Постанова КЦС ВС № 585/4912/16-ц

Постанова Іменем України 07 жовтня 2020 року м. Київ справа № 585/4912/16-ц провадження № 61-9713св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Штелик С. П. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Сімоненко В. М., учасники справи: позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , відповідач - Роменська міська рада Сумської області, треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , особа, яка подала апеляційну скаргу - ОСОБА_5 , представник особа, яка подала апеляційну скаргу - Менько Дмитро Дмитрович , розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на постанову Сумського апеляційного суду в складі суддів: Кононенко О. Ю., Криворотенко В. І. , Левченко Т. А., від 22 квітня 2019 року, В С Т А Н О В И В : Описова частина Короткий зміст позовних вимог У грудні 2016 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулися до суду із позовом до Роменської міської ради Сумської області, треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання права власності за набувальною давністю. Позов мотивовано тим, що з 15 січня 2003 року вони є власниками 27/50 частин житлового будинку по АДРЕСА_1 . Інші 23/50 частин цього будинку належали на праві власності ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до заяви, посвідченої 26 травня 1998 року державним нотаріусом, дочка ОСОБА_7 - ОСОБА_5 відмовилась на користь ОСОБА_8 від належної їй частки спадкового майна, яке залишилось після смерті батька. ОСОБА_8 , продавши їм на підставі договору купівлі-продажу від 15 січня 2003 року 27/50 частин житлового будинку, передала їм документи й на іншу частину будинку, після чого цією частиною будинку, яка входила до спадкового майна ніхто не цікавився. Вказували, що вони з 15 січня 2003 року добросовісно, відкрито і безперервно володіють спірною частиною житлового будинку, проводять у ньому ремонт, вимоги щодо повернення цього майна ніким не заявлялися. Посилаючись на викладені обставини позивачі просили суд визнати за ними право власності за набувальною давністю в рівних частках на 23/50 частини житлового будинку по АДРЕСА_1 , які належали ОСОБА_7 . Справа неодноразово розглядалася судами різних інстанцій. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 17 березня 2017 року позов ОСОБА_1 і ОСОБА_2 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у рівних частках право власності за набувальною давністю на 23/50 частини домоволодіння по АДРЕСА_1 , які належали ОСОБА_7 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі свідоцтва про право власності, виданого 17 грудня 1991 року державним нотаріусом Роменської державної нотаріальної контори Ганзя О. Б., і на підставі рішення Роменського міського суду Сумської області від 18 січня 1996 року. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачі більше десяти років відкрито, безперервно користуються спірною часткою житлового будинку, проводять ремонти, оплачують комунальні послуги. Крім того, після смерті колишнього власника частки житла ОСОБА_7 , у встановлений законом спосіб спадщину ніхто не прийняв, тому суд виходив із наявності підстав, визначених статтею 344 ЦК України для визнання за позивачами права власності на нерухоме майно за набувальною давністю. Вчинені дії щодо оскарження рішення суду першої інстанції 30 жовтня 2017 року представник ОСОБА_5 , як особи, яка не брала участі у розгляді справи, але вважає, що вказаним рішенням суд вирішив питання про її права, інтереси та обов`язки, - адвокат Менько Д. Д., подав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог. Вказував, що ОСОБА_5 у встановленому законом порядку прийняла спадщину після смерті батька, поховавши його за місцем проживання в м. Кокшетау, республіка Казахстан, а також вступила в управління та володіння спадковим майном протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Вказував, що у 2016 році ОСОБА_5 , з метою оформлення спадкових прав на спірні 23/50 частини житлового будинку, звернулася до нотаріуса, проте, їй було відмовлено у видачі свідоцтва на право на спадщину та роз`яснено про її право на звернення до суду з позовом. Під час розгляду судом її позову про встановлення факту прийняття спадщини, визнання права власності на спадкове майно ОСОБА_5 дізналася про оскаржуване рішення суду, яке, на її думку, порушує її законні права та інтереси. Зазначав, що заява ОСОБА_5 про відмову від спадкового майна, яке залишилось після смерті батька на користь ОСОБА_8 , не має правового значення, оскільки вона посвідчена нотаріусом майже через два роки після смерті спадкодавця. При цьому зазначає, що спадкова справа після смерті ОСОБА_7 не заводилася ні за місцем його смерті, ні за місцем знаходження спадкового майна. За таких обставин, представник заявниці стверджує, що ні позивачі, ні ОСОБА_8 не мають права на спірне спадкове майно, а єдиним спадкоємцем за заповітом після смерті власника частки спірного нерухомого майна є ОСОБА_5 , тому Роменська міська рада не є належним відповідачем у справі. Рух справи до ухвалення оскаржуваного судового рішення Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 22 листопада 2017 року провадження у справі № 585/4912/16-ц за позовом ОСОБА_1 і ОСОБА_2 до Роменської міської ради Сумської області, треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання права власності за набувальною давністю, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_5 - Менька Д. Д. , на рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 17 березня 2017 року зупинено до вирішення Роменським міськрайонним судом Сумської області іншої справи № 585/2993/17 за позовом ОСОБА_5 до Роменської територіальної громади в особі Роменської міської ради, Роменської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України у Сумській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , про встановлення факту прийняття спадщини, визнання права власності на спадкове майно. Постановою Верховного Суду від 11 липня 2018 року касаційну скаргу представника ОСОБА_5 - Менька Д. Д. , задоволено, ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 22 листопада 2017 року скасовано, справу передано до апеляційного суду для продовження розгляду. Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 16 серпня 2018 року апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою представника ОСОБА_5 - Менька Д. Д. , на рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 17 березня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 і ОСОБА_2 до Роменської міської ради Сумської області, треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання права власності за набувальною давністю закрито. Постановою Верховного Суду від 13 березня 2019 року касаційну скаргу представника ОСОБА_5 - Менька Д. Д. , задоволено. Ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 16 серпня 2018 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до апеляційного суду. Короткий зміст оскарженого судового рішення суду апеляційної інстанції Постановою Сумського апеляційного суду від 22 квітня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - адвоката Менька Д. Д., задоволено. Рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 17 березня 2017 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Роменської міської ради Сумської області, треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання права власності за набувальною давністю відмовлено. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції не відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені не повно. Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю має бути попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем мав бути орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади. Позивачам було відомо, що власником спірного майна був ОСОБА_7 ОСОБА_5 є дочкою і спадкоємцем за заповітом ОСОБА_7 - попереднього власника спірного майна, однак її, як особу, яка входить до кола осіб, які мають право спадкування після померлого ОСОБА_7 , не було залучено до участі у справі щодо спадкового майна її батька, чим порушено її права та охоронювані законом інтереси та позбавлено можливості заперечити доводи, на які посилалися позивачі, та захистити свої спадкові права у передбаченому законом порядку. З огляду на зазначене, суд першої інстанції розглянув дану справу без участі ОСОБА_5 , чим допустив порушення вимог закону, неправильно визначився із суб`єктним складом сторін даного спору, у зв`язку із чим не дослідив належним чином докази у справі та не встановив необхідні фактичні обставини справи, що є підставою для скасування рішення районного суду з ухваленням нового рішення про відмову в позові. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі, поданій у травні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, на думку скаржника, не повно дослідив зібрані у справі докази та дійшов помилкових висновків про відмову в позові. Після смерті власника спірного майна - ОСОБА_7 , у 1996 році спадкова справа не заводилась, тому ОСОБА_5 не може вважатися спадкоємцем останнього. ОСОБА_5 не надала доказів фактичного прийняття спадщини після ОСОБА_7 . Остання відмовлялась від спадщини на користь власниці іншої частини спірного будинку - ОСОБА_8 . Більше 20 років ОСОБА_5 не цікавилась спірним майном та не вчиняла дій щодо прийняття спадщини. Доводи інших учасників справи У серпні 2019 року треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , подали відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що касаційна скарга є обґрунтованою і вони погоджуються з доводами скаржників. Вказують на те, що ОСОБА_5 не довела прийняття спадщини і своє право бути залученою до розгляду даного спору. Рух справи у суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі. Витребувано справу із суду першої інстанції. У серпні 2019 року справу передано судді-доповідачу. Обставини справи, встановлені судами Судами встановлено, що домоволодіння по АДРЕСА_1 належало на праві спільної часткової власності ОСОБА_10 - 27/50 частини та ОСОБА_7 - 23/50 частини. На підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого Роменською міською ДНК 23 березня 1999 року, реєстровий № 343, зареєстрованого в Роменському МБТІ за реєстровим № 4442, власником 27/50 часток цього домоволодіння стала ОСОБА_8 . За даними будинкової книги 26 квітня 1996 року ОСОБА_7 знятий з реєстраційного обліку за вказаною адресою. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер у м. Кокшетау, республіка Казахстан, що підтверджується свідоцтвом про смерть. За змістом заповіту від 03 червня 1996 року ОСОБА_7 заповів 1/2 частину належного йому будинку по АДРЕСА_1 та все інше майно, належне йому на день смерті, своїй дочці - ОСОБА_5 . 26 травня 1998 року ОСОБА_5 звернулась до нотаріальної контори із заявою про відмову від належної їй частини спадкового майна після смерті батька ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 . За договором купівлі-продажу від 15 січня 2003 року, посвідченим приватним нотаріусом Роменського міського нотаріального округу Проскурня Л. І., за реєстровим № 106, ОСОБА_8 продала, а ОСОБА_1 , яка діяла від свого імені та від імені своїх неповнолітніх дітей ОСОБА_9 та ОСОБА_9 , придбали 27/50 часток житлового будинку площею 66,1 кв. м, що знаходиться по АДРЕСА_1 . Згідно з паспортними даними позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровані за вказаною адресою з лютого 2003 року. За даними Роменської міської державної нотаріальної контори від 11 січня 2017 року спадкова справа після смерті ОСОБА_7 не заводилась, у спадковому реєстрі інформація про це відсутня. За змістом позовної заяви станом на момент подання позову в даній справі позивачам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було відомо, що власником спірного майна був ОСОБА_7 . Також, позивачам було відомо, що у останнього була спадкоємиця - ОСОБА_5 , щодо якої позивачами зазначено, що вона відмовилась від спадщини. До розгляду даної справи ОСОБА_5 позивачами залучена не була.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. 08 лютого 2020 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі - Закон від 15 січня 2020 року № 460-IX). Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Касаційна скарга не підлягає задоволенню. Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Разом з тим, обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Звергаючись до суду з даним позовом, позивачі посилались на те, що вони більше десяти років відкрито, безперервно користуються спірною часткою житлового будинку, проводять там ремонти, оплачують комунальні послуги. Після смерті колишнього власника частку житла ОСОБА_7 у встановлений законом спосіб як спадщину ніхто не прийняв, а тому відповідно до статті 344 ЦК України існують підстави для визнання за позивачами права власності на нерухоме майно за набувальною давністю. Можливість пред`явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК України, а також частини четвертої статті 344 ЦК України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв`язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності. Відповідно до частин першої, четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Із змісту статті 344 ЦК України вбачається, що право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а тому встановлення власника майна або безхазяйної речі є однією з обставин, що має значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду (стаття 214 ЦПК України). Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю мав бути попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем мав бути орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади. З матеріалів справи вбачається та сторонами не заперечується, що ОСОБА_5 є дочкою і спадкоємцем за заповітом ОСОБА_7 - попереднього власника спірного майна, однак її як особу, яка входить до кола осіб, які мають право спадкування після померлого ОСОБА_7 , не було залучено до участі у справі щодо спадкового майна її батька, чим порушено її права та охоронювані законом інтереси та позбавлено можливості заперечити доводи, на які посилалися позивачі, та захистити свої спадкові права у передбаченому законом порядку. Згідно з пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до частини першої статті 292 ЦПК України (в редакції, чинній на момент подачі апеляційної скарги), сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Аналогічні положення містяться в частині першій статті 352 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня 2017 року. Звертаючись до суду з апеляційною скаргою у справі, яка переглядається, ОСОБА_5 пов`язувала своє право на оскарження цього рішення, як особи, яка не брала участь у справі, з порушенням її права на спадкове майно, яке залишилося після ОСОБА_7 , вказувала, що фактично прийняла спадщину після смерті батька. У серпні 2017 року ОСОБА_5 також звернулася до Роменського міськрайонного суду Сумської області з позовом до Роменської територіальної громади в особі Роменської міської ради, Роменської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України у Сумській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_11 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про встановлення факту прийняття спадщини, визнання права власності на спадкове майно. Вимогами ЦПК України станом на момент апеляційного розгляду справи не передбачено можливості самостійного залучення апеляційним судом під час розгляду справи в апеляційному порядку до участі у справі осіб, які не брали участь у справі в суді першої інстанції, однак мали бути залучені до розгляду даної справи. Повно та всебічно дослідивши обставини справи в частині суб`єктного складу учасників даної справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, врахувавши, що відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю мав бути попередній власник майна або його правонаступник, а також установивши, що станом на момент пред`явлення позову в даній справі позивачі знали про доньку померлого власника спірного майна - ОСОБА_5 , яка обов`язково мала б бути залучена до розгляду даної справи, однак не вчинили відповідних дій для правильного визначення кола осіб даного спору, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про скасування рішення районного суду та ухвалення нового рішення про відмову в позові у зв`язку із невірним визначенням позивачами суб`єктного складу учасників справи. Доводи касаційної скарги щодо необґрунтованості оскарженого рішення спростовуються дослідженими апеляційним судом матеріалами справи, які містять докази відповідних майнових спорів між позивачами та ОСОБА_5 , а також обґрунтованими висновками суду апеляційної інстанції. Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_5 не є спадкоємицею померлого власника спірного майна та інші доводи стосуються розгляду спору між сторонами по суті, однак поза увагою скаржників залишилось те, що апеляційний суд ухвалив у справі нове рішення через невірно обраний позивачами суб`єктний склад осіб, які були відомі позивачам при поданні позову і мали бути зазначені ними як відповідачі. Апеляційний суд повно обґрунтував свої висновки про право ОСОБА_5 на подання апеляційної скарги та її право бути залученою до розгляду спору щодо якого розглядається дана справа. Верховний Суд погоджується з такими обґрунтуваннями апеляційного суду. Повторне викладення тих самих аргументів колегією суддів касаційного суду є недоцільним. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя. Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскарженому судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання щодо вірного субєктного складу учасників даного спору, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції. Згідно вимог частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди із висновками апеляційного суду, невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження. Згідно вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд. Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України» та «Рябих проти Російської Федерації», у справі «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Згідно із частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. З урахуванням викладеного та керуючись статтями 400, 401, 415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, П О С Т А Н О В И В: Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення. Постанову Сумського апеляційного суду від 22 квітня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді: С. П. Штелик А. А. Калараш В. М. Сімоненко