Постанова 4818 № 642/3832/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «20» жовтня 2020 року м. Харків справа № 642/3832/20-ц провадження № 22ц/818/4869/20 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Бурлака І.В., (суддя-доповідач), суддів - Котелевець А.В., Яцини В.Б., за участю секретаря - Дмитренко А.Ю., учасники справи: скаржниця - ОСОБА_1 , представниця скаржниці - ОСОБА_2 , заінтересовані особи - Міжрайонний відділ державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), представник заінтересованої особи - Ізотов П. П., Акціонерне товариство «Харківобленерго», представник заінтересованої особи - Снітко А.В. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Ленінського районного суду м. Харкова від 28 серпня 2020 року в складі судді Гримайло А.М. в с т а н о в и в: У липні 2020 року ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Міжрайонний відділ державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), Акціонерне товариство «Харківобленерго» звернулася до суду з скаргою про визнання неправомірними дій та скасування постанов про відкриття виконавчого провадження. Скарга мотивована тим, що за виконавчими листами, виданими Ленінським районним судом м. Харкова на виконання заочного рішення від 03 березня 2020 року у справі № 642/8198/19 постановами державного виконавця відкриті виконавчі провадження ВП № 62546402 та ВП № 62572528 та здійснені виконавчі дії. Зазначила, що постанови про відкриття виконавчого провадження вона не отримувала, оскільки вони були надіслані не на належну адресу боржниці. Вона не має місця проживання, перебування чи роботи на території, яка підвідомча Міжрайонному відділу державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків). Також на цій території вона не має майна. Вказала, що вона проживає за адресою: АДРЕСА_1 , тому дії державного виконавця є протиправними. Посилалася на те, що виконавчі дії проводилися за адресою: АДРЕСА_2 , але вона жодного дня не була зареєстрована за цією адресою. Вона дійсно була власницею цієї квартири, але згідно з договором купівлі-продажу від 22 грудня 2015 року квартира відчужена на користь третьої особи. Вважала, що Міжрайонний відділ державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) відомо належне місце її реєстрації, проживання, роботи та місцезнаходження її майна, і це не Ленінський район м. Харкова, оскільки цей орган вже був стороною у справах № 520/4808/19, № 820/4243/17, № 642/467/18. Просила визнати протиправними дії Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) з відкриття виконавчого провадження ВП № 62546402 та ВП № 62572528 та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження № 62546402 та постанову про відкриття виконавчого провадження № 62572528; визнати протиправними дії Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) з вчинення дії за виконавчими провадженнями ВП № 62546402 та ВП № 62572528 поза межами території, на яку поширюються їхні функції; судові витрати, в тому числі, витрати на допомогу адвоката покласти на Міжрайонний відділ державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків). Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 28 серпня 2020 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 - відмовлено. Не погоджуючись з ухвалою суду ОСОБА_1 через свого представника подала апеляційну скаргу, в якій просила ухвалу скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити скаргу в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що у розпорядженні органу примусового виконання рішення ще до відкриття виконавчого провадження були достовірні відомості про те, що вона має інше місце реєстрації та проживання, і саме ці факти підлягали перевірці на стадії відкриття виконавчого провадження; що в заяві про примусове виконання рішення будь-які відомості про місцезнаходження особи, вказаної боржником не вказані, документи, що підтверджують місцезнаходження майна боржника в Ленінському районі м. Харкова до заяви не додані; що з моменту, коли державний виконавець не виявив прямих відомостей, що свідчать про перебування боржника або його майна у територіальній підвідомчості, він повинен був повернути виконавчий документ; що предметом виконання є заочне рішення, ухвалене на підставі підробленого договору, а саме вона ніколи не була ані власником, ані користувачем квартири АДРЕСА_3 , ніколи не укладала договір про користування електричною енергією щодо цієї квартири; що Акціонерне товариство «Харківобленерго» надав до виконавчої служби підроблений документ про погашення нею боргу, оскільки борг вона не погашала, а її кошти на рахунку так і перебувають під арештом. Відзивів на апеляційну скаргу від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з`явившихся учасників справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, ухвалу суду - залишити без змін. Ухвала суду першої інстанції, з висновком якої погоджується судова колегія, мотивована відсутністю у діях державного виконавця порушення вимог чинного на час вчинення виконавчих дії законодавства. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що заочним рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 03 березня 2020 року по справі № 642/8198/19-ц за позовом Акціонерного товариства «Харківобленерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Харківобленерго» заборгованість за спожиту електроенергію в розмірі 5182,80 грн; стягнуто з ОСОБА_3 на користь Акціонерного товариства «Харківобленерго» судовий збір в розмірі 1921,00 грн. На виконання вказаного заочного рішення 22 травня 2020 року Ленінським районним судом м. Харкова видано виконавчі листи № 642/8198/19, в яких зазначено адресу (постійне або останнє місце проживання боржника): АДРЕСА_4 (а.с.45-46, 100). Постановою державного виконавця Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 16 липня 2020 року ВП № 62572528 відкрито виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Харківобленерго» боргу в розмірі 5182,80 грн, копію якої направлено боржниці на адресу, яка вказана у виконавчому листі (а. с.48-51). Постановою державного виконавця Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 16 липня 2020 року ВП № 62546402 відкрито виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Харківобленерго» судового збору в розмірі 1921,00 грн (а. с.101). Постановою державного виконавця Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 16 липня 2020 року ВП № 62572528 накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення, на які заборонено законом, та належить боржнику ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів (а. с.53-54). 29 липня 2020 року Акціонерне товариство «Харківобленерго» подав до Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) клопотання, в якому повідомив про погашення суми боргу в повному обсязі (а. с.60, 102). Постановою державного виконавця Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 04 серпня 2020 року ВП № 62572528 виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 642/8198/19, виданого 22 травня 2020 року Ленінським районним судом м. Харкова закінчено на підставі пункту 9 частини 1 статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» (а. с.64-65). Постановою державного виконавця Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 30 липня 2020 року ВП № 62546402 виконавче провадження з примусового виконання судового наказу № 642/8198/19, виданого 22 травня 2020 року Ленінським районним судом м. Харкова закінчено на підставі пункту 9 частини 1 статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с.103). Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконання судового рішення здійснює суд. За змістом статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення. Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Виконання судового рішення, відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26 червня 2013 року по справі № 1-7/2013, є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд справи судом. Стаття 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий судовий розгляд та закріплює принцип верховенства права, на якому будується демократичне суспільство, і найважливішу роль судової системи в здійсненні правосуддя. Проте, право на справедливий суд було б позбавлено сенсу, якщо б допускало невиконання остаточних судових рішень, які набрали законної сили. У розумінні практики Європейського суду частина 1 статті 6 Конвенції передбачає не лише доступ до правосуддя і встановлення порядку судового розгляду, а й гарантує виконання судових рішень з метою запобігання заподіяння шкоди одній із сторін. У справі «Півень проти України» ЄСПЛ констатував порушення статті 6 Конвенції та зазначив, що невиконання судового рішення не може бути виправдано недоліками законодавства, які унеможливлюють його виконання. У цій справі Європейський суд дійшов висновку про відсутність у законодавстві України нормативної бази щодо завдань, покладених на органи виконавчої влади, і констатував порушення пункту 1 статті 6 Конвенції. Частиною 1 статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. За змістом статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»). Згідно з пунктом 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Відповідно до частини 1 статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу. Пунктом 1 частини 1 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Частиною 5 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. Частиною 1 статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Відповідно до статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги. Відповідно до вимог статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Матеріали справи свідчать про те, що у виконавчих листах № 