Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 540/629/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 жовтня 2020 р.м.ОдесаСправа № 540/629/20 Головуючий в І інстанції: Войтович І.І. Дата та місце ухвалення рішення: 02.07.2020 р. м. Херсон П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: судді - доповідача - Шеметенко Л.П. судді - Стас Л.В. судді - Турецької І.О. за участю секретаря - Коваль Т.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційними скаргами Головного управління Національної поліції в Херсонській області та ОСОБА_1 на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 02 липня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Херсонській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення моральної та матеріальної шкоди, - В С Т А Н О В И В: У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Херсонській області, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Херсонській області від 18.02.2020 №42 о/с про призначення відповідно до абз.1 п.2 ч. 1 ст. 65 Закону України "Про Національну поліцію" для більш ефективної служби, виходячи із інтересів служби - підполковника поліції ОСОБА_1 на посаду заступника начальника Нововоронцовського відділення поліції Бериславського ВП ГУНП в порядку переміщення, увільнивши його з посади начальника Каланчацького відділення поліції Новокаховського ВП ГУНП; - поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Каланчацького відділення поліції Новокаховського ВП ГУНП в Херсонській області з 18.02.2020 року; - допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді начальника Каланчацького відділення поліції Новокаховського ВП ГУНП в Херсонській області з 18.02.2020 року; - стягнути з Головного управління Національної поліції в Херсонській області на користь позивача матеріальну шкоду в розмірі 5511,32 грн.; - стягнути з Головного управління Національної поліції в Херсонській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 22000,00 грн. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що наказом ГУНП в Херсонській області №42 о/с від 18.02.2020 року його було переміщено з посади начальника Каланчацького відділення Новокаховського ВП ГУНП в Херсонській області на посаду заступника Нововоронцовського відділення поліції Бериславського ВП ГУНП в Херсонській області. Позивач вважає, що приймаючи спірний наказ, відповідач порушив вимоги Закону України «Про Національну поліцію» та приписи КЗпП України, оскільки переміщення поліцейських може здійснюватись лише на рівнозначні посади. Позивач вважає, що посада, на яку його було переміщено не є рівнозначною посаді, яку він обіймав до переміщення. Також позивач посилався на те, що фактично його переміщення на роботу в іншу місцевість було здійснено без його згоди, що є порушенням норм трудового законодавства. Крім іншого в позовній заяві позивач просив зобов`язати відповідача здійснити відшкодування завданої моральної та матеріальної шкоди, яка виразилась у понесенні ним витрат на придбання пального для проїзду на роботу. Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 02.07.2020 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Херсонській області від 18.02.2020 №42 о/с про призначення відповідно до аб.1 п.2 ч.1 ст.65 Закону України "Про Національну поліцію" для більш ефективної служби, виходячи із інтересів служби - підполковника поліції ОСОБА_1 на посаду заступника начальника Нововоронцовського відділення поліції Бериславського ВП ГУНП в порядку переміщення, увільнивши його з посади начальника Каланчацького відділення поліції Новокаховського ВП ГУНП. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Каланчацького відділення поліції Новокаховського ВП ГУНП в Херсонській області з 18.02.2020 року. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Каланчацького відділення поліції Новокаховського ВП ГУНП в Херсонській області з 18.02.2020 року. Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Херсонській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн. В решті позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Національної поліції в Херсонській області та ОСОБА_1 подали апеляційні скарги, в яких посилались на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин по справі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги Головне управління Національної поліції в Херсонській області вказало на незгоду з висновком суду першої інстанції про те, що посада, на яку позивача було переміщено не є рівнозначною посаді, з якої його було переміщено. Апелянт вважає, що при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом, перевага надається спеціальному. Апелянт зазначив, що спеціальним законом, яким в даному випадку є Закон України "Про Національну поліцію", визначено, що рівнозначність посад визначається за принципом відповідності спеціальному званню. В апеляційній скарзі зазначено, що відповідно до наказу Національної поліції України від 04.12.2015 року № 142, яким затверджено Перелік посад молодшого та середнього складу поліції і відповідних їм граничних спеціальних звань, посадам "начальник відділення поліції, заступник начальника відділення поліції, начальник відділу (у складі управління чи відділу поліції)" відповідає граничне звання "майор". Враховуючи викладене, апелянт вважає, що ОСОБА_1 було переміщено з посади на іншу посаду, з однаковими граничними спеціальними званнями, що відповідають цим посадам. Також на думку апелянта, розбіжність у сумі заробітної плати між посадами, яка складає всього 100 грн., не може бути підставою для висновку про нерівнозначність посад. З огляду на зазначене, Головне управління Національної поліції в Херсонській області просить скасувати рішення суду в частині задоволених позовних вимог та в цій частині прийняти нове про відмову у задоволенні позовних вимог. ОСОБА_1 оскаржив рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з Головного управління Національної поліції в Херсонській області на користь позивача матеріальної шкоди в розмірі 5511,32 грн.; моральної шкоди в розмірі 5000 грн., а також в частині відмови у стягненні всіх понесених витрат на правничу допомогу. В обґрунтування доводів своєї апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначив, що відповідно до положень Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органу місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Позивач вказує на те, що у зв`язку із прийняттям оскаржуваного наказу від 18.02.2020 року № 42 о/с, який в ході розгляду даної справи було визнано судом протиправним, він, в період часу з моменту винесення цього наказу по дату ухвалення судового рішення у даній справі, був вимушений нести витрати на проїзд з місця постійного проживання - смт. Каланчак Херсонської області до місця роботи - смт. Нововоронцовка Херсонської області, що виразились у витратах на паливо для автомобіля, на якому позивач їздив на роботу. Апелянт вважає, що вказані витрати підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача, оскільки пов`язані з прийняттям оскаржуваного наказу, а їх понесення позивачем підтверджено належними та допустимими доказами. Також апелянт зазначає, що у зв`язку із прийняттям спірного наказу, були порушені його законні права та інтереси, чим завдано моральну шкоду, яка також підлягає відшкодуванню на його користь. Позивач вказував на те, що переміщення його на нижчу посаду в іншу місцевість завдало йому душевних страждань, переживань, принизило його честь та ділову репутацію. Вважає, що він змушений був змінити свій звичний образ життя, переїжджати в іншу місцевість. Крім того, позивач вказує, що судом першої інстанції безпідставно не враховано надані ним у підтвердження понесення витрат на правничу допомогу належним чином складені документи, що на його думку, свідчить про порушення судом першої інстанції норм процесуального права. З урахуванням викладеного, позивач просить скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення моральної та матеріальної шкоди та в даній частині ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Також апелянт просить змінити рішення суду в частині стягнення з Головного управління Національної поліції в Херсонській області витрат на правничу допомогу лише у розмірі 5 000 грн. та в цій частині задовольнити позовну вимогу у повному обсязі. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційних скарг, вивчивши матеріали справи колегія суддів приходить до наступних висновків. Судом першої інстанції встановлено, що у вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Херсонського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ГУНП в Херсонській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ від 14 серпня 2019 року №702 "Про застосування дисциплінарного стягнення" в частині притягнення до дисциплінарної відповідальності підполковника поліції ОСОБА_1 у вигляді звільнення з посади начальника Каланчацького відділення поліції Новокаховського ВП ГУНП в Херсонській області, а також поновити його на посаді начальника Каланчацького відділення поліції Новокаховського ВП ГУНП в Херсонській області з 14.08.2019 року. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11.02.2020 року у справі №540/1876/19 визнано протиправним та скасовано пункт 2 наказу ГУНП в Херсонській області від 14 серпня 2019 року №702 "Про застосування дисциплінарного стягнення" щодо накладення на начальника Каланчацького відділення поліції Новокаховського ВП ГУНП в Херсонській області ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді" звільнення з займаної посади", а також поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Каланчацького відділення поліції Новокаховського ВП ГУНП в Херсонській області з 14.08.2019 року. Судом також встановлено та матеріалами справи підтверджено, що на виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11.02.2020 року відповідач, наказом №41 о/с від 14.02.2020 року, поновив позивача на посаді начальника Каланчацького відділення поліції Новокаховського ВП ГУНП в Херсонській області. Однак, наказом №42 о/с від 18.02.2020 року, відповідно до абз.1 п.2 ч.1 ст.65 Закону України «Про Національну поліцію», на підставі подання від 18.02.2020 року, підполковника поліції ОСОБА_1 призначено на посаду заступника начальника Нововоронцовського відділення поліції Бериславського відділу поліції ГУНП в Херсонській області в порядку переміщення, увільнивши його з посади начальника Каланчацького відділення поліції Новокаховського ВП ГУНП в Херсонській області. Не погоджуючись з вказаним вище наказом, вважаючи його незаконним та протиправним, позивач оскаржив його до суду першої інстанції. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно наявності підстав для скасування оскаржуваного наказу від 18.02.2020 року, однак, при цьому, вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до ст. 59 Закону України "Про Національну поліцію", служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України. Видавати накази по особовому складу можуть керівники органів, підрозділів, закладів та установ поліції відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами, та номенклатурою посад, затвердженою Міністерством внутрішніх справ України. Порядок підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції встановлює Міністерство внутрішніх справ України. Статтею 60 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до ст. 65 цього Закону переміщення поліцейських здійснюється: 1) на вищу посаду - у порядку просування по службі; 2) на рівнозначні посади: для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби; за ініціативою поліцейського; у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням реорганізації; у разі необхідності проведення кадрової заміни в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами (далі - місцевості з визначеним строком служби); за станом здоров`я - на підставі рішення медичної комісії; з меншим обсягом роботи з урахуванням професійних і особистих якостей - на підставі висновку атестації; у разі звільнення з посади на підставі рішення місцевої ради про прийняття резолюції недовіри відповідно до статті 87 цього Закону; 3) на посади, нижчі ніж та, на якій перебував поліцейський: у зв`язку зі скороченням штатів або реорганізацією в разі неможливості призначення на рівнозначну посаду; за станом здоров`я - на підставі рішення медичної комісії; через службову невідповідність - на підставі висновку атестації з урахуванням професійних і особистих якостей; за ініціативою поліцейського; як виконання накладеного дисциплінарного стягнення - звільнення з посади відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України; у разі звільнення з посади на підставі рішення місцевої ради про прийняття резолюції недовіри, відповідно до статті 87 цього Закону; 4) у зв`язку із зарахуванням на навчання до вищого навчального закладу із специфічними умовами навчання, який здійснює підготовку поліцейських, на денну форму навчання, а також у разі призначення на посаду після закінчення навчання. Частиною 8 цієї статті визначено, що переведення поліцейського може здійснюватися за його ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших органів (закладів, установ) поліції, які порушили питання про переміщення. Згідно з частиною 9 статті 65 Закону України "Про Національну поліцію", переведення поліцейського здійснюється на підставі єдиного наказу про звільнення із займаної посади та направлення для подальшого проходження служби до іншого органу (закладу, установи) поліції та про призначення на посаду в органі (закладі, установі) поліції, до якого переміщується поліцейський. Як вбачається з матеріалів справи, позивач був звільнений з посади начальника Каланчацького відділення поліції