Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 824/607/18-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 824/607/18-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Брезіна Т.М. Суддя-доповідач - Боровицький О. А. 03 листопада 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Боровицького О. А. суддів: Іваненко Т.В. Шидловського В.Б. , за участю: секретаря судового засідання: Яремчук Л.С, представника відповідача: Юзькіна М.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Чернівецької міської ради на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року у справі за адміністративним позовом акціонерного товариства "Чернівціобленерго" до Чернівецької міської ради про визнання нечинним рішення, В С Т А Н О В И В : в липні 2018 року позивач - акціонерне товариство "Чернівціобленерго" звернулось до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом до Чернівецької міської ради про визнання нечинним рішення. Позивач обґрунтовує адміністративний позов тим, що пунктами 4.9-4.11 рішення 33 сесії Чернівецької міської ради 5 скликання №715 від 23.10.2008 року "Про затвердження Положення про оренду та порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки у м. Чернівцях" врегульовано сплату одноразового внеску за фактичне використання землі за минулі періоди до укладення договору оренди. На підставі вказаних пунктів, при укладенні договорів оренди землі відповідач зобов`язує орендаря сплачувати такий внесок, а відтак вказані норми поширюють свою дію на позивача, так як, в межах м. Чернівці йому належать об`єкти енергетики. Однак, позивач зазначає, що вказані пунктами 4.9-4.11 Положення про оренду та порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки у м. Чернівцях є протиправними, оскільки чинним законодавством не передбачено право у відповідача покладати обов`язок сплачувати плату за фактичне використання земельної ділянки, через відсутність регламентації законодавством такої сплати. Позивач також зазначив, що відповідач не наділений повноваженнями приймати рішення щодо сплати коштів за фактичне користування земельною ділянкою, так як такий платіж не відноситься до місцевих податків та зборів. Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 15.11.2018 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними та нечинними пункти 4.9, 4.10, 4.11 рішення 33 сесії Чернівецької міської ради 5 скликання №715 від 23.10.2008 року "Про затвердження Положення про оренду та порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки у м. Чернівцях". В решті позову відмовлено. Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає про те, що у письмових поясненнях до суду першої інстанції відповідач зазначав, що ч. 2.10 ст. 10 Податкового кодексу України визначено, що місцеві ради обов`язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю) а тому, вважає правомірним нарахування одноразового внеску, який передбачений оскаржуваними пунктами Положення. Однак і даним твердженням суд першої інстанції не надав правової оцінки. Вказує, що позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду та заперечує проти ухвали Чернівецького окружного адміністративного суду від 27.09.2018 року, оскільки позовну заяву слід було залишити без розгляду. Крім того, відповідач вважає, що судом першої інстанції грубо проігноровано, що законність деяких пунктів Положення (а саме п. 4.9., 4.10., 4.11 ) була предметом розгляду у справі№727/3331/14-а за позовом ТОВ "Виробничо-комерційної фірми "Сучасні будівельні матеріали" до Чернівецької міської ради. В судовому засіданні представник відповідача підтримала доводи апеляційної скарги та просила суд задовольнити її. Позивач, будучи належним чином повідомленим про дату, час, та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не зявився. В силу положень ч. 2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Враховуючи вищезазначене, та відсутність заперечень представника відповідача, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу за даної явки учасників справи. Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до частини 1 статті 308 КАС України, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, що рішенням 33 сесії Чернівецької міської ради 5 скликання №715 від 23.10.2008 р. "Про затвердження Положення про оренду та порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки у м. Чернівцях". Зокрема, пунктами 4.9 - 4.11 даного Положення затверджено порядок сплати одноразового внеску на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста за фактичне користування земельною ділянкою з дати прийняття рішення сесії про надання йому дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки в оренду за рахунок земель запасу міста до дати укладення Договору оренди. Також визначено, що при переході права власності на будівлю або споруду одноразовий внесок справляється з дня виникнення права власності на будівлю або споруду до дати укладення Договору оренди. Нарахування суми одноразового внеску здійснюється відповідно до порядку розрахунку річної орендної плати за земельні ділянки. До матеріалів справи додано лист Державної регуляторної служби України від 23.07.2015 року, в якому повідомляється ПАТ "Енергопостачальна компанія "Чернівціобленерго" про те, що на адресу Чернівецької міської ради направлено звернення в якому запропоновано привести Положення про оренду та порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки у м. Чернівцях, затвердженого рішенням 