Ухвала КЦС ВС № 161/2053/13-ц

Ухвала Іменем України 26 жовтня 2020 року м. Київ справа № 161/2053/13-ц провадження № 61-12782ск20 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І., учасники справи: заявник - Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Укргазбанк», боржники: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 вересня 2019 року у складі судді Кирилюк В. Ф., постанову Волинського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Данилюк В. А., Киці С. І., Шевчук Л. Я. та постанову Волинського апеляційного суду від 21 липня 2020 року у складі колегії суддів: Шевчук Л. Я., Данилюк В. А., Киці С. І., ВСТАНОВИВ: У серпні 2019 року Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Укргазбанк» (далі - ПАТ АБ «Укргазбанк» або Банк) звернулось до суду із заявою про видачу дубліката виконавчого листа. Заяву обґрунтовано тим, що заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 вересня 2013 року стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» 253 487,59 дол. США та 408 237,31 грн заборгованості за кредитним договором, а також по 1 411,50 грн судового збору з кожного. На виконання зазначеного судового рішення 25 березня 2014 року Луцьким міськрайонним судом видано виконавчі листи щодо боржника ОСОБА_1 та щодо боржника ОСОБА_2 , які були пред`явлені до примусового виконання. Постановою державного виконавця від 08 квітня 2014 року відкрито виконавче провадження № 42851177 щодо боржника ОСОБА_1 , а 25 лютого 2016 року з відділу державної виконавчої служби надійшла довідка від 22 лютого 2016 року за № 2060 про те, що вказане виконавче провадження закінчено на підставі пункту 7 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий лист направлено арбітражному керуючому ОСОБА_4 . Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 квітня 2016 року зазначену постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження визнано протиправною та скасовано. Посилаючись на зазначені обставини та на те, що виконавчий лист відсутній як у відділі державної виконавчої служби так і у арбітражного керуючого, Банк просив суд видати дублікат виконавчого листа щодо боржника ОСОБА_1 на виконання заочного рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області 18 вересня 2013 року . Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 вересня 2019 року в даній справі заяву ПАТ АБ «Укргазбанк» про видачу дубліката виконавчого задоволено. Постановлено видати дублікат виконавчого листа, виданого Луцьким міськрайонним судом Волинської області 25 квітня 2014 року щодо боржника ОСОБА_1 на виконання заочного рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області 18 вересня 2013 року у справі № 161/2053/13-ц за позовом ПАТ АБ «Укргазбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення кредитних коштів. Не погодившись із зазначеною ухвалою ОСОБА_1 оскаржила її в апеляційному порядку. Постановою Волинського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 вересня 2019 року залишено без змін. У червні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 вересня 2019 року. Постановою Волинського апеляційного суду від 21 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 вересня 2019 року залишено без змін. Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 25 серпня 2020 року засобами поштового зв`язку звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 вересня 2019 року, постанову Волинського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року та постанову Волинського апеляційного суду від 21 липня 2020 року у вищевказаній справі, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви про видачу дубліката виконавчого листа. Також у касаційній скарзі заявник зазначав клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження. Ухвалою Верховного Суду від 07 вересня 2020 року визнано неповажними підстави для поновлення строку на касаційне оскарження постанови Волинського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року. Касаційну скаргу на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 вересня 2019 року, постанову Волинського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року та постанову Волинського апеляційного суду від 21 липня 2020 року залишено без руху з наданням строку на усунення недоліків до 05 жовтня 2020 року але не більше десяти днів з дня вручення цієї ухвали. Зокрема запропоновано заявнику: подати заяву про поновлення строку на касаційне оскарження постанови Волинського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року з наведенням інших підстав для його поновлення та наданням відповідних доказів; подати докази на підтвердження поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження постанови Волинського апеляційного суду від 21 липня 2020 року; надати докази сплати судового збору у розмірі 420,40 грн. У жовтні 2020 року від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 надійшли матеріали на усунення недоліків, зокрема: клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження постанови Волинського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року та постанови Волинського апеляційного суду від 21 липня 2020 року та квитанція від 13 жовтня 2020 року №

58. Щодо касаційної скарги на постанову Волинського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року Звертаючись уперше із клопотанням про поновлення строку на касаційне оскарження постанови Волинського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року заявник обґрунтовував його тим, що про наявність такої дізнався 22 травня 2020 року після ознайомлення представника з матеріалами справи, після чого ОСОБА_2 було надано письмову консультацію, за результатами якої йому було рекомендовано звернутись із апеляційною скаргою на ухвалу суду першої інстанції. Зазначені обставини Верховним Судом визнано неповажними, оскільки заявником не надано логічного та зрозумілого пояснення тому, що перешкоджало йому подати належно оформлену касаційну скаргу на постанову Волинського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року в передбачений Цивільним процесуальним кодексом України (далі - ЦПК України) строк. Клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження постанови Волинського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року, яке надано заявником на виконання вимог ухвали Верховного Суду від 07 вересня 2020 року, заявник обґрунтовує