Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/2690/2020

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 жовтня 2020 р.Справа № 520/2690/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Рєзнікової С.С., Суддів: Мельнікової Л.В. , Бегунца А.О. , за участю секретаря судового засідання Машури Г.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.06.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Шляхова О.М., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 26.06.20 року по справі № 520/2690/2020 за позовом ОСОБА_1 до Харківського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Харківський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, в якому просив суд: - визнати протиправною бездіяльність Харківського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області щодо відмови в прийнятті документів громадянина Сирійської Арабської Республіки - ОСОБА_1 для вирішення питання про надання дозволу на імміграцію; - зобов`язати Харківський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області розглянути заяву громадянина Сирійської - Арабської Республіки - ОСОБА_1 про надання дозволу на імміграцію. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено, що звернувшись довідповідача з метою подання заяви про надання дозволу на імміграцію, отримав лист відповідача від 11.12.2019, в якому вказано, що позивачем для отримання дозволу на імміграцію не подано паспортний документ іноземця. Позивачем зазначено, що вказані твердження та висновки відповідача не відповідають положенням та нормам чинного законодавства та свідчать про бездіяльність суб`єкта владних повноважень. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25.06.2020 позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Харківського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області щодо відмови в прийнятті документів громадянина Сирійської Арабської Республіки - ОСОБА_1 для вирішення питання про надання дозволу на імміграцію. Зобов`язано Харківський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області повторно розглянути заяву громадянина Сирійської - Арабської Республіки - ОСОБА_1 про надання дозволу на імміграцію. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, відповідачем подано апеляційну скаргу, згідно з якою апелянт просить суд скасувати оскаржуване рішення в цій частині, та прийняти постанову про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Відповідачем подано до суду апеляційної інстанції клопотання про перенесення розгляду справи, яке колегією суддів визнано таким, що не підлягає задоволенню, оскільки заявником не долучено до поданого клопотання жодних доказів на підтвердження доводів викладених в клопотанні. Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 є громадянином Сирійської Арабської Республіки. Рішенням Державної міграційної служби України № 146-15 від 31.03.2015 року було визнано особою, яка потребує додаткового захисту. 20.11.2014 позивачем укладено шлюб з ОСОБА_3 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 та є громадянкою України, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 виданим виконавчим комітетом Будянської селищної ради Харківського району Харківської області від 20.11.2014. ІНФОРМАЦІЯ_2 народилась донька ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 виданим виконавчим комітетом Будянської селищної ради Харківського району Харківської області від 12.03.2015. 14.11.2019 позивач, звернувся до Харківського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області з метою подання заяви про надання дозволу на імміграцію. З метою підтвердження права для отримання дозволу на імміграцію позивачем подано до відповідача наступні документи: копія посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту; копія проїзного документу особи, якій надано додатковий захист; інформація про склад сім`ї; довідка (інформація) про місце реєстрації іноземця; нотаріально засвідчена копія свідоцтва про народження іноземця з перекладом; копія свідоцтва про шлюб; паспорт дружини; копія свідоцтва про народження його дитини; копія довідки про реєстрацію його дитини громадянином України. 11.12.2019 Харківським районним відділом Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області листом повідомлено позивача, що жодним нормативно актом України не передбачено наявність у іноземців та осіб без громадянства одразу двох статусів, які дають право на законне проживання на території України. Зазначено, що у іноземця, який законно перебуває на території України на підставі посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, права звертатися до ДМС з документами на отримання дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання не має. Не погодившись з отриманою відповіддю, позивач звернувся до суду з вказаним позовом. Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції та зазначає наступне. Так, умови та порядок імміграції в України іноземців та осіб без громадянства, регулюється Законом України від 07.06.2001 №2491-III "Про імміграцію" (надалі - Закон №2491-III, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Відповідно до ст. 1 Закону №2491-III, імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; квота імміграції - це гранична кількість іноземців та осіб без громадянства, яким передбачено надати дозвіл на імміграцію протягом календарного року; дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію; Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону №2491-III, дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції. Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону №2491-III, дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається, зокрема, одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України. Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону №2491-ІІІ, визначено повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, зокрема: організовує роботу з перевірки правильності оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутності підстав для відмови у його наданні; організовує роботу з прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видання копій цих рішень особам, яких вони стосуються. У свою чергу, умови, порядок та перелік документів, необхідних для вирішення питання про надання дозволу на імміграцію, визначені ст. 9 Закону №2491-III, відповідно до ч. 5 якої для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім`ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. Відповідно до ч. 10 ст. 9 Закону №2491-III, у разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається. Тобто, для оформлення дозволу на імміграцію заявник повинен подати заяву з доданням певного пакету документів. У разі ж ненадання особою повного пакету документів, заява про надання дозволу на імміграцію не приймається та дозвіл на імміграцію не видається. Процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію, визначено відповідним Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 № 1983 (надалі - Порядок № 1983, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Згідно з пп.3 п.2 Порядку № 1983, рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні підрозділи ДМС (далі - територіальні підрозділи) - стосовно іммігрантів, які на законних підставах перебувають на території України і є іммігрантами позаквотової категорії (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає ДМС), а саме: одного з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітей і батьків громадян України. Відповідно до п. 11 Порядку № 1983, для отримання дозволу на імміграцію разом із заявою встановленого ДМС за погодженням з МЗС зразка подаються: паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства (після пред`явлення повертається), та копія його сторінок; засвідчений у встановленому законодавством порядку переклад українською мовою сторінки паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними; три фотокартки розміром 3,5 х 4,5 сантиметра; документ про місце проживання (в Україні та за кордоном); документально підтверджені відомості про склад сім`ї (копії свідоцтва про народження, свідоцтва про шлюб, документів про усиновлення, встановлення опіки чи піклування тощо); документ, виданий лікувально-профілактичним закладом про відсутність у заявника хвороб, зазначених у пункті 5 частини п`ятої статті 9 Закону України "Про імміграцію" (крім осіб, зазначених у пунктах 1 і 3 частини третьої статті 4 Закону). Особи, які постійно проживають за межами України, подають документ, виданий лікувальним закладом держави за місцем проживання, який підлягає легалізації в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами; довідка, видана компетентним органом держави попереднього проживання або її дипломатичним представництвом чи консульською установою в Україні, про відсутність судимості (крім осіб, зазначених у пунктах 1 і 3 частини третьої статті 4 Закону України "Про імміграцію"). У виняткових випадках такі відомості можуть бути отримані ДМС чи територіальними органами і підрозділами шляхом надсилання відповідного запиту компетентним органам іноземних держав, з якими укладено договір про правову допомогу у цивільних, сімейних та кримінальних справах; квитанція про сплату державного мита або консульського збору, якщо за дії, пов`язані з наданням дозволу на імміграцію, законодавством передбачена їх сплата, або документ, який підтверджує наявність пільг щодо сплати. Документи, визначені пунктами 1 - 10 ч. 7 ст. 9 Закону України "Про імміграцію", додатково подаються відповідно до категорії іммігрантів. У разі необхідності відповідні територіальні органи і підрозділи, які забезпечують провадження у справах з питань імміграції, можуть затребувати інші документи, що уточнюють наявність підстав для надання дозволу на імміграцію, якщо це не суперечить Закону України "Про імміграцію", а також запросити для бесіди заявників чи інших осіб. Документи, видані компетентними органами іноземних держав, підлягають легалізації в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. Копії цих документів, а також письмове підтвердження згоди на імміграцію та гарантії приймаючих осіб, передбачені пунктом 6 частини сьомої статті 9 Закону України "Про імміграцію", подаються нотаріально засвідченими. Документи, відомості за якими можуть змінюватися, можуть бути подані протягом шести місяців від дня їх видачі. Згідно п. 12 Порядку №1983, територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію: формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з`ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію; надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції ДМС чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам; здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції. Пунктом 14 Порядку №1983 визначено, що територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з`ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України "Про імміграцію", надсилають відповідні