Постанова 4855 № 640/3188/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/3188/19 Головуючий у І інстанції - Кузьменко А.І. Суддя-доповідач - Мельничук В.П. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 жовтня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: Головуючого-судді: Мельничука В.П. суддів: Лічевецького І.О., Оксененка О.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 лютого 2020 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Шатро Інжиніринг" до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, - В С Т А Н О В И Л А: Товариство з обмеженою відповідальністю "Шатро Інжиніринг" звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, в якому просило визнати неправомірними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 07 лютого 2019 року № 01292615140102, № 01282615140102. Обгрунтовуючи позовні вимоги Позивач посилався на те, що висновки акту від 24 січня 2019 року №41/26-15-14-01-02/35744217 «Про результати документальної планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Шато Інжиніринг» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 жовтня 2016 року по 30 вересня 2018 року, валютного законодавства за період з 01 жовтня 2016 року по 30 вересня 2018 року, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2011 року по 30 вересня 2018 року» про безтоварність господарських операцій Товариства з обмеженою відповідальністю «Шатро Інжиніринг» з Товариством з обмеженою відповідальністю «ІС-Буд» є безпідставними та спростовується наявними первинними документами. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 лютого 2020 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 07 лютого 2019 року № 01292615140102, № 01282615140102. Не погоджуючись з постановленим рішенням, Головне управління ДПС у м. Києві подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити. В апеляційній скарзі Відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. Апеляційна скарга мотивована тим, що операції Позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «ІС-Буд» є безтоварними, оскільки засновник Товариства з обмеженою відповідальністю «ІС-Буд» заперечує свою участь у здійсненні господарської діяльності названого Товариства та вказує, що оформила Товариство за грошову винагороду за відсутності мети щодо здійснення господарської діяльності, що підтверджено відповідним протоколом допиту. З огляду на викладене Відповідач вважає, що фактично відбулось документування операцій між Товариством з обмеженою відповідальністю «Шато Інжиніринг» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІС-Буд» без отримання результатів таких операцій в дійсності. Відзив на апеляційну скаргу на адресу суду не надходив. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що посадовими особами Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Шато Інжиніринг» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 жовтня 2016 року по 30 вересня 2018 року, валютного законодавства за період з 01 жовтня 2016 року по 30 вересня 2018 року, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2011 року по 30 вересня 2018 року, за результатом якої складений акт від 24 січня 2019 року №41/26-15-14-01-02/35744217, з якого вбачається, що перевіркою встановлено наступні порушення: - пункту 44.1 статті 44, пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, пункту 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пунктів 5, 6, 7 11 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року № 318, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 154 297,0 грн.; - пункту 44.1 статті 44, пункту 198.1, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість всього на загальну суму 83 581,0 грн. На підставі акту перевірки Відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 07 лютого 2019 року: - № 01292615140102, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 125372,00 грн. (за основним платежем 83581,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями 41 791,00 грн.), - № 01282615140102, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток на загальну суму 192 871,00 грн (за основним платежем 154 297,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 38 574,00 грн). Незгода Позивача із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями зумовила його звернення до адміністративного суду з даним адміністративним позовом. Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що висновки акта перевірки про завищення Позивачем валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість та податкового зобов`язання з мотивів, викладених в акті перевірки, є помилковими, а в матеріалах справи відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб Позивача, а також судових рішень щодо визнання правочинів, укладених між Позивачем та його контрагентом, недійсними. Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність Позивачем дотримання ним законодавчих вимог щодо документального підтвердження сум витрат, які були віднесені до складу витрат/податкового кредиту за перевіряємий період, та, як наслідок, про відсутність у Відповідача правових підстав для нарахування Позивачу податку на прибуток та податку на додану вартість, а відтак наявні підстави для скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 р. № 2755-VI (далі - ПК України). Як визначено пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Відповідно до вимог пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду. Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України, об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень ПКУ. Згідно з п. 135.1 ст. 135 ПК України, базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із ст. 134 ПК України з урахуванням положень цього Кодексу. У відповідності до вимог п. 198.1 ст. 198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Відповідно до вимог п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг. Згідно з вимогами п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 ПК України, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. Статтею 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІV (далі - Закон № 996-ХІV) визначено, що його дія поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно - правових форм власності. Виходячи з вимог п. 2 ст. 3 Закону № 996-ХІV, бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Статтею 9 Закону № 996-ХІV встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документи; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. У відповідності до ст. 1 Закону № 996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод. Недоведеність наявності вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкових вигод, а покупця - права на їх формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку. Наведені вище норми вказують на те, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. При цьому фінансовий результат до оподаткування визначається платником податку на прибуток у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності з урахуванням відповідних коригувань. Отже, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції. Аналіз вказаних положень свідчить про те, що правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (витрат та податкового кредиту) виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника. Водночас наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв`язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування витрат та податкового кредиту, зокрема, це: непов`язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів. Наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах. Необґрунтована податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов бюджетного відшкодування. Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності на підставі даних, не підтверджених документами. При цьому для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податкові зобов`язання, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Судом першої інстанції встановлено, що Відповідачем зроблено висновок про порушення Позивачем податкового законодавства, позаяк останнім віднесено до валових витрат та податкового кредиту операції з Товариством з обмеженою відповідальністю «ІС-Буд» за договором підряду № 14/04-16-3 від 14 квітня 2016 року, які, на думку Відповідача, є безтоварними. Так, Відповідач в акті перевірки зазначає, що протоколом допиту засновника Товариства з обмеженою відповідальністю «ІС-Буд» встановлено, що вона зареєструвала зазначене Товариство за грошову винагороду без мети здійснення господарської діяльності. Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, між Позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІС-Буд» укладено договір підряду від 14 квітня 2016 року № 14/04-16-3, предметом якого є виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «ІС-Буд» в порядку та на умовах, визначених цим договором власними або залученими силами та засобами на свій ризик якісно, у встановлені даним договором строки та в порядку комплексу будівельних робіт по етапам (видам робіт), по будівництву об`єктів згідно виданої генеральним підрядником (Позивачем) проектної документації, об`єктних та локальних кошторисів та додатку до договору, і здати виконані будівельно-монтажні роботи, а генеральний підрядник (Позивач) зобов`язується прийняти результат виконаних робіт і оплатити їх згідно умов цього договору. Крім того, відповідно до додаткової угоди № 1 до договору підряду від 14 квітня 2016 року № 14/04-16-3 загальна ціна виконаних робіт за цією додатковою угодою складає 713 515,6 грн. в т.ч. ПДВ. Також, між Позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІС-Буд» укладено договір підряду від 31 січня 2017 року № 31/01-17-2, предметом якого є виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «ІС-Буд» в порядку та на умовах, визначених цим договором власними або залученими силами та засобами на свій ризик якісно, у встановлені даним договором строки та в порядку, комплексу будівельних робіт по етапам (видам робіт), по будівництву об`єктів згідно виданої генеральним підрядником (Позивачем) проектної документації, об`єктних та локальних кошторисів та додатку до договору, і здати виконані будівельно-монтажні роботи, а генеральний підрядник (Позивач) зобов`язується прийняти результат виконаних робіт і оплатити їх згідно умов цього договору. Відповідно до додаткової угоди № 1 до договору підряду від 31 січня 2017 року № 31/01-17-2 загальна ціна виконання робіт за додатковою угодою складає 92 015,92 грн. в т.