Ухвала КАС ВС № 140/3246/19

УХВАЛА 29 жовтня 2020 року м. Київ справа № 140/3246/19 адміністративне провадження № К/9901/26198/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Дашутіна І. В., суддів -Шишова О. О., Яковенка М. М., перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17 січня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2020 року у справі №140/3246/19 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, рішення, вимоги, - у с т а н о в и в : Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ) звернувся з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - ГУ ДПС у Волинській області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22.10.2019 року №0002143302, №0002133302, №0002163302, №0002173302, №0002183302, рішення від 22.10.2019 року №0002153302 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 22.10.2019 року №Ф-0002193302. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час проведення перевірки інспекторами ДПС не було дотримано Методичних рекомендацій «Щодо оформлення матеріалів документальних перевірок податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, та документування виявлених порушень», що призвело до прийняття рішень за надуманими порушеннями та суб`єктивними висновками перевіряючих. Так, під час перевірки інспекторам позивачем було надано всі первинні документи щодо придбання та реалізації товару, а також залишків, однак первинні документи не були взяті до уваги, а інспектором здійснено розрахунки із врахуванням середньої ціни придбання, яку визначено невідомим способом та методом, і який не передбачений жодною нормою чинного законодавства. Тому позивач вважає неправомірним визначення ГУ ДПС у Волинській області суми валових витрат на оплату товару за допомогою кількості придбаного товару з застосуванням середньої ціни, а не на основі первинних документів. У зв`язку з цим вважає неправомірним збільшення оподатковуваного доходу шляхом зменшення валових витрат на оплату придбаного товару в сумі 696897,80 грн за 2017 рік та в сумі 160491,39 грн за 2018 рік., що призвело до донарахування податку на доходи фізичних осіб в сумі 125441,61 грн за 2017 рік та 28888,45 грн за 2018 рік, донарахування військового збору в сумі 10453,47 грн за 2017 рік та 2407,37 грн за 2018 рік, донарахування єдиного внеску в сумі 153317,46 грн за 2017 рік та 35308,13 грн за 2018 рік. Також вказує, що в додатку №2 до заперечень до акту перевірки від 11.09.2019 року №634/03-20-3302/ НОМЕР_1 ним надано повну інформацію про рух товарів за 2017 - 2018 роки, яка сформована згідно з оригіналами документів, як того вимагає пункт 44.1 статті 44 ПК України, та повністю відповідає з задекларованими податковими зобов`язаннями і не відповідає даним перевірки ГУ ДПС у Волинській області. У зв`язку вважає неправомірним включення перевіркою до податкового зобов`язання в грудні 2018 року ПДВ в сумі 19210 грн. Крім того, зазначив, що повідомлення за формою №20-ОПП було введено наказом Міністерства фінансів України від 09.02.2011 року №1588, а ОСОБА_1 зареєстрований як ФОП у 2000 році, тому вимога про подання зазначеного повідомлення його не стосується. Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2019 року відкрито спрощене позовне провадження у справі без проведення судового засідання та виклику сторін. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 17 січня 2020 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2020 року, позов задоволено повністю. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав до Верховного Суду касаційну скаргу. За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України, за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Обговоривши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав. Статтею 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Згідно з частиною першою статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках. Пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Частиною шостою статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності. Такий перелік не є вичерпним. Зі змісту пункту 10 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України можна зробити висновок про те, що суд має право віднести до категорії справ незначної складності справу, яка не передбачена у вищезазначеному переліку, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у виключному порядку (частина четверта статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України), а також через складність та інші обставини. Суд першої інстанції розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження. Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин. Системний аналіз вищезазначених положень процесуального закону дає підстави вважати, що суд має право віднести справу до категорії малозначних за результатами оцінки характеру спірних правовідносин, предмету доказування, складу учасників та інших обставин, а також крім справ, які підлягають розгляду в порядку загального позовного провадження. Зокрема, відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України та пункту 4 частини четвертої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України справи у спорах щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, не можуть розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження, їх розгляд здійснюється виключно за правилами загального позовного провадження. Предметом спору у цій справі є визнання протиправним і скасування рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на час звернення до суду з позовом (466110,51 грн < 960500,00 грн). На підставі наведеного, оцінивши характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників, встановивши, що предмет спору не віднесений до переліку справ, які підлягають розгляду виключно за правилами загального позовного провадження, колегія суддів вважає, що ця справа є справою незначної складності, а тому, розглядаючи цю справу в порядку спрощеного позовного провадження, судом не було порушено норм процесуального права. З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що вищезгадану касаційну скаргу подано на судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Щодо тверджень позивача про те, що касаційна скарга у справі №140/3246/19 має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, Суд звертає увагу на те, що об`єктивних доказів та підтвердження зазначеного, а також ґрунтовних доводів, у чому саме полягає фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики скаржником в поданій касаційній скарзі не наведено, а посилання на неправильну на думку скаржника оцінку доказів судами попередніх інстанцій не може вважатись питанням права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Обґрунтовані посилання на існування обставин передбачених підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України у касаційній скарзі відсутні та такі обставини не вбачаються з поданих матеріалів касаційної скарги. Доводи касаційної скарги, фактично, зводяться до переоцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» («Levages Prestations Services v. France») від 23 жовтня 1996 року, заява № 21920/93; «Гомес де ла Торре проти Іспанії» («Brualla Gomes de la Torre v. Spain») від 19 грудня 1997 року, заява 26737/95). На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного оскарження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження. На підставі викладеного, керуючись статтями 248, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України, - у х в а л и в : Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17 січня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2020 року у справі №140/3246/19 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, рішення, вимоги. Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач І. В. Дашутін Судді О. О. Шишов М. М. Яковенко