Постанова 4873 № 910/10100/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "15" жовтня 2020 р. Справа№ 910/10100/19 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Коробенка Г.П. суддів: Козир Т.П. Кравчука Г.А. за участю секретаря судового засідання Денисюк І.Г. за участю представника(-ів): згідно з протоколом судового засідання від 15.10.2020 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Білоус Сергія Миколайовича на рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2020 (повний текст складено 27.02.2020) у справі №910/10100/19 (суддя Борисенко І.І.) за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Агроскоп Інтернешнл" до фізичної особи-підприємця Білоус Сергія Миколайовича про стягнення 246244,00 грн, ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Агроскоп Інтернешнл" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до фізичної особи-підприємця Білоус Сергія Миколайовича про стягнення заборгованості в розмірі 246244,00 грн, з якої 180000 грн основного боргу, 4218,00 грн інфляційних втрат, 26853,41 грн пені, 15172,59 грн відсотків річних, 20000 грн штрафу. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором купівлі-продажу від 12.04.2018 №18 НХ 24 ТЕТО щодо оплати вартості отриманого товару. У відзиві на позов відповідач проти позову в заявленому розмірі заперечував. Вказував, що одночасне нарахування позивачем штрафу та пені є подвійною цивільно-правовою відповідальністю. 24.01.2020 позивачем подана заява про зміну позовних вимог, відповідно до якої просив суд припинити у справі №910/10100/19 провадження в частині стягнення з фізичної особи-підприємця Білоуса Сергія Миколайовича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроскоп Інтернешнл" суми простроченого основного боргу, сплаченого після відкриття провадження у справі, частково в сумі 120000,00 грн та просив стягнути з фізичної особи-підприємця Білоуса Сергія Миколайовича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроскоп Інтернешнл" заборгованість в сумі 166368,71 грн, з яких: 60000,00 грн основного боргу; 5778,00 грн інфляційних втрат; 50592,91 грн пені; 29997,80 грн відсотків річних; 20000,00 грн штрафу. Відповідно до поданої заяви позивачем збільшено періоди для нарахування інфляційних втрат, відсотків річних та пені. Подана заява розцінена судом першої інстанції як заява про збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат, відсотків річних, пені, тому прийнята судом до розгляду, відповідно до приписів п.2 ч.2 ст. 46 ГПК України. 27.01.2020 відповідачем подано клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на підставі ч.3 ст. 551 ЦК України, ч.1 ст. 233 ГК України. Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.02.2020 у справі №910/10100/19 закрито провадження у справі №910/10100/19 в частині стягнення з фізичної особи-підприємця Білоуса Сергія Миколайовича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроскоп Інтернешнл" суми основного боргу в розмірі 120000,00 грн. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроскоп Інтернешнл" задоволено частково. Стягнуто з фізичної особи-підприємця Білоуса Сергія Миколайовича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроскоп Інтернешнл" 60000 (шістдесят тисяч) грн основного боргу, 5778 (п`ять тисяч сімсот сімдесят вісім) грн інфляційних втрат, 29997 (двадцять дев`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто сім) грн 80 коп. 20% відсотків річних, 25296 (двадцять п`ять тисяч двісті дев`яносто шість) грн 45 коп. пені, 10000 (десять тисяч) грн штрафу, 1966 (одну тисячу дев`ятсот дев`яносто шість) грн судового збору. В решті в позові відмовлено. Судове рішення мотивовано тим, що відповідачем не виконано належним чином договірних зобов`язань за договором купівлі-продажу від 12.04.2018 №18 НХ 24 ТЕТО щодо оплати вартості отриманого товару. При цьому судом встановлено, що з урахуванням здійснення відповідачем після відкриття провадження у даній справі часткової оплати вартості товару в розмірі 120000 грн, стягненню підлягає заборгованість в розмірі 60000 грн; в частині стягнення основного боргу в розмірі 120000 грн провадження у справі підлягає закриттю у відповідності до п.2 ч.1 ст.231 ГПК України. Суд дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість заявлених позивачем до стягнення 5778 грн інфляційних втрат, 29997,80 грн 20% річних, 20000 грн штрафу, 50592,91 грн пені, з урахуванням встановленого судом факту прострочення відповідачем грошового зобов`язання перед позивачем. При цьому, приймаючи до уваги ступінь виконання зобов`язання відповідачем, виходячи з дійсної правового призначення неустойки, яка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача (боржника) і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення штрафу та пені на 50% від заявлених до стягнення сум. Не погодившись з прийнятим рішенням, фізична особа-підприємець Білоус Сергій Миколайович звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2020 у справі №910/10100/19 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з ФОП Білоуса Сергія Миколайовича пені та штрафу. Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також порушення судом норм матеріального права. В апеляційній скарзі скаржником викладено обставини, на яких ґрунтуються заперечення проти позову, аналогічні тим, які викладено у відзиві на позов та заяві про зменшення штрафних санкцій. При цьому, апелянт стверджує, що оскаржуваним рішенням до відповідача була застосована фактично потрійна цивільно-правова відповідальність - стягнуто 20% річних та інфляційні втрати у відповідності до ст. 625 ЦК України, штраф, та пеня, внаслідок чого зазначеним рішенням суду першої інстанції з відповідача, крім 60000,00 грн основної заборгованості, стягнуто ще штрафних санкцій різного виду на загальну суму, яка перевищує суму основної заборгованості, а саме - 71072,25 грн. Зазначена сума штрафних санкцій фактично становить собою джерело нічим не виправданого додаткового збагачення для позивача, та є непомірним фінансовим тягарем для відповідача. Також апелянт зазначає про те, що судом першої інстанції не надано належної оцінки іншим істотним обставинам справи, зокрема факту наявності поважної причини неналежного виконання відповідачем умов договору, а також фактів подальшого вжиття відповідачем всіх можливих заходів до виконання зобов`язання; не взято до уваги ту обставину, що несвоєчасність виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором купівлі-продажу №18НХ 24 ТЕТО від 12.04.2018 спричинена обставинами непереборної сили, зокрема, ухваленням ЄС 21 березня 2019 року директиви Еи 2019/523 про додаткову перевірку аграрної продукції, яка походить не з країн ЄС (України, Молдови, Туреччини, Сербії, тощо) щодо певних шкідливих карантинних організмів, яка призвела до зупинення реалізації відповідачем плодовоягідної продукції за зовнішньоекономічними контрактами, та, як наслідок, унеможливила отримання відповідачем грошових коштів, за рахунок яких він планував виконати свої зобов`язання перед позивачем. Окрім того, апелянт вказує, що судом першої інстанції об`єктивно не оцінена поведінка відповідача, який зробив все можливе, аби в найкоротші строки погасити існуючу заборгованість перед позивачем, та за час розгляду справи самостійно погасив заборгованість на загальну суму 120000,00 грн. На думку апелянта, вищенаведені обставини свідчать про відсутність об`єктивних підстав для притягнення відповідача до цивільно-правової відповідальності у вигляді сплати неустойки. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.05.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця Білоус Сергія Миколайовича на рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2020 у справі №910/10100/19; призначено розгляд апеляційної скарги. У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на те, що мотиви та підстави, зазначені в ній щодо скасування рішення суду є безпідставними та необґрунтованими, а рішення суду ухвалено у відповідності до вимог чинного законодавства. Також у відзиві на апеляційну скаргу позивач просив розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника позивача. В судове засідання апеляційної інстанції 22.10.2020 представники позивача, відповідача не з`явились. 13.10.2020 через канцелярію суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги з метою досягнення сторонами компромісу у даній справі та надання сторонам можливості укласти мирову угоду у справі №910/10100/19. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження. Водночас, згідно приписів ч. 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки. Відповідно до статті 43 ГПК України, учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається, оскільки такі дії суперечать завданню господарського судочинства. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Шульга проти України"). Національним судам належить функція керування провадженнями таким чином, щоб вони були швидкими та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Скордіно проти Італії"). Держави-учасниці мають організувати правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати право кожного на отримання остаточного рішення у справах, що стосуються цивільних прав і обов`язків упродовж відповідного терміну (рішення ЄСПЛ у справах "Скордіно проти Італії", "Сюрмелі проти Німеччини"). У рішенні ЄСПЛ у справі "Дія 97" проти України" зазначено, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів. Такими нормами, у даному разі, є норми чинного