Постанова 4855 № 826/16847/15

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/16847/15 Суддя (судді) першої інстанції: Катющенко В.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 жовтня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді Лічевецького І.О., суддів - Мельничука В.П., Оксененко О.М., за участю секретаря - Рейтаровській О.С., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 квітня 2020 року в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Київська Русь» Волкова Олександра Юрійовича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Публічне акціонерне товариство «Банк Київська Русь» про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Київська Русь» Волкова О.Ю., Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - відповідач-1, відповідач-2) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, в якому просила: - визнати протиправними дії (бездіяльність) Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Банк "Київська Русь" Волкова О.Ю. щодо не включення ОСОБА_1 до переліку вкладників ПАТ "Банк "Київська Русь", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; - зобов`язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Банк "Київська Русь" Волкова О.Ю. включити ОСОБА_1 до переліку вкладників ПАТ "Банк "Київська Русь", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; - зобов`язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Банк "Київська Русь" Волкова О.Ю. подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо виплати відшкодування у розмірі 200000,00 грн за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо ОСОБА_1 за договором банківського рахунку №25126-44.16 від 19.03.2015, укладеного з ПАТ "Банк "Київська Русь"; - зобов`язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб включити ОСОБА_1 до Загального реєстру вкладників ПАТ "Банк "Київська Русь", які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що є вкладником ПАТ "Банк "Київська Русь" та має гарантоване законом право на відшкодування вкладу в межах 200000,00 грн. Однак відповідачем-1 її протиправно не було включено до переліку осіб, яків мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Уважає, що висновок Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Банк "Київська Русь" про сумнівність операції з перерахування коштів на власний рахунок позивача, є безпідставним та суперечить положенням Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.04.2020 у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій вона просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. На думку апелянта суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення порушив норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Так, позивач зокрема зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для включення її до переліку осіб, яків мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі також - Фонд), оскільки право на отримання гарантованої суми відшкодування не залежить від наявності рішення у цивільній справі про стягнення з банку коштів. Також скаржник указує, що рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду від 06.07.2015 у справі №373/1661/15 не може бути виконане, так як у банку відсутня ліцензія і він перебуває процедурі ліквідації, при цьому кошти вкладникам відшкодовуються лише у порядку визначеному законом. На переконання позивача, суд першої інстанції безпідставно взяв до уваги рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду від 06.07.2015 у справі №373/1661/15 в частині стягнення коштів, оскільки у цій адміністративній справі правовідносини виникли між Фондом і позивачем, яка претендує на отримання гарантованого відшкодування за рахунок коштів Фонду, саме як вкладник банку. За таких обставин, як уважає позивач, суд повинен був надавати оцінку лише правомірності не включення позивача до переліку осіб, що мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду. Проте судом першої інстанції зазначене враховано не було, що призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення, яке підлягає скасуванню. Відповідач своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу в установлений судом строк не скористався. Відповідно до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом попередньої інстанції норм процесуального права, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 19.03.2015 між ПАТ "Банк "Київська Русь" та позивачем укладено договір №25126-44.16 банківського рахунку в національній валюті, відповідно до якого банк відкриває позивачу поточний рахунок № НОМЕР_1 в національній валюті України та здійснює його розрахунково-касове обслуговування, а Клієнт зобов`язується оплатити послуги банка в розмірі, встановленому тарифами на операції та послуги банку, що діють на дату надання послуги або проведення операції. Згідно платіжного доручення №11 від 19.03.2015 на рахунок позивача № НОМЕР_1 перераховано Приватним підприємством "Сімекс Зооветсервіс" кошти в розмірі 190000,00 грн на підставі договору від 19.03.2015 про поворотну фінансову допомогу між вказаним підприємством та ОСОБА_1 19.03.2015 на підставі постанови правління Національного банку України №190 від 19 березня 2015 року "Про віднесення ПАТ "Банк "Київська Русь" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №61 про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк "Київська Русь", згідно якого розпочато з 20.03.2015 процедуру виведення ПАТ "Банк "Київська Русь" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на три місяці з 20.03.2015 по 19.06.2015 включно, призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Банк "Київська Русь" провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Волкова О.