію. Земельну ділянку - пасовище він не займає. До оформлення спадщини і після вона неодноразово просила відповідача не користуватися землею, але він її вимоги не виконував, посилаючись на те, що він ще за життя її батька купив у нього спірну землю. На вимоги позивача пред`явити будь-який документ, що підтверджує факт купівлі-продажу, або договір оренди землі, відповідач не реагував. Вона в даний час не може користуватися своєю землею і використовувати її за призначенням, оскільки відповідач перешкоджає цьому шляхом посіву на спірній землі сільськогосподарської культури. Договору між нею і відповідачем немає і не було. Їх також не було між її батьком і відповідачем. ОСОБА_2 просила суд першої інстанції усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою № 1 рілля, кадастровий номер 1422484400:09:000:0012 площею 21,75 га, розташованою на території Софіївської (колишня назва Новоартемівської) сільської ради Костянтинівського району, розташованою згідно плану земельних меж в наступному порядку: від А до Б землі гр. ОСОБА_6 , від Б до В земля фермерського господарства ОСОБА_7 , від В до Г земля Софіївської (Новоартемівської) сільської ради, від Г до Д земля ОСОБА_8 , від Д до А земля Софіївської (Новоартемівської) сільської ради, з боку відповідача шляхом заборони використовувати землю для вирощування сільськогосподарських культур та інших цілей. Стягнути з відповідача на її користь витрати, понесені при сплаті судового збору. Ухвалою Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 05 вересня 2019 року клопотання відповідача ОСОБА_1 про залучення до участі у справі третьої особи задоволено. Залучено до участі у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3 . Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 14 квітня 2020 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою задоволено. Усунуто ОСОБА_2 перешкоди в користуванні земельною ділянкою кадастровий номер 1422484400:09:000:0012 площею 21,75 га (рілля), розташованою на території Софіївської (Новоартемівської) сільської ради з боку ОСОБА_1 шляхом заборони використовувати земельну ділянку для вирощування сільськогосподарських культур та інших цілей. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 768,40 грн. Із вказаним рішенням суду не погодився відповідач - ОСОБА_1 та подав апеляційну скаргу, яка разом з матеріалами справи надійшла до Донецького апеляційного суду. В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на те, що вважає рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 14 квітня 2020 року по справі № 233/2634/19 таким, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню. ОСОБА_1 просить Донецький апеляційний суд скасувати рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 14 квітня 2020 року по справі № 233/2634/19, як таке, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права та закрити провадження у справі. Ухвалою Донецького апеляційного суду від 28 серпня 2020 року відкрито апеляційне провадження у даній цивільній справі та надано позивачу і третій особі строк для надання відзиву на апеляційну скаргу в письмовій формі. Копія ухвали про відкриття апеляційного провадження разом з копією апеляційної скарги позивачем та третьою особою отримана (а.с. 230,231). Відзив на апеляційну скаргу до Донецького апеляційного суду не надійшов. Ухвалою Донецького апеляційного суду від 21 вересня 2020 року справу призначено до розгляду. В судове засідання Донецького апеляційного суду 02 листопада 2020 року позивач ОСОБА_2 не з`явилася, про час і місце розгляду справи була повідомлена належним чином, що підтверджується розпискою (а.с. 242). В судове засідання Донецького апеляційного суду 02 листопада 2020 року третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_3 не з`явилася, про час і місце розгляду справи була повідомлена належним чином відповідно до частини 9 статті 130 ЦПК України, що підтверджується відміткою Укрпошти (а.с. 246). Частиною 9 статті 130 ЦПК України передбачено, що у разі відмови адресата одержати судову повістку особа, яка її доставляє, робить відповідну помітку на повістці і повертає її до суду. Особа, яка відмовилася одержати судову повістку, вважається повідомленою. Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення відповідача, представника відповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідача ОСОБА_1 задоволенню не підлягає з наступних підстав. Згідно з частиною 1 статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частини 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно частини 2 вказаної вище статті, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_5 на підставі державного акту серія ДН № 133164, виданого 09 листопада 2004 року, належала земельна ділянка, розташована на території Новоартемівської (нова назва Софіївської) сільської ради Костянтинівського району загальною площею 27,93га : ділянка № НОМЕР_1 кадастровий номер 1422484400:09:000:0012, ділянка № НОМЕР_2 кадастровий номер 1422484400:05:000:0075. Відповідно до рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 28 січня 2019 року, яке набрало законної сили 30 жовтня 2019 року за позивачкою ОСОБА_2 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнано право власності на земельну ділянку загальною площею 27,93 га, розташовану на землях Софіївської сільської ради (колишня назва Новоартемівська сільська рада), для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що має дві ділянки з таким описом меж: - №1 (рілля), кадастровий номер 1422484400:09:000:0012, площею 21,75 га: А - Б землі гр. ОСОБА_6 , Б - В землі фермерського господарства ОСОБА_9 , В - Г землі Софіївської (Новоартемівської) сільської ради, Г - Д землі гр. ОСОБА_8 , Д - А землі Софіївської (Новоартемівської) сільської ради; - № 2 (пасовище), кадастровий номер 1422484400:05:000:0075, площею 6,18 га: від А до Б - землі Софіївської (Новоартемівської) сільської ради, Б до В - землі гр. ОСОБА_8 , В до Г - землі Софіївської (Новоартемівської) сільської ради, Г до А землі гр. ОСОБА_6 . Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 12 березня 2019 року зареєстровано право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку кадастровий номер 1422484400:09:000:0012 площею 21,75га, нормативно грошова оцінка якої становить 718888 грн. 95 коп. Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що судом першої інстанції при розгляді справи були порушені такі принципи цивільного судочинства, як диспозитивність, пропорційність, є безпідставними, виходячи з наступного. Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Як вбачається із частини 1 статті 11 ЦПК України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Посилання в апеляційній скарзі на те, що у позовній заяві та додатках до неї, позивач не надала жодного доказу, що саме відповідач по справі користується зазначеною у позові земельною ділянкою, не надано доказів того, що відповідач отримував будь-які претензії або прохання з боку позивача по справі, або її батька спадкодавця зазначеної земельної ділянки відсутня інформація, яка підтверджується певними доказами про наявність спору між позивачем та відповідачем щодо користування земельною ділянкою, кадастровий номер 1422484400:09:000:0012 згідно з її цільовим призначенням, є безпідставними, оскільки частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з частиною 2 вказаної вище статті, ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Як вбачається із частини 1 статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Частиною 2 вказаної вище статті передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, правильно встановив обставини справи та відповідні їм правовідносини, наданим доказам дав правильну правову оцінку і обґрунтовано у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права дійшов до висновку про задоволення позовних вимог позивача. Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що позивач не довів, що саме ОСОБА_1 є належним відповідачем по справі, користуючись земельною ділянкою, яка належить позивачу, є безпідставними, оскільки фактичне використання земельної ділянки, кадастровий номер 1422484400:09:000:0012 відповідачем ОСОБА_1 підтверджується показаннями свідка ОСОБА_10 . Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що надані відповідачем квитанції від 03 липня 2019 року № 26, № 27 від 13 серпня 2018 року, від 21 червня 2017 року, від 27 липня 2016 року про сплату податку на доходи фізичних осіб та військового збору, квитанція про прийняття податків і зборів серія АБ № 425181, платником в яких зазначено позивачку по справі та ОСОБА_5 , не є належним доказом на підтвердження існування між ОСОБА_11 та ОСОБА_12 договірних правовідносин з приводу використання земельної ділянки кадастровий номер 1422484400:09:000:0012 за умови відсутності укладеного між ними договору оренди землі, як того вимагає діюче законодавство. Між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 1422484400:09:000:0012 також не укладався, отже у відповідача відсутні правові підстави для використання земельної ділянки, належної позивачці ОСОБА_2 . Доводи апеляційної скарги про те, що в 2010 році батько позивача та рідний брат відповідача ОСОБА_11 досягли згоди щодо істотних умов договору емфітевзису вищенаведеної земельної ділянки, батько позивача отримав гроші наперед за користування земельною ділянкою, брат відповідача отримав земельну ділянку в користування, своєчасно сплачує передбачені законодавством податки та збори; з 2010 року після отримання грошових коштів, батько позивача ухилявся від нотаріального посвідчення зазначеного договору, але з позовними заявами, листами, скаргами не звертався до дня своєї смерті, що вказує на фактичне досягнення сторонами істотних умов договору, є безпідставними, виходячи з наступного. В матеріалах справи мається розписка від 16.02.2010 року, відповідно до якої ОСОБА_5 позичив у ОСОБА_11 гроші в сумі 75000 грн. (а.