Постанова 4872 № 916/2506/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 жовтня 2020 року м. ОдесаСправа № 916/2506/19 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі: головуючого судді Савицького Я.Ф., суддів Головея В.М., Разюк Г.П., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогомподарського підприємства Нібулон на рішення Господарського суду Одеської області від 29 квітня 2020 року по справі №916/2506/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарського підприємства Нібулон до відповідача: Акціонерного товариства Українська залізниця в особі Регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 181 436,40 грн.,- суддя суду першої інстанції: Щавинська Ю.М. час та місце винесення рішення: 29.04.2020р., м. Одеса, просп. Шевченка, 29, Господарський суд Одеської області В С Т А Н О В И В: У серпні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство «Нібулон» (далі також відповідач, ТОВ «Нібулон», підприємство) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі також відповідач, АТ "Українська залізниця") про стягнення з останнього 181 431,40 грн. штрафу за несвоєчасну доставку вантажу. Позовні вимоги обґрунтовані посиланням позивача на те, що під час здійснення відповідачем перевезення вантажів ТОВ "Нібулон" у січні, березні, квітні та липні 2019р. АТ "Українська залізниця" було допущено прострочення терміну доставки вантажу, встановленого пунктом 41 Статуту залізниць України та Правилами обчислення термінів доставки вантажів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України №644 від 21.11.2000р. (зі змінами та доповненнями), у зв`язку з чим ТОВ "Нібулон" було нараховано відповідачу штраф згідно з пунктом 116 Статуту залізниць України у заявленій до стягнення сумі. Рішенням Господарського суду Одеської області від 29.04.2020р. по справі №916/2506/19 (суддя Щавинська Ю.М.) частково задоволено позовні вимоги, стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарського підприємства "Нібулон" штраф у сумі 65 000,00 грн., а також судовий збір у сумі 1 382,33 грн. В задоволенні решти позову відмовлено. Господарський суд Одеської області дійшов висновку доведеність позивачем факту порушення відповідачем правил перевезення вантажу, а відтак, наявності у ТОВ «Нібулон» правових підстав для стягнення із відповідача штрафу за порушення термінів доставки вантажів залізничним транспортом. Разом з цим, місцевим господарським судом зазначено, що розрахунок суми штрафу за несвоєчасну доставку вантажу має бути здійснений у відсотковому відношенні від розміру провізної плати (графа 31 накладної), а не від загальної суми, обрахованої шляхом включення відправником також інших платежів (графа 34 накладної), та з урахуванням податку на додану вартість, оскільки відповідно до статті 116 Статуту за несвоєчасну доставку вантажів і порожніх вагонів, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам - суб`єктам підприємницької діяльності або орендовані ними, залізниця сплачує одержувачу штраф у відсотках від провізної плати. В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції врахував правову позицію об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо необхідності здійснення розрахунків штрафу в порядку пункту 116 Статуту залізниць України у відсотковому співвідношенні від суми провізної плати, зазначеної у графі 31 залізничної накладної, залежно від кількості днів прострочення у доставці вантажу, яка викладена у постанові від 21.02.2020р. у справі №910/1524/19 та якою об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відступила від правових позицій Верховного Суду у постановах від 27.02.2019р. у справі №910/9765/18, від 09.09.2019р. у справі №910/14170/18 та від 12.09.2019р. у справі №910/10427/18 щодо обчислення суми штрафу за несвоєчасну доставку вантажу залізницею, виходячи із загальної суми платежів, сплаченої відправником на користь залізниці та відображеної у графі 34 залізничної накладної. Крім того, місцевий господарський суд задовольнив клопотання відповідача щодо зменшення суми штрафу на 50% - до 46 077,70 грн., з огляду на те, що основне зобов`язання з перевезення вантажу виконано боржником в повному обсязі, а прострочення склало 2-5 діб; що доказів, які свідчили б про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків в результаті дій відповідача, матеріали справи не містять. Тому, з урахуванням наведеного та враховуючи необхідність дотримання збалансованості інтересів обох сторін, суд, дійшов висновку про зменшення суми штрафу, нарахованого позивачем, до 65 000 грн. На думку суду, стягнення з відповідача такої суми штрафу компенсує негативні наслідки, пов`язані з порушенням відповідачем строків перевезення вантажу, а стягнення ж з відповідача штрафу у повному обсязі не є співмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов`язання. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство Нібулон звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій позивач просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 29.04.2020р. у справі №916/2506/19 в частині відмови в задоволенні позовних вимог у сумі 45 586,48 грн. та прийняти у цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги щодо стягнення 45 586,48 грн., у стягненні яких було відмовлено. Апеляційна скарга вмотивована тим, що оскаржуване судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального права та при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи. Так, ТОВ «Нібулон» не згоден з посиланням місцевого господарського суду на правові висновки, викладені у постанові Верховного суду від 21.02.2020р. у справі №910/1524/19, зазначаючи, що у наведеної постанові жодного висновку про те, чи враховувати при визначенні бази нарахування штрафних санкції стягнутий ПДВ не міститься. Посилаючись на ст. 194.1.1. Податкового кодексу України, відповідно до якого податок на додану вартість додається до ціни товарів/послуг, скаржник вважає, що частина вартості послуги з перевезення вантажів (провізна плата) для споживача послуги становить не виключно суму, зазначену в п. 31. накладної, а + 20% ПДВ. А відтак - штраф у відповідності до п. 116 Статуту залізниць України повинен вираховуватись з повної вартості послуги перевезення вантажу, тобто з урахуванням ПДВ. Також апелянт не погоджується зі зменшенням судом розміру штрафних санкцій. ТОВ «Нібулон» наполягає на тому, що відповідачем не надано жодного доказу стосовно його скрутного фінансового стану; не наведено жодних обставин про відсутність вини відповідача у несвоєчасній доставці вантажу за спірними накладними. Скаржник зауважує, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 05.02.2019р. у справі №914/2339/17, аналізуючи положення Статуту залізниць України та можливість зменшення передбачених цим нормативним актом санкції, дійшов до висновку про те, зокрема, що у випадку недотримання вимог, визначених Статутом залізниць України, штраф, відповідно до пунктів 118, 122 Статуту залізниць України, стягується з вантажовідправника незалежно від наявності збитків та наслідків і можливості його зменшення Статутом не передбачено. Крім того, апелянт посилається на постанову Верховного Суду від 27.02.2019р. у справі №910/9765/18, та зазначає, що при розгляді аналогічних справі №916/2506/19 обставин та доводів учасників (зокрема, клопотання перевізника-залізниці про зменшення суми застосовуваних до нього штрафних санкцій), Верховний Суд зазначив, що заявник такого клопотання повинен, довести належними та допустимими доказами згідно зі статтею. 74 Господарського процесуального кодексу України, статтею 233 Господарського кодексу України те, що він не бажав вчинення відповідних порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту. Таким чином, ТОВ «Нібулон» вважає, що рішення суду першої інстанції в частині зменшення розміру штрафних санкцій є необґрунтованим. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.06.2020р. апелянту поновлено строк на апеляційне оскарження та відкрито апеляційне провадження у справі у справі №916/2506/19 за вищевказаною апеляційною скаргою. Відповідачу встановлено строк для подання відзиву. Крім того, відповідно до даної ухвали, розгляд справи здійснюