Постанова 4818 № 638/15052/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А Іменем України 27 жовтня 2020 року м. Харків справа №638/15052/19 провадження №22-ц/818/4267/20 Харківський апеляційний суд у складі: Головуючого: Маміної О.В. суддів: Кругової С.С., Пилипчук Н.П., за участю секретаря - Сізонової О.О. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Комунальне некомерційне підприємство Харківської обласної ради «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 08 травня 2020 року, постановлене під головуванням судді Цвіри Д.М., в залі суду в місті Харкова (повний текст судового рішення складено 12 травня 2020 року), - в с т а н о в и в: У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди. Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 08 травня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; зазначає, що судом не розглянута довідка Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2 Голосіївського району м. Києва «Амбулаторія загальної сімейної практики №8» від 16.09.2019 року як доказ наявності поважних причин невиходу його на роботу. Крім того, акт від 16.09.2019 року про надання усного пояснення щодо відсутності на роботі не є належним доказом у справі, оскільки складений за участі осіб, які перебувають у залежності від свого керівництва, а також вказаний акт містить недостовірну інформацію. ОСОБА_1 вважає, що його звільнення є незаконним. Комунальне некомерційне підприємство Харківської обласної ради «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» надало відзив на апеляційну скаргу, просило залишити рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 08 травня 2020 року без змін, а апеляційну скаргу позивача - залишити без задоволення. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача з посади лікаря-анестезіолога Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» відбулося у відповідності до вимог закону із дотриманням процедури звільнення. Проте такі висновки суду першої інстанції не відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи. Судом встановлено, що 17 вересня 2019 року керівником Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Забаштою В.Ф. винесено наказ №477-к про звільнення ОСОБА_1 , лікаря-анестезіолога відділу ВКМД та МК, за прогули без поважних причин, згідно п.4 ст. 40 КЗпП України на підставі рапорту завідувача відділу ВКМД та МК ОСОБА_2 , копії графіку роботи на вересень 2019 року, акту від 16.09.2019 року про відсутність на роботі 16.09.2019 року, акту від 16.09.2019 року про надання усного пояснення ОСОБА_1 щодо відсутності на роботі 16.09.2019 року, пояснювальної ОСОБА_1 від 17.09.2019 року (а.с.7). Як на підставу позовних вимог, ОСОБА_1 посилався на те, що 16 вересня 2019 року він не вийшов на роботу у зв`язку з хворобою, що є поважною причиною.При винесенні оспорюваного наказу, відповідачем не враховані вимоги ст. 149 КЗпП України. Позивач вважає, що наказ №477-к про його звільнення від 17 вересня 2019 року є незаконним та підлягає скасуванню. Крім того, ОСОБА_1 вважає, що наявні підстави для поновлення його на посаді лікаря-анестезіолога Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф». Позивач просив суд також стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду в розмірі 20 000 грн. Відповідно до ст.43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 5-1 КЗпП України правовий захист від незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. За змістом пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу, в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, без поважних причин. Згідно ст. 139 КЗпП України, працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватись трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір. На підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, власник має право розірвати трудовий договір у випадку здійснення працівником прогулу без поважних причин. З урахуванням цього визначення в п. 4 ст. 40 КЗпП України того, що до поняття прогулу належить і відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, не містить будь-яких дефектів юридичного характеру. Для звільнення працівника за п. 4 ст. 40 КЗпП України важливо, щоб були докази, які з вірогідністю підтверджують відсутність працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня (зміни). Звільнення на цій підставі допускається тільки в тому випадку, якщо працівник здійснив прогул або був відсутній на роботі більше трьох годин протягом робочого дня без поважної причини. Оцінка причин, як поважних, здійснюється судом при розгляді спору про звільнення. Очевидно, поважними причинами варто визнати такі причини, що виключають вину працівника. Наявність поважних причин визнається у разі доведеної непрацездатності працівника, хоча б вона і не була підтверджена лікарняним листком, відмови працівника від переміщення, якщо робота протипоказана працівникові за станом здоров`я. Поважними можуть бути визнані і причини сімейно-побутового характеру, якщо вихід працівника на роботу за наявності таких причин міг би заподіяти працівникові або іншим особам шкоду, що значно перевищує ту шкоду, що заподіяна власникові невиходом на роботу. Згідно ст. 148 КЗпП України, дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку. Отже, для правильного вирішення спору про звільнення суду необхідно надати оцінку причинам поважності відсутності на роботі працівника. Матеріали справи свідчать про те, що 16 вересня 2019 року ОСОБА_1 не вийшов на роботу та був відсутній протягом всієї робочої зміни, про що складено відповідні Акти (а.с. 59) та Рапорт на ім`я директора Медичного закладу (а.с. 58). Наступного дня, 17 вересня 2019 року ОСОБА_1 вийшов на роботу та надав Пояснювальну записку на ім`я директора Медичного закладу про поважність причин відсутності на роботі протягом робочої зміни 16 вересня 2019 року, в якій зазначив, що не зміг вийти на роботу у зв`язку з хворобою та знаходженням у м. Києві (а.с. 8). На підтвердження зазначених обставин до пояснень додано Довідку Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2 Голосіївського району м. Києва «Амбулаторія загальної сімейної практики №8» від 16.09.2019 року, в якій зазначено, що ОСОБА_1 знаходився на прийомі у сімейного лікаря 16.09.2019 року з діагнозом гостра алергічна реакція. Отримав амбулаторне лікування. Рекомендовано щадний режим роботи та відпочинку (а.с. 9). 17 вересня 2019 року директором КЗОЗ «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» на підставі рапорту завідувача відділу ВКМД та МК ОСОБА_2 , копії графіку роботи на вересень 2019 року, акту від 16.09.2019 року про відсутність на роботі 16.09.2019 року, акту від 16.09.2019 року про надання усного пояснення ОСОБА_1 щодо відсутності на роботі 16.09.2019 року, пояснювальної ОСОБА_1 від 17.09.2019 року, було видано наказ №477-к від 17.09.2019 про звільнення ОСОБА_1 з посади лікаря-анестезіолога відділу виїзної консультативної медичної допомоги та медицини катастроф через прогул без поважних причин, згідно з п.4 ч.1 ст.40 КЗпП (а.с. 7, 57). Згідно частин 1-3 статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Європейський суд з прав людини зауважив, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року). З матеріалів справи убачається, що як на підставу поважності причин своєї відсутності на роботі 16 вересня 2019 року ОСОБА_1 надав довідку Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2 Голосіївського району м. Києва «Амбулаторія загальної сімейної практики №8» від 16.09.2019 року, в якій зазначено, що ОСОБА_1 знаходився на прийомі у сімейного лікаря 16.09.2019 року з діагнозом гостра алергічна реакція. Отримав амбулаторне лікування. Рекомендовано щадний режим роботи та відпочинку (а.с. 9). Виходячи з правової природи інституту дисциплінарної відповідальності, при притягненні працівника до даного виду відповідальності, адміністрація повинна навести конкретні факти допущеного працівником невиконання або неналежного виконання покладених на нього трудових обов`язків. Натомість відповідачем не надано жодного доказу на спростовування доводів позивача щодо поважності причин неявки позивача на роботі 16 вересня 2019 року. Надана позивачем довідка Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2 Голосіївського району м. Києва «Амбулаторія загальної сімейної практики №8» від 16.09.2019 року (а.с. 9) є належним доказом відсутності його на роботі 16 вересня 2019 року з поважних причин. Висновок суду першої інстанції про те, що відсутні підстави для визнання належним доказом тимчасової непрацездатності позивача довідки сімейного лікаря від 16.09.2019 року, - не відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи. Колегія суддів вважає, що позивач був відсутній на роботі 16 вересня 2019 року з поважних причин, що підтверджується довідкою Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2 Голосіївського району м. Києва «Амбулаторія загальної сімейної практики №8» від 16.09.2019 року, яка є належним та допустимим доказом у справі. Тому наказ Комунального закладу охорони здоров`я «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» №477-к від 17.09.2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади лікаря-анестезіолога відділу ВКМД та МК Комунального закладу охорони здоров`я «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» за прогул - є незаконним та підлягає скасуванню. Відповідно до ст. 235 КЗпП України в разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Крім того порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст.237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику в разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, утрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством. Проте наразі відсутні підстави для поновлення позивача на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, з огляду на таке. З матеріалів справи убачається, що 06 вересня 2018 року ОСОБА_1 було звільнено з посади лікаря-анестезіолога відділу виїзної консультативної медичної допомоги та медицини катастроф за п.3 ч.1 ст. 40 КЗпП України. Рішенням Дзержинського районного суду м.Харкова від 25 липня 2019 року за позовом ОСОБА_1 було скасовано наказ КЗОЗ №443-к від 06 вересня 2018 року про звільнення позивача, скасовано наказ від 21 серпня 2018 року про притягнення його до дисциплінарної відповідальності та поновлено ОСОБА_1 на посаді. Стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду. На виконання вказаного рішення суду, наказом №374-к від 29 липня 2019 року поновлено ОСОБА_1 на роботі (а.с.56). Проте постановою Харківського апеляційного суду від 20 грудня 2019 року скасовано рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 25 липня 2019 року. У задоволенні позову ОСОБА_1 про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди - відмовлено (а.с.140-146). Таким чином, незважаючи на те, що наказ відповідача №477-к від 17.09.2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади лікаря-анестезіолога відділу ВКМД та МК Комунального закладу охорони здоров`я «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф», - є незаконним та підлягає скасуванню, проте наразі відсутні підстави для поновлення позивача на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, оскільки позивача звільнено з роботи 06 вересня 2018 року у відповідності до вимог закону. З урахуванням вказаного, колегія суддів вважає, що рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 08 травня 2020 року слід скасувати. Позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню. Наявні підстави для скасування наказу Комунального закладу охорони здоров`я «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» №477-к від 17.09.2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади лікаря-анестезіолога відділу ВКМД та МК Комунального закладу охорони здоров`я «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф». В іншій частині позову слід відмовити. Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З урахуванням того, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, при цьому позивач звільнений від сплати судового збору, наявні підстави для стягнення з Комунального закладу охорони здоров`я «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» в дохід держави судовий збір у розмірі 1911 грн., з яких: 768,40 грн. - судовий збір за подачу позову та 1152,60 грн. - судовий збір за подачу апеляційної скарги. Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 376, 381, 382, 383, 384, ЦПК України суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 08 травня 2020 року - скасувати та ухвалити нове. Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково. Скасувати наказ Комунального закладу охорони здоров`я «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» №477-к від 17.09.2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади лікаря-анестезіолога відділу ВКМД та МК Комунального закладу охорони здоров`я «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф». В іншій частині позову - відмовити. Стягнути з Комунального закладу охорони здоров`я «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» в дохід держави судовий збір у розмірі 1911 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий: О.В. Маміна Судді: С.С. Кругова Н.П. Пилипчук Повне судове рішення виготовлено 30.10.2020 року.