ч. ПДВ. Відповідно до пунктів 2.5 згадуваних договорів, які є аналогічними, після закінчення виконання робіт підрядник зобов`язаний повідомити генерального підрядника (Позивача) про готовність результату робіт до здачі та скласти остаточний акт прийому-передачі повного комплексу виконаних робіт по кожному об`єкту. Згідно пунктів 4.1 зазначених договорів, договірна ціна виконаних робіт за цим договором визначається додатковою угодою на кожен етап (вид) робіт, додатками до якого будуть детальний графік виконання робіт та графік платежів по кожному об`єкту. Остаточна ціна робіт визначається на підставі виписаних сторонами актів форми КБ-2 та Довідок КБ-3, які складаються по фактичним обсягам виконаних робіт та погодженої генеральним підрядником вартості матеріально-технічних ресурсів по кожному об`єкту та кожному етапу (виду) робіт. Так, на виконання умов договору підряду від 31 січня 2017 року № 31/01-17-2 сторонами складено договірну ціну, локальний кошторис на будівельні роботи № 6-1-1, підсумкову відомість ресурсів до локального кошторису № 6-1-1, довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за лютий 2017 року, акт № 1 приймання виконаних будівельних робіт за лютий 2017 року, підсумкову відомість ресурсів за лютий 2017 року, податкову накладну від 28 лютого 2017 року №

11. Відповідно до виписки по банківському рахунку Позивача та платіжного доручення № 3018 від 05 травня 2017 року Позивачем проведено оплату коштів на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «ІС-Буд». Також, судом першої інстанції встановлено, що на виконання умов договору підряду від 14 квітня 2016 року № 14/04-16-3 сторонами складено наступні документи: договірна ціна, локальний кошторис на будівельні роботи № 1-1-1-1, підсумкову відомість ресурсів до локального кошторису № 1-1-1, локальний кошторис на будівельні роботи № 1-1-2, локальний кошторис на будівельні роботи № 1-1-3 на роботи з висадки рослин, підсумкова відомість ресурсів до локального кошторису № 1-1-3, довідка про вартість виконаних будівель робіт та витрати за травень 2017 року, акт № 1 приймання виконаних будівельних робіт за травень 2017 рок, податкові накладні від 28 жовтня 2016 року № 18, від 10 листопада 2016 року № 7, від 31 травня 2017 року №

24. Відповідно до виписки по банківському рахунку Позивача та платіжних доручень Позивачем проведено оплату коштів на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «ІС-Буд». Суд першої інстанції вірно зазначив, що будь-яких порушень з приводу правильності відображення Позивачем валових витрат та податкових зобов`язань з податку на додану вартість по господарським операціям з Товариством з обмеженою відповідальністю «ІС-Буд» в акті перевірки не встановлено. Не наведено Відповідачем спростувань правомірності ведення обліку таких операцій Позивача з його контрагентом і під час апеляційного розгляду справи. Колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції, що Відповідачем під час перевірки по суті не аналізувалися умови та характер спірних операцій Позивача із його контрагентом та наявність витратних (будівельних) матеріалів, які необхідні для виконання вказаних у договорі та інших первинних бухгалтерських документах робіт, а до вказаного вище висновку Відповідач дійшов лише посилаючись на протокол допиту громадянки ОСОБА_1 стосовно непричетності до реєстрації та фінансово-господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «ІС-Буд», в якому остання пояснила, що надала свій паспорт для реєстрації названого Товариства за грошову винагороду. Проте, самі по собі протоколи допиту чи наявність кримінального провадження не є безумовними та допустимими доказами відсутності реального здійснення господарської операції. Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги, зокрема, акцентує увагу на тому, що договір підряду від 14 квітня 2016 року № 14/04-16-3 та первинні бухгалтерські документи, складені на виконання такого договору від імені Товариства з обмеженою відповідальністю «ІС-Буд», підписані іншою особою, а не ОСОБА_1 . Суд першої інстанції правомірно не прийняв до уваги посилання Відповідача на дані податкової звітності постачальника щодо відсутності інформації про трудові ресурси, складські приміщення, транспорт та устаткування, оскільки зазначене є лише припущенням контролюючого органу та не підтверджується будь-якими доказами. Колегія суддів вказує, що надані Позивачем документи, досліджені під час розгляду справи підтверджують факт виконання вищеописаних робіт та не дають підстав для сумніву щодо реальності вчинення спірних господарських операцій. Відповідачем не надано ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції будь-яких належних доказів нереальності таких операцій. Окрім того, під час апеляційного розгляду справи колегія суддів вказує на недопустимості притягнення до відповідальності платника податків з огляду на наявність сумнівів щодо фіктивності контрагента такого платника. Висновки Відповідача ґрунтуються на податковій інформації з баз даних щодо контрагента Позивача, а не на аналізі суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, також не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних господарських операцій. Щодо посилання Відповідача на відсутність фізичних, технічних та технологічних можливостей до вчинення господарських операцій, колегія суддів зазначає, що норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних чи трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності як критерій правового статусу платника податків щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту чи наміру платника отримати певний результат від здійснення господарської операції. Так, можлива відсутність у контрагента трудових ресурсів та виробничих потужностей для