Постанова 4803 № 205/1858/16-ц

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/7861/20 Справа № 205/1858/16-ц Суддя у 1-й інстанції - Остапенко Н. Г. Суддя у 2-й інстанції - Куценко Т. Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 жовтня 2020 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого - Куценко Т.Р., суддів: Деркач Н.М., Макаров М.О., за участю секретаря - Синенко Є.А. розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк", на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 червня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - ВСТАНОВИЛА: У березні 2016 року ПАТ КБ "Приватбанк" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості (а.с. 1-2). В обгрунтування своїх вимог позивач зазначив, що ОСОБА_1 відповідно до укладеного договору № б/н від 08 квітня 2010 року отримала кредит у розмірі 7 700 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач своїм підписом підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг. У порушення норм закону та умов договору відповідач зобов`язання за вказаним договором не виконала. У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором, відповідач станом на 31 січня 2016 року має заборгованість по кредиту в розмірі 14 626,16 грн., яка складається з: заборгованості за кредитом - 8 937,24 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом - 4 316,25 грн., пеня та комісія - 200 грн., а також штрафи 500 грн. - штраф (фіксована частина), 672,67 грн. - штраф (процентна складова). Просить суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №б/н від 08 квітня 2010 року у розмірі 14 626,16 грн. та судовий збір. Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 квітня 2016 року заявлені позовні вимоги ПАТ КБ "Приватбанк" задоволено в повному обсязі (а.с. 45). У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про перегляд заочного рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 квітня 2016 року (а.с. 53-58). Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 лютого 2020 року вищевказану заяву задоволено, заочне рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 квітня 2016 року скасовано, а справу призначено до розгляду в загальному порядку (а.с. 71). Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 червня 2020 року заявлені позовні вимоги АТ КБ "Приватбанк" задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 08 квітня 2010 року в розмірі 8 937,24 грн. (вісім тисяч дев`ятсот тридцять сім гривень 24 копійок), з яких: 8 937,24 грн. - заборгованість за кредитом. В задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» судові витрати в розмірі 842,02 грн. (вісімсот сорок дві гривні 02 копійки) (а.с. 114-116). Не погоджуючись з вказаним рішенням АТ КБ "Приватбанк", подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати в частині відмови у стягненні суми та ухвалити нове яким в цій частині заявлені позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на те, що судом першої інстанції винесено рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права (а.с. 120-129). Відповідач ОСОБА_1 своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу скористалась. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, з наступних підстав. Оскільки рішення суду оскаржується лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків та неустойки, колегія суддів в іншій частині рішення суду не перевіряє. Розглядаючи позов суд має встановити фактичні обставини справи, виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог. Судом встановлено, що 08 квітня 2010 року між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_1 укладено договір б/н про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг (а.с. 7). За умовами вказаного договору позичальник отримала кредит у розмірі 7 700 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Своїм підписом у заяві відповідач підтвердила, що підписана нею анкета-заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua складає договір про надання банківських послуг. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Зазмістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника від 08 квітня 2010 року процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про комісію, а також, встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за процентами за користування кредитом, а також пеню та штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором (а.с. 3-6), посилався на витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» (а.с. 8) та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а.с. 9-32), як невід`ємні частини спірного договору. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з Тарифів та витяг з Умов розуміла відповідач та ознайомилась і погодилась з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів) та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування. До такого висновку дійшов і Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15). Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Тарифи, Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (08 квітня 2010 року) до моменту звернення до суду з указаним позовом (02 березня 2016 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів та Витяг Умов і правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Тарифи, Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про розмір базової відсоткової ставки, сплату неустойки за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг Тарифів та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин. При цьому, згідно з частиною четвертою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Також, звертаючись з позовом банком надано суду довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» (а.с. 8) з якої вбачається, що базова відсоткова ставка на місяць установлена на рівні 3,0%, розмір щомісячних платежів 7% від заборгованості, строк внесення щомісячних платежів до 25 числа місяця, наступного за звітним, пеня (1) (базова процентна ставка за договором/30 нараховується за кожний день прострочення кредиту, пеня (2) (1% від заборгованості зараховується раз на місяць при наявності прострочення по кредиту або відсоткам 5 та більше днів при виникненні прострочення більш ніж 50 грн.), штраф 500 грн. + 5% від суми заборгованості по кредитному ліміту з урахуванням нарахованих та прострочених відсотків та комісій. Разом з цим в анкеті-заяві відсутні відомості, що позичальник виявила бажання оформити на своє ім`я платіжну картку кредитка «Універсальна, 30 днів пільгового періоду", а тому дана довідка не може бути врахована як належний доказ на підтвердження позовних вимог щодо стягнення відсотків та неустойки та, того що сторони погодили саме ці умови при укладенні кредитного договору 08.04.2010 року. Крім того, Банк, просить стягнути заборгованість по процентах за користування кредитом, у розмірі 4 316,25 грн. за період з 07.07.2010 по 31.01.2016 року. Частиною 3 ст. 1056 -1 ЦК України в редакції Закону України від 12 грудня 2008 року N 661-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку" визначено, що фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитором в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитора змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною. Доказів того, що сторонами при укладені кредитного договору погоджено розмір процентної ставки за користування кредитом у розмірі 3% на місяць (36% річних) матеріали справи не містять. Заява позичальника не містить умов щодо розміру базової відсоткової ставки. Із розрахунку заборгованості, наданого банком, вбачається, що проценти на поточну заборгованість нараховані за період з 07.07.2010 по 31.01.2016 роки у розмірах 36%, 30%, 34,80%, 32,40% та 42%. Відповідно до частини першої статті 1056-1 ЦК України, в редакції чинній на час підписання анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Згідно частини 3 цієї статті фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною. У частині 4 указаної статті передбачено, що у разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов`язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов`язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов`язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника. З огляду на вищенаведене, боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку. Таку правову позицію висловили Верховний Суд України у справі №6-1374цс17 від 11.10.2017 року та Верховний Суд у справі №342/180/17 від 03 липня 2019 року. Між тим, матеріали справи не містять навіть посилання на тип процентної ставки, застосованої Банком, позивачем не надано доказів узгодження сторонами змінюваної процентної ставки, порядку та періодичності її зміни, порядку розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу, інших вимог, передбачених законом для застосування змінюваної процентної ставки. Банк не надав суду жодного належного доказу узгодження між сторонами процентної ставки та підстав її підвищення, також не надано жодного доказу сповіщення відповідача про збільшення процентної ставки, що є прямим порушенням вимог ст.1056-1 ЦК України. Зміна розміру фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку позивачем на прострочену заборгованість є нікчемною, оскільки докази того, що розмір базової відсоткової ставки та збільшення розміру процентної ставки погоджено із відповідачем відсутні. Також, колегія суддів не може прийняти до уваги надану банком виписку з рахунку ОСОБА_1 (а.с. 82-91), оскільки в даній виписці відсутня особиста інформація позичальника, для встановлення особи позичальника, окрім ім`я та прізвища та не зазначено, що дана виписка надана відносно укладеного кредитного договору від 08 квітня 2010 року, а також відсутні докази того, що наведені у виписці номери кредитних карток видавалися позичальнику. Крім того, з наданої виписки також вбачається, що кредитний ліміт складає 0,00 грн. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог АТ КБ «Приватбанк», суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (стаття 89 ЦПК України), з урахуванням встановлених обставин і вимог (статей 12, 81 ЦПК України), встановивши, що відповідач не виконала свої зобов`язання за договором та не повернула позивачу суму кредиту, внаслідок чого виникла заборгованість. Враховуючи надані докази на підтвердження заборгованості колегія суддів погоджується з висновком райнного суду про стягнення заборгованості лише в частині тіла кредиту. Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом попередньої інстанції було дотримано норми матеріального та процесуального права. Відповідно до частини третьої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Відповідно до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Рішення суду відповідає матеріалам справи, доказам та вимогам матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, підстав для задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає. Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення. керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" - залишити без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 червня 2020 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Головуючий: Т.Р. Куценко Судді: Н.М. Деркач М.О. Макаров