Ухвала КАС ВС № 826/12793/17

УХВАЛА 03 листопада 2020 року Київ справа №826/12793/17 адміністративне провадження №К/9901/19517/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Єресько Л.О., суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М., розглянувши у порядку письмового провадження клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження в адміністративній справі №826/12793/17 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення, порушеною за касаційною скаргою Міністерства внутрішніх справ України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 січня 2020 року, ухвалене колегією суддів у складі: головуючого судді Добрівської Н.А., суддів Кузьменко А.І., Маруліної Л.О. та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2020 року, ухвалену колегією суддів у складі: головуючого судді Горяйнова А.М., суддів Файдюка В.В., Чаку Є.В. УСТАНОВИВ: У жовтні 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства внутрішніх справ України (далі - відповідач, МВС України), в якому просив суд: визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України від 08 вересня 2017 року №953 о/с «По особовому складу» в частині звільнення полковника міліції ОСОБА_1 , заступника начальника 1-го відділу управління розслідування особливо важливих кримінальних проваджень Головного слідчого управління, з 08 вересня 2017 року, за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ в запас Збройних Сил України; поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника 1-го відділу управління розслідування особливо важливих кримінальних проваджень Головного слідчого управління МВС України; стягнути з МВС України середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08 вересня 2017 року по день прийняття рішення у справі; за час невідбутої відпустки за 2017 рік стягнути з МВС України матеріальну допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 січня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2020 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ МВС України від 08 вересня 2017 року № 953 о/с (по особовому складу) в частині звільнення в запас Збройних Сил України за п. 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом полковника міліції ОСОБА_1 (М-086841), заступника начальника 1-го відділу управління розслідування особливо важливих кримінальних проваджень Головного слідчого управління з 08 вересня 2017 року. Стягнуто з МВС України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 09 вересня 2017 року по 09 січня 2018 року у розмірі 182296 грн 06 коп. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з МВС України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми за один місяць без урахування обов`язкових податків та зборів. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що звільнення через скорочення штатів за пп. «г» п. 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення) перебуває у нерозривному зв`язку із необхідністю дотримання другої вимоги - відсутність можливості подальшого використання на службі. Суди попередніх інстанцій врахували, що судовими рішеннями у справі № 826/26466/15 було встановлено факт того, що позивач виявив бажання проходити службу в органах Національної поліції. В той же час, приймаючи оскаржуваний, наказ МВС України послалось виключно на пп. «г» п. 64 Положення. Вимоги п.п. 9, 10 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» враховані не були. Також суди попередніх інстанцій зауважили, що всупереч положенням статті 492 Кодексу законів про працю України та положенням Закону України «Про Національну поліцію» позивачу не пропонувались посади, які заміщуються поліцейськими, а докази відмови позивача від проходження служби в поліції відсутні, в той час, як звільненню через скорочення штатів за пунктом 10 розділу ІХ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» підлягають виключно ті працівники міліції, які після пропонування нових посад відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції на запропоновані посади. 07 серпня 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга МВС України, у якій скаржник просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 січня 2020 року в частині задоволення позовних вимог та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2020 року та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. В обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження МВС України посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 05 березня 2020 року у справі № 826/26519/15. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 серпня 2020 року визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Єресько Л.О., суддів Загороднюк А.Г., Соколов В.М. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою. Зі змісту даної ухвали слідує, що провадження у справі відкрито з підстав, визначених пунктом 1 частини 4 статті 328 КАС України. Даною нормою передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. 10 вересня 2020 року на адресу Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому позивач, крім іншого, заявив клопотання про закриття касаційного провадження на підставі пункту 2 частини 1 статті 339 КАС України, оскільки касаційна скарга МВС України підписана неуповноваженим представником, та закрити касаційне провадження на підставі 5 частини 1 статті 339 КАС України, оскільки аналіз правових позицій Верховного Суду винесених у постановах від 05 березня 2020 року у справі № 826/26519/15 та від 20 вересня 2020 року у справі № 826/26466/15 варто відмітити розбіжність обставин справи, а висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилається скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними у справі № 826/12793/17. Оцінюючи заявлене клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження на підставі пункту 2 частини 1 статті 339 КАС України, колегія суддів Верховного Суду зазначає таке. За правилами пункту 2 частини першої статті 339 КАС України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що касаційну скаргу не підписано, подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має права її підписувати. 