самостійного виконання договірних зобов`язань, не свідчить про неможливість виконати відповідні роботи, послуги чи поставку та не є підставою для виключення з податкового обліку, саме з цих мотивів, витрат на оплату цих товарів (робіт, послуг), у тому числі й по ПДВ. Таким чином, Позивач як платник податків самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та сплату лише ним самим податку до бюджету відповідно до законодавства України. Він не може нести відповідальність за порушення контрагентом правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни, як і не може нести відповідальність за неподання контрагентом первинних документів. У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового або іншого законодавства, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цього контрагента, а не сумлінного платника податків. Така ж правова позиція підтримана Верховним Судом у постановах, зокрема, від 24.01.2018 року у справі № 824/942/13, від 14.03.2018 року у справі № 803/1198/16. За таких обставин, посилання Відповідача на неможливість проведення спірних господарських операцій не підтверджуються матеріалами справи, а тому не може бути беззаперечним свідченням нереальності такої. Беручи до уваги індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, у разі порушення контрагентом платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи, у зв`язку з чим право платника податків, тобто Позивача, на формування податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третьою особою. Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Згідно зі статтею 1 цього Закону, господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Визначальною ознакою господарської операції взагалі, і для цілей податкового обліку зокрема, є те, що вона спричиняє реальні зміни майнового стану платника податків. Формування фінансових показників, які враховуються при визначені оподатковуваного прибутку підприємства, а також податкового кредиту для цілей визначення суми податкових зобов`язань з ПДВ повинно здійснюватися тільки щодо фактичного здійснення господарських операцій, підтверджених належним чином оформленими первинними документами та іншими обліковими документами, складання яких для оформлення операцій певного виду передбачено правовими нормами. При цьому презюмується, що такі документи є достовірними, а зафіксована в них інформація розкриває справжній зміст господарської операції, свідчить про її економічну вигоду (виправданість, ризик). Якщо певна господарська операція не відбулася або її зміст інший, ніж той, стосовно якого складені документи, підстави для відтворення фінансових показників операції в податковому обліку відсутні (в разі якщо документи складені про людське око) або ж операція відтворюється відповідно до її дійсного змісту, що відповідає принципу превалювання сутності над формою, згідно з яким операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми (стаття 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»). У той же час, норми податкового законодавства, не ставлять у залежність право платника податків на врахування витрат при визначенні оподатковуваного прибутку та право на податковий кредит від дотримання податкової дисципліни його контрагентом, якщо цей платник мав реальні витрати у зв`язку з фактичним придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Одне тільки порушення постачальником товару (робіт, послуг) вимог податкового законодавства не може бути підставою для висновку про порушення іншим платником податків - покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та обліку витрат за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про його обізнаність щодо протиправної податкової поведінки контрагента та про злагодженість дій між ними. За умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими платником податків правомірно (обґрунтовано), якщо контролюючий не доведе зворотне. Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі. При цьому, довести правомірність своїх дій чи рішення відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень. Разом з тим, відповідно до принципу змагальності суб`єкт господарювання має спростувати доводи суб`єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує. В даному випадку, податковий орган відповідно до принципу офіційності повинен довести в суді фіктивність господарських операцій як підстави для нарахування платникові податків податкових зобов`язань та правомірності прийняття свого рішення. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20.02.2018 року у справі № 817/149/17 та від 29.03.2018 року у справі № 813/2758/16. В той же час, податковий орган не надав доказів, які однозначно свідчили б про неправдивість одержаних від платника документів, підтверджували б фіктивний характер спірних операцій та недобросовісність Позивача як платника податків, Відповідачем не надано ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції жодних доказів, які підтверджували б те, що вчинення правочинів (укладення договорів), на підставі яких виникли взаємовідносини між Позивачем та контрагентом не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов`язків чи свідчили б про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності Товариства, господарській меті з метою досягнення правових наслідків та, які порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави. Також суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що чинне податкове законодавство не покладає на платника обов`язку контролювати діяльність осіб, що виконують роботи, послуги, не зобов`язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства чи походження товару під час його придбання, перед тим як вносити відповідні суми витрат до складу валових витрат і суми ПДВ - до податкового кредиту, з чим погоджується колегія суддів. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.01.2018 року у справі № К/9901/2558718. Таким чином, колегія суддів зазначає, що Позивачем дотримано вимоги щодо документування та підтвердження здійснених господарських операцій первинними документами, у відповідності до вимог пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Суд першої інстанції правомірно не взяв до уваги посилання Відповідача на податкову інформацію відносно контрагента Позивача, оскільки така інформація не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів, складених за наслідками господарської операції між Позивачем та його контрагентом та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону, з чим погоджується колегія суддів. Первинні бухгалтерські та податкові документи, які складені з дотриманням закону і не були визнані судами нікчемними, документально підтверджують здійснення господарської операції, що призвело до реальних змін майнового стану платника податків. Щодо посилань Відповідача на допит співробітниками ОУ Маріупольської ОДПІ ГУ ДФС у Донецькій області ОСОБА_1 , яка заперечила причетність до ведення фінансово-господарської операції діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «ІС-Буд», колегія суддів не погоджується із даними твердженнями Відповідача, оскільки факт наявності кримінального провадження, або отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених Позивачем та його контрагентом. Доказів наявності вироків суду відносно контрагента Позивача за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), Відповідачем не надано, а договори, укладені Позивачем з даним Товариством не визнані недійсними. Отже, покази свідків, відібрані під час досудового розслідування, якщо вони не були безпосереднім предметом дослідження суду не можуть бути визнані доказами. В такому випадку тільки показання свідків, отримані в судовому засіданні можуть вважатися належними та допустимими доказами в рамках кримінального провадження. Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції статті 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком. Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою (ч. 6 ст. 78 КАС України). Таким чином, належними засобами доказування, які підтверджують певні юридичні обставини та юридичні факти, є судові рішення, що набрали законної сили. За певних обставин докази, отримані в межах кримінального судочинства, в т.ч. під час досудового розслідування, мають враховуватися адміністративними судами, однак такі докази в жодному разі не мають наперед встановленої сили для суду та мають оцінюватися з урахуванням вимог належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності і взаємозв`язку для прийняття відповідного рішення у справі. Крім того, має бути забезпечено право особи, що є стороною адміністративного спору та проти якої може свідчити даний доказ, на надання пояснень та заперечень стосовно нього. Більше того, сам факт наявності вироку у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених вироком, який набрав законної сили. Один лише факт здійснення кримінального провадження щодо контрагента платника податків, в якому не винесено обвинувального вироку або ухвали про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, які набрали законної сили, в силу приписів ч. 6 ст. 78 КАС України не є підставою для визнання спірних господарських операцій нереальними. Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.06.2018 року у справі № 826/24815/15, від 26.03.2020 року у справі № 826/9967/16, від 04.02.2020 року у справі № 810/847/16. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що наявність кримінального провадження та показання свідків не можуть бути належним та достатнім доказом нереальності господарських операцій. У взаємозв`язку з вищенаведеним суд, вирішуючи спір по суті, також зазначає, що відповідно до ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. У свою чергу, податковий орган не надав доказів, які однозначно свідчили б про неправдивість одержаних від платника документів, підтверджували б фіктивний характер спірних операцій та недобросовісність Позивача як платника податків. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.». В той же час, Відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об`єктивних доводів щодо наявності в діях Позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагента, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Висновки Відповідача не підкріплені належними доказами та не спростовують реальність господарських операцій Позивача з його контрагентом, що свідчить про неправомірне визначення Позивачу суми грошових зобов`язань. Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правомірності висновків суду першої інстанції. Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Розглянувши доводи Головного управління ДПС у м. Києві, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 лютого 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий-суддя: В.П. Мельничук Судді: І.О. Лічевецький О.М. Оксененко