Постанова 4856 № 240/6366/20

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/6366/20 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Черняхович І.Е. Суддя-доповідач - Матохнюк Д.Б. 02 листопада 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Матохнюка Д.Б. суддів: Совгири Д. І. Шидловського В.Б. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправною та скасування вимоги, В С Т А Н О В И В : у квітні 2020 року ОСОБА_1 звернулась в суд з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Житомирській області (ГУ ДПС у Житомирській області) про визнання протиправною та скасування вимоги №Ф-119097-54 від 11 листопада 2019 року. 12 серпня 2020 року Житомирський окружний адміністративний суд прийняв рішення про задоволення позовних вимог. Не погоджуючись з судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Заслухавши, суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено те, що ОСОБА_1 у період з 14.12.2006 по 25.02.2020 була зареєстрована як фізична особа-підприємець. При цьому, у період з 26.10.2015 по даний час ОСОБА_1 здійснює догляд за особою похилого віку - інвалідом І групи, у зв`язку з чим вона перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Романівської районної державної адміністрації Житомирської області, як отримувач компенсаційної виплати працездатній особі, що не працює і здійснює догляд за інвалідом І групи або особою похилого віку, що досягла 80-річного віку. Вказані обставини підтверджуються довідкою Управлінні праці та соціального захисту населення Романівської районної державної адміністрації Житомирської області від 27.02.2020 року №384. Крім того, згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-5) в період з листопада 2015 року по грудень 2019 року (включно) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за позивача сплачував страхувальник - Управління праці та соціального захисту населення Романівської районної державної адміністрації Житомирської області. Так, ГУ ДПС у Житомирській області позивачу сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.11.2019 №Ф-119097-54 у сумі 26539,23 грн зі сплати єдиного соціального внеску та направлено платнику. Не погоджуючись з вказаною вимогою позивач звернулась до суду з даним позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що в розумінні Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" позивач є застрахованою особою і Єдиний внесок за нього у період, за який винесена спірна вимога, нараховувало та сплачувало Управління праці та соціального захисту населення Романівської районної державної адміністрації Житомирської області, що виключає обов`язок позивача додатково сплачувати Єдиний внесок як фізична особа-підприємець. При цьому, підприємницьку діяльність позивач фактично не здійснював, що не спростовано відповідачем. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Так, п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 року №2464 (Закон №2464) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Так, у пунктах 3 і 10 ч. 1 ст. 1 Закону №2464 розкриті поняття застрахованої особи як фізичної особи, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок, а страхувальників - як роботодавців та інших осіб, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок. Згідно з абз. 2 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. До платників єдиного внеску включено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування. Відповідно до абз. 1 п. 1 та п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 01.01.2017) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України ''Про оплату праці'', та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. При цьому, відносини щодо сплати єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано. Так, системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому за відсутності бази для нарахування єдиного внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, Закон №2464-VI встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати, оскільки метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для його нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Тобто, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб (до яких відповідно до пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України відноситься фізична особа-підприємець), задля досягнення вищевказаної мети законодавчого запровадження збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування Законом №2464-VI встановлено обов`язок сплати такими особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх господарської діяльності. Особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником) така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета законодавчого запровадження збору єдиного внеску досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення правових норм, якими врегульована сплата єдиного внеску особами, що перебувають на обліку в органах ДФС як фізичні особи-підприємці, однак, підприємницьку діяльність не здійснюють і доходи від неї не отримують, та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Крім того, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема непрацюючих працездатних осіб, які здійснюють догляд за особою з інвалідністю I групи або за особою похилого віку, яка за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досягла 80-річного віку, якщо такі непрацюючі працездатні особи отримують допомогу, надбавку або компенсацію відповідно до законодавства. Так, механізм сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за непрацюючих працездатних осіб, які здійснюють догляд за особою з інвалідністю I групи або особою похилого віку, яка згідно з висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досягла 80-річного віку, якщо такі непрацюючі працездатні особи отримують допомогу, надбавку або компенсацію відповідно до законодавства, врегульовано Порядком нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за деякі категорії застрахованих осіб, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2011 №178 (Порядок №178). Пунктом 2 Порядку №178 визначено, що єдиний внесок нараховується за непрацюючих працездатних осіб, які здійснюють догляд за особою з інвалідністю I групи або особою похилого віку, яка згідно з висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досягла 80-річного віку, нараховується на суми допомоги або компенсацій, нарахованих за базовий звітний період. Згідно із пунктом 3 Порядку № 178 єдиний внесок нараховується у розмірі 22 відсотки суми грошового забезпечення, допомоги або компенсації. Відповідно до пп. 2 п. 4 Порядку №178 обчислення єдиного внеску за осіб, зазначених у підпунктах 2 - 4 пункту 1 цього Порядку (до яких належать в тому числі й непрацюючі працездатні особи, які здійснюють догляд за особою з інвалідністю I групи або особою похилого віку, яка згідно з висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досягла 80-річного віку) провадиться районними (міськими) управліннями праці та соціального захисту населення. Згідно з пп. 1 п. 6 Порядку №178 сплата єдиного внеску за осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 1 цього Порядку, здійснюється в межах та за рахунок загального обсягу видатків, передбачених в Державному бюджеті України на відповідний рік для Пенсійного фонду України. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року справа №160/3114/19, від 04 грудня 2019 року справа №440/2149/19, від 23 січня 2020 року справа №480/4656/18, від 17 серпня 2020 року справа №140/1679/19. Враховуючи те, що у період, за який винесена оскаржувана вимога (2017, 2018, 2019 роки), позивач була застрахованою особою, єдиний внесок за яку сплачував її страхувальник Управління праці та соціального захисту населення Романівської районної державної адміністрації Житомирської області, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем, а тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що оскаржувана вимога є протиправною та підлягає скасуванню. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими у справі обставинами. Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення дотримано норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги. Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту підписання суддями та оскарженню не підлягає. Головуючий Матохнюк Д.Б. Судді Совгира Д. І. Шидловський В.Б.