Новокаховського ВП ГУНП в Херсонській області та призначений на посаду заступника начальника Нововоронцовського відділення поліції Бериславського відділу поліції ГУНП в Херсонській області в порядку переміщення. Заперечуючи правомірність оскаржуваного наказу про призначення на іншу посаду в порядку переміщення, позивач в якості однієї з підстав для визнання його незаконним, посилався на те, що посада, яку він обіймав до переміщення не є рівнозначною посаді, на яку його було призначено в порядку переміщення. З цього приводу колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 65 Закону України "Про Національну поліцію", посада вважається вищою, якщо за цією посадою штатом (штатним розписом) передбачене вище спеціальне звання поліції. В свою чергу, норми Закону України "Про Національну поліцію" не містять визначення рівнозначної посади, однак, таке визначення міститься в Законі України "Про державну службу" та відповідно до статті 2 цього Закону означає посаду державної служби, що належить до однієї підкатегорії посад державної служби з урахуванням рівнів державних органів. Згідно ч. 2 ст. 6 цього Закону, встановлюються такі категорії посад державної служби: 1) категорія "А" (вищий корпус державної служби) - посади: керівника Апарату Верховної Ради України та його заступників; керівника апарату (секретаріату) постійно діючого допоміжного органу, утвореного Президентом України; Державного секретаря Кабінету Міністрів України та його заступників, державних секретарів міністерств; керівників центральних органів виконавчої влади, які не є членами Кабінету Міністрів України, та їх заступників; керівників апаратів Конституційного Суду України, Верховного Суду, вищих спеціалізованих судів та їх заступників, керівників секретаріатів Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та їх заступників, Голови Державної судової адміністрації України та його заступників; державної служби в інших державних органах, юрисдикція яких поширюється на всю територію України, та їх заступників; 2) категорія "Б" - посади: керівників та заступників керівників державних органів, юрисдикція яких поширюється на територію Автономної Республіки Крим, однієї або кількох областей, міст Києва і Севастополя, одного або кількох районів, районів у містах, міст обласного значення; керівників державної служби у державних органах, юрисдикція яких поширюється на територію Автономної Республіки Крим, однієї або кількох областей, міст Києва і Севастополя, одного або кількох районів, районів у містах, міст обласного значення; керівників та заступників керівників структурних підрозділів державних органів незалежно від рівня юрисдикції таких державних органів; 3) категорія "В" - інші посади державної служби, не віднесені до категорій "А" і "Б". Із врахуванням вказаного вбачається, що посади керівників та заступників керівників структурних підрозділів Головного управління Національної поліції в Херсонській області перебувають в одній категорії, та є рівнозначними. В свою чергу, зі змісту ст. 51 Закону України "Про державну службу" вбачається, що державні органи поділяються за юрисдикцією, яка поширюється: на всю територію України, на територію однієї або кількох областей, міста Києва або Севастополя, або на територію одного або кількох районів, міст обласного значення, в залежності від чого встановлюється відповідний розмір посадових окладів працівників. З матеріалів справи, а саме зі штату Новокаховського відділу поліції ГУ Національної поліції в Херсонській області вбачається, що оклад начальника Каланчацького відділення поліції становить 3100 грн. З наявного в матеріалах справи штату Бериславського відділу поліції ГУ Національної поліції в Херсонській області вбачається, що посадовий оклад заступника начальника Новоронцовського відділення поліції складає 3000 грн. Позивач вважає, що вказана різниця у розмірі посадових окладів свідчить про нерівнозначність раніше займаної ним посади та посади, на яку його було переміщено. Колегія суддів звертає увагу на те, що на момент прийняття відповідачем оскаржуваного наказу стаття 2 Закону України "Про державну службу" вже діяла в редакції, яка не пов`язує рівнозначність посад з їх віднесенням до однієї групи оплати праці. Вказане не було враховано судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення, та безпідставно надано оцінку розмірам посадових окладів позивача на посаді, яку він обіймав до переміщення та після такого переміщення, тоді як вказані обставини не можуть бути підставою для визнання посад нерівнозначними. Крім того, колегія суддів