Господарського процесуального кодексу України, якими, зокрема, врегульовано права та обов`язків учасників справи та порядок реалізації ними таких прав. Згідно із частиною першою статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Колегією суддів враховано, що постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" (зі змінами, внесеними Постановами Кабінету Міністрів України від 25.03.2020, від 22.04.2020, від 04.05.2020, 20.05.2020) з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу з 12.03.2020 по 22.06.2020 на всій території України встановлено карантин. Постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 №392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів" з урахуванням змін і доповнень установлено карантин на усій території України до 31.12.2020 (в редакції останніх змін). Україна є членом Всесвітньої організації охорони здоров`я - спеціалізованої установи ООН, яка 12.03.2020 оголосила про початок пандемії COVID-19 (http://www.euro.who.int/ru/health-topics/health-emergencies/coronavirus-covid-19/news/news/2020/3/who-announces-covid-19-outbreak-a-pandemic). Згідно листа Голови Ради суддів України від 16.03.2020 № 9рс-186/20 та рішення Ради суддів України від 17.03.2020, яким затверджено "Рекомендації Ради суддів України щодо встановлення особливого режиму роботи судів України задля убезпечення населення України від поширення гострих респіраторних захворювань та коронавірусу COVID-19, який віднесено до особливо небезпечних інфекційних хвороб" з метою убезпечення населення України від поширення гострих респіраторних захворювань та коронавірусу COVID-19, який віднесено до особливо небезпечних інфекційних хвороб рекомендовано на період з карантину встановити особливий режим роботи судів України, який передбачає, з поміж іншого: - роз`яснення громадянам можливості відкладення розгляду справ у зв`язку із карантинними заходами та можливості розгляду справ в режимі відеоконференції; - обмеження допуску в судові засідання осіб, які не є учасниками судових засідань; - обмеження допуску у судові засідання та приміщення суду осіб з ознаками респіраторних захворювань; - зменшення кількості судових засідань, що призначаються до розгляду протягом робочого дня; - здійснення, по можливості, розгляду справ без участі сторін в порядку письмового провадження; - приймання всіх необхідних документів в електронному вигляді на електронну адресу суду через дистанційні засоби зв`язку тощо. Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 04.05.2020 № 343 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та відповідно до підпункту 8 пункту 2 постанови дозволена діяльність адвокатів, нотаріусів, аудиторів та психологів. У свою чергу постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів" запроваджено послаблення протиепідемічних заходів, передбачених пунктом 3 цієї постанови, на території регіонів із сприятливою епідемічною ситуацією (у тому числі у м. Києві). Зокрема, дозволено: з 22.05.2020 регулярні та нерегулярні пасажирські перевезення автомобільним транспортом у міському, приміському, міжміському внутрішньообласному та міжнародному сполученні; з 25.05.2020 перевезення пасажирів метрополітенами. Наведене свідчить про часткове усунення перешкод у реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав. Колегія суддів звертає увагу на те, що з моменту відкриття апеляційного провадження у сторін було достатньо часу для досягнення сторонами компромісу та можливості укласти мирову угоду у справі №910/10100/19; за клопотаннями відповідача розгляд апеляційної скарги неодноразово відкладався з метою необхідності забезпечення захисту здоров`я учасників судового процесу та з урахуванням наведених рекомендацій уповноважених суб`єктів щодо запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. За приписами статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. З огляду на викладені вище процесуальні приписи, оскільки викладені відповідачем у клопотанні обставини неможливості явки відповідача (його представника) у судове засідання не свідчать про наявність поважних причин такої неявки, тоді як інші підстави для відкладення розгляду справи у розумінні відповідних процесуальних приписів відсутні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необґрунтованість клопотання відповідача про відкладення розгляду апеляційної скарги та відмову у його задоволенні. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість здійснення розгляду апеляційної скарги у даній справі за відсутності представників сторін. Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшов до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні чи скасуванню, виходячи з наступного. 12.04.