Постанова 4854 № 400/2257/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД _________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 30 жовтня 2020 р.м.ОдесаСправа № 400/2257/20 Категорія: 105000000 Головуючий в 1 інстанції: Мороз А.О. Місце ухвалення: м. Миколаїв Дата складання повного тексту:17.06.2020 р. Судова колегія П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого - Бітова А.І. суддів - Лук`янчук О.В. - Ступакової І.Г. у зв`язку з відсутністю клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, справа розглянута згідно п.1 ч.1 ст. 311 КАС України, розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 червня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Вознесенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа ОСОБА_2 , про зняття арешту та заборони відчуження з майна на підставі постанови про арешт боржника, В С Т А Н О В И Л А : У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Вознесенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі Вознесенський МВДВС), третя особа ОСОБА_2 , про зняття арешту та заборону відчуження з майна позивача на підставі постанови від 03 лютого 2016 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на відчуження. Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 червня 2020 року відмовлено у відкритті провадження у справі №400/2257/20, роз`яснено ОСОБА_1 право на звернення до Вознесенського місьрайонного суду Миколаївської області з позовом в порядку цивільного судочинства. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставиться питання про скасування судового рішення в зв`язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, а також що у зв`язку з тим, що висновки суду не відповідають обставинам справи. В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що він не оскаржує незаконність застосування вказаних заходів забезпечення у виконавчому провадженні (яке на сьогоднішній день закінчене). Тому висновок суду першої інстанції, що позивач двічі оскаржував постанову про арешт майна боржника до Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області, який розглядав по суті такі вимоги, не відповідає ні обставинам справи, ні підставам його звернення до суду та свідчить про недостатню вивченість судом першої інстанції обставин справи на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі та неправильне визначення судом підстав звернення до суду позивача. У відзиві ОСОБА_2 на апеляційну скаргу вказується, що ухвала суду першої інстанції є законною та такою, що прийнята у повній відповідності до норм матеріального та процесуального права. Відзиву на апеляційну скаргу Вознесенський МВДВС не подав. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступного. Обставини встановлені судом першої інстанції, підтверджені судом апеляційної інстанції. У ВДВС Вознесенського МРУЮ Миколаївської області на примусовому виконанні перебувало виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №АЕ-62, виданого Вознесенським місьрайонним судом Миколаївської області 16 липня 1999 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітнього сина. В рамках вищезазначеного виконавчого провадження постановою державного виконавця Відділу ДВС Вознесенського МРУЮ Миколаївської області Короєвою О.Ю. 03 лютого 2016 року винесена постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження. В подальшому, в зв`язку з досягненням дитиною повноліття, постановою головного державного виконавця Вознесенського МВДВС ГТУЮ ОСОБА_3 від 29 березня 2016 року, виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №АЕ-62 закінчено. ОСОБА_1 оскаржив бездіяльність головного державного виконавця Вознесенського МВДВС ОСОБА_3 щодо незняття арешту з майна боржника до Вознесенського місьрайонного суду Миколаївської області. Ухвалою від 24 жовтня 2018 року Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області частково задовольнив скаргу ОСОБА_1 , визнав протиправною бездіяльність головного державного виконавця Вознесенського МВДВС ОСОБА_3 в частині незняття арешту з майна боржника ОСОБА_1 , накладеною постановою від 03 лютого 2016 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на відчуження, а також зобов`язав головного державного виконавця Вознесенського МВДВС ОСОБА_3 зняти арешт з майна боржника ОСОБА_1 , накладений постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Вознесенського МУЮ від 03 лютого 2016 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на відчуження. Як вбачається з матеріалів справи, на теперішній час арешт з майна боржника не знято, так як державний виконавець ОСОБА_3 звільнився з Вознесенського МВДВС. ОСОБА_1 звернувся до Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області з позовом до ОСОБА_2 про зняття арешту з майна боржника. Рішенням Вознесенського міськрайонного суду від 02 грудня 2019 року задоволено позов про зняття арешту з майна ОСОБА_1 . Постановою Миколаївського апеляційного суду від 10 лютого 2020 року зазначене рішення скасовано, а в позові ОСОБА_1 - відмовлено. ОСОБА_1 оскаржив постанову Миколаївського апеляційного суду від 10 лютого 2020 року до Верховного Суду. Ухвалою від 18 травня 2020 року Верховний Суд повернув касаційну скаргу. Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що справа щодо оскарження постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження з примусового виконання виконавчого листа №АЕ-62, виданого Вознесенським місьрайонним судом Миколаївської області, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ. Судова колегія вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 243, 248, 287 КАС України, ч.ч.1, 2 ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження", ч.1 ст. 447, ч.1 ст. 448, ч.1 ст. 449 ЦПК України. Судова колегія не приймає до уваги доводи апелянта, виходячи з наступного. Частиною 1 ст. 287 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Отже, обов`язковою передумовою для звернення до адміністративного суду, є відсутність іншого порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця. Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. З позовної заяви вбачається, що предметом даного позову є зняття арешту та заборону відчуження з майна позивача на підставі постанови від 03 лютого 2016 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на відчуження. При цьому оскаржувані рішення винесені державним виконавцем під час примусового виконання виконавчого документа - виконавчого листа №АЕ-62, виданого Вознесенським місьрайонним судом Миколаївської області 16 липня 1999 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітнього сина в рамках розгляду справи в порядку цивільного судочинства. Згідно ч.1 ст. 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Відповідно до ч.1 ст. 448, ч.1 ст. 449 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції. Скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи. За загальним правилом сторони виконавчого провадження, їхні представники та прокурор можуть оскаржити рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення до суду відповідної юрисдикції, яким видано виконавчий лист. Разом з цим, інші учасники виконавчого провадження можуть оскаржити рішення, дії чи бездіяльність посадової особи органу державної виконавчої служби до адміністративного суду. Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у справі №808/8368/15 (К/9901/11332/18). Таким чином, позивач, як боржник у виконавчому проваджені з примусового виконання судового рішення, ухваленого відповідно до норм ЦПК України, має право на звернення до Вознесенського місьрайонного суду Миколаївської області в порядку цивільного судочинства зі скаргою на дії або бездіяльність посадової особи органу державної виконавчої служби під час виконання виконавчого листа, виданого 16 липня 1999 року в рамках розгляду цивільної справи, а відтак даний позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. За таких обставин, судова колегія вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено у відкритті провадження у даній справі. Враховуючи все вищевикладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Керуючись ст.ст. 308, 311, 312, п.1 ч.1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, ч.2 ст. 328, ст. 329 КАС України, судова колегія, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 червня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 30 жовтня 2020 року. Головуючий: Бітов А.І. Суддя: Лук`янчук О.В. Суддя: Ступакова І.Г.