Ю. Згідно рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 116 від 15.06.2015 продовжено здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк "Київська Русь" по 19.07.2015 (включно). На підставі постанови правління Національного банку України від 16.07.2015 №460 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Банк "Київська Русь" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 17.07.2015 №138 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Банк "Київська Русь" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Банк "Київська Русь" з 17.07.2015 та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк "Київська Русь" провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Волкова О.Ю. строком на 1 рік з 17.07.2015 по 16.07.2016 включно. На ім`я Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасово адміністрації в ПАТ "Банк "Київська Русь" 23.06.2015, позивачем було направлено заяву про включення до Переліку вкладників і в Загальний реєстр вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Крім того, 01.07.2015 позивач звернулась до регіонального відділення ПАТ АБ "Південний" із запитом щодо надання інформації про включення її до Переліку вкладників ПАТ "Банк "Київська Русь", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Листом в.о. голови правління АБ "Південний" від 16.07.2015 №14-33067 позивача повідомлено, що виплати згідно реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, наданого уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, на ім`я ОСОБА_1 відсутні. Повідомленням про нікчемність правочинів від 27.10.2015 №9676/16 Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк "Київська Русь" Волковим О.Ю. повідомлено позивача про нікчемність у відповідності до приписів пунктів 2 та 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та статті 228 ЦК України правочину щодо перерахування частини одержаних внаслідок повернення поворотної фінансової допомоги грошових коштів у загальній сумі 190000,00 грн та договору банківського вкладу від 19.03.2015, укладеного між ПАТ "Банк "Київська Русь" та ОСОБА_1 . Позивач, уважаючи протиправними дії відповідачів щодо не включення останньої до переліку та загального реєстру вкладників, звернулась до суду з адміністративним позовом. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем обрано спосіб захисту порушеного права, який не передбачений Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", позаяк сума вкладу, розміщена на рахунку позивача № НОМЕР_1 , стягнута на підставі рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 06.07.2015 у справі №373/1661/15-ц. З огляду на зазначене суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач має можливість отримати вказану суму шляхом виконання судового рішення за рахунок коштів банку у встановленому законодавством порядку. Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, Шостий апеляційний адміністративний суд дійшов наступного. Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами установлені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 №4452-VI (далі - Закон №4452-VI). Відповідно до статті 2 Закону №4452-VI вклад - кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти; вкладник - фізична особа (у тому числі фізична особа-підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката. Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку (частина перша та друга статті 26 Закону №4452-VI). Частиною першою статті 27 Закону №4452-VI встановлено, що уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Пунктом 6 розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 09.08.2012 №14 (далі - Положення №14), передбачено, що протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно: зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування; зміни розміру належних їм сум; зміни особи вкладника; змін реквізитів вкладників. Підставою для поширення на особу гарантій, передбачених Законом №4452-VI щодо відшкодування вкладу, є наявність у такої особи залишку коштів на банківському рахунку, що відкритий на її ім`я, тобто наявність вкладу та статусу вкладника у особи. Водночас вкладниками є особи, які уклали або на користь яких укладено або договір банківського вкладу (депозиту), або банківського рахунку, або які є власниками іменного депозитного сертифіката. Разом з тим, положення чинного законодавства не пов`язують визначення статусу вкладника банку та виникнення у нього права на отримання гарантованої суми відшкодування вкладу із походженням на відповідному вкладному (депозитному, поточному) рахунку коштів. Отже, під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі статті 26 Закону №4452-VI підпадають особи, які є вкладниками у розумінні приписів статті 2 Закону №4452-VI, вклади яких розміщено на рахунку у відповідному банку до запровадження у ньому тимчасової адміністрації. Відповідно до частини другої статті 37, частин другої та четвертої статті 38 Закону №4452-VI Фонд або його уповноважена особа протягом дії тимчасової адміністрації зобов`язані забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою статті 38 цього Закону, та повідомити сторони за договорами про нікчемність