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агроскоп Інтернешнл", як продавцем, та фізичною особою-підприємцем Білоусом Сергієм Миколайовичем, як покупцем, було укладено договір купівлі-продажу №18НХ24 ТЕТО від 12.04.2018 (надалі - Договір), у відповідності до п.1.1. якого продавець зобов`язується поставити та передати у власність покупця товар, найменування та асортимент якого вказуються в специфікації - додатку до даного договору, яка становить його невід`ємну частину, а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його вартість згідно умов договору. Виходячи зі змісту пункту 2.3 Договору, графік оплати вказується в додатках до даного договору. 15.11.2018 між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду до Договору, у відповідності до якої дата повної оплати за всіма Специфікаціями до Договору, крім Специфікації №1 ЗК від 12.04.2018 (борг за даною специфікацією на дату укладення угоди був оплачений), перенесено з 15.11.2018 на 01.03.2019. Таким чином, прострочення оплати за ними починалося з 02.03.2019. Колегією суддів встановлено, що продавцем на виконання умов п. 1.1. Договору, було поставлено покупцю товар на загальну суму 306689,28 грн, а саме: - за Специфікацією №1 ЗК від 12.04.2018 поставка здійснена на суму 17865,68 грн за видатковою накладною №АІ000009058 від 13.04.2018 на суму 15069,60 грн; видатковою накладною № АІ000009762 від 16.04.2018 на суму 2806,08 грн. Відповідачем здійснено оплату 12.04.2018 на суму 17865,68 грн, що підтверджується банківською випискою; - за Специфікацією №2 ЗК від 16.04.2018 поставка здійснена на суму 55212,48 грн за видатковою накладною №АІ000011107 від 19.04.2018 на суму 30412,80 грн; видатковою накладною №АІ000011188 від 19.04.2018 на суму 24799,68 грн. Відповідачем здійснено оплату частково - 27.02.2019 сплачено 44634,00 грн, що підтверджується банківською випискою. Таким чином, частина основного боргу за Специфікацією №2ЗК від 16.04.2018 до Договору, яка відповідачем не погашена станом на дату звернення з позовною заявою у даній справі становить 10578,48 грн; - за Специфікацією №3 ПК від 16.04.2018 поставка здійснена на суму 22075,44 грн за видатковою накладною № АІ000011106 від 19.04.2018 на суму 12322,80 грн; видатковою накладною № АІ000012397 від 24.04.2018 на суму 9752,64 грн. Відповідачем здійснено оплату частково - 26.04.2018 сплачено 4914,05 грн, що підтверджується банківською випискою. Таким чином, частина основного боргу за Специфікацією №3 ПК від 16.04.2018 до Договору, яка відповідачем не погашена станом на дату звернення з позовною заявою у даній справі становить 17 161,39 грн; - за Специфікацією №4 ПК від 16.04.2018 поставка здійснена на суму 10642,80 грн за видатковою накладною № АІ000012395 від 24.04.2018 на суму 10642,80 грн. Відповідачем здійснено оплату частково - 26.04.2018 сплачено 4306,56 грн, що підтверджується банківською випискою. Таким чином, частина основного боргу за Специфікацією № 4 ПК від 16.04.2018 до Договору, яка відповідачем не погашена станом на дату звернення з позовною заявою у даній справі становить 6336,24 грн; - за Специфікацією № 4 ЗК від 17.04.2018 поставка здійснена на суму 109642,02 грн за наступними видатковими накладними: видаткова накладна № АІ000011111 від 19.04.2018 на суму 3943,32 грн; видаткова накладна № АІ000011118 від 19.04.2018 на суму 7824,00 грн; видаткова накладна № АІ000012409 від 24.04.2018 на суму 13167,00 грн; видаткова накладна № АІ000012766 від 25.04.2018 на суму 18699,66 грн; видаткова накладна № АІ000012881 від 25.04.2018 на суму 21999,84 грн.; видаткова накладна № АІ000018370 від 30.05.2018 на суму 13141,80 грн; видаткова накладна № АІ000018367 від 30.05.2018 на суму 22541,76 грн; видаткова накладна № АІ000022262 від 30.07.2018 на суму 8 324,64 грн. Відповідачем здійснено оплату частково, а саме: 26.04.2018 сплачено 15 708,20 грн, що підтверджується банківською випискою; 25.05.2018 - 4508,35 грн, що підтверджується банківською випискою; 25.07.2018 - 1700,00 грн, що підтверджується банківською випискою. Таким чином, частина основного боргу за Специфікацією №4 ЗК від 17.04.2018 до Договору, яка відповідачем не погашена станом на дату звернення з позовною заявою у даній справі становить 87725,47 грн; - за Специфікацією № 5 ЗК від 24.04.2018 поставка здійснена на суму 14571,52 грн за видатковою накладною № АІ000012941 від 25.04.2018 на суму 14571,52 грн. Відповідачем здійснено оплату частково, а саме: 26.04.2018 сплачено 4884,94 грн, що підтверджується банківською випискою. Таким чином, частина основного боргу за Специфікацією № 5 ЗК від 24.04.2018 до Договору, яка відповідачем не погашена станом на дату звернення з позовною заявою у даній справі становить 9686,58 грн; - за Специфікацією № 6 ПК від 24.04.2018 поставка здійснена на суму 9853,20 грн за