Постанова 4855 № 826/7187/17

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/7187/17 Суддя (судді) першої інстанції: Кузьменко В.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 жовтня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді Безименної Н.В. суддів Бєлової Л.В. та Кучми А.Ю. за участю секретаря судового засідання Головченко В.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 червня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора) про поновлення на роботі,- В С Т А Н О В И Л А: Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора), в якому просив - скасувати наказ Генерального прокурора України від 13.10.2016 № 09-дц про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності; - скасувати наказ Генерального прокурора України від 30.01.2017 № 01-дц про внесення змін до наказу Генерального прокурора України від 13.10.2016 № 09-дц; - поновити позивача на роботі в органах прокуратури України на посаді прокурора відділу управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України; - стягнути середній заробіток за вимушений прогул з дня звільнення позивача по день винесення судом рішення; - стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 50000,00 грн. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 червня 2018 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позов в повному обсязі. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що наказ про звільнення видано в період тимчасової непрацездатності позивача, його не ознайомлено в оскаржуваним наказом та не видано трудову книжку, неправомірно змінено дату звільнення, первинно зазначену в наказі від 13.10.2016 № 09-дц, на момент звільнення позивача не набрали законної сили рішення про притягнення його до адміністративної відповідальності та рішення, якими позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.122 та ст.122-2 КУпАП скасовані. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності встановлено службовим розслідуванням, яким є факт керування позивачем у позаслужбовий час власним автомобілем у стані алкогольного сп`яніння, що розцінено як грубе порушення правил прокурорської етики, а всі доводи апелянта є необґрунтованими, оскільки матеріали справи містять належні докази порушення позивачем вимог ст.18 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, а тому оскаржувані накази є законними. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.11.2018 апеляційну скаргу задоволено частково, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.06.2018 скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, скасовано наказ Генерального прокурора України від 13.10.2016 № 09-дц про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, скасовано наказ Генерального прокурора України від 30.01.2017 № 01-дц про внесення змін до наказу Генерального прокурора України від 13.10.2016 № 09-дц, поновлено ОСОБА_1 на роботі в органах прокуратури України на посаді прокурора відділу управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України, стягнуто з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23.01.2017 по 13.11.2018 в розмірі 359751,32 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. За наслідками касаційного оскарження, постановою Верховного Суду від 16.06.2020 касаційну скаргу Генеральної прокуратури України задоволено частково, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.11.2018 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Направляючи дану справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції зазначив, що переглядаючи рішення суду першої інстанції та скасовуючи його, суд апеляційної інстанції при розгляді вказаної справи посилається на те, що Генеральним прокурором України наказ №01-дц прийнято з порушення строку притягнення позивача до дисциплінарного стягнення відповідно до статті 12 Дисциплінарного статуту прокуратури України, тоді як, дотримання процедури притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та накладення на останнього дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення щодо строків їх застосування за статтею 12 Дисциплінарного статуту прокуратури України не було підставою позову, а також і доводом апеляційної скарги, у зв`язку з чим колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції розглянув позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції, чим порушив імперативну норму статті 308 КАС України, а також вийшов за межі доводів та вимог апеляційної скарги, жодним чином не мотивувавши таку дію. У випадку, якщо суд прийде до переконання необхідності виходу за межі позовних підстав звернення до суду та доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду повинен встановити час початку призначення проведення службової перевірки відносно позивача, чи перебував