33 сесії V скликання Чернівецької міської ради від 23.10.2008 року №715, а також прийняті на його підставі рішення у відповідність до вимог чинного законодавства. Також додано лист Державної регуляторної служби України від 23.07.2015 року, адресована Чернівецькій міській раді, в якому зазначається про те, що рішенням 33 сесії V скликання Чернівецької міської ради від 23.10.2008 року №715 містить ознаки невідповідності вимогам чинного законодавства, не узгоджується з принципами державної регуляторної політики. У зв`язку із цим запропоновано вжити заходів щодо скасування рішення 33 сесії Чернівецької міської ради 5 скликання №715 від 23.10.2008 року "Про затвердження Положення про оренду та порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки у м. Чернівцях". Встановлено, що спірні правовідносини полягають в перевірці дотримання Чернівецькою міською радою вимог чинного законодавства під час прийняття рішення 33 сесії Чернівецької міської ради 5 скликання №715 від 23.10.2008 року "Про затвердження Положення про оренду та порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки у м. Чернівцях". З урахуванням того, що відповідач не наділений повноваженнями встановлювати додаткове регулювання земельних відносин, а саме встановлювати обов`язок зі сплати одноразового внеску за фактичне використання землі суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність скасування пунктів 4.9 - 4.11 рішення 33 сесії Чернівецької міської ради 5 скликання №715 від 23.10.2008 року "Про затвердження Положення про оренду та порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки у м. Чернівцях". Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, враховує наступне. Спірні правовідносини врегульовані: Податковим кодексом України; Земельним кодексом України; +4 посилання. Відповідно до п. а) ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад. Згідно з п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 року № 280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин. Відповідно до положень ст. 1 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" від 11.09.2003 року №1160-IV (далі - Закон №1160) визначено, що: державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності (далі - державна регуляторна політика) - напрям державної політики, спрямований на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб`єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України; регуляторний акт - це: прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання; прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом; регуляторний орган - Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, інший державний орган, центральний орган виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцевий орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, а також посадова особа будь-якого із зазначених органів, якщо відповідно до законодавства ця особа має повноваження одноособово приймати регуляторні акти. До регуляторних органів також належать територіальні органи центральних органів виконавчої влади, державні спеціалізовані установи та організації, некомерційні самоврядні організації, які здійснюють керівництво та управління окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, якщо ці органи, установи та організації відповідно до своїх повноважень приймають регуляторні акти. Згідно з ст. 4 Закону №1160 принципами державної регуляторної політики є: доцільність - обґрунтована необхідність державного регулювання господарських відносин з метою вирішення існуючої проблеми; адекватність - відповідність форм та рівня державного регулювання господарських відносин потребі у вирішенні існуючої проблеми та ринковим вимогам з урахуванням усіх прийнятних альтернатив; ефективність - забезпечення досягнення внаслідок дії регуляторного акта максимально можливих позитивних результатів за рахунок мінімально необхідних витрат ресурсів суб`єктів господарювання, громадян та держави; збалансованість - забезпечення у регуляторній діяльності балансу інтересів суб`єктів господарювання, громадян та держави; передбачуваність - послідовність регуляторної діяльності, відповідність її цілям державної політики, а також планам з підготовки проектів регуляторних актів, що дозволяє суб`єктам господарювання здійснювати планування їхньої діяльності; прозорість та врахування громадської думки - відкритість для фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань дій регуляторних органів на всіх етапах їх регуляторної діяльності, обов`язковий розгляд регуляторними органами ініціатив, зауважень та пропозицій, наданих у встановленому законом порядку фізичними та юридичними особами, їх об`єднаннями, обов`язковість і своєчасність доведення прийнятих регуляторних актів до відома фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань, інформування громадськості про здійснення регуляторної діяльності. Таким чином, Чернівецька міська рада наділена повноваженнями щодо прийняття, в межах своєї компетенції, регуляторних актів в сфері господарських земельних відносин. Щодо доводів апелянта про те, що у письмових поясненнях до суду першої інстанції відповідач зазначав, що ч. 2.10 ст. 10 Податкового кодексу України визначено, що місцеві ради обов`язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю) а тому, вважає правомірним нарахування одноразового внеску, який передбачений оскаржуваними пунктами Положення, колегія суддів зазначає наступне. Так, відповідно до ст. 21 Закону України "Про оренду землі" від 06.10.1998 року №161-ХІV розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Положення Податкового кодексу України регулюють відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначають вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення законодавства. Згідно з пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Відповідно до абз. 1 та абз. 4 п. 288.1 ст. 