30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02 червня 2016 року №1401-VIII. Підпунктом 11 пункту 16-1 «Перехідні положення» Конституції України передбачено, що з 01 січня 2017 року у Верховному Суді та судах касаційної інстанції представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 цієї Конституції здійснюється виключно прокурорами або адвокатами. Представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюється з 01 січня 2020 року. Частинами першою, третьою статті 55 КАС України встановлено, що сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Юридична особа незалежно від порядку її створення, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи, суб`єкта владних повноважень), або через представника. Відповідно до підпункту 19 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», положення цього Кодексу застосовуються з урахуванням підпункту 11 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України. Касаційна скарга підписана представником МВС України ОСОБА_2 На підтвердження повноважень на підписання касаційної скарги цим представником додано копію наказу МВС від 04.02.2020 № 94 за підписом міністра Авакова А., яким внесено зміни до Положення про Департамент юридичного забезпечення Міністерства внутрішніх справ України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15 березня 2018 року № 206 (зі змінами), а саме доповнено новим пунктом 3, де передбачено одним із завдань цього Департаменту здійснення самопредставництва МВС (самопредставництво органу державної влади, юридичної особи) у судах України всіх юрисдикцій та інстанцій під час розгляду судових справ, учасником яких є МВС, ведення прав у суді, а також копію витягу з наказу МВС України від 18.02.2016 № 197о/с про призначення ОСОБА_2 на посаду головного спеціаліста відділу судово-претензійної роботи Департаменту юридичного забезпечення. Таким чином, даний представник діяв в порядку самопредставництва і наданий пакет документів, на думку колегії суддів, належним чином підтверджує такі повноваження представника. Додання до касаційної скарги цим представником копії довіреності від 14 вересня 2018 року № 8/2018, виданої ще до вищевказаних змін в частині представництва у процесуальне законодавство, не впливає на обсяг її повноважень. Вимоги щодо форми та змісту касаційної скарги, зокрема, підписання касаційної скарги МВС України уповноваженою особою відповідача перевірені Верховним Судом під час відкриття касаційного провадження, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для закриття касаційного провадження на підставі пункту 2 частини 1 статті 339 КАС України. Вирішуючи клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження в адміністративній справі № 826/12793/17 на підставі пункту 5 частини 1 статті 339 КАС України, колегія суддів зазначає таке. За правилами пункту 5 частини першої статті 339 КАС України (у редакції Закону України від 15.01.2020 № 460-ІХ, який набрав чинності 08.02.2020) суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними. Оскільки, касаційна скарга МВС України до суду касаційної інстанції надійшла 07 серпня 2020 року, то її розгляд здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами КАС України в редакції Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду справ", що діє з 08 лютого 2020 року. Верховний Суд нагадує, що касаційне провадження у справі відкрите на підставі пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України, а саме якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. За правилами частини першої статті 341 КАС України (у редакції Закону України від 15.01.2020 № 460-ІХ, який набрав чинності 08.02.2020) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин. В обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження МВС України посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права через не врахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 05 березня 2020 року у справі № 826/26519/15. Варто зауважити, що у справі № 826/26519/15 спірні правовідносини стосуються звільнення позивача через скорочення штатів у процесі реформування органів внутрішніх справ у органи поліції у зв`язку із набранням чинності Законом України «Про Національну поліцію». Приписами пунктів 1, 2, 3, 7-13, 15, 17-18 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року №580-VIII (далі - Закон №580-VIII) визначено особливості перехідного періоду реформування органів внутрішніх справ та процедуру звільнення працівників міліції, зазначені норми є спеціальними та були застосовані у справі № 826/26519/15. Так, відповідно до пунктів 8-10 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №580-VIII, які набрали чинності 07 серпня 2015 року, з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів. Працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції. Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. З аналізу обставин справи № 826/26519/15 слідує, що предметом оскарження у цій справі був наказ Міністерства внутрішніх справ України від 06 листопада 2025 року № 2338 о/с на підставі пунктів 10 та 11 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VIII та пункт 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ про звільнення позивача у запас Збройних Сил. При цьому суд апеляційної інстанції, постанова якого оскаржувалася в касаційному порядку, виходив з того, що позивач у цій справі не подав рапорту на ім`я керівництва Національної поліції щодо подальшого проходження служби у підрозділах поліції, отже не скористався наданим Законом № 580-VIII правом та не підтвердив свою згоду проходити подальшу службу в поліції. Повертаючись до обставин цієї справи № 826/12793/17, Верховний Суд зауважує, що предметом оскарження у цій справі є наказ МВС України від 08 вересня 2017 року № 953 о/с "По особовому складу" в частині звільнення ОСОБА_1 за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ в запас Збройних Сил України, після поновлення останнього на посаді на виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2016 року у справі №826/26466/15, залишеної без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2017 року та постановою Верховного Суду від 20 вересня 2018 року. При цьому, суди попередніх інстанцій у цій справі виходили з того, що приймаючи оскаржуваний наказ Міністерство внутрішніх справ України послалось виключно на підпункт «г» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, у той же час із вказаного наказу від 08 вересня 2017 року № 953о/с не слідує, що позивача було звільнено на підставі пункту 9, пункту 10 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VIII, оскільки жодних посилань на зазначену норму він не містить. Одночасно судами попередніх інстанцій враховано, що наказ МВС України від 06.11.2015 № 2338 о/с про звільнення позивача за згідно з пунктами 10 та 11 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VIII та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів) був предметом оскарження у справі № 826/26466/15. Так постановою Окружного адміністративного суду місті Києві від 23 листопада 2016 року у справі № 826/26466/15, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2017 року та постановою Верховного Суду від 20 вересня 2018 року, зокрема визнано протиправним та скасовано наказ МВС України від 06.11.2015 № 2338 о/с «По особовому складу» в частині звільнення ОСОБА_1 з займаної посади, заступника начальника 1-го відділу управління розслідування особливо важливих кримінальних проваджень Головного слідчого управління, згідно з пунктами 10 та 11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів) з 06 листопада 2015 року та поновлено позивача на цій посаді, а також визнано протиправною бездіяльність Національної поліції України щодо не вирішення питання про прийняття ОСОБА_1 в органи поліції та зобов`язано Національну поліцію України розглянути питання щодо прийняття позивача на службу до поліції у відповідності до пункту 9 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію». Під час розгляду справи № 826/26466/15 судами встановлено факт того, що позивач виявив бажання проходити службу в органах Національної поліції та подавав відповідні рапорти. У цій справі судами попередніх інстанцій обґрунтовано взято до уваги, що надання згоди працівником міліції на призначення на посаду в органі поліції, неможливе без його обізнаності із переліком усіх наявних вакантних посад в даному органі, а звільнення через скорочення штатів за підпунктом «г» пункту 64 наведеного Положення перебуває у нерозривному зв`язку із необхідністю дотримання другої вимоги - відсутність можливості подальшого використання на службі. Суди попередніх інстанцій під час вирішення цієї справи врахували висновки сформовані Верховним Судом України, зокрема у постановах від 4 березня 2014 року (справа № 21-8а14), від 27 травня 2014 року (справа № 21-108а14), від 28 жовтня 2014 року (справа №21-484а14), та у подальшому підтримані Верховним Судом, зокрема у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 821/3755/15-а, від 23 травня 2018 року № 808/9013/15, згідно з якими вирішуючи питання про правомірність звільнення при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, варто мати на увазі, що ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. З аналізу справ № 826/26519/15 та № 826/12793/17, колегією суддів Верховного Суду встановлено, що правовідносини, які вирішувалися у цих справах не є подібними, а відтак доводи ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини 1 статті 339 КАС України є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Відповідно до частини другої статті 339 КАС України про закриття касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу. В силу вимог пункту 5 частини 1 статті 339 КАС України, вказані обставини є підставою для часткового задоволення клопотання позивача та закриття касаційного провадження судом касаційної інстанції на підставі пункту 5 частини 1 статті 339 КАС України. Керуючись статтями 339, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд, - УХВАЛИВ:

1. Клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження відповідно до пунктів 2, 5 частини першої статті 339 КАС України в адміністративній справі №826/12793/17 - задовольнити частково.

2. Закрити касаційне провадження №К/9901/19517/20 за касаційною скаргою Міністерства внутрішніх справ України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 січня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2020 року у справі № 826/12793/17. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не оскаржується. ........................... ........................... ........................... Л.О. Єресько А.Г. Загороднюк В.М. Соколов Судді Верховного Суду