позивач в цей період перевірки на лікарняному або у відпустці, правильно визначити час кінцевої дати виявлення проступку. Суд апеляційної інстанції вдався до встановлення факту порушення відповідачем строків накладання дисциплінарного стягнення, без належного їх встановлення та дослідження. Наслідком цього, стало в подальшому задоволення інших похідних позовних вимог. Суд апеляційної інстанції не врахував також обставини, встановлені у постанові Апеляційного суду Закарпатської області від 05 січня 2017 року та від 14 березня 2017 року, та постанові Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 березня 2017 року на яку неодноразово наголошували сторони у справі, у зв`язку з чим така оцінка не відповідає правилам оцінки доказів, встановленим нормами статті 90 КАС України. Висновки суду апеляційної інстанції щодо поновлення позивача на іншій посаді, ніж на тій, з якої його було звільнено є такими, що підлягають додатковій перевірці та оцінці судом апеляційної інстанції, з урахуванням статті 235 Кодексу законів про працю України, якщо суд дійде висновку про задоволення позовних вимог. Суд апеляційної інстанції при розгляді апеляційної скарги також не врахував, що день звільнення працівника є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня, оскільки позивача звільнено 23 січня 2017 року, тому строк звільнення починається відповідно до статті 241-1 КЗпП України з наступного за ним днем, тобто з 24 січня 2017 року, тобто 23 січня 2017 року помилково включено судом апеляційної інстанції при проведенні відповідних розрахунків. Позивач, будучі повідомленим про день, час і місце розгляду справи належним чином, у судове засідання не з`явилися. В судовому засідання представником відповідача подано суду копію наказу Генеральної прокуратури України від 27.12.2019 №358 «Про окремі питання забезпечення початку роботи Офісу Генерального прокурора», відповідно до якого перейменовано юридичну особу «Генеральна прокуратура України» в «Офіс Генерального прокурора» без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи в ЄДРПОУ. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, за даними висновку службового розслідування ОСОБА_1 з серпня 1991 по вересень 2016 року обіймав різні прокурорські посади в органах прокуратури. На посаду прокурора відділу службових розслідувань, запобігання та протидії корупції, захисту працівників прокуратури управління внутрішньої безпеки та захисту працівників прокуратури ГПУ призначений наказом Генерального прокурора України від 05 серпня 2015 року № 1227ц. За час роботи в органах прокуратури до дисциплінарної відповідальності не притягувався. Присягу працівника прокуратури прийняв 01 лютого 2011 року. З положенням Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури ознайомлений 17 грудня 2012 року (а.с.45-50 т.1). Наказом Генерального прокурора України від 13 жовтня 2016 року № 09-дц позивача звільнено із займаної посади прокурора відділу службових розслідувань, запобігання та протидії корупції, захисту працівників прокуратури управління внутрішньої безпеки та захисту працівників прокуратури ГПУ та з органів прокуратури на підставі пункту 6 частини першої статті 43 Закону України «Про прокуратуру», частини першої статті 8, пункту 5 статті 9, статей 10 та 11 Дисциплінарного статуту прокуратури України за грубе порушення прокурорської етики під час керування особистим транспортним засобом (а.с.15 т.1). Наказом Генерального прокурора України від 30 січня 2017 року №01-дц внесено зміни до наказу від 13 жовтня 2016 року № 09-дц в частині: «Вважати датою звільнення ОСОБА_1 із займаної посади та з органів прокуратури 23 січня 2017 року» (а.с.16 т.1). Вважаючи вказані накази протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом. Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, дійшов висновку, що позивач в порушення вимог статті 18 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури допустив грубе порушення правил прокурорської етики та вчинення дій, що порочать звання прокурора, зашкоджують його репутації та авторитету прокуратури, а тому позовні вимоги є необґрунтованими та не підтверджуються належними доказами. За наслідками перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, колегія суддів доходить наступних висновків. Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про прокуратуру» (в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин), який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України. В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст.4 Закону України «Про прокуратуру» організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Згідно з ч.4 ст.19 вказаного Закону прокурор зобов`язаний: 1) виявляти повагу до осіб під час здійснення повноважень; 2) не розголошувати відомості, які становлять таємницю, що охороняється законом; 3) діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 4) додержуватися правил прокурорської етики, зокрема не допускати поведінки, яка дискредитує його як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури. Частинами 1, 2 ст.43 наведеного Закону прокурора може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з таких підстав: 1) невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків; 2) необґрунтоване зволікання з розглядом звернення; 3) розголошення таємниці, що охороняється законом, яка стала відомою прокуророві під час виконання повноважень; 4) порушення встановленого законом порядку подання декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру; 5) вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури; 6) систематичне (два і більше разів протягом одного року) або одноразове грубе порушення правил прокурорської етики; 7) порушення правил внутрішнього службового розпорядку; 8) втручання чи будь-який інший вплив прокурора у випадках чи порядку, не передбачених законодавством, у службову діяльність іншого прокурора, службових, посадових осіб чи суддів, у тому числі шляхом публічних висловлювань стосовно їх рішень, дій чи бездіяльності, за відсутності при цьому ознак адміністративного чи кримінального правопорушення; 9) публічне висловлювання, яке є порушенням презумпції невинуватості. Притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності не виключає можливості притягнення його до адміністративної чи кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом. Відповідно до пп.5 п.5-1 Перехідних положень Закону України «Про прокуратуру» до набрання чинності положеннями, передбаченими абзацом третім пункту 1 розділу XII «Прикінцеві положення» цього Закону, дисциплінарне провадження щодо прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, здійснюється відповідно до Дисциплінарного статуту прокуратури України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 06 листопада 1991 №1796-ХІІ. Статтею 1 Дисциплінарного статуту прокуратури України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) відповідно до Закону України «Про прокуратуру», Генеральний прокурор України та підлеглі йому прокурори здійснюють вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів. Важливою передумовою успішного виконання покладених на прокуратуру функцій є компетентність та особиста дисципліна прокурорів і слідчих прокуратури. Згідно зі ст.2 Дисциплінарного статуту прокуратури України працівники прокуратури повинні мати високі моральні якості, бути принциповими і непримиренними до порушень законів, поєднувати виконання своїх професійних обов`язків з громадянською мужністю, справедливістю та непідкупністю. Вони повинні особисто суворо додержувати вимог закону, виявляти ініціативу в роботі, підвищувати її якість та ефективність і сприяти своєю діяльністю утвердженню верховенства закону, забезпеченню демократії, формуванню правосвідомості громадян, поваги до законів, норм та правил суспільного життя. Будь-які порушення прокурорсько-слідчими працівниками законності та службової дисципліни підривають авторитет прокуратури, завдають шкоду інтересам держави та суспільства. Відповідно до ч.1 ст.8 Дисциплінарного статуту прокуратури України визначено, що дисциплінарні стягнення до прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури застосовується за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків або за проступок, який порочить його як працівника прокуратури. Згідно зі ст.9 Дисциплінарного статуту прокуратури України дисциплінарними стягненнями є: 1) догана; 2) пониження в класному чині; 3) пониження в посаді; 4) позбавлення нагрудного знаку «Почесний працівник прокуратури України»; 5) звільнення; 6) звільнення з позбавленням класного чину. Частиною 2 ст.10 Дисциплінарного статуту прокуратури України передбачено, що Генеральний прокурор України має право застосовувати дисциплінарні стягнення, зазначені у статті 9 цього Статуту, в повному обсязі, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Відповідно до ч.1 ст.11 Дисциплінарного статуту прокуратури України дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню вини та тяжкості проступку. Прокурор, який вирішує питання про накладення стягнення, повинен особисто з`ясувати обставини проступку та одержати письмове пояснення від особи, яка його вчинила. В разу необхідності може бути призначено службову перевірку. Статтею 13 Дисциплінарного статуту прокуратури України встановлено, що про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ прокурора, який оголошується працівнику під розписку. Копія наказу додається до особової справи. З наказом можуть бути ознайомлені працівники відповідної прокуратури. Накази Генерального прокурора України, в необхідних випадках, доводяться до відома особового складу органів прокуратури України. Відповідно до п.2 р.ХІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про прокуратуру» до затвердження всеукраїнською конференцією працівників прокуратури Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури застосовуються положення Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, схваленого всеукраїнською конференцією працівників прокуратури 28 листопада 2012 року та затвердженого наказом Генерального прокурора України від 28 листопада 2012 року №123. Згідно зі статтею 2 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури його дія поширюється на всіх працівників органів прокуратури. Вимоги Кодексу є обов`язковими з моменту призначення на посаду та ознайомлення з його положеннями, про що робиться письмовий запис в особовій справі працівника прокуратури. Відповідно до статті 4 Кодексу професійної етики професійна діяльність працівників прокуратури ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; поваги до прав і свобод людини і громадянина; незалежності та самостійності; політичної неупередженості та нейтральності; толерантності; рівності перед законом, презумпції невинуватості; справедливості та об`єктивності; професійної честі і гідності, формування довіри до прокуратури; конфіденційності; прозорості службової діяльності; утримання від виконання незаконних рішень чи доручень; недопущення конфлікту інтересів; компетентності та професіоналізму; зразковості поведінки та дисциплінованості. Згідно статті 9 Кодексу професійної етики працівник прокуратури зобов`язаний діяти справедливо, неухильно дотримуючись вимог закону щодо підстав, порядку та умов реалізації конституційних повноважень прокуратури, бути об`єктивним у своїх стосунках з органами влади, громадськістю та окремими особами. Він має усвідомлювати соціальну значущість прокурорської діяльності, міру відповідальності перед суспільством у забезпеченні захисту прав людини і громадянина та відстоюванні інтересів держави. Працівник прокуратури має прагнути досягнення справедливого балансу між правами та свободами особи і загальними інтересами суспільства. Він повинен дотримуватися пріоритету інтересів: представляючи інтереси держави у відносинах з іншими особами, зобов`язаний діяти виключно в інтересах держави. Відповідно до абзаців першого, третього статті 10 Кодексу професійної етики працівник прокуратури повинен постійно дбати про свою компетентність, професійну честь і гідність. Своєю самовідданістю, неупередженістю, сумлінним виконанням службових обов`язків сприяти підвищенню авторитету прокуратури та зміцненню довіри громадян до неї. Згідно зі статтею 18 Кодексу професійної етики працівник прокуратури не має права використовувати своє службове становище в особистих інтересах або в інтересах інших осіб. Працівнику прокуратури слід уникати особистих зв`язків, фінансових і ділових взаємовідносин, що можуть вплинути на неупередженість і об`єктивність виконання професійних обов`язків, скомпрометувати високе звання працівника прокуратури, не допускати дій, висловлювань і поведінки, які можуть зашкодити його репутації та авторитету прокуратури, викликати негативний громадський резонанс. Поза службою поводити себе коректно і пристойно. При з`ясуванні будь-яких обставин з представниками правоохоронних і контролюючих органів не використовувати свій службовий статус, у тому числі посвідчення працівника прокуратури з метою ухилення від відповідальності. Відповідно до абзацу другого статті 28 Кодексу професійної етики, у відносинах з громадянами поза службою працівник прокуратури має бути взірцем законослухняності, добропорядності, додержання загальновизнаних норм моралі та поведінки. Статтею 30 Кодексу професійної етики встановлено, що відповідно до Закону України «Про прокуратуру» працівники прокуратури зобов`язані неухильно дотримуватися вимог цього Кодексу. Їх порушення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Колегія суддів звертає увагу, що підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення із займаної посади та органів прокуратури є Висновок службового розслідування за фактом порушення Правил дорожнього руху позивачем, від 13.09.2016, затверджений Генеральним прокурором України 15.09.2016 (а.с.45-50 т.1), яким встановлено, що 10 липня 2016 року близько 23 год. 40 хв. ОСОБА_1 рухався за кермом автомобіля Volkswagen Passat, д.н.з. НОМЕР_1 по вул. Анкудінова в м. Ужгород та був зупинений працівниками Управління патрульної поліції в м. Ужгороді та Мукачево з підстав не увімкнення зовнішніх освітлювальних приладів, під час якого працівники поліції припустили, що позивач перебуває в стані алкогольного сп`яніння, однак позивач без попередження та дозволу працівника поліції, самовільно розпочав рух автомобілем та покинув місце зупинки, після чого його було повторно зупинено, та спільно з працівниками поліції ОСОБА_1 прослідував до Закарпатського обласного наркологічного диспансеру для проходження медичного огляду, за результатами якого складено висновок № 234 від 11 липня 2016 року, яким встановлено, що ОСОБА_1 перебував у стані алкогольного сп`яніння (а.