Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/3497/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 жовтня 2020 рокуЛьвівСправа № 460/3497/20 пров. № А/857/10833/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача: Гінди О.М., суддів: Ніколіна В.В., Пліша М.А., за участю секретаря судових засідань Михальської М. Р., розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2020 року (головуючий суддя: Борискін С.А., місце ухвалення - м. Рівне) у справі за адміністративним позовом Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного акціонерного товариства «Дубенський завод гумово-технічних виробів» про стягнення адміністративно-господарських санкцій, встановив: Рівненське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, 18.05.2020 звернулося до суду з позовом, в якому просило стягнути з Приватного акціонерного товариства «Дубенський завод гумово-технічних виробів» адміністративного-господарську санкцію в сумі 151335,34 грн та суму пені в розмірі 1316,60 грн. Обґрунтовує позов тим, що у звіті форми № 10-ПІ від 10.02.2020 про зайнятість та працевлаштування інвалідів ПрАТ «Дубенський завод гумово-технічних виробів» зазначено, що на підприємстві працює 159 осіб, кількість штатних працівників, яким встановлена інвалідність і мають працювати на робочих місцях 6, працевлаштовано 4, не працевлаштовано 2 особи, що є порушенням приписів Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні». У графі 6 зазначеного звіту, відповідачем мали бути самостійно проставлені суми адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу по працевлаштуванню інвалідів. Вважав, що відповідачем порушено норми Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», що є підставою для нарахування адміністративно-господарських санкцій та пені на загальну суму 152651,94 грн. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2020 року в задоволенні позову відмовлено. Із цим рішенням суду першої інстанції не погодився позивач та оскаржив в апеляційному порядку. Вважає його необґрунтованим, таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права, а тому просить скасувати рішення та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, апелянт покликається на аналогічні підстави викладені в позовній заяві. Відповідач, 23.10.2020 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Сторони в судове засідання не з`явилися, хоча належним чином були повідомлені про його дату, час та місце. У відповідності до ч. 4 ст. 229 і ч. 2 ст. 313 КАС України неявка сторін належним чином повідомлених про дату, час, місце розгляду справи не перешкоджає апеляційному розгляду справи і такий проведено у їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких мотивів. Судом першої інстанції встановлено, що у результаті аналізу наданого 14.02.2020 ПрАТ «Дубенський завод гумово-технічних виробів» звіту форми 10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік від 13.02.2020, посадовими особами Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів встановлено, що на підприємстві відповідача працює 159 осіб, кількість штатних працівників, яким встановлена інвалідність і мають працювати на робочих місцях 6, працевлаштовано 4, не працевлаштовано 2 особи. На переконання Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, відповідачем не був виконаний норматив для працевлаштування інвалідів, оскільки середньооблікова чисельність працюючих у 2019 році складала 159 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, працевлаштовано 4 особи, а норматив для працевлаштування інвалідів становить 6 осіб. На цій підставі позивачем зроблено висновок про виникнення у відповідача обов`язку самостійно нарахувати та сплатити адміністративно-господарські санкції, відобразивши відповідні відомості у графі 6 звіту форми 10-ПІ від 13.02.2020. Відтак, за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій, на підставі ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» та Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 № 70, відповідачу нараховано до сплати 151335,34 грн адміністративно-господарських санкцій та 1316,60 грн. пені, на загальну суму 152 651,94 грн. Крім звіту від 13.02.2020 за формою 10-ПІ, відповідач щомісячно подавав до Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) шляхом направлення звітів за формою № 3-ПН, що підтверджується поштовими чеками та відмітками про отримання уповноваженими особами Дубенського міськрайонного центру зайнятості. Також, ПрАТ «Дубенський завод гумово-технічних виробів» кожного місяця протягом 2019 року розміщував у засобах масової інформації, а саме: друкованому виданні «Замок», оголошення про наявність вакантних посад для осіб з інвалідністю. Відповідно до довідки ПрАТ «Дубенський завод гумово-технічних виробів» від 17.07.2020 № 04/180, за звітний 2019 рік Дубенським міськрайонним центром зайнятості особи з інвалідністю для працевлаштування до відповідача не направлялися. Самостійних звернень осіб з інвалідністю для працевлаштування на ПрАТ «Дубенський завод гумово-технічних виробів» протягом 2019 року також не зафіксовано. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки відповідач під час розгляду справи довів, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення щодо недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, а тому останній, звільняється від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності, зокрема, від сплати адміністративно-господарських санкцій. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 № 875-ХІІ (далі-Закон № 875-ХІІ), забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Згідно з ч. 3 ст. 18 Закону № 875-ХІІ, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Отже, обов`язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. У свою чергу, закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників інвалідів. Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № П/811/693/17, від 02.05.2018 у справі № 804/8007/16, від 13.06.2018 у справі № 819/639/17, від 20.05.2019 у справі № 820/1889/17. Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону № 875-ХІІ, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Згідно ч. 2 ст. 19 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Відповідно до ч. 5 ст. 19 Закону № 875-ХІІ, виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з ч. 1 цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним. Згідно ч. 1 ст. 20 Закону № 875-ХІІ, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів. Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк (ч. 2 ст. 20 Закону № 875-ХІІ). З системного аналізу вказаних норм, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що для підприємств, установ, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, законодавством встановлюється обов`язковий норматив робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю, а також передбачається сплата підприємствами адміністративно-господарських санкцій у разі порушення встановлених нормативів щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю. При цьому, адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов`язковим платежем), обов`язкова сплата яких передбачена Конституцією України, Податковим кодексом України чи іншим нормативним актом, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення. Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Відповідно до п. п. 3, 5, 6 розділу І Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316 у редакції наказу від 05.12.2016 № 1476, форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця. Форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. Роботодавець визначає вид звітності - первинна або уточнювальна. Первинна звітність подається з метою інформування про наявність попиту на робочу силу (вакансії). Суд апеляційної інстанції зауважує, що до матеріалів справи додано копії звітів форми 3-ПН, поданих Приватним акціонерним товариством «Дубенський завод гумово-технічних виробів» до Дубенського міськрайонного центру зайнятості від 17.12.2019, 20.11.2019, 22.10.2019, 23.09.2019, 20.08.2019, 23.07.2019, 20.06.2019, 20.05.2019, 23.04.2019, 23.03.2019, 20.02.2019, 29.01.2020 (а. с. 45-63) Проаналізувавши вказані звіти, суд апеляційної інстанції вважає, що у них відповідно до вимог Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», зазначено основні дані про вакансії, та вказано вакансії, на які можуть бути працевлаштовані громадяни, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню та можуть бути працевлаштовані, зокрема, «інваліди». Таким чином, відповідачем в протягом 2019 року у повній мірі виконано свій обов`язок щодо подання звітності форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу», а також здійснено усіх належних заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю. Крім цього, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що докази того, що Приватне акціонерне товариство «Дубенський завод гумово-технічних виробів» створювало перешкоди для працевлаштування осіб з інвалідністю чи вчиняло інші дії або бездіяльність, які б вказували на суб`єктивне невиконання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування, вказаної категорії осіб, в матеріалах справи відсутні, не здобуті такі і під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції. Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції вважає, що оскільки Приватним акціонерним товариством «Дубенський завод гумово-технічних виробів», систематично протягом 2019 року, до центру зайнятості подавалися звіт форми № 3ПН про наявність вакансій на працевлаштування осіб з інвалідністю, у відповідності до Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316 у редакції наказу від 05.12.2016 № 1476, а тому, у діях відповідача відсутня вина у не працевлаштуванні осіб з інвалідністю, наявність якої є обов`язковою умовою застосування штрафних санкцій, у зв`язку з чим, позовні вимоги про стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій є необґрунтованими і задоволенню не підлягають. Щодо вимоги про стягнення пені в сумі 1316,60 грн, то така вимога також задоволенню не підлягає, оскільки є похідною від вимоги про стягнення з відповідача адміністративно-господарської санкції, у задоволенні якої відмовлено. Згідно приписів ст. 139 КАС України підстав для стягнення судових витрат не має. Таким чином, апеляційна скарга Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін. Керуючись ст. ст. 313, 316, 321, 322, 325, 328, КАС України, суд постановив: апеляційну скаргу Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2020 року у справі № 460/3497/20 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя О. М. Гінда судді В. В. Ніколін М. А. Пліш Повне судове рішення складено 30.10.2020.