Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 748/1128/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 748/1128/20 Суддя (судді) першої інстанції: Хоменко Л.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 листопада 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Земляної Г.В., Сорочка Є.О., при секретарі Войтковській Ю.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Інспектора 2 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Чернігівській області Департаменту патрульної поліції Гордієнка Ярослава Сергійовича на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 23 вересня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Інспектора 2 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Чернігівській області Департаменту патрульної поліції Гордієнка Ярослава Сергійович, Управління патрульної поліції в Чернігівській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, ВСТАНОВИВ : ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського районного суду Чернігівської області з адміністративним позовом до Інспектора 2 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Чернігівській області Департаменту патрульної поліції Гордієнка Ярослава Сергійович, Управління патрульної поліції в Чернігівській області про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення від 25 травня 2020 року серії ДП18 № 471789 щодо притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 127 КУпАП, визнання незаконними дій інспектора по винесенню оскаржуваної постанови та притягнення позивача до адміністративної відповідальності, стягнення моральної шкоди у розмірі однієї гривні. Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 23 вересня 2020 року адміністративний позов задоволено частково, визнано незаконними дії інспектора управління патрульної поліції Гордієнка Я.С. по винесенню постанови та притягненню до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 ; скасовано постанову серії ДП18 № 471789 від 25 травня 2020 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 127 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст. 127 КУпАП закрито за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. В іншій частині позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі Інспектор 2 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Чернігівській області Департаменту патрульної поліції Гордієнко Ярослав Сергійович, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку. Судом першої інстанції встановлено, що постановою від 25 травня 2020 року серії ДП18 № 471789 ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 127 КУпАП, а саме: 25 травня 2020 року о 10 год.28 хв. у м.Чернігові по Проспекту Перемоги, 21 позивач перейшов проїзну частину у невстановленому місці поза межами пішохідного переходу, чим порушив п.4.7 Правил дорожнього руху. Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (далі - ПДР). Згідно з п.1.9. ПДР особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Відповідно до норм статті 17 Закону України «Про дорожній рух» пішохід, тобто особа, яка бере участь у дорожньому русі поза транспортними засобами і не виконує на дорозі будь-яку роботу, зобов`язаний: рухатися по тротуарах, пішохідних або велосипедних доріжках, узбіччях, а в разі їх відсутності - по краю проїзної частини автомобільної дороги чи вулиці, перетинати проїзну частину автомобільної дороги, вулиці по пішохідних переходах, а в разі їх відсутності - на перехрестях по лінії тротуарів і узбіч, керуватися сигналами регулювальника та світлофора в місцях, де дорожній рух регулюється, не затримуватися і не зупинятися без необхідності на проїзній частині автомобільної дороги, вулиці і залізничному переїзді, не переходити проїзну частину автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів безпосередньо перед транспортними засобами, що наближаються, поза пішохідними переходами при наявності роздільної смуги, а також у місцях, де встановлені пішохідні чи дорожні огородження; стримуватися від переходу проїзної частини при наближенні транспортного засобу з включеними проблисковим маячком та спеціальним звуковим сигналом, не виходити на проїзну частину із-за нерухомого транспортного засобу або іншої перешкоди, що обмежує видимість, не переконавшись у відсутності транспортних засобів, що наближаються. З відеозапису, наявного у матеріалах справи, вбачається, що ОСОБА_1 проїзної частини не переходив, тобто у його діях відсутнє порушення пункту 4.7 Правил дорожнього руху. Постановою начальника управління патрульної поліції в Чернігівській області Думича А. скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 25 травня 2020 року серії ДП18№ 471789 за ч.1 ст. 127 КУпаП відносно ОСОБА_1 , а справу направлено на новий розгляд, оскільки в діях ОСОБА_1 не встановлено порушень п 4.7 Правил дорожнього руху. В подальшому, як вбачається з матеріалів справи провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 закрито за закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності. Відповідно до положень пункту 8 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб`єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльній суб`єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення. Водночас, як вірно зазначено судом першої інстанції, незважаючи на те, що постанову серії ДП18 № 471789 від 25 травня 2020 року відносно ОСОБА_1 скасовано, а справу про адміністративне правопорушення направлено на новий розгляд, клопотання відповідачів про закриття провадження по справі не підлягає задоволенню, оскільки скасування оскаржуваної постанови не відновлює законні права та інтереси позивача у повному обсязі. Так, при виявленні адміністративного правопорушення та притягненні особи до адміністративної відповідальності складання процесуального документа повинно відбуватись з дотриманням вимог порядку оформлення постанови, які передбачені нормами КУпАП та Законом України «Про Національну поліцію». Відповідно до п. 8, 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань: у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання, регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками, за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. Положеннями Закону України «Про Національну поліцію» до повноважень національної поліції відповідно до покладених на неї обов`язків належать: виявляти причини та умови, вживати заходів щодо попередження та усунення виявлених адміністративних правопорушень; патрульні поліцейські уповноважені перевіряти документи, що посвідчують особу, чи документи, що підтверджують певне право особи; складати протоколи про адміністративні правопорушення, застосовувати інші передбачені законом заходи забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення; у випадках, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення, здійснювати провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймати рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечувати їх виконання. За змістом положень статті 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають, в тому числі, справи про порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту (частинами першою-третьою, п`ятою-шостою статті 121, статтями 121-1, 121-2, частинами першою-третьою статті 122, частиною першою статті 123, статтями 124-1-126) тощо. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. У відповідності до вимог частини третьої статті 254 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення не складається у випадках, передбачених статтею 258 цього кодексу. Частиною 2 ст. 258 КУпАП визначено, що протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі. Крім того, пункт 4 Розділу 1 Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 07.11.2015 №1395 визначає, що у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу. Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених статтями 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частинами першою, другою, третьою, п`ятою і шостою статті 121, статтями 121-1, 121-2, частинами першою, другою і третьою статті 122, частиною першою статті 123, статтею 124-1, статтями 125, 126, частинами першою, другою і третьою статті 127, статтями 128, 129, статтею 132-1, частинами шостою і одинадцятою статті 133-1, частинами першою, другою і третьою статті 140 КУпАП. Частина 4 ст. 258 КУпАП визначає, що уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу. Справи, які віднесено до компетенції Національної поліції відповідають вимогам ч. 4 ст. 258 КУпАП, відповідно постанова у справі про адміністративне правопорушення виноситься на місці вчинення правопорушення. Працівники підрозділів Національної поліції мають право виносити постанову у справах про адміністративні правопорушення з порушенням ПДР на місці вчинення правопорушення. Під час розгляду справи про адміністративне правопорушення особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснюються її права, передбачені частиною першою статті 268 КУпАП та статтями 55, 56, 59, 63 Конституції України. Згідно ст. 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Згідно зі ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Однак, застосований інспектором зворотній алгоритм дій під час розгляду справи про адміністративне правопорушення унеможливив реалізацію позивачем прав, регламентованих статтею 268 КУпАП та статтями 55, 56, 59, 63 Конституції України. Так, з наданого позивачем відеозапису вбачається, що він своїм автомобілем під`їхав до стоянки офісу банку «Райфайзен Банк Аваль» (м. Чернігів пр. Перемоги 21), однак службовий автомобіль управління патрульної поліції MITSUBISHI OUTLANDER перекривав два паркомісця. На прохання ОСОБА_1 від`їхати та надати йому можливість припаркувати авто, працівник поліції вийшов із службового автомобіля, підняв кришку багажника, вдягнув жилет, та лише після повторного прохання від`їхати і зауваження про порушення правил дорожнього руху, від`їхав, після чого ОСОБА_1 заїхав на стоянку. Далі зафіксовано, що інспектор переглядає запис з бодікамери, після чого повідомив, що буде відбуватись розгляд справи, роз`яснив права ст.63,268,307, 308 КУпАП, після чого адвокат Конопля Ю.М. заявив відвід інспектору Гордієнку Я.С . Відвід мотивований тим, що він суб`єктивно розгляне справу, оскільки створив ситуацію, перекривши два паркомісця на стоянці, за якої намагається безпідставно притягнути ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності. Далі інспектор заслухав пояснення ОСОБА_1 , спитав де він народився, чи буде отримувати постанову, далі знову на встановлення даних про особу запитав де він проживає. Такими діями інспектор порушив права особи, яка притягалася до адміністративної відповідальності, оскільки порушив порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення, не відреагував на заяву про його відвід. В подальшому інспектор безпідставно виніс оскаржувану постанову про порушення позивачем вимог пункту 4.7 Правил дорожнього руху, а саме, що він перейшов проїжджу частину у невстановленому місці поза межами пішохідного переходу. Дане правопорушення не знайшло підтвердження у судовому засіданні. Зазначене є підставою для визнання дій інспектора поліції незаконними, скасування оскаржуваної постанови та закриття провадження у справі за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 18 лютого 2020 року у справі №524/9827/16-а. Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача однієї гривні у відшкодування моральної шкоди, колегія суддів зазначає. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Згідно ч.1 та ч.2 ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи. Відповідно до ч.3 ст. 23 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. За приписами статті 1167 Цивільного кодексу України зазначає, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Пунктом 3 Постанови Пленум Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 № 4 (далі - Постанова) встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Пунктами 4,5 Постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Згідно з пунктом 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Втім позивач не довів суду ані факту спричинення моральної шкоди, ані причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та спричиненням моральної шкоди, оскільки суду не надано жодних доказів завдання позивачам фізичного болю, душевних страждань або приниження репутації фізичної особи. Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи. Згідно з вимогами частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Як вбачається з пункту 1 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Згідно з вимогами пункту 2 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Відповідно до положень частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Згідно із з частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Частиною 6 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Згідно з ч.7 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача чи експерта, які підлягають розподілу між сторонами. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 сплачено за послуги на правову допомогу адвоката Коноплі Ю.М., на розрахунковий рахунок TOB «Юридична компанія «ЮРКОН», в якій він працює, в сумі 1000 грн. На підтвердження понесених витрат позивачем було надано: рахунок фактуру № С-01/ПА від 25 травня 2020 року, квитанцію про сплату ОСОБА_1 1000 грн. ТОВ "Юридична компанія" ЮРКОН"(а.с.8,10),свідоцтво платника єдиного податку ТОВ "Юридична компанія "ЮРКОН"( а.с.11), виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань ТОВ "Юридична компанія "ЮРКОН" (а.с. 12), наказ про призначення Коноплі Ю.М. на посаду головного юриста ТОВ "Юридична компанія "ЮРКОН"(а.с. 13), договір про надання правової допомоги від 25 травня 2020 року (а.с.38), акт виконаних робіт від 28 травня 2020 року (а.с.9). Враховуючи викладене, проаналізувавши розрахунок та надані докази на підтвердження здійснення відповідних витрат за укладеним договором про надання правової (правничої) допомоги, враховуючи критерій обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, витрачений адвокатом час на підготовку адміністративного позову та інших підготовчих дій, колегія суддів дійшла висновку, що розмір витрат на оплату послуг адвоката є цілком обґрунтованим, а тому відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення в частині стягнення витрат на оплату правничої допомоги адвоката. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи. За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Інспектора 2 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Чернігівській області Департаменту патрульної поліції Гордієнка Ярослава Сергійовича залишити без задоволення, а рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 23 вересня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев cуддя Г.В.Земляна суддя Є.О.Сорочко