с.57 т.1). На підставі вказаного висновку, 11 липня 2016 року працівниками Управління патрульної поліції в містах Ужгороді та Мукачеві у присутності ОСОБА_1 складено протоколи про адміністративне правопорушення серії АП2 № 094644 про вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), від підпису якого ОСОБА_1 відмовився; та протокол про адміністративне правопорушення серії АП2 №094943 від 11 липня 2016 року про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 122-2 КУпАП за фактом невиконання ним вимог працівника поліції про зупинку транспортного засобу. Так, технічними пристроями працівників поліції задокументовано самовільне залишення ОСОБА_1 місця зупинки, що спровокувало наступне його переслідування, ухиляння від належного проходження перевірки перебування у стані сп`яніння на алкотестері «Драгер», встановлення медичним працівником Закарпатського обласного наркологічного диспансеру факту перебування ОСОБА_1 у стані алкогольного сп`яніння, укриття ним факту роботи в органах прокуратури, тощо. Зважаючи на вищевикладене, службовою перевіркою встановлено порушення прокурором відділу службових розслідувань, запобігання та протидії корупції, захисту працівників прокуратури управління внутрішньої безпеки та захисту працівників прокуратури Генеральної прокуратури України ОСОБА_1 статті 2 Дисциплінарного статуту прокуратури України щодо особистого суворого додержання вимог закону, поваги до законів, норм та правил суспільного життя, а також статті 18 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури щодо недопущення дій, висловлювань і поведінки, які можуть зашкодити його репутації та авторитету прокуратури, викликати негативний громадський резонанс, некоректної та непристойної поведінки поза службою, що підриває авторитет прокуратури, завдає шкоди інтересам держави та суспільства. Колегія суддів звертає увагу, що факт керування позивачем транспортним засобом перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння підтверджується висновком № 234 від 11 липня 2016 року (а.с.57 т.1), а також постановою Апеляційного суду Закарпатської області від 05.01.2017 у справі №308/7484/16-п (а.с.228-232 т.1) у справі про адміністративне правопорушення щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП, відповідно до якої суд критично оцінив доводи апелянта щодо відсутності доказів, які б підтверджували наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КпАП України. Апеляційний суд прийшов до висновку, що доводи апеляційної скарги про відсутність у діянні ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення не знайшли свого підтвердження, однак на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції минув строк, передбачений ч.2 ст.38 КУпАП в межах якого можливо накласти адміністративне стягнення, внаслідок чого постанову Ужгородського міськрайонного суду від 10.10.2016 року про притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 130 КУпАП ОСОБА_1 скасовано, провадження у справі щодо ОСОБА_1 закрито у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків , передбачених ст. 38 КпАП України , на підставі п.7 ст. 247 КУпАП. Отже, провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП було закрито за нереабілітуючими обставинами. Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10.03.2017 року в справі №308/7380/16 (а.с.22-25 т.1) постанова у справі про адміністративні правопорушення серії ПС2 №889337 від 11.07.2016 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за частиною другою статті 122 КУпАП скасована як незаконна, постановою Апеляційного суду Закарпатської області від 04.03.2017 (а.с.26-28 т.1) постанову Ужгородського міжрайонного суду Закарпатської області від 07.09.2016, якою на позивача за ст.122-2 КУпАП накладено стягнення скасовано, а провадження у справі закрито на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП у зв`язку з відсутністю події і складу правопорушення. Однак, наведене не спростовує факту керування позивачем транспортним засобом, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, яка встановлена судовим рішенням у справі №308/7484/16-п, що набрало законної сили, отже є преюдиційною обставиною, що додатково підтверджена відповідним висновком про результати медичного огляду. Варто зауважити, що Верховний Суд неодноразово у своїх постановах висловлював правову позицію, що відсутність кримінального або адміністративного притягнення до відповідальності позивача не