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Договір оренди земель державної і комунальної власності укладається за типовою формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Згідно з п. 288.4 ст. 288 Податкового кодексу України розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Типовий договір оренди землі затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 року №220 "Про затвердження Типового договору оренди землі", яким визначено основні вимоги до укладення такого договору та встановлено, що обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності здійснюється з урахуванням їх цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, за затвердженими Кабінетом Міністрів України формами, що заповнюється під час укладення або зміни умов договору оренди чи продовження його дії. Відповідно до п. 9 Типового договору оренди землі орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі із зазначенням відсотків суми нормативно грошової оцінки земельної ділянки. Згідно з положеннями ст. 288 Податкового кодексу України визначено граничні розміри орендної плати за земельні ділянки, в тому числі і за земельні ділянки державної і комунальної власності. Таким чином відносини, пов`язані з орендою землі врегульовані нормами чинного законодавства, а також договором оренди. В той же час, суд звертає увагу, що пункти 4.9 - 4.11 рішення 33 сесії Чернівецької міської ради 5 скликання №715 від 23.10.2008 року "Про затвердження Положення про оренду та порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки у м. Чернівцях" встановлюють сплату одноразового внеску за фактичне користування землі за минулі періоди до укладення договору оренди, як платежу для розвитку інфраструктури міста. Правові організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів встановлені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 року №3038-VІІ (далі - Закон №3038). Відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону №3038 порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону. Згідно з ч. 5 ст. 40 Закону №3038 величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій. Частиною 7 ст. 40 Закону №3038 визначено, що органам місцевого самоврядування забороняється вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, у тому числі здійснення будівництва об`єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів (зокрема житлових та нежитлових приміщень, у тому числі шляхом їх викупу), крім пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, передбаченої цією статтею, а також крім випадків, визначених частиною п`ятою статті 30 цього Закону. Згідно з абз. 2 п. 7 Прикінцевих положень Закону №3038 визначено, що будь-які рішення органів місцевого самоврядування про надання замовником будівництва будь-яких послуг, передачу активів у будь-якій формі (матеріальній чи нематеріальній), передачу частини (відсоткової частки) площ прийнятих в експлуатацію об`єктів містобудування, крім пайової участі відповідно до цього Закону, прийняті до набрання чинності цим Законом, підлягають приведенню у відповідність із цим Законом. На підставі вказаних норм слідує, що чинним законодавством України надано Чернівецькій міській раді повноваження щодо визначення процедури встановлення, формування, розрахунку розмірів орендної плати за землю та пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Однак, додаткового врегулювання, зокрема, затвердження органами місцевого самоврядування положень про оренду земельних ділянок та порядків встановлення розмірів орендної плати за користування земельними ділянками чинним законодавством не передбачено та не надано таких повноважень міській раді. Вказані обставини свідчать, що п.4.9 - 4.11 рішення 33 сесії Чернівецької міської ради 5 скликання №715 від 23.10.2008 року "Про затвердження Положення про оренду та порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки у м. Чернівцях" не відповідають вимогам чинного законодавства, яке регулює питання оренди землі та не узгоджуються з принципами державної регуляторної політики, визначеними ст. 4 Закону №1160. На підставі вказаного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про визнання протиправними та нечинними пункти 4.9, 4.10, 4.11 рішення 33 сесії Чернівецької міської ради 5 скликання №715 від 23.10.2008 року "Про затвердження Положення про оренду та порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки у м. Чернівцях". При цьому, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, щодо часткового скасування рішення 33 сесії Чернівецької міської ради 5 скликання №715 від 23.10.2008 року "Про затвердження Положення про оренду та порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки у м. Чернівцях", оскільки фактично обґрунтування позову та спірні правовідносини стосуються виключно пунктів 4.9 - 4.11 даного Положення, якими врегульовано сплату одноразового внеску за фактичне використання землі за минулі періоди до укладення договору оренди. В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду. Крім того, відповідач заперечує