Постанова 4803 № 175/4381/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4168/20 Справа № 175/4381/19 Суддя у 1-й інстанції - Озерянська Ж.М. Суддя у 2-й інстанції - Куценко Т. Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 жовтня 2020 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого - Куценко Т.Р., суддів: Демченко Е.Л., Макарова М.О., за участю секретаря - Синенка Є.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 12 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Міністерства соціальної політики України, начальника управління державної соціальної допомоги Міністерства соціальної політики України Харченко Альони Василівни про відшкодування моральних та матеріальних збитків за порушене суб`єктами владних повноважень особисте немайнове право на життя та особисте немайнове право на безпечне для життя і здоров`я довкілля, а також порушення інших прав, - ВСТАНОВИЛА: У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Кабінету Міністрів України, Міністерства соціальної політики України, начальника управління державної соціальної допомоги Міністерства соціальної політики України Харченко Альони Василівни, в якому просив відшкодувати на підставі ст. 56 Конституції України, яка має норми прямої дії, за рахунок держави моральну шкоду за порушене право, яка передбачена ст. 56 Конституції України, що має норми прямої дії та не може бути скасована, згідно ст. 22 Конституції України, яку він, ОСОБА_1 визначає у розмірі 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян або 17500 грн. за не здійснення Кабінетом Міністрів України контролю, на підставі ст. 28 Закону України «Про звернення громадян», щодо виконання посадовими особами Міністерства соціальної політики України по відношенню до нього своїх повноважень, встановлених ст. 1, 3, 19, 21, 22, 23, 24, 38, 40, 41, 42, 43, 46, 49, 50 Конституції України, та забезпечення його особистого немайнового права на життя та особистого немайнового права на безпечне для життя і здоров`я довкілля та інших прав, що створило загрозу для його життя і здоров`я; відшкодувати моральну шкоду на підставі ст. 56 Конституції України, яка має норми прямої дії, за рахунок держави моральну шкоду за порушене право, яка передбачена ст. 56 Конституції України, що має норми прямої дії та не може бути скасована, згідно ст. 22 Конституції України, яку він, ОСОБА_1 визначає у розмірі 100000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян або 1750 тис. грн. за не виконання начальником управління державної соціальної допомоги Міністерства соціальної політики України Харченко А.В. ст. 19 Закону України «Про звернення громадян», яка передбачає розгляд звернень, а саме: об`єктивно, по суті, всебічно та вчасно, що призвело до порушення його прав встановлених ст. 1, 3, 19, 21, 22, 23, 24, 38, 40, 41, 42, 43, 46, 49, 50 Конституції України та несе загрозу його життю та здоров`ю; відшкодувати на підставі ст. 56 Конституції України, яка має норми прямої дії, за рахунок держави моральну шкоду за порушене право, яка передбачена ст. 56 Конституції України, що має норми прямої дії та не може бути скасована, згідно ст. 22 Конституції України, яку він, ОСОБА_1 визначає у розмірі 5000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян або 87,5 тис.грн. за нездійснення Міністерством соціальної політики України контролю, на підставі ст. 28 закону України «Про звернення громадян», щодо виконання посадовими особами Міністерства соціальної політики України по відношенню до нього своїх повноважень, встановлених ст. 1, 3, 19, 21, 22, 23, 24, 38, 40, 41, 42, 43, 46, 49, 50 Конституції України, та забезпечення його особистого немайнового права на життя та особистого немайнового права на безпечне для життя і здоров`я довкілля та інших прав, що створило загрозу для його життя і здоров`я; відшкодувати на підставі ст. 56 Конституції України, яка має норми прямої дії, за рахунок держави моральну шкоду за порушене право, яка передбачена ст. 56 Конституції України, що має норми прямої дії та не може бути скасована, згідно ст. 22 Конституції України, яку він, ОСОБА_1 визначає у розмірі 50 тис. грн. неоподаткованих мінімумів доходів громадян або 875 тис.грн. за нездійснення Кабінетом Міністрів України дій спрямованих на забезпечення його особистого немайнового права на життя та особистого немайнового права на безпечне для життя і здоров`я довкілля та інших прав, шляхом прийняття рішення, а саме: виділення коштів у 2019 році для фінансування робіт, а саме: розробка проекту утеплення стін та покрівлі його, ОСОБА_1 будинку за адресою: АДРЕСА_1 , придбання матеріалів, заміни вікон, дверей, перепроектування та переобладнання опалювальної системи будинку, заміни котла та іншого, що забезпечить можливість зниження витрат газу та електричної енергії до встановлених КМУ норм; фінансування у 2019 році проекту « ІНФОРМАЦІЯ_1 », на об`єкті за адресою: АДРЕСА_1 , що в свою чергу забезпечить можливість розповсюдити технологію ОСОБА_2 « ІНФОРМАЦІЯ_2 » та виключити необхідність витрачати бюджетні кошти на субсидії та на оплату енергоносіїв для утримання бюджетної сфери, а також запобігатиме викидання шкідливих речовин у повітря, що зменшить ризики захворюваності людей та покращить добробут за рахунок зниження вартості товарів і послуг; надання гарантій держави про сплату кредиту за програмою Уряду «теплі кредити»; виділення коштів у розмірі 10 тис. грн. для сплати судового збору за подання до суду заяви про забезпечення позову та позовної заяви до КМУ; виділення коштів у розмірі 10 тис. грн. для повернення боргів, придбання ліків та продуктів; про призначення субсидії на опалювальну площу 199,6 кв.м. його, ОСОБА_1 будинку, що створило загрозу для його життя і здоров`я; відшкодувати на підставі ст. 56 Конституції України, яка має норми прямої дії, за рахунок держави матеріальну шкоду (упущена вигода), за порушене право, яка передбачена ст. 56 Конституції України, що має норми прямої дії та не може бути скасована, згідно ст. 22 Конституції України, яка передбачена ст. 56 Конституції України, що має норми прямої дії та не може бути скасована, у розмірі 450 тис. грн. для виконання робіт, які необхідні для запровадження проекту « ІНФОРМАЦІЯ_1 », на об`єкті за адресою: АДРЕСА_1 , щоб забезпечило можливість розповсюдити технологію ОСОБА_2 « ІНФОРМАЦІЯ_2 » та виключити необхідність витрачати бюджетні мільярдні кошти на субсидії та на оплату енергоносіїв для утримання бюджетної сфери, а також запобігатиме викидання шкідливих речовин у повітря, що зменшить ризики захворюваності людей та покращить добробут за рахунок зниження вартості товарів і послуг в результаті чого він не має можливості отримувати роялті від запровадження у виробництво інтелектуального продукту, «ІНФОРМАЦІЯ_3». Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 12 лютого 2020 року відмовлено ОСОБА_1 в задоволені заявлених позовних вимог. Не погодившись з рішенням суду позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, оскільки при ухваленні рішення судом першої інстанції не були враховані обставини та норми закону на які заявник посилалася у своїй позовній заяві. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що скарги необхідно залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, з наступних підстав. Судом встановлено, що ОСОБА_1 проживає та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Оскільки Управлінням соціального захисту населення Дніпровської районної державної адміністрації було отримано інформацію про наявність у ОСОБА_1 заборгованості за житлово-комунальні послуги у розмірі 2 417,60 грн., житлову субсидію з травня 2019 року ОСОБА_1 не було призначено. 17 жовтня 2019 року ОСОБА_1 подав до Управлінням соціального захисту населення Дніпровської районної державної адміністрації заяву про призначення та надання житлової субсидії у грошовій формі та Декларацію про доходи і витрати осіб, які звернулися за призначенням житлової субсидії, без підтверджуючих документів щодо сплати заборгованості за житлово-комунальні послуги. Так, рішенням комісії з питань призначення державних соціальних допомог, компенсацій, пільг, житлових субсидій, пенсій та інших соціальних виплат Дніпровської районної державної адміністрації (протокол №44 від 14 листопада 2019 року) ОСОБА_1 було призначено житлову субсидію на понаднормову площу житла в період з листопада 2019 по квітень 2020 року в розмірі 1 384,95 грн. щомісячно. Згідно з рішенням Дніпропетровської обласної комісії з питань надання матеріальної допомоги незахищеним верствам населення від 05 лютого 2019 року №3, з врахуванням потреби ОСОБА_3 в коштах на лікування, позивачу було виділено та в лютому 2019 року виплачено, одноразову матеріальну допомогу в розмірі 1 850,00 грн. Окрім цього, відповідно до рішення районної комісії щодо надання матеріальної допомоги з районного бюджету мешканцям Дніпровського району за клопотанням депутатів районної ради (протокол №8 від 19.09.2019 року) та розпорядження голови Дніпровської районної державної адміністрації № Р-280/0/291-19 від 23 вересня 2019 року «Про надання матеріальної допомоги малозабезпеченим громадянам» позивачу було виділено матеріальну допомогу в розмірі 1 000 грн. Звертаючись з позовними вимогами про стягнення матеріальної та моральної шкоди позивач зазначає, що шкоду йому було завдано шляхом не вчинення відповідачами дій спрямованих на вирішення питання про призначення ОСОБА_1 субсидії для опалювання будинку площею 199, 6 кв.м, що призвело, на думку позивача, до не вичнення відповідачами дій спрямованих на забезпечення особистого немайнового права позивача на життя та безпечне для життя і здоров`я довкілля. Такі неправомірні дії відповідачів нанесли ОСОБА_1 матеріальну та моральну шкоду, яка підлягає стягненню з останніх в судовому порядку. Вирішуючи питання стосовно заявлених позовних вимог, колегія суддів виходить з наступного. Згідно ст.