спростовує наявності в його діях дисциплінарного проступку, за який, в порядку Дисциплінарного статуту, відповідач має право застосувати такий вид дисциплінарного стягнення як звільнення. Закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення свідчить про відсутність складу адміністративного правопорушення, однак не дисциплінарного проступку. Така правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі 816/1534/16, від 17 липня 2019 року у справі №806/2555/17, від 24 вересня 2020 року у справі №420/602/19, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Наказом Генеральної прокуратури України від 22.09.2014 №17гн (що був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) до ганебних вчинків, скоєних прокурорами чи слідчими, віднесено, зокрема, керування транспортними засобами у стані алкогольного чи наркотичного сп`яніння або відмову від проходження огляду з метою виявлення стану сп`яніння, інші грубі порушення законів, Присяги працівника прокуратури і Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, які дискредитують їх як працівників прокуратури та шкодять авторитету органів прокуратури. З матеріалів справи вбачається, що 01.02.2011 позивачем прийнято присягу працівника прокуратури (а.с.149 т.1), відповідно до якої позивач присягав неухильно додержуватись Конституції, законів та міжнародних зобов`язань України, усвідомлюючи, що порушення присяги несумісне з подальшим перебуванням в органах прокуратури. Колегія суддів звертає увагу, що керування позивачем транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. Такий проступок є істотним порушенням не тільки службової дисципліни, але і безпеки дорожнього руху, адже транспортний засіб є джерелом підвищеної небезпеки і нехтування водієм основоположними правилами, зокрема щодо заборони керування в стані алкогольного сп`яніння, є категорично неприпустимим, особливо для працівника прокуратури. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 січня 2020 року у справі №823/411/17, яка має бути врахована судом. При цьому, відповідно до ст.12 Дисциплінарного статуту прокуратури України дисциплінарне стягнення застосовується протягом одного місяця з дня виявлення проступку, не враховуючи часу службової перевірки, тимчасової непрацездатності працівника та перебування його у відпустці, але не пізніше одного року з дня вчинення проступку. Строк проведення службової перевірки не може перевищувати двох місяців. Колегія суддів зазначає, що службова перевірка була призначена наказом Генерального прокурора України від 15.07.2016 №255 та завершена 13.09.2016 складанням відповідного акту службового розслідування, який затверджено Генеральним прокурором України 15.09.2016, а тому наказ Генерального прокурора від 13.10.2016 №09-дц «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», яким позивача звільнено із займаної посади та з органів прокуратури прийнято в межах встановленого законодавством строку. При цьому, наказом від 30.01.2017 №01-дц (а.с.16) відповідачем не застосовувалось до позивача дисциплінарних стягнень, а лише змінено дату його звільнення з урахуванням тимчасової непрацездатності, внаслідок чого відсутні підстави стверджувати про порушення відповідачем положень ст.40 КЗпП України під час звільнення ОСОБА_2 з займаної посади. Наведене відповідає позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 24 вересня 2020 року у справі №420/602/19, що має бути врахована судом. З огляду на викладені обставини, за результатами розгляду апеляційної скарги, з урахуванням наведених норм права, колегія суддів доходить висновку, що позивача було правомірно притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення із займаної посади та з органів прокуратури, спірні накази прийняті відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений чинним законодавством України, у зв`язку з чим відсутні підстави для визнання їх протиправними та скасування, поновлення позивача на службі та виплати йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Позовні вимоги в частині стягнення з відповідача моральної шкоди не підлягають задоволенню, як похідні. При цьому колегія суддів звертає увагу на ті обставини, що відповідно до правил п.41 «Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Зокрема, в п.30 Рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, зазначено, що рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Однак, згідно п.29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод не можна розуміти як такий, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування. Керуючись ст.ст.308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 червня 2018 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови виготовлено 02 листопада 2020 року. Головуючий суддя Н.В.Безименна Судді Л.В.Бєлова А.Ю.Кучма