при оцінці вказаних доводів враховує висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 16 квітня 2020 року у справі №825/896/18, згідно яких різниця в окладі на 100 грн. не може бути підставою на підтвердження висновку позивача, що ці посади не є рівнозначними та не може сприйматися як нерівнозначність грошового забезпечення за згаданими посадами. В свою чергу, з досліджених відомостей про штат Новокаховського відділу поліції ГУ НП в Херсонській області, у склад якого входить Каланчацьке відділення поліції, а також Бериславського відділу поліції ГУ НП в Херсонській області, до складу якого входить Нововоронцовське відділення поліції, судом апеляційної інстанції встановлено, що обидві посади: посада начальника Каланчацького відділення поліції і посада заступника начальника Новоронцовського відділення поліції відносяться до середнього складу поліції. Враховуючи все вище викладене, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції стосовно того, що посада начальника Каланчацького відділення поліції Новокаховського ВП ГУНП в Херсонській області, яку обіймав позивач, і посада, на яку його переміщено за спірним наказом (заступник начальника Нововоронцовського ВП Бериславського ВП ГУНП в Херсонській області), не є рівнозначними, оскільки дослідженими в ході розгляду даної справи доказами підтверджено протилежне. Крім того, переглядаючи справу в апеляційному порядку, колегія суддів звертає увагу на наступне. Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач посилався на те, що прийняття спірного наказу про переміщення ОСОБА_1 на іншу посаду було обумовлено інтересами служби, та таке переміщення здійснено з метою більш ефективної служби позивача, на підставі відповідного подання начальника Новокаховського відділу поліції ГУНП в Херсонській області. У підтвердження вказаних доводів представником ГУ НП в Херсонській області було надано копію зазначеного вище подання, в якому зазначено, що зважаючи на існуючий некомплект у Нововоронцовському відділенні поліції Бериславського відділу поліції ГУНП в Херсонській області (при штатній чисельності 42 одиниці, некомплект складає 8 посад або 21,4%), який перевищує середньообласний некомплект на 9 % (середньообласний некомплект складає 12,4%), а також зважаючи на те, що у вказаному відділенні поліції посада заступника начальника тривалий час неукомплектована, що негативно впливає на організацію заходів із забезпечення публічної безпеки, безпеки дорожнього руху, профілактики злочинності, у тому числі у дитячому середовищі (ювенальна превенція), координації діяльності дільничних офіцерів поліції, забезпечення роботи дозвільної системи та роботи груп реагування патрульної поліції. З огляду на викладене, у поданні зроблено висновок про необхідність укомплектування досвідченими працівниками наявних вакансій, насамперед керівної ланки, у Нововоронцовському відділенні поліції, що дасть змогу на належному рівні та у повному обсязі виконувати покладені на вищевказаний територіальний підрозділ функції та обов`язки, а також враховуючи наявний практичний досвід служби ОСОБА_1 в ОВС та в Національній поліції України на відповідних посадах було порушено клопотання про призначення саме підполковника поліції ОСОБА_1 на посаду заступника начальника Нововоронцовського відділенні поліції Бериславського відділу поліції ГУНП в Херсонській області. У вказаному поданні також здійснено аналіз показників службової діяльності позивача за підсумками 6 місяців 2019 року. Дослідивши надані відповідачем докази, колегія суддів вважає, що в даному випадку Головним управлінням Національної поліції в Херсонській області не було доведено належними та допустимими доказами в чому саме полягає більш ефективна служба позивача саме на посаді заступника начальника Нововоронцовського відділення поліції Бериславського відділу поліції ГУНП в Херсонській області, порівняно із посадою начальника Каланчацького відділення поліції Новокаховського ВП ГУНП в Херсонській області. При цьому, відповідачем не надано доказів розгляду інших кандидатур на посаду заступника начальника Нововоронцовського відділенні поліції Бериславського відділу поліції ГУНП в Херсонській області, доказів здійснення аналізу та порівняння показників роботи різних службовців апарату ГУ НП в Херсонській області з метою ефективного укомплектування зазначеної вище посади. Одночасно, колегія суддів враховує, що у рапорті заступника начальника ГУНП в Херсонській області Олександра Баклана , поданому начальнику ГУНП в Херсонській області Прокудіну Олександру, в якому порушено питання