проти ухвали Чернівецького окружного адміністративного суду від 27.09.2018 року про відмову в залишенні позовної заяви без розгляду. Вищевказані твердження відповідача колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Так, за загальним правилом перебіг процесуального строку звернення особи до суду з адміністративним позовом починається з дня, коли вона дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, та становить шість місяців. Такі правила застосовуються щодо оспорювання рішень суб`єктів владних повноважень, які є актами індивідуальної дії. Водночас, адміністративним процесуальним законодавством передбачено особливості оскарження нормативно-правових актів, які обумовлено тим, що дія нормативно-правового акту є постійною тривалий час і не обмежується його разовим застосуванням. Відповідно, чинним нормативно-правовим актом суб`єктивні права, свободи чи інтереси можуть порушуватися неодноразово, тобто постійно, упродовж усього часу чинності такого акту. Тому, факт порушення прав, свобод чи інтересів, у разі дії чинного нормативно-правового акту, може мати триваючий характер. Оскільки чинний нормативно-правовий акт може обумовлювати триваюче порушення суб`єктивних прав, свобод чи інтересів, то, відповідно, строк звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи слід розраховувати від усього часу чинності (тривалості дії) нормативно-правового акту. Отже, обчислюючи строк звернення до адміністративного суду з позовом про оскарження нормативно-правового акту, необхідно враховувати наступне: - багаторазове застосування та триваюча дія (тривала чинність) нормативно-правового акту; - дійсність факту перебування суб`єкта у відносинах, які регулюються нормативно-правовим актом; - дата факту порушення прав, свобод, інтересів, тобто - коли саме особа (позивач) дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів; - чи є чинним нормативно-правовий акт, яким порушено права, свободи, інтереси особи (позивача); - чи перебуває особа (позивач) у правовідносинах, які регулюються нормативно-правовим актом і який оскаржується до адміністративного суду; - коли вступила особа (позивач) у правовідносинах, які регулюються нормативно-правовим актом і, коли з них вибула. Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 30.05.2019 у справі № 457/908/17. Водночас колегія суддів звертає увагу, що особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб`єктів владних повноважень визначено ст. 264 КАС України. А тому, до спірних правовідносини щодо оскарження рішення 33 сесії Чернівецької міської ради 5 скликання №715 від 23.10.2008 року "Про затвердження Положення про оренду та порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки у м. Чернівцях" застосовуються вимоги ст. 264 КАС України. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 264 КАС України правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб`єктів владних повноважень. Згідно з п. 3 ст. 264 КАС України нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності. Колегія суддів вважає також необґрунтованими доводи відповідача про те, що оскаржуване позивачем у даній справі рішення Чернівецької міської ради та затверджене ним Положення про оренду та порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки у м. Чернівцях вже були предметом судового розгляду в іншій справі № 727/3331/14-а, з огляду на наступне. З матеріалів справи встановлено, що у квітні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Сучасні будівельні матеріали" (ТОВ "ВКФ «Сучасні будівельні матеріали2) звернулось в суд з адміністративним позовом до Чернівецької міської ради про визнання протиправним та скасування п.п. 4.9, 4.10, 4.11 Положення "Про оренду та порядок розрахунку орендної плати за земельну ділянку у м. Чернівцях", яке затверджене рішенням Чернівецької міської ради 33 сесії від 23.10.2008 року №715 із змінами та визнання протиправним і скасування рішення Чернівецької міської ради VI скликання від 30.01.2014 року №1101 в частині зобов`язання позивача сплатити кошти на розвиток інфраструктури м. Чернівці. 08.09.2014 року Шевченківський районний суд м. Чернівці прийняв постанову про відмову у задоволенні позовних вимог. Слід зазначити, що суд першої інстанції у справі №727/3331/14-а не вирішував питання законності п.п. 4.9, 4.10, 4.11 Положення "Про оренду та порядок розрахунку орендної плати за земельну ділянку у м. Чернівцях", та дійшов висновку щодо відмови у задоволенні позовну, оскільки позивач звернувся до суду з пропуском встановленого законом строку. Суд апеляційної інстанції також звертає увагу на те, що акціонерне товариство "Чернівціобленерго" не було стороною у справі № 727/3331/14-а, а тому, вищевказані доводи відповідача не можуть слугувати преюдицією стосовно даної адміністративної справи. Таким чином, доводи апеляційної скарги наведені відповідачем, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують. Крім того, апелянтом в апеляційній скарзі не доведено саме які норми матеріального права порушено при винесені оскаржуваного рішення судом першої інстанції. Таким чином, зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення в цілому, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв`язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Чернівецької міської ради залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Постанова суду складена в повному обсязі 04 листопада 2020 року. Головуючий Боровицький О. А. Судді Іваненко Т.В. Шидловський В.Б.