642/8198/19, які видані 22 травня 2020 року Ленінським районним судом м. Харкова адресу (постійне або останнє місце проживання боржника) боржниці ОСОБА_1 вказано як: АДРЕСА_4 , тобто вказана вулиця входить до підвідомчості Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків). Державний виконавець зобов`язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред`явлення такого документа до виконання, виконавчий лист відповідає вимогам, передбаченим Законом України «Про виконавче провадження» і пред`явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. В суді апеляційної інстанції представниця скаржниці пояснила, що скаржниця навіть не знала про існування заочного рішення, яке наразі оскаржується. Вважала, що цей борг не скаржниці, а мешканців, які проживають в цій квартирі, тому стягувач отримує двічі борг. В свою чергу в суді апеляційної інстанції представник Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) пояснив, що виконавчі документи відповідали вимогам, передбаченим Законом України «Про виконавче провадження» і пред`явлені до виконання до цього органу державної виконавчої служби. У виконавчих листах зазначено саме місце проживання боржниці, що підвідомче їхньому органу державної виконавчої служби. Сумнів у зазначеній адресі боржниці не виникло, оскільки її вказано було чітко, без виправлень. Стягувач також ніяких інших адрес боржниці не зазначив. Якщо адреса боржника у виконавчому листі вказана чітко, державний виконавець відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» зобов`язаний відкрити виконавче провадження та здійснити відповідні дії щодо виконання судового рішення. З приводу примусового виконання ніяких заперечень з боку боржниці до виконавчої служби не надходило. Про те, що вона ще у 2015 році змінила місце проживання, державному виконавцю стало відомо тільки у судовому засіданні. При цьому зазначив, що примусове виконання судових рішень є загальнодоступною інформацією, тому боржниця не могла не знати про існування виконавчого провадження. Обов`язковими підставами визнання рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є не лише сам по собі факт недотримання ним вимог Закону України «Про виконавче провадження», а порушення прав сторони виконавчого провадження. Встановивши, що постанови про відкриття виконавчого провадження винесені з дотриманням вимог статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» за місцем проживання боржниці, яке зазначено у виконавчих листах, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні вимог скарги боржниці, оскільки порушення її прав на стадії відкриття виконавчого провадження не було. Доводи ОСОБА_1 щодо того, що в заяві про примусове виконання рішення будь-які відомості про місцезнаходження особи, вказаної боржником не вказані, документи, що підтверджують місцезнаходження майна боржника в Ленінському районі м. Харкова до заяви не додані, колегія суддів відхиляє, виходячи з наступного. Пунктом 3 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України 02 квітня 2012 року № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29 вересня 2016 року № 2832/5) та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за № 489/20802, передбачено, що заява про примусове виконання рішення подається до органу державної виконавчої служби або приватного виконавця у письмовій формі разом із оригіналом (дублікатом) виконавчого документа. У заяві про примусове виконання рішення зазначаються такі відомості: назва і дата видачі виконавчого документа; прізвище, ім`я та (за наявності) по батькові стягувача; дата народження та адреса місця проживання чи перебування стягувача; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) стягувача; номер телефону стягувача; спосіб перерахування стягнутих з боржника грошових сум (у разі виконання рішення про стягнення коштів); реквізити рахунку, відкритого у банку або в іншій фінансовій установі для отримання стягнутих з боржника грошових сум (за наявності). У заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо). Виходячи з наданих матеріалів справи, у виконавчих листах, заяві стягувача вказані дані, що ідентифікували боржницю, тому підстав для відмови у відкритті виконавчого провадження не вбачалося. Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Докази та обставини, на які посилається ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права. Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, питання щодо перерозподілу судових витрат не вирішувалось. У зв`язку зі складністю справи повний текст судового рішення складено відповідно до частини 6 статті 259 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Ленінського районного суду м. Харкова від 28 серпня 2020 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили. Головуючий І.В. Бурлака Судді А. В. Котелевець В.Б. Яцина Повний текст постанови складено 02 листопада 2020 року.