Постанова 4855 № 320/7270/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/7270/19 Суддя (судді) першої інстанції: Терлецька О.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 листопада 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Лічевецького І.О., суддів - Мельничука В.П., Оксененка О.М., при секретарі - Рейтаровській О.С., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 05 травня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій, ВСТАНОВИВ ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила: - визнати протиправним та скасувати рішення про розмір поновленої пенсії позивачу та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області провести розрахунок пенсії позивачки, починаючи з 20.12.2016 року у розмірі відповідно до ч.2 ст.40 Закону України «Про загальнообов`язкове держане пенсійне страхування», застосувавши коефіцієнт заробітної плати позивача, показник середньої заробітної плати за три роки до розрахунку пенсії, з проведенням перерахунку, відповідно до вимог діючого законодавства та щоквартального підвищення розміру пенсії, починаючи з 20.12.2016 року, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів на усі несвоєчасно нараховані суми позивачки, починаючи з 20.12.2016 року до їх фактичної виплати з дотриманням норм Закону про те, що пенсія позивачки не може бути меншою за мінімум, встановлений Законом. На обґрунтування своїх вимог позивач зазначала, що на виконання рішення суду, якими було визнано право позивачки на призначення пенсії за віком з 20.12.2016 з проведенням індексації та компенсації втрати частини доходів, відповідач призначив виплату пенсії позивачу в розмірі з 20.12.2016 року - 949,00 грн., з 01.10.2017 року - 1373,00 грн., та з 01.12.2019 року - 1638,00 грн. Рішення відповідача щодо розрахунку пенсії, на думку позивача, містить очевидні порушення, а саме не враховані показники заробітної плати позивача, не врахований показник середньої заробітної плати, дійсний на момент розрахунку пенсії у розмірі 4805,74 грн., не виконано перерахунку відповідно до вимог діючого законодавства та щоквартального підвищення розміру пенсії, не враховані вимоги законодавства стосовно мінімального розміру пенсії, не проведено індексації та компенсації втрати частини доходів відповідно до чинного законодавства. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 05 травня 2020 року позов задоволено. В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Зокрема, апелянт зазначає, що заявлені вимоги не підлягають розгляду в порядку позовного провадження, оскільки випливають з виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 19.12.2017 року у справі № 381/2191/17. З огляду на те, що спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав прийняте судове рішення, яке набрало законної сили, проводження у цій справі підлягає закриттю. Поруч з цим, наголошує, що при призначенні пенсії позивачу відповідачем не допущено жодних порушень вимог чинного законодавства, а тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні. Крім того, апелянтом заявлено клопотання про витребування матеріалів справи Фастівського міськрайонного суду Київської області №381/2191/17. Клопотання мотивоване тим, що, на переконання скаржника, Київський апеляційний адміністративний суд у справі №381/2191/17 безпідставно не дослідив та не надав оцінки встановленій в ній фактам. Розглянувши зазначене клопотання, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для його задоволення, оскільки в даному випадку суд не наділений повноваженнями в межах даної справи переглядати судове рішення, постановлене у іншій справі та надавати оцінку фактам, встановленим у судовому рішенні, яке набрало законної сили. Крім того, в силу частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, Шостий апеляційний адміністративний суд дійшов наступного. Судом встановлено, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2017 року по справі № 381/2191/17, Фастівське об`єднане управління Пенсійного фонду України Київської області зобов`язано призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 20.12.2016 року з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів. На стадії виконання зазначеного рішення суду, відповідно до Протоколу/розпорядження щодо призначення/перерахунку пенсії, а також відповідно до Розпорядження №155666, відповідачем було призначено позивачу пенсію за віком у розмірі з 20.12.2016 року - 949,00 грн., з 01.10.2017 року - 1373,00 грн., та з 01.12.2019 року - 1638,00 грн. Не погоджуючись з розміром призначеної на виконання рішення суду пенсії, позивач звернулася до суду з даним позовом. Колегією суддів встановлено, що предметом спору у даній справі є правомірність рішення відповідача стосовно визначення розміру пенсії позивача, призначеної на виконання рішення Київського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2017 року. Відповідно до частини 2 статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Розділом IV КАС України закріплені процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах. Частиною 1 статті 370 КАС України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Відповідно до статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Згідно з частиною 4 статті 372 КАС України примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначається Законом України «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII). Згідно з положеннями частини першої статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. В частині першій статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Аналіз вищезазначених законодавчих норм свідчить, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження». Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 686/23317/13-а. Статтею 382 КАС України визначено спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, зокрема, до них належать: зобов`язання суб`єкта владних повноважень надати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу за невиконання судового рішення та інше. Відповідно до вимог статті 383 КАС України особа-позивач на користь якої ухвалено постанову суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень-відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду. Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду. Верховний Суд у постанові від 21 листопада 2019 року у справі №802/1933/18-а звернув увагу, що вищезазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення у справі. При цьому, наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення. Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. Таким чином, оскаржуване рішення відповідача, прийняте на виконання судового рішення по справі № 381/2191/17 підлягає оскарженню в порядку статті 383 КАС України. Слід також врахувати і те, що винесення судового рішення, яке передбачає оцінку судового рішення прийнятого в іншій справі, буде суперечити статті 129-1 Конституції України. За вказаних обставин, колегія суддів зазначає, що позивач у цій справі обрав спосіб захисту шляхом подання позову про визнання протиправними дій, вчинених на виконання рішення суду. Проте, спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення. З огляду на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичного конфлікту та не відповідає об`єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним. Отже, у спірних правовідносинах наявні обставини, з якими стаття 383 КАС України пов`язує виникнення підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення. Відповідно, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду в порядку статті 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не подавати новий адміністративний позов. Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів зазначає, що вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються. Тобто, якщо ОСОБА_1 вважає протиправними рішення, дії чи бездіяльність відповідача, вчинені на виконання рішення Київського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2017 року у справі 381/2191/17, то остання може звернутись до суду в порядку статті 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача, а не пред`являти новий адміністративний позов. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 355/1648/15-а, від 21 серпня 2019 року у справі №295/13613/16, від 22 серпня 2019 у справі № 522/10140/17, від 21 листопада 2019 року у справі №802/1933/18-а. Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки є таке, що набрало законної сили рішення суду з того самого фактичного предмету спору і між тими самим сторонами, то наявні підстави для закриття провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 238 КАС України. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Керуючись статтями 238, 315, 319, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області задовольнити частково. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 05 травня 2020 року скасувати. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій закрити. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та в силу частини 5 статті 328 КАС України та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя І.О.Лічевецький суддя В.П.Мельничук суддя О.М.Оксененко