видатковою накладною № АІ000013035 від 25.04.2018 на суму 9853,20 грн. Оплату за цією Специфікацією відповідачем не здійснено. Таким чином, основний борг за Специфікацією № 6 ПК від 24.04.2018 до Договору, яка відповідачем не погашена станом на дату цієї позовної заяви становить 9853,20 грн; - за Специфікацією №7 ЗК від 03.05.2018 поставка здійснена на суму 4568,16 грн за видатковою накладною № АІ000017523 від 22.05.2018 на суму 2284,06 грн; видатковою накладною № АІ000017524 від 22.05.2018 на суму 2284,06 грн. Оплату за цією Специфікацією відповідачем не здійснено. Таким чином, основний борг за Специфікацією № 7 ЗК від 03.05.2018 до Договору, яка відповідачем не погашена станом на дату звернення з позовною заявою у даній справі становить 4568,16 грн; - за Специфікацією № 8 ЗК від 08.05.2018 поставка здійснена на суму 4206,78 грн за видатковою накладною № АІ000015613 від 10.05.2018 на суму 4206,78 грн. Оплату за цією Специфікацією відповідачем не здійснено. Таким чином, основний борг за Специфікацією № 8 ЗК від 08.05.2018 до Договору, яка відповідачем не погашена станом на дату звернення з позовною заявою у даній справі становить 4206,78 грн; - за Специфікацією № 9 ПК від 08.05.2018 поставка здійснена на суму 17253,60 грн. за видатковою накладною № АІ000015641 від 10.05.2018 р. на суму 17253,60 грн. Оплату за цією Специфікацією відповідачем не здійснено. Таким чином, основний борг за Специфікацією № 9 ПК від 08.05.2018 до Договору, яка відповідачем не погашена станом на дату звернення з позовною заявою у даній справі становить 17253,60 грн; - за Специфікацією № 10 ПК від 08.05.2018 поставка здійснена на суму 3952,80 грн за видатковою накладною № АІ000018373 від 30.05.2018 на суму 3952,80 грн. Відповідачем здійснено оплату частково - 25.07.2018 сплачено 790,56 грн, що підтверджується банківською випискою. Таким чином, частина основного боргу за Специфікацією № 10 ПК від 08.05.2018 до Договору, яка відповідачем не погашена станом на дату звернення з позовною заявою у даній справі становить 3162,24 грн; - за Специфікацією № 10 ЗК від 02.07.2018 поставка здійснена на суму 26831,84 грн за видатковою накладною № АІ000020912 від 02.07.2018 на суму 16369,56 грн; видатковою накладною № АІ000020954 від 03.07.2018 на суму 10462,28 грн. Відповідачем здійснено оплату частково, а саме: 04.07.2018 - сплачено 5366,37 грн, що підтверджується банківською випискою; 01.07.2019 - сплачено 10000,00 грн, що підтверджується банківською випискою; 08.07.2019 - сплачено 10000,00 грн, що підтверджується банківською випискою. Таким чином, частина основного боргу за Специфікацією №10 ЗК від 02.07.2018 до Договору, яка відповідачем не погашена станом на дату звернення з позовною заявою у даній справі становить 1465,47 грн; - за Специфікацією №11 ПК від 08.05.2018 поставка здійснена на суму 10002,96 грн за видатковою накладною № АІ000011359 від 27.07.2018 на суму 10002,96 грн. Відповідачем здійснено оплату частково - 25.07.2018 сплачено 2000,59 грн, що підтверджується банківською випискою. Таким чином, частина основного боргу за Специфікацією №11 ПК від 08.05.2018 до Договору, яка відповідачем не погашена станом на дату звернення з позовною заявою у даній справі становить 8002,37 грн. Також судом встановлено, що на кожну специфікацію позивачем виписувались відповідачу наступні рахунки-фактури, які містяться в матеріалах справи. Отже, на момент укладення додаткової угоди від 15.11.2018 до Договору, залишок вартості неоплаченого за Договором товару становив 244634,00 грн, про що зазначено в самій додатковій угоді. Станом на 02.03.2019 (з початку прострочення зобов`язання, з урахуванням встановленого в додатковій угоді від 15.11.2018 строку виконання зобов`язання) залишок простроченої заборгованості за Договором становила 200000,00 грн, а станом на дату звернення з позовною заявою у даній справі становила 180000,00 грн. Відповідно до частини першої ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема з правочинів. Відповідно до частини 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Майново-господарські зобов`язання між суб`єктами господарювання виникають на підставі договорів (ст. 179 Господарського кодексу України) й сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (ст. 627 Цивільного кодексу України). Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Згідно з ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. В силу вимог ст. ст. 525, 526, 530, 599, 610, 612 ЦК України зобов`язання підлягає виконанню належним чином у встановлений строк та припиняється виконанням, проведеним належним чином. Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання, є порушенням зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Як встановлено вище, позивачем виконано свої зобов`язання перед відповідачем щодо поставки товару; товар було поставлено у строки та у порядку, що обумовлені сторонами в договорі; претензій з боку відповідача щодо якості, кількості, асортименту або строків поставки товару не надходило. Відповідачем не надано належних доказів на підтвердження виконання ним свого обов`язку щодо оплати повної вартості поставленого товару. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо законності та обґрунтованості позовних вимог в частині стягнення 180000 грн основного боргу. Разом з тим, судом апеляційної інстанції встановлено, що після порушення провадженні у справі відповідачем здійснено погашення заборгованості на суму 120000,00 грн, про що свідчать платіжні доручення: від 01.10.2019 №65 на суму 10000,00 грн, від 10.10.2019 №68 на суму 10000,00 грн, від 17.10.2019 №69 на суму 10000,00 грн, від 28.10.2019 №71 на суму 10000,00 грн, від 07.11.2019 №72 на суму 10000,00 грн, від 25.11.2019 №74 на суму 10000,00 грн, від 03.01.2020 №79 на суму 60000,00 грн. Відповідно до п.2 ч.1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Оскільки відповідачем здійснено погашення суми боргу після відкриття провадження у справі в частині погашення суми боргу в розмірі 120000,00 грн, місцевим господарським судом правомірно закрито провадження у справі на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України. Таким чином, задоволенню підлягають позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в розмірі 60000,00 грн. У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов`язку щодо своєчасної оплати вартості отриманого товару, позивач просив суд стягнути з відповідача 57780,00 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з 20.03.2019 по 22.01.2020; 29997,80 грн 20% річних, нарахованих за період з 02.03.2019 по 22.01.2020, 50592,91 грн пені, нарахованої за період з 02.03.2019 по 22.01.2020 та штрафу в розмірі 20000,00 грн. За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до п. 6.1 Договору, у випадку порушення покупцем терміну оплати, обумовлених у договорі, а також у випадку прострочення передачі векселя (майна, товарів, послуг, робіт), він (покупець) сплачує продавцю неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення платежів по оплаті товару, від своєчасно неоплаченої суми заборгованості, за кожен день прострочення оплати до моменту повної оплати, а також 20% річних від простроченої суми. Отже, сторонами у відповідності до приписів ч.2 ст. 625 ГПК України погоджено збільшити розмір відсотків річних до 20%. Згідно з ч. 1 ст. 230 ГК штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Відповідно до статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (базується на залишку невиконаних зобов`язань). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (базується на тривалості невиконання зобов`язань). Отже, штраф і пеня є окремими і самостійними видами санкцій до правопорушника у сфері цивільних та/або господарських відносин, можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено ч. 2 ст. 231 ГК України, що спростовує доводи апелянта про подвійну цивільно-правову відповідальність. Як вірно зазначив місцевий господарський суд, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій Наведена правова позиція викладена також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суд у справі №917/194/18 від 02 квітня 2019 року. Відповідно до п. 6.1 Договору, у випадку порушення покупцем термінів оплати, обумовлених у договорі, а також у випадку прострочення передачі векселя (майна, товарів, послуг, робіт), він (покупець) сплачує продавцю неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення платежів по оплаті товару, від своєчасно неоплаченої суми заборгованості, за кожен день прострочення оплати до моменту повної оплати, а також 20% річних від простроченої суми. Відповідно до п. 6.2 Договору, у разі порушення покупцем строків попередньої оплати та/або оплати за товар відповідно до графіку, встановленого договором, продавець має право стягнути з покупця штраф у розмірі 10% від суми несплаченої або несвоєчасно сплаченої вартості товару. Штраф сплачується за кожне порушення строків проведення оплати, встановлених договором. У відповідності до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Як погоджено сторонами в пунктах 6.5. і 6.6. Договору, до вимог про стягнення штрафних санкцій за цим Договором строк позовної давності складає 3 (три) роки і передбачені Договором штрафні санкції нараховуються протягом всього строку позовної давності, зазначеного в п. 6.5. даного Договору. Зміст пунктів 6.5. і 6.6. Договору відповідає принципу свободи договору, визначеному у ст. 627 ЦК України, а також ч. 1 ст. 259 ЦК України, у відповідності до якої позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Як встановлено вище, відповідач у встановлений строк свого обов`язку по оплаті вартості наданих позивачем послуг не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням зобов`язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності. Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів вважає, що даний розрахунок є арифметично вірним, відповідає вимогам чинного законодавства та положенням договору, а тому, з урахуванням факту порушення відповідачем грошового зобов`язання, позивачем правомірно заявлено до стягнення з відповідача 57780,00 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з 20.03.2019 по 22.01.2020; 29997,80 грн 20% річних, нарахованих за період з 02.03.2019 по 22.01.2020 в розмірі, 50592,91 грн, нарахованої за період з 02.03.2019 по 22.01.2020 та штрафу в розмірі 20000,00 грн. Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що в суді першої інстанції відповідач просив зменшити розмір пені та штрафу, посилаючись на те, що заявлена до стягнення сума штрафних санкцій фактично становить собою джерело нічим не виправданого додаткового збагачення для позивача та є непомірним фінансовим тягарем для відповідача; несвоєчасність виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором купівлі-продажу №18НХ 24 ТЕТО від 12.04.2018 спричинена обставинами непереборної сили, зокрема, ухваленням ЄС 21 березня 2019 року директиви Еи 2019/523 про додаткову перевірку аграрної продукції, яка походить не з країн ЄС (України, Молдови, Туреччини, Сербії, тощо) щодо певних шкідливих карантинних організмів, яка призвела до зупинення реалізації відповідачем плодовоягідної продукції за зовнішньоекономічними контрактами, та, як наслідок, унеможливила отримання відповідачем грошових коштів, за рахунок яких він планував виконати свої зобов`язання перед позивачем; відповідачем постійно вчинялись дії щодо погашення суми боргу, про що свідчать наявні в матеріалах справи платіжні доручення та банківські виписки. Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо. Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Колегія суддів вважає, що при зменшенні розміру пені та штрафу на 50%, судом першої інстанції враховано ступінь виконання відповідачем своїх зобов`язань за спірним договором (часткове погашення відповідачем основного боргу), а також прийнято до уваги те, що прострочення строку поставки товару виникло з об`єктивних причин, відсутність в матеріалах справи доказів негативних наслідків для позивача, а також те, що порушення зобов`язання у даній справі фактично не завдало збитків позивачу та іншим учасникам господарських відносин, а також те, що розмір штрафних санкцій, нарахованих позивачем є більшим за суму існуючої наразі заборгованості. Суд апеляційної інстанції вважає, що таке зменшення є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін. Отже, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, відповідно до конкретних обставин справи зробив правильний висновок про можливість зменшення нарахованої позивачем пені та штрафу на підставі частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, статті 233 Господарського кодексу України, такий висновок ґрунтується на правильному застосуванні норм чинного законодавства України та відповідає сформованій та сталій судовій практиці, у тому числі суду касаційної інстанції, щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме: стягненню з відповідача на користь позивача - 57780,00 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з 20.03.2019 по 22.01.2020; 29997,80 грн 20% річних, нарахованих за період з 02.03.2019 по 22.01.2020; 25296,45 грн пені, нарахованої за період з 02.03.2019 по 22.01.2020 та 10000,00 грн штрафу. Позовні вимоги в частині стягнення 25296,45 грн пені, нарахованої за період з 02.03.2019 по 22.01.2020 та 10000,00 грн штрафу не підлягають задоволенню. Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права. Відповідно до частини першої статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення. Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, скарга задоволенню не підлягає. Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покладаються судом на апелянта у відповідності до статті 129 ГПК України. Керуючись ст. ст. 129, 240, 267-270, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Білоус Сергія Миколайовича залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2020 у справі №910/10100/19 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/10100/19 повернути Господарському суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено та підписано 02.11.2020 після виходу з відпустки та лікарняного судді Кравчука Г.А. Головуючий суддя Г.П. Коробенко Судді Т.П. Козир Г.А. Кравчук