Постанова Київський апеляційний суд № 753/6219/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД _________________________ ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И справа № 753/6219/18 Головуючий у 1-й інстанції суддя: Колесник О.М. 27 жовтня 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ : судді-доповідача - Саліхова В.В. суддів: Вербової І.М., Шахової О.В., секретаря судового засідання: Сидоренко А.Д. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 28 жовтня 2019 року в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом застосування процедури продажу жилого приміщення, ВСТАНОВИВ: У квітні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 та просив в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед позивачем за договором позики від 03.03.2015 та Договору №2 про внесення змін та доповнень від 07.10.2015 в сумі 1 643 528, 12 грн., з яких 821 860 грн. - основна сума заборгованості за договором позики, 191 556 грн. 30 коп. - сума інфляційних втрат за невиконання умов договору, 54 730 грн. 05 коп. - 3% річних, 575 381 грн. 77 коп. пені за прострочення виконання зобов`язання, звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: на квартиру, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 ; загальна площа 72,3 м2; житлова площа 42,3 м2, яка належить на праві власності ОСОБА_2 шляхом проведення прилюдних торгів на підставі Закону України «Про виконавче провадження» за ціною, що буде визначена при примусовому виконанні рішення суду, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. № апеляційного провадження: 22-ц/824/2698/2020 Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 28 жовтня 2019 року позов задоволено частково. В рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_2 перед ОСОБА_3 за договором позики від 03.03.2015, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коноваловою Е.А., зареєстрованого у реєстрі за №669, а також договору про внесення змін та доповнень від 03.06.2015 до договору позики від 03.03.2015, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коноваловою Е.А., зареєстрованого у реєстрі за №1572 та договору №2 про внесення змін та доповнень від 07.10.2015 до договору позики від 03.03.2015, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коноваловою Е.А., зареєстрованого у реєстрі за №2941, на підставі договору іпотеки від 03.03.2015, укладеного між ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коноваловою Е.А., зареєстрованого у реєстрі за №671, у розмірі 1 304 997 грн. 08 коп., з яких 821 860 грн. - основна сума заборгованості за договором позики, 191 556 грн. 30 коп. - сума інфляційних втрат за невиконання умов договору, 54 730 грн. 05 коп. - 3%-річних, 236 850 грн. 73 коп. пені за прострочення виконання зобов`язання, звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: на квартиру, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 ; загальна площа 72,3 м2; житлова площа 42,3 м2, яка належить на праві власності ОСОБА_2 шляхом проведення прилюдних торгів на підставі Закону України «Про виконавче провадження» за ціною, що буде визначена при примусовому виконанні рішення суду, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна на час проведення виконавчих дій, в задоволенні решти вимог відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 8 810 грн. судового збору. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 просить скасувати рішення та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи. В обґрунтування своїх доводів вказує, що позивач звернувся до суду з позовом поза межами річного строку, установленого законом для вимог про стягнення штрафу, про які заявлено відповідачем. Зазначає, що позивач, вираховуючи суму боргу в доларах США використовує інфляційні долару, але розрахунок подає в гривні, що не допускається законом. Звертає увагу на те, що Договір №2 про внесення змін та доповнень до договору позики ніяких змін до умов іпотечного договору не проводилося. Наданий позивачем розрахунок заборгованості необґрунтований жодними належними та допустимими доказами, містить намагання стягнути з відповідача безпідставні борги, а також притягнути останнього до одного виду юридичної відповідальності за одне й те ж саме правопорушення. Вказує, що суд не врахував оплати проведені відповідачем, строки по штрафним санкціям, не дослідив документи та докази, а саме який був укладений договір (позики, займу, кредиту чи інше), не дослідив сам договір, особливо пункт про безвідсоткову позику, але відсотки стягнув, не досліджено той факт, що позикодавець не юридична особа і не має ліцензії на фінансову кредитну діяльність та ін. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 просив рішення залишити змін, апеляційну скаргу без задоволення. Зазначив, що позичальник своїх зобов`язань щодо повернення коштів не виконав, чим порушив умови договору позики, а тому позикодавець отримав право звернення стягнення на предмет іпотеки. У судовому засіданні представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 заперечував проти апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін. ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, будучи належним чином повідомленою про час та місце слухання справи, про причини неявки суд не повідомила. У рішенні ЄСПЛ від 03.04.2008 № 3236/03, § 41«Пономарьов проти України» суд вказав, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Крім того, як наголошує у своїх рішеннях Європейський суд, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. На підставі викладеного, та враховуючи вимоги ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів ухвалила розглянути справу за відсутності відповідача. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що не підлягає задоволенню Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з необхідності стягнення пені за прострочення виконання відповідачем зобов`язання за один рік. Позичальник ОСОБА_2 належним чином умови договору позики не виконувала, внаслідок чого утворилась заборгованість, а тому суд визнав за необхідне звернути стягнення на предмет іпотеки в рахунок часткового погашення наявної заборгованості за договором. З таким висновком суду погоджується колегія суддів, враховуючи наступне. Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Судом першої інстанції встановлено та вбачається із матеріалів справи, що 03.03.2015 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, згідно якого позичальник під час підписання договору отримав від позикодавця грошову суму у розмірі 940 470,00 грн., що за курсом продажу доларів США АТ «Райффайзен банк Аваль» станом на 03.03.2015 складає 32 430,00 доларів США. Пунктом 3 даного договору сторони погодили, що позика є безпроцентною. Відповідно до п. 4 даного Договору за прострочення виконання зобов`язань за цим договором більше, ніж на 3 дні позичальник виплачує пеню в розмірі, що еквівалентний 2% від суми простроченого зобов`язання на день нарахування пені за кожен день прострочення, починаючи з першого дня прострочення. Згідно із п. 5, 6 вищевказаного договору позики слідує, що позикодавець має право у разі невиконання умов цього Договору або порушення позичальником строків виплати, передбачених п. 2 та п. 3 (б) звернути стягнення на будь-яке майно позичальника на яке, згідно з законодавством України, може бути звернено стягнення, у випадку недостатньої вартості заставного майна. З метою забезпечення виконання зобов`язань Позичальником за цим Договором сторони зобов`язуються, що у порядку та строки, визначені цим договором буде укладено договір іпотеки, відповідно до якого позичальник передасть в іпотеку позикодавцю належну йому квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 14-15). Відповідно до договору № 2 про внесення змін та доповнень до договору позики від 07 жовтня 2015 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 погодили, що позичальник отримує від позикодавця, а позикодавець передає позичальнику грошові кошти у розмірі 1 081 410,00 грн., що за курсом продажу США АТ «Райффайзен Банк Аваль» (1 долар = 29,0 грн.) станом на 03 березня 2015 року складає 37 290,00 долар США. Частину позики в розмірі 940 470,00 гривень (складає 32 430 доларів США) позикодавець передав позичальнику під час підписання договору 03.03.2015. Частину позики в розмірі 140 940,00 грн. (складає 4860 доларів США) позикодавець передав позичальнику під час підписання цього договору № 2 про внесення змін та доповнень до договору позики від 03.03.2015. Згідно із п. 2 договору № 2 про внесення змін та доповнень до договору позики від 07.10.2015 сторони домовились і позичальник дає згоду, що у випадку ревальвації національної валюти, сума в гривнях, яка підлягає поверненню, буде еквівалентна сумі 37 290,00 доларів США за курсом не нижче курсу їх продажу АТ «Райффайзен Банк Аваль» станом на 03 березня 2015 року, вказаного в п.1 цього договору позики, а саме: 1 долар = 29,0 грн. Відповідно до п. 3 договору № 2 про внесення змін та доповнень до договору позики від 07.10.2015 остаточний розрахунок за цим Договором позики має бути здійснено не пізніше 03 грудня 2015 року (а. с. 18-19). З метою забезпечення виконання зобов`язань за договором позики між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки. Відповідно до п. 1.2. договору іпотеки № 671 від 03.03.2015 у якості забезпечення виконання зобов`язання, що виникло у ОСОБА_2 на підставі договору позики від 03.03.2015, іпотекодавець ( ОСОБА_2 ) передає в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 . Згідно із п. 2.1. договору іпотеки сторони оцінюють предмет іпотеки в сумі 1 498 406,00 грн. Відповідно до п. 5.1. договору іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником умов основного договору іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Згідно із п. 5.4. договору іпотеки у разі порушення умов основного договору та/або умов договору іпотеки іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушених зобов`язань у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання, порушення строку виконання та/або виконання не в повному обсязі цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Договору та чинного законодавства України (а. с. 20-23). Відповідно до свідоцтва № 245 від 17.01.2017 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мельник Н.О. передав заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_2 з вимогою про сплату нею боргу за договором позики від 03 березня 2015 року та додатковими договорами до нього. Заява була передана поштою та одержана адресатом. Згідно із розписками від 03.04.2015, 03.06.2015, 05.05.2015, 06.07.2015, 05.08.2015, 03.09.2015, 07.10.2015, 03.11.2015, 04.04.2016, 15.08.2016 ОСОБА_3 прийняв грошові кошти у рахунок погашення заборгованості за договором позики від 03.03.3015 на загальну суму 8950 доларів США (а. с. 115-123). Враховуючи вищевикладене, несплату відповідачем заборгованості, позивач просив суд звернути стягнення на предмет іпотеки. Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. Аналіз зазначених норм права свідчить про те, що позичальник, який підписав договір позики, погодився на його умови, повинен належним чином його виконувати. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша стаття 1049 ЦК України). За змістом ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Крім того, згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. На підставі викладеного можливо прийти до висновку про те, що у разі неповернення позичальником суми позики своєчасно його борг складатиме: суму позики з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов`язання; пеня; три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлено договором або законом. При цьому індекс інфляції, 3% річних від простроченої суми (стаття 625 ЦК України) підлягають сплаті до моменту фактичного повернення боргу. Встановлено, що ОСОБА_2 належним чином умови договору позики від 03.03.2015 не виконує, у зв`язку з чим у останнього виникла заборгованість, яка станом на 04.04.2018 становить: 821 860,00 грн. (1 081 410,00 грн. сума загальної заборгованості за договором позики - 259 550,00 грн. сума боргу, яка сплачена відповідачем = 821 860,00 грн.) основна заборгованість за договором позики; індекс інфляції за період з 03.12.2015 по 04.04.2018 у розмірі 191 556,30 грн.; три відсотки річних у розмірі 54 730,05 грн.; пеня за прострочення виконання відповідачем зобов`язання за