щодо кадрових змін у Нововоронцовському відділенні поліції Бериславського відділу поліції ГУНП в Херсонській області та призначення на посаду заступник начальника вказаного відділення поліції ОСОБА_1 , окрім посилання на неукомплектованість штату вказаного структурного підрозділу Національної поліції, міститься вказання на події, які стосуються викрадення працівника Каланчацького відділення поліції, оголошення у зв`язку із цим оперативного плану "Перехват", які свідчать, на думку заступника начальника ГУНП в Херсонській області, на неефективність та недоцільність перебування ОСОБА_1 на посаді начальника Каланчацького відділення поліції. В свою чергу, колегія суддів звертає увагу на те, що згадані у рапорті події були підставою для проведення Головним управлінням НП в Херсонській області службового розслідування, за наслідком якого було прийнято наказ ГУ НП в Херсонській області від 14.08.2019 року № 702 "Про застосування дисциплінарного стягнення", яким підполковника ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з посади начальника Каланчацького відділення поліції Новокаховського ВП ГУНП в Херсонській області. Однак, постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11.02.2020 року у справі № 540/1876/19, при дослідженні правомірності наказу ГУ НП в Херсонській області від 14.08.2019 року № 702, було надано оцінку, в тому числі, і діям підполковника ОСОБА_1 як начальника Каланчацького відділення поліції Новокаховського ВП ГУНП в Херсонській області. За наслідком розгляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для застосування до начальника Каланчацького відділення поліції Новокаховського ВП ГУНП в Херсонській області ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення. Колегія суддів вважає, що з урахуванням наявності вказаного судового рішення у справі № 540/1876/19, позивач не може нести в подальшому негативні наслідки у зв`язку з зазначеними вище подіями. Крім того, колегія суддів також звертає увагу на наступне. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Закон України «Про Національну поліцію» №580-VIII є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України, а відтак у даному спорі застосуванню мають підлягати норми спеціального законодавства. Зі змісту позовних вимог слідує, що спірні правовідносини виникли з приводу застосування відносно позивача підпункту 2 пункту 1 частини першої статті 65 Закону України "Про Національну поліцію". Судом в ході розгляду справи встановлено, що позивач проходив службу у смт. Каланчак Херсонської області, однак, оскаржуваним у даній справі наказом позивача призначено на посаду заступника начальника Нововоронцовського відділенні поліції Бериславського відділу поліції ГУНП в Херсонській області, розташованого у с. Нововоронцовка Херсонської області. Позивач, звертаючись до суду, посилався на те, що новопризначене місце служби розташовано на відстані приблизно 180 км від місця його попередньої служби. Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що в даному випадку відбулось переміщення позивача у межах однієї юридичної особи - Головного управління Національної поліції України в Херсонській області, але в іншу місцевість. Слід зазначити, що Закон України "Про Національну поліцію", який є в даному випадку спеціальним, встановлює підстави переміщення, які зазначені у частині першої статті 65 цього Закону та порядок переміщення, який визначає за чиєю ініціативою таке переміщення відбувається. Проте, вказаний Закон не врегульовує випадки, коли переведення відбувається або в межах однієї місцевості або переведення до іншої місцевості, про що йдеться у статті 32 КЗпП України. Так, стаття 32 КЗпП України встановлює, що переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством. Згідно правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 17 жовтня 2019 року у справі № 420/5192/18, а також у постанові від 30.09.2020 року у справі № 640/20160/18, до правовідносин, які стосуються переміщення співробітника поліції у іншу місцевість застосовуються норми КЗпП України, які і врегульовують питання переведення працівника на роботу до іншої місцевості. В даному випадку при переміщенні позивача на іншу посаду в іншу місцевість не було отримано його згоду на таке переміщення, про що свідчить відсутність відповідного рапорту або письмової згоди ОСОБА_1 . З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно порушення відповідачем при прийнятті спірного наказу від 18.02.2020 року норм чинного трудового законодавства, а також норм спеціального закону, яким в даному випадку