запити до МВС, органів Національної поліції, регіональних органів СБУ, Робочого апарату Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужби. МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба проводять відповідно до компетенції у місячний строк після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається. Про результати перевірки інформується орган, який надіслав запит. Термін перевірки може бути продовжений, але не більше ніж на один місяць. Пунктом 16 Порядку №1983 передбачено, що у разі коли прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції територіальних органів і підрозділів, ці органи аналізують у місячний термін отриману від зазначених в абзаці другому пункту 14 цього Порядку органів інформацію та на підставі матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу. Згідно з п.19 Порядку №1983, рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу діє протягом року від дня його прийняття. ЗТобто, прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції відповідних державних органів, які на підставі заяви іммігранта, аналізу отриманої інформації, матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу. Підстави для відмови у наданні дозволу на імміграцію визначені ст.10 Закону №2491-III, а саме, дозвіл на імміграцію не надається: 1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку; 2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв`язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, досудове розслідування якого не закінчено; 3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я; 4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи; 5) особам, яким на підставі закону заборонено в`їзд на територію України; 6) в інших випадках, передбачених законами України. Як свідчать матеріали справи, підставою повернення та не розгляд заяви про надання дозволу на імміграцію слугувало твердження відповідача, що жодним нормативно актом України не передбачено наявність у іноземців та осіб без громадянства одразу двох статусів, які дають право на законне проживання на території України. Крім того, зазначено, що у іноземця, який законно перебуває на території України на підставі посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, права звертатися до ДМС з документами на отримання дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання не має. Колегія суддів звертає увагу, що ст. 10 Закону №2491-III встановлений вичерпний перелік підстав для відмови в наданні дозволу на імміграцію в Україну, за п. 6 ч. 1 якої визначено, що дозвіл на імміграцію не надається в інших випадках, передбачених законами України. Проте, оскаржуваний висновок відповідача, за результатами розгляду клопотання громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 про отримання дозволу на імміграцію в України, жодних посилань на інші закони України, які б вказували на наявність тих обставин, які стали підставою для відмови в наданні позивачу дозволу на імміграцію, як це визначено в п. 6 ч. 1 ст. 10 Закону №2491-III, не містять. Тобто, у листі відсутня вказівка на відповідну норму Закону, на підставі якої дозвіл на імміграцію не може бути наданий. Судовим розглядом встановлено, що відповідачем не оспорюється факт подання позивачем до відповідача усіх документів для отримання дозволу на імміграцію, які визначені Законом №2491-III та Порядком №1983. З огляду на викладені обставини та з урахуванням наведених норм права, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що оскаржуване рішення Харківського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області у вигляді листа без номера від 11.12.2019, є необґрунтованим, прийняте без урахування всіх обставин, що мали значення для його прийняття, як наслідок, є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню. Стосовно позовної вимоги в частині зобов`язання відповідача надати ОСОБА_1 дозвіл на імміграцію в Україну, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Згідно з ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Рекомендацією №R(80)2 комітету державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Європи 11.05.1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Отже, під дискреційним повноваженням розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення. З огляду на положення КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади. Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. З урахуванням правомірності висновку суду першої інстанції про протиправність бездіяльності Харківського районного відділу Головного управління ДМС України у Харківській області щодо відмови в прийнятті документів громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 для вирішення питання про надання дозволу на імміграцію, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що належним і достатнім способом захисту та відновлення порушених прав позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єкта владних повноважень в даному випадку буде зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 щодо надання дозволу на імміграцію відповідно до норм Закону України "Про імміграцію", з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. За приписами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Харківського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.06.2020 року по справі №520/2690/2020 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя С.С. Рєзнікова Судді Л.В. Мельнікова А.О. Бегунц Повний текст постанови складено 02.11.2020 року