період тривалістю 1 рік, а саме, з 04.04.2017 по 04.04.2018 у розмірі 236 850,73 грн. (судом першої інстанції застосовано строки позовної давності та розраховано розмір за період тривалістю один рік). Враховуючи вищевикладене, колегія суддів перевірила розрахунок проведений судом першої інстанції та вважає його належним для стягнення заборгованості. Доводи апеляційної скарги про те, що позивач, вираховуючи суму боргу в доларах США, використовує інфляційні долару, але розрахунок подає в гривні, що не допускається законом, є необґрунтованими, враховуючи наступне. Ухвалою Київського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року провадження у даній справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 28 жовтня 2019 року в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом застосування процедури продажу жилого приміщення, було зупинено до розгляду Великою Палатою Верховного Суду касаційної скарги на рішення Апеляційного суду Житомирської області від 26 квітня 2017 року в цивільній справі №296/10217/15-ц щодо застосування частини другої статті 625 Цивільного кодексу України. 07 липня 2020 року Велика Палата Верховного Суду розглянула касаційну скаргу по справі №296/10217/15-ц та винесла відповідну постанову, у зв`язку з чим провадження у справі 23 липня 2020 року поновлено. Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Разом з тим, частина друга статті 524 та частина друга статті 533 ЦК України допускають, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, то зазначена норма ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов`язання, яке визначене договором у національній валюті - гривні, а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти, тому індексація у цьому випадку застосуванню не підлягає. У випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти. Враховуючи вищевикладене та правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі №296/10217/15-ц, колегія суддів вважає правильними висновками суду першої інстанції щодо стягнення 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання та інфляційні втрати, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені без застосування судом першої інстанції еквівалента іноземної валюти та без перерахунку суми з урахуванням зміни курсу гривні до еквівалента долара США. За наведеного доводи апеляційної скарги про здійснений невірний розрахунок заборгованості не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції. Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України). Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України). Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Згідно із частиною першою статті 7 цього Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання. Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Згідно із частиною третьою статті 36 Закону України «Про іпотеку» договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону. Згідно із ч. 2 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у разі визначення судом способу реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів ціна предмета іпотеки у рішенні суду не зазначається та визначається при його примусовому виконанні на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Матеріали справи свідчать, що з метою забезпечення виконання зобов`язань за договором позики між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки. Відповідно до п. 1.2. договору іпотеки № 671 від 03.03.2015 у якості забезпечення виконання зобов`язання, що виникло у ОСОБА_2 на підставі договору позики від 03.03.2015, іпотекодавець ( ОСОБА_2 ) передає в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 . Відповідно до п. 5.1. договору іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником умов основного договору іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Таким чином, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції, що в рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_2 перед ОСОБА_3 за договором позики від 03.03.2015, за прострочення виконання зобов`язання, звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: на квартиру, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 ; загальна площа 72,3 м2; житлова площа 42,3 м2, яка належить на праві власності ОСОБА_2 шляхом проведення прилюдних торгів на підставі Закону України «Про виконавче провадження» за ціною, що буде визначена при примусовому виконанні рішення суду, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна на час проведення виконавчих дій, в задоволенні решти вимог відмовити, що не суперечить вимогам чинного законодавства. Доводи апеляційної скарги про намагання стягнути з відповідача безпідставні борги, а також притягнути останнього до одного виду юридичної відповідальності за одне й те ж саме правопорушення є необґрунтованими. Інститут забезпечення виконання зобов`язання спрямований на підвищення гарантій забезпечення майнових інтересів сторін договору, належного його виконання, а також усунення можливих негативних наслідків неналежного виконання зобов`язань, взятих на себе боржником, а тому за наявності рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки не буде вважатися подвійним стягненням задоволення вимог кредитора про стягнення заборгованості за основним зобов`язанням у непогашеній частині. Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Разом з тим, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на спростування висновків суду першої інстанції. Судом першої інстанції в повному обсязі досліджені обставини, матеріали справи та надані відповідні висновки з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з якими погоджується і колегія суддів. Враховуючи вище викладене, вимоги апелянта є недоведеними та такими, що не знайшли своє підтвердження при розгляді справи в апеляційній інстанції. Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Враховуючи наведені обставини та вимоги ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 367-368, 371, 374, 375, 381-384, 389-390 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 28 жовтня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови складено 29 жовтня 2020 року. Головуючий: В.В. Саліхов Судді: І.М. Вербова О.В. Шахова