цих договорів і вчинити дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів. Частина третя статті 38 Закону № 4452-VI (в редакції, чинній на дату укладення договору банківського вкладу) визначає, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов`язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність"; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України. З аналізу зазначеного можна дійти висновку, що Уповноважена особа дійсно наділена правом перевірки правочинів на предмет виявлення серед них нікчемних, але це право не є абсолютним та кореспондується з обов`язком встановити обставини, з якими закон пов`язує нікчемність правочину. Висновок про нікчемність правочину має ґрунтуватися виключно на встановлених та доведених обставинах, які за законом тягнуть за собою застосування певних наслідків, зокрема щодо не включення особи до переліку вкладників банку для отримання в подальшому гарантованої суми вкладу. Перелік передбачених частиною третьою статті 38 Закону № 4452-VI підстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, є виключним. Положення статті 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) не можуть бути застосовані комісією банку чи уповноваженою особою Фонду при вирішенні питання про віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у частині третій статті 38 Закону №4452-VI. Поняття «подрібнення вкладів», «розбивка вкладів», не є правовими. Фактично під «подрібненням» чи «розбивкою» розуміється перерахування коштів з рахунку однієї фізичної особи на рахунок іншої. Якщо внаслідок проведених операцій Фонду, а не банку, завдані збитки (штучно збільшена сума гарантованих державною виплат), то стаття 38 Закону 4452-VI не може бути застосована, а Фонд має звертатися до суду з вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину на підставі статті 228 ЦК України. Лише за наявності рішення суду можна застосовувати до позивача будь-які наслідки недійсності нікчемного правочину за цією статтею. Згідно з частиною першої статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Отже, законодавство не передбачає обмежень для визнання особи вкладником банку у випадках перерахування коштів на її користь іншим клієнтом. При цьому і положення статті 2 Закону №4452-VI визначають, що вкладом вважаються кошти, які надійшли до банку як безпосередньо від вкладника, так і для нього. Правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах сформований Верховним Судом у постанові від 04.07.2018 справа №826/1476/15. Разом з тим судом першої інстанції під час розгляду справи встановлено, що рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 06.07.2015 у справі №373/1661/15-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 08.06.2016, позовні вимоги ОСОБА_1 до ПАТ "Банк "Київська Русь" задоволено в повному обсязі та стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" на користь ОСОБА_1 кошти у розмірі 217724,38 грн, з них: сума коштів на рахунку в розмірі 190000 (сто дев`яносто тисяч) гривень, сума втрат від знецінення грошей в сумі 3% річних 1124 (одна тисяча сто двадцять чотири) гривень 38 копійок та індекс інфляції 26600 (двадцять шість тисяч шістсот) гривень. За змістом пункту 4 частини першої статті 2 Закону №4452-VI вкладник - фізична особа (у тому числі фізична особа - підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката. Відповідно до пункту 5-4 частини першої статті 2 Закону №4452-VI кредитор - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до банку щодо його майнових зобов`язань. Отже, вкладник та кредитор - це різні за своїм правовим статусом особи. Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 19.02.2020 по справі №826/16851/15. За такого правового регулювання та встановлених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що позивач отримавши документально підтверджені вимоги до банку щодо його майнових зобов`язань на підставі рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області в справі №373/1661/15-ц втратила статус вкладника банку та набула статусу кредитора банку. Ураховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що позивач має можливість отримати вказану суму коштів шляхом виконання судового рішення у встановленому законодавством порядку. Водночас вимоги кредиторів задовольняються у порядку черговості, визначеному статтею 52 Закону №4452-VI, за рахунок коштів, одержаних у результаті реалізації і продажу майна банку. При цьому висновки Великої Палати Верховного Суду в справі №802/351/16, викладені у постанові від 31.10.2018, на які посилається позивач в апеляційній скарзі, не можуть бути застосовані. У цій справі вирішувалося питання предметної юрисдикції спорів стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, а тому ця справа не є релевантною. З огляду на викладене, колегія суддів не знаходить підстав для скасування судового рішення з мотивів наведених в апеляційній скарзі. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Доводи апеляційної скарги висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що окружним адміністративним судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини чи порушено норми процесуального закону. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 квітня 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та в силу частини 5 статті 328 КАС України оскарженню не підлягає. Головуючий суддя І.О.Лічевецький суддя В.П.Мельничук суддя О.М.Оксененко