ст. 23, 1167 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала в зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів сім`ї чи близьких родичів, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала в зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними відшкодовується особою, яка її завдала. Згідно п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 «Про практику розгляду судами цивільних справ про відшкодування шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 «Про практику розгляду судами цивільних справ про відшкодування шкоди», передбачено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Відповідно до Положення про порядок призначення житлових субсидій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.1995 року №848 (зі змінами та доповненнями), житлова субсидія призначається виходячи з кількості зареєстрованих у житловому приміщенні (будинку) осіб і розраховується на всіх членів домогосподарства. Під час призначення житлової субсидії враховуються також доходи членів сім`ї особи зі складу домогосподарства у разі, коли адреса їхнього зареєстрованого (фактичного) місця проживання відмінна від адреси домогосподарства (крім доходів одного з подружжя, якщо вік кожного з них перевищує 60 років і вони проживають у сільській місцевості або селищах міського типу; доходів батьків у разі призначення субсидії студентам, які зареєстровані в гуртожитку за місцем навчання; доходів одного з батьків дитини у разі призначення субсидії іншому з батьків, якщо батьки розлучені або не перебували у шлюбі; осіб, які вважаються безвісно відсутніми за рішенням суду або мають правовий статус, зниклих безвісти). При цьому соціальні норми житла та соціальні нормативи користування житлово-комунальними послугами за адресою домогосподарства на таких осіб не розраховуються. Постановою Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 року №409 «Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування» (зі змінами та доповненнями) визначено соціальну норму житла для надання субсидій у розмірі 13,65 кв.м. площі на одну особу та додатково 35,22 кв.м. на домогосподарство, а також соціальні нормативи користування житлово-комунальними послугами, у межах яких держава надає пільги та житлові субсидії. Відповідно до Положення на підставі рішення районної, районної у м. Києві державної адміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті ради (в разі її утворення) або комісії, яка ними утворюється, житлові субсидії можуть призначатися непрацездатним особам, які проживають самі, на понаднормову площу житла, яка не може перевищувати більше як на 30% соціальну норму житла, розраховану для домогосподарства. Площа житла (з урахуванням понаднормової), на яку може бути призначено житлову субсидію за рішенням Комісії, для домогосподарства з однієї особи становить 63,53 кв.м. Водночас структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад мають право робити запити та безоплатно у строк до 10 календарних днів отримувати від підприємств, установ, організацій інформацію, необхідну для призначення житлових субсидій та перевірки достовірності даних, отриманих від осіб, які звертаються за їх призначенням. Положенням передбачено, що житлова субсидія не призначається в разі отримання структурним підрозділом з питань соціального захисту населення від підприємств - надавачів послуг інформації про наявність простроченої понад місяць (на дату надання такої інформації) заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг, витрат на управління багатоквартирним будинком, строк позовної давності якої не минув і загальна сума якої перевищує 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян на день звернення за призначенням житлової субсидії (крім заборгованості за послугу з постачання та розподілу природного газу, що нарахована виконавцем комунальної послуги з посиланням на рішення суду щодо норм споживання природного газу побутовими споживачами у разі відсутності лічильників газу та у зв`язку з приведенням об`ємів використаного побутовими споживачами природного газу до стандартних умов, а також заборгованості, яка виникла у зв`язку з тим, що управитель, об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, житлово-будівельного (житлового) кооперативу, виконавець комунальних послуг не уклали договору з АТ «Ощадбанк» (його установами) про перерахування сум житлових субсидій у грошовій безготівковій формі). Житлова субсидія за наявності заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг призначається з початку опалювального (неопалювального) сезону за умови документального підтвердження сплати заборгованості, або укладення договору про її реструктуризацію, або оскарження заборгованості в судовому порядку (наявність ухвали про відкриття провадження у справі) протягом двох місяців з початку такого сезону, в іншому випадку - з місяця, наступного за тим, у якому до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення надійшло документальне підтвердження сплати заборгованості, або укладення договору про її реструктуризацію, або оскарження заборгованості в судовому порядку (наявність ухвали про відкриття провадження у справі). Питання виникнення та погашення заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг необхідно вирішувати з підприємствами - надавачами послуг, до повноважень яких належить облік такої заборгованості. Відповідальність за правильність надання інформації про наявність заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг за кожним особовим рахунком одержувача житлової субсидії покладається на надавачів послуг в особі їхніх керівників і посадових осіб, які готують зазначену інформацію. Положенням також передбачено, що за наявності заборгованості житлову субсидію може бути призначено на підставі рішення районної, районної у м. Києві державної адміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті (в разі її утворення) ради або комісії, яка ними утворюється, з урахуванням конкретних обставин, що склалися. Рішення про призначення (відмову в призначенні) житлової субсидії в таких випадках приймається Комісією. Як вже було встановлено судом, з травня 2019 року по листопад 2019 року ОСОБА_4 не було призначено житлову субсидію, у зв`язку з наявністю заборгованості за житлово-комунальні послуги. Також встановлено, що починаючи з листопада 2019 року ОСОБА_1 призначено житлову субсидію на понаднормову площу житла. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначені ст. 1166 ЦК України відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; особа, яка завдала шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини. Вказана стаття регулює загальні підстави для відшкодування шкоди в межах позадоговірних (деліктних) зобов`язань. Згідно із п. 2 ч. 2 ст. 22 ЦК України, збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Фактичною підставою для застосування такого виду відповідальності є наявність у діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених ст. 1173 ЦК України є шкода, протиправна поведінка та причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою. Відсутність хоча б одного з цих же елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювала шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною - є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправній є причиною, а шкода - наслідком. Пред`явлення вимоги про відшкодування шкоди (упущеної вигоди) покладає на позивача обов`язок довести, що вона не є абстрактною, а дійсно завдана у результаті протиправних дій відповідачів. ОСОБА_1 відповідно до вимог ст. 22, 1166 ЦК України має довести, що він зазнав реальних збитків внаслідок протиправних дій відповідача. Матеріали цивільної справи не містять доказів на підтвердження того, що внаслідок незаконних рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади для позивача, настали негативні наслідки, в результаті порушеного права на виконання робіт які необхідні для запровадження проекту « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд. Згідно абз. 10 п. 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Частиною 1 ст. 15 ЦК України, визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 16 вересня 2015 року №21-1465а15. У рішенні Європейського суду з прав людини від 09 грудня 1994 року по справі «Руїз Торіха проти Іспанії» Суд вказав, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Враховуючи наведені норми закону та дослідивши обставини по справі колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач не надав суду жодних доказів в обґрунтування позовних вимог, які б підтверджували факт заподіяння йому матеріальної шкоди та моральної шкоди та їх обґрунтованого розміру, та не доведено протиправності поведінки органів державної влади та причинного зв`язку між такою поведінкою і заподіяною шкодою, а доводи позивача про заподіяння йому шкоди є його припущеннями та оціночними судженнями. Виходячи з того, що Кабінет Міністрів України діє відповідно до чинного законодавства України та в межах своїх повноважень, які закріплені Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами, тому Кабінет Міністрів України не може самостійно здійснити фінансування проекту « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та запровадити у державі технологію ОСОБА_2 « ІНФОРМАЦІЯ_2 », як наслідок фінансування проекту. За таких обставин, що Кабінет Міністрів України та Мінсоцполітики в тому числі його начальник Харченко А.В. діяли у межах своїх повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України, та ніяким чином не порушували законних прав та інтересів позивача. Відповідно до ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Таким чином, суд першої інстанції, враховуючи всі обставини справи та надані сторонами докази, правильно дійшов до висновку про відмову в задоволені в позовних вимог про відшкодування матеріальної та моральної шкоди . Вирішуючи спір, суд з дотриманням вимог ст.ст. 263, 264 ЦПК України повно, всебічно та об`єктивно з`ясував обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові. Отже, висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Враховуючи викладене та конкретні обставини справи, судове рішення відповідає вимогам норм матеріального і процесуального права і тому, колегія апеляційного суду вважає, що правових підстав для його скасування немає, а тому доводи апеляційної скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін. керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 12 лютого 2020 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Головуючий: Т.Р. Куценко Судді: Е.Л. Демченко М.О. Макаров