тим, що оскаржити постанову Волинського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року мав змогу виключно після розгляду апеляційним судом його касаційної скарги на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 вересня 2019 року. Наведені обставини не можуть бути підставою для поновлення строку на касаційне оскарження постанови Волинського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року, оскільки зводяться до власного тлумачення заявником норм процесуального права. Частиною першою статті 44 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником в строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на касаційне оскарження, визнані судом неповажними. Норми ЦПК України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи. Разом з тим, право суду на поновлення строку не є безмежним. У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод проголошено право на справедливий судовий розгляд. Одним з елементів справедливого судового розгляду є принцип правової визначеності прав і обов`язків сторін спору та неможливість безпідставного поновлення пропущеного процесуального строку для оскарження рішення суду, що набрало законної сили, лише з метою його скасування на шкоду інтересам іншого учасника процесу. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зі спливом значного проміжку часу, є порушенням принципу юридичної визначеності та «права на суд», гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункти 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року). Необґрунтоване поновлення процесуальних строків на оскарження «остаточного судового рішення» є порушенням принципу res judicata (правової визначеності), про що неодноразово наголошувалося у практиці Європейського суду з прав людини. Так, у параграфі 41 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Пономарьов проти України» від 3 квітня 2008 року зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Аналогічні висновки викладені ЄСПЛ також у справах «Науменко проти України» від 09 листопада 2004 року, «Полтораченко проти України» від 18 січня 2005 року та «Тімотієвич проти України» від 08 листопада 2005 року. Поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення без доведеності поважності причин не забезпечувало б рівновагу між інтересами сторін та правову визначеність у цивільних правовідносинах, яка є складовою верховенства права, проголошеного статтею 8 Конституції України. Оскільки касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подана з пропуском строку на касаційне оскарження, а наведені підстави для поновлення пропущеного строку визнані неповажними та заявником не наведено інших поважних підстав для поновлення строку, тому у відкритті касаційного провадження на постанову Волинського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року слід відмовити. Щодо касаційної скарги на постанову Волинського апеляційного суду від 21 липня 2020 року На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 07 вересня 2020 року заявник надав копії документів, що свідчать про те, що копію повного тексту постанови Волинського апеляційного суду від 21 липня 2020 року на момент подачі касаційної скарги не було вручено. Зокрема, з наданих копій матеріалів справи вбачається, що 24 липня 2020 року копію оскаржуваної постанови було направлено сторонам. За даними Єдиного державного реєстру судових рішень повний текст постанови зареєстровано 24 липня 2020 року, а опубліковано 27 липня 2020 року. Відповідно до частини першої статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно частини другої статті 390 ЦПК України учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Суд, за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (частин перша статті 127 ЦПК України). Перевіривши доводи клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення та додані матеріали, суд вважає, що клопотання підлягає задоволенню, оскільки наведені заявником обставини та надані докази свідчать про наявність поважних причин пропуску строку на оскарження постанови Волинського апеляційного суду від 21 липня 2020 року, що є підставою для його поновлення. Разом з тим, у відкритті касаційного провадження у цій справі необхідно відмовити з таких підстав. Згідно з положеннями частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Відповідно до частини шостої статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження. Із матеріалів касаційної скарги представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , змісту ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 вересня 2019 року та постанови Волинського апеляційного суду від 21 липня 2020 року вбачається, що скарга є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначених судових рішень. Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 вересня 2013 року в даній справі стягнуто солідарно з відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в користь ПАТ АБ «Укргазбанк» 253 487,59 дол. США та 408 237,31 грн заборгованості за кредитним договором, а також по 1 411,50 грн судового збору з кожного. На виконання зазначеного вище рішення 25 березня 2014 року видано два виконавчі листи щодо боржника ОСОБА_1 та щодо боржника ОСОБА_2 , які були пред`явленні для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби Луцького районного управління юстиції Волинської області. Постановою державного виконавця від 08 квітня 2014 року відкрито виконавче провадження № 42851177 щодо боржника ОСОБА_1 . Постановою державного виконавця від 30 жовтня 2014 року виконавче провадження № 42851177 закінчено на підставі пункту 7 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV, виконавчий лист направлено арбітражному керуючому ОСОБА_4 . Ухвалою Луцького міськрайонного суду від 18 квітня 2016 року постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження від 30 жовтня 2014 року визнано протиправною та скасовано. Постановою начальника Луцького районного відділу державної виконавчої служби від 22 вересня 2016 року скасована постанова державного виконавця від 30 жовтня 2014 року. Крім того, судами встановлено, що оригінал виконавчого листа відсутній як в державній виконавчій службі так і у арбітражного керуючого ОСОБА_4 . Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення. Зазначене конституційне положення відображено й у статті 18 ЦПК України, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Відповідно до підпункту 17.4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів: у разі втрати виконавчого документа, суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Якщо строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання не сплив або суд його поновив, то заява про видачу дубліката цього документа, який втрачений, вважається поданою у межах встановленого для пред`явлення його до виконання строку. Натомість, коли строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання сплив, і суд його не поновив, то за результатами розгляду заяви про видачу дубліката втраченого виконавчого документа суд відмовляє у задоволенні цієї заяви. За змістом даної правової норми єдиною підставою для видачі судом дубліката виконавчого листа є його втрата. Виконавчий лист вважається втраченим, коли його загублено, украдено, знищено або істотно пошкоджено, що унеможливлює його виконання. Дублікат виконавчого листа видається на підставі матеріалів справи та судового рішення, за яким був виданий втрачений виконавчий лист. Стягувач, в свою чергу, має повідомити суду обставини, за яких виконавчий лист було втрачено, подавши відповідні докази. Звертаючись у серпні 2019 року з заявою про видачу дубліката виконавчого листа, ПАТ АБ «Укргазбанк» зазначало, що оскільки оригінал виконавчого листа відсутній як у матеріалах виконавчого провадження так і у арбітражного керуючого, тому такий було втрачено. Задовольняючи заяву, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що з квітня 2014 року виконавчий лист щодо боржника ОСОБА_1 перебував на виконанні у державній виконавчій службі, після скасування постанови державного виконавця про закриття виконавчого провадження виконавчий лист був втрачений, що унеможливлює подальше виконання рішення суду. За таких обставин, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для видачі дубліката виконавчого листа. Доводи касаційної скарги про те, що суди всупереч правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній в постанові від 21 вересня 2019 року у справі № 2-836/11, видали дублікат виконавчого листа строк для пред`явлення якого сплив і судом не вирішувалось питання про його поновлення, Верховним Судом відхиляються з огляду на наступне. Під час вирішення питання про можливість видачі судом дубліката виконавчого документа на підставі звернення особи до суду з такою заявою обов`язковому з`ясуванню підлягають обставини щодо дотримання заявником строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Встановлено, що з 08 квітня 2014 року виконавчий документ щодо боржника ОСОБА_1 перебував на виконанні у Луцькому районному відділі державної виконавчої служби та 30 жовтня 2014 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження. Водночас ухвалою Луцького міськрайонного суду від 18 квітня 2016 року постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження від 30 жовтня 2014 року визнано протиправною та скасовано. Відповідно до положень статті 51 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV, в редакції чинній на час скасування постанови про закінчення виконавчого провадження, у разі якщо постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або керівником відповідного органу державної виконавчої служби або якщо до державного виконавця надійшло рішення суду про скасування заходів до забезпечення позову, а також у разі повернення виконавчого документа з іншого відділу державної виконавчої служби, виконавче провадження підлягає відновленню протягом трьох робочих днів з дня надходження рішення суду, виконавчого документа чи постанови керівника відповідного органу державної виконавчої служби. Отже, станом на час скасування постанови про закінчення виконавчого провадження виконавчий лист щодо боржника ОСОБА_1 фактично мав перебувати на виконанні у Луцькому районному відділі державної виконавчої служби. Відомостей про винесення в подальшому постанов щодо припинення виконавчих дій, повернення виконавчих документів стягувачу чи завершення виконавчого провадження не встановлено, а тому суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що ПАТ АТ «Укргазбанк» звернувшись до суду із заявами про видачу дубліката виконавчого листа, не порушило строк, встановлений для пред`явлення виконавчих документів до виконання. Доводи касаційної скарги про порушення процесуальних прав ОСОБА_2 у зв`язку з розглядом справи судами за його відсутності судом колегія суддів відхиляє, оскільки неявка учасників справи та інших осіб не є перешкодою для вирішення процесуальних питань, пов`язаних з виконанням судових рішень. Доводи касаційної скарги, що суд першої інстанції надсилав поштову кореспонденцію на неналежну адресу Верховний Суд відхиляє, оскільки матеріали касаційного провадження не містять доказів на підтвердження зазначених обставин. Разом з цим, Верховний Суд враховує, що під час розгляду справи в апеляційному суді представник заявника був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи та брав участь у розгляді справи 21 липня 2020 року. Інші наведені у касаційній скарзі доводи висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а направлені на переоцінку доказів та незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанції. Отже, ухвала Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 вересня 2019 року та постанова Волинського апеляційного суду від 21 липня 2020 року у справі є законними та обґрунтованими, постановлені з додержанням норм процесуального права, правильне застосування норм права є очевидним, а підстави для їх скасування відсутні. Керуючись статтею 390, частинами четвертою, шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Поновити представнику ОСОБА_2 - ОСОБА_3 строк на касаційне оскарження ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 вересня 2019 року та постанови Волинського апеляційного суду від 21 липня 2020 року. У відкритті касаційного провадженняу справі за заявою Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» про видачу дубліката виконавчого листа у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення кредитних коштів, за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 вересня 2019 року, постанову Волинського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року та постанову Волинського апеляційного суду від 21 липня 2020 року відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик