Ухвала КАС ВС № 9901/343/20

УХВАЛА 02 листопада 2020 року Київ справа №9901/343/20 адміністративне провадження №П/9901/343/20 Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Верховної Ради України, треті особи: Вінницька обласна громадська організація «Ми разом», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Президент України, Центральна виборча комісія, про визнання дій, бездіяльності неправомірними та незаконними, зобов`язання вчинити певні дії, УСТАНОВИВ: 27 жовтня 2020 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі також - позивач) до Верховної Ради України (далі також- відповідач, ВРУ), у якій позивач просить: - визнати неправомірними та незаконними дії Верховної Ради України щодо вчинення впродовж тривалого часу дій, направлених на звуження змісту та обсягу існуючих на час прийняття Конституції України виборчих прав і свобод позивача, порівняно з рівнем тих самих прав і свобод на теперішній час; - визнати неправомірними та незаконними дії Верховної Ради України щодо звуження змісту та обсягу існуючих на час прийняття Конституції України прав позивача на доступ до правосуддя, порівняно з рівнем того самого права на теперішній час; - визнати Постанову Верховної Ради України від 15 липня 2020 року №795-ІХ «Про призначення чергових місцевих виборів у 2020 році» такою, що підпадає під ознаки поняття узурпація визначеного пунктом 4.4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 05 жовтня 2005 року №6-пр/2005; - визнати Постанову Верховної Ради України від 15 липня 2020 року №795-ІХ «Про призначення чергових місцевих виборів у 2020 році» такою, що на підставі рішення Конституційного Суду України від 05 жовтня 2005 року №6-пр/2005 вже є незаконною і неконституційною, а вирішення цього питання не потребує розгляду його Конституційним Судом України; - вирішити питання судових витрат. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що реалізуючи своє конституційне виборче право подавав заяву про самовисування на виборчі посади Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області, Вінницької обласної та міської рад на місцевих виборах, які відбулися 25 жовтня 2020 року. До заяви про самовисування було додано всі необхідні документи, передбачені Виборчим кодексом України крім документів про внесення грошової застави та документів, що підтверджують його висування через політичні партії. Також, своє конституційне виборче право реалізовували й треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які є членами громадської організації «Ми разом». Проте, постановами відповідних територіальних виборчих комісій, з посиланням на відповідні норми Виборчого кодексу України кожному з них, у тому числі й позивачу, було відмовлено у реєстрації кандидатами на виборчі посади відповідних органів місцевого самоврядування, у зв`язку з відсутністю частини документів, передбачених Виборчим кодексом України для реєстрації особи на виборчу посаду шляхом самовисування. Не погоджуючись з такими рішеннями виборчих комісій, кожен з них, зокрема позивач, звертався до Окружного адміністративного суду за захистом своїх порушених виборчих прав, в порядку Кодексу адміністративного судочинства України. Рішеннями Вінницького окружного адміністративного суду, залишеними без змін постановами Сьомого апеляційного адміністративного суду було відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні його позовів. Позивач вважає, що положення Виборчого кодексу України суперечать принципам рівності та основам реалізації виборчого права. Серед іншого позивач зазначає, що системні протиправні дії і бездіяльність Верховної Ради України в умовах протиправної бездіяльності Президента України призвели до звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, що суперечить частині третій статті 22 офіційної Конституції України. ОСОБА_1 вказує, що Законом України «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» від 14 січня 1998 року №14/98-ВР було максимально забезпечено громадянам право вільно обирати та бути обраним до органів місцевого самоврядування, а обов`язку сплачувати громадянином України грошової застави за право бути зареєстрованим кандидатом на виборчу посаду органів місцевого самоврядування ні Конституцією України ні виборчим законодавством встановлено не було. Таким чином, порівнюючи зміст положень Закону України «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» від 14 січня 1998 року №14/98-ВР та положень Виборчого кодексу України слідує, що наявні у нього виборчі права станом на 1998 рік у порівнянні з правами станом на сьогодні вочевидь є істотно звужені, що суперечить нормам Конституції України. Крім цього, позивач вважає, що в результаті системного звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод громадян, шляхом прийняття відповідачем протиправних і таких, що суперечать Конституції України законодавчих та нормативно-правових актів він та треті особи позбавлені доступу до правосуддя. Порушення конституційних прав позивача та третіх осіб позивач обґрунтовує також тим, що Верховна Рада України ухвалила Постанову від 15 липня 2020 року №795-ІХ «Про призначення чергових місцевих виборів у 2020 році» в умовах неодноразово протиправно зміненого державними органами конституційного ладу в України та керувалася Виборчим кодексом України, який прийнятий всупереч конституційним основам і засадам реалізації виборчих прав та проведення виборів, а також застосовувала Конституцію України в редакції від 01 січня 2020 року, яка невідомо ким складена, не вводилась в дію і не оприлюднювалась відповідно до діючого законодавства. Крім цього, позивач вважає Постанову Верховної Ради України від 15 липня 2020 року №795-ІХ «Про призначення чергових місцевих виборів у 2020 році» незаконною, оскільки така ухвалена відповідачем з грубим порушенням строків та періодичності призначення місцевих виборів, а також без дотримання принципу верховенства права. Вважає вказану постанову та ряд законів України, які слугували внесенням змін до Конституції України та прийняттю Виборчого кодексу України такими, шо підпадають під ознаки, встановлені пунктом 4.4 Рішення Конституційного Суду України від 05 жовтня 2005 року №6-рп 2005, а саме такими, що змінюють конституційний лад в Україні, який має визначати та змінювати виключно народ України і не може бути узурпований державою, її органами або посадовими особами. Зазначає, що прийняття такої категорія законів, згідно приписів Розділу ХІІІ Конституції України, вимагає їх затвердження на всеукраїнському референдумі. Вказує також, що відповідач у своїх діяльності застосовує текст Конституції України, який не відповідає за своїм змістом офіційному тексту Конституції України. Таким чином, на думку позивача, прийняття Верховною Радою України нормативно-правових актів, які системно звужували зміст та обсяги встановлених офіційною Конституцією України прав громадян, в тому числі й позивача, порушує принцип верховенства права та свідчить про невиконання низки рішень Конституційного Суду України. Такі дії відповідача призвели до узурпації права визначати і змінювати конституційний лад в Україні, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом. Згідно із частиною другою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті 124 Конституції України). Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Як встановлено частиною першою статті 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи. За змістом частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений в цій статті. В той же час гарантоване статтею 55 Конституції України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим, реальним та стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Разом з тим юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1 частини першої статті 19 КАС України). Згідно з пунктом 1 частини другої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України. Отже системний аналіз наведених правових норм свідчить, що юрисдикція адміністративних судів поширюється не на всі публічно-правові спори, а лише на ті, які виникають в результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів. Не поширюють свою дію ці положення на правові ситуації, які вимагають інших юрисдикційних форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів. Як закріплено в частині четвертій статті 22 КАС України, Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів. Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів встановлені статтею 266 КАС України. При цьому згідно з пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті її правила поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України та законності дій чи бездіяльності Верховної Ради України. Частиною четвертою статті 266 КАС України передбачено, що Верховний Суд за наслідками розгляду адміністративних справ, визначених частиною другою цієї статті, може: 1) визнати акт Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів протиправним та нечинним повністю або в окремій його частині; 2) визнати дії чи бездіяльність Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів протиправними, зобов`язати Верховну Раду України, Президента України, Вищу раду правосуддя, Вищу кваліфікаційну комісію суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію прокурорів вчинити певні дії; 3) застосувати інші наслідки протиправності таких рішень, дій чи бездіяльності, визначені статтею 245 цього Кодексу. Водночас згідно з частиною першою статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13 липня 2017 року №2136-VIII до повноважень Суду належить, зокрема, вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Таким чином, у порядку адміністративного судочинства до Верховного Суду як суду першої інстанції можуть бути оскаржені тільки постанови Верховної Ради України (на предмет їх законності), її дії чи бездіяльність, які виникли у правовідносинах, в яких вона реалізовує свої владні (управлінські) повноваження і які не вимагають перевірки на відповідність Конституції України за їх юридичним змістом і процедурою розгляду. Невідповідність же Конституції України актів Верховної Ради України може бути підставою для прийняття Конституційним Судом України рішення щодо їх неконституційності, зокрема у разі порушення встановленої Конституцією України процедури їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності, що свідчить про неможливість розгляду таких справ у порядку адміністративного судочинства. Втім, звертаючись з позовом у цій справі, ОСОБА_1 просить визнати незаконними дії Верховної Ради України щодо вчинення впродовж тривалого часу дій, направлених на звуження змісту та обсягу існуючих на час прийняття Конституції України виборчих прав і свобод, порівняно з рівнем тих самих прав і свобод на теперішній час, щодо звуження змісту та обсягу існуючих на час прийняття Конституції України прав позивача на доступ до правосуддя, визнати Постанову Верховної Ради України від 15 липня 2020 року №795-ІХ «Про призначення чергових місцевих виборів у 2020 році» такою, що підпадає під ознаки поняття узурпація визначеного пунктом 4.4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 05 жовтня 2005 року №6-пр/2005. Тобто. фактично позивач не погоджується з рядом прийнятих Верховною Радою України законів та нормативно-правових актів, що слугували внесенню змін до Конституції України та прийняттю Виборчого кодексу України, оскільки вважає, що при їх прийнятті парламентом було допущено певні процедурні порушення та спрямовані на звуження змісту та обсягу прав громадян України та його безпосередньо. Такі позовні вимоги не узгоджуються з наведеними вище положеннями чинного процесуального законодавства, які визначають виключну підсудність справ Верховному Суду як суду першої інстанції та порядок їх розгляду останнім. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Враховуючи викладене, Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для відкриття провадження у справі за заявленим позовом, а тому у його відкритті слід відмовити на підставі пункту 1 частини першої статті 170 КАС України. Керуючись статтями 22, 170, 248, 266 КАС України, Верховний Суд УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті провадження у справі №9901/343/20 за позовною заявою ОСОБА_1 до Верховної Ради України, треті особи: Вінницька обласна громадська організація «Ми разом», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Президент України, Центральна виборча комісія, про визнання дій, бездіяльності неправомірними та незаконними, зобов`язання вчинити певні дії. Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається. Ухвала може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її прийняття та набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 256 КАС України. ........................... В.М. Соколов, Суддя Верховного Суду