є Закон України "Про Національну поліцію", що є підставою для визнання його протиправним та скасування, а також поновлення позивача на попередній посаді згідно вимог ст. 235 КЗпП України. В свою чергу, що стосується висновку суду першої інстанції стосовно відсутності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення моральної та матеріальної шкоди, колегія суддів зазначає наступне. Так, відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не обґрунтовано наявності підстав для відшкодування моральної шкоди, а також не наведено причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та розміром моральної шкоди в розмірі 5000,00 грн. З цього приводу колегія суддів зазначає наступне: Статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до частини першої статі 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. Водночас слід виходити з того, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Отже, під моральною шкодою законодавець розуміє втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі. В даному випадку колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що позивачем не доведено і не надано суду відповідних доказів завдання йому моральної шкоди, а також не наведено доводів, з яких він виходив при визначенні розміру цієї шкоди. При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що сам факт визнання протиправним рішення суб`єкта владних повноважень не є безумовною і достатньою підставою для стягнення з нього моральної шкоди. Завдання суб`єктом владних повноважень такої шкоди має бути обов`язково аргументовано поза розумним сумнівом з вказанням, в чому конкретно проявилося порушення нормальних життєвих зв`язків позивача, що саме спричинило йому моральні страждання і в чому проявляється їхній взаємозв`язок з протиправним рішенням (дією) відповідача, наскільки вони були інтенсивними, щоб сягнути рівня страждань. В даному випадку позивачем не наведено доводів та не надано доказів, які б свідчили про завдання йому моральних страждань, які є підставою для відшкодування відповідачем моральної шкоди. З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість заявленої позивачем вимоги про відшкодування моральної шкоди. Вирішуючи питання щодо заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача матеріальної шкоди в розмірі 5511,32 грн., колегія суддів прийшла до наступного. Згідно статті 1167 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Статтею 1173 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. В даному випадку, звертаючись з вимогою про відшкодування матеріальної шкоди, позивач посилався на те, що він у зв`язку із переміщенням його на нову посаду в іншу місцевість, а саме у с. Нововоронцовка, вимушений був здійснювати проїзд від місця свого проживання в смт. Каланчак до нового місця роботи - с.Нововоронцовка, долаючи в одну сторону 180 км. Позивач зазначив, що має у власності автомобіль і проїзд до нового місця роботи здійснював саме власним автомобілем, а тому просить відшкодувати йому понесені ним витрати на пальне. У підтвердження понесення матеріальних збитків у зв`язку із переведенням на іншу посаду позивачем були надані чеки на придбання палива. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно недоведеності позивачем реальності понесених ним матеріальних збитків, їх обґрунтованості та неминучості. Суд першої інстанції вірно зазначив, що надані до суду квитанції на оплату палива не містять відомостей про те, що здійснення їх оплати здійснювалось саме позивачем, та у них відсутні дані щодо зазначення платника. Крім того, позивачем не доведено, що заявлена ним сума до відшкодування відповідає реально понесеним матеріальним збиткам. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що вимоги в цій частині задоволенню не підлягають. Вирішуючи питання правильності здійсненого розподілу судових витрат, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Пунктом 1 частини 3 статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Згідно ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Частинами 3-5 зазначеної статті визначено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України). Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. За змістом частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. За положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Виходячи з аналізу вищенаведених положень процесуального закону, колегія суддів приходить до висновку, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16. Представником позивача було подано до суду першої інстанції заяву про стягнення з відповідача витрат на послуги адвоката у загальному розмірі 22 000,00 грн. На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та їх розмір надано копії договору про надання правової допомоги від 18.02.2020 року, укладений між ОСОБА_1 та адвокатським об`єднанням «Сначов, Борко та партнери», додаткову угоду № 1 до договору про надання правової допомоги, укладену 13.03.2020 року, орієнтовний (попередній) розрахунок витрат на правові допомогу від 13.03.2020 року, рахунок-фактуру № 45 від 13.03.2020 року, квитанцію Відділення «Херсонське регіональне управління Акціонерного товариства «Полтава-банк» від 13.03.2020 року № 11297 про сплату 22 000 грн., акти виконаних робіт від 10.03.2020 року та від 22.05.2020 року. У постанові від 24.01.2019 року у справі № 910/15944/17 Верховний Суд зауважив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Дослідивши подані позивачем докази у підтвердження понесених витрат на правову допомогу, колегія суддів вважає, що розмір цих витрат не є співмірним із складністю справи і наданими адвокатом послугами, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг. Колегія суддів враховує, що даний спір не є складним, не потребує значного витрачання часу для підготовки правової позиції, складання відповідних процесуальних документів та інших заяв по суті справи. Згідно наданих актів виконаних робіт витрачений адвокатом час на зазначені вище послуги не є неспівмірним складності справи та підготовленим матеріалам. Вказані обставини свідчать про те, що витрати у сумі 22 000 грн. є неспівмірними із складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим ним часом на надання таких послуг, а підготовка цієї справи до розгляду не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи, адже, адвокат був обізнаним про позицію свого клієнта, нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінювалося, колегія суддів вважає, що заявлені витрати не відповідають критерію їх реальності, розумності їхнього розміру, а тому в даному випадку відсутні підстави для стягнення всієї заявленої суми витрат на правничу допомогу з Головного управління Національної поліції в Херсонській області на користь позивача. Разом з цим, колегія суддів враховує, що стягнення витрат у заявленому розмірі становить надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу таких витрат, у зв`язку із чим апеляційний суд вважає, що обґрунтованим та розумним розміром витрат за надання правової допомоги у цій справі є сума 11 000 грн., яка підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Херсонській області, а не 5 000 грн., як визначив суд першої інстанції. Відповідно до ст. 317 КАС України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Колегія суддів зазначає, що в даній справі рішення суду першої інстанції не відповідає в повній мірі вимогам ст. 242 КАС України, оскільки судом першої інстанції не повно з`ясовано обставини в адміністративній справі, не надано належної правової оцінки всім доводам сторін по справі, неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржене рішення підлягає скасуванню на підставі ст. 317 КАС України, з ухваленням нового рішення, про часткове задоволення позовних вимог. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Херсонській області - залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 02 липня 2020 року -скасувати. Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити частково. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Херсонській області від 18.02.2020 №42 о/с про призначення відповідно до аб.1 п.2 ч.1 ст.65 Закону України "Про Національну поліцію" для більш ефективної служби, виходячи із інтересів служби - підполковника поліції ОСОБА_1 на посаду заступника начальника Нововоронцовського відділення поліції Бериславського ВП ГУНП в порядку переміщення, увільнивши його з посади начальника Каланчацького відділення поліції Новокаховського ВП ГУНП. Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Каланчацького відділення поліції Новокаховського ВП ГУНП в Херсонській області з 18.02.2020 року. Стягнути з Головного управління Національної поліції в Херсонській області (73003, м. Херсон, вул. Лютеранська, 4, ЄДРПОУ 40108782) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 11 000,00 (одинадцять тисяч) грн. В іншій частині позовних вимог відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення постанови в повному обсязі безпосередньо до Верховного Суду. Судове рішення складено у повному обсязі 03.11.2020 р. Суддя - доповідач: Л.П. Шеметенко Суддя: Л.В. Стас Суддя: І.О. Турецька