с. 46). Зміст цієї розписки свідчить виключно про правовідносини позики і не містить жодного посилання ані на земельну ділянку кадастровий номер 1422484400:09:000:0012, ані на її використання. Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно не взяв до уваги розписку від 16 лютого 2010 року в якості належного доказу по даній цивільній справі. Частиною 1 статті 102-1 Земельного кодексу України передбачено, що право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) і право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України. Згідно довідки виконкому Софіївської сільської ради від 17 липня 2019 року № 339 за період часу з 2010 по 2019 рік при декларуванні земельного податку та податку на прибуток декларував та сплачував податок на прибуток за ОСОБА_5 ОСОБА_11 , кадастровий номер земельної ділянки 1422484400:09:000:0012, проте ця обставина не спростовує висновків про наявність підстав для відновлення порушеного права позивачки ОСОБА_2 . Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що суд першої інстанції відкрив провадження по справі на позовній заяві, яка грунтується на припущеннях позивача по справі № 233/2634/19, відмовляючи в задоволенні клопотання представника відповідача щодо зупинення провадження у вказаній справі до вирішення справи № 233/5103/19 по суті та набуття законної сили судовим рішенням, чим порушив права позивача, гарантовані ст..ст. 4, 10 - 13, 51, 76 81, 95, п. 6 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, допустив можливість існування двох протилежних рішень суду, де предметом розгляду є порядок користування однією земельною ділянкою, є безпідставними, виходячи з наступного. Пунктом 6 частини 1 статті 251 ЦПК України передбачено, що суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Апеляційний суд вважає, що у вказаній справі зібрані достатні докази, які дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Частиною 1 статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Як вбачається із частини 2 вказаної вище статті, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Згідно з частиною 3 вказаної вище статті, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Відповідно до статті 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до частини 1 статті 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Частиною 1 статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Відповідно до ч.2 ст. 386 ЦК України, власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Згідно з частиною 1 ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Частиною 2 ст. 90 ЗК України передбачено, що порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом. Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Пунктом 35 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» передбачено, що задовольняючи позов про захист права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, суд має право як заборонити відповідачу вчиняти певні дії, так і зобов`язати відповідача усунути наслідки порушення права позивача. Відсутність заперечень попереднього власника майна проти порушення права власності, не пов`язаних із позбавленням володіння, не може бути підставою для відмови в задоволенні позову нового власника про усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачка ОСОБА_2 є власницею земельної ділянки кадастровий номер 1422484400:09:000:0012, її право власності зареєстроване 12 березня 2019 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, а відповідач без належної правової підстави (як то договір оренди, або інші підстави) фактично використовує вказану земельну ділянку всупереч волі позивачки, порушене право власності останньої підлягає судовому захисту, а позов задоволенню. Інші доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують висновків суду першої інстанції і не є підставою для скасування законного і обґрунтованого рішення суду першої інстанції. На підставі викладеного вище, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 14 квітня 2020 року і задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 немає. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 14 квітня 2020 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Судді: Повний текст постанови складений 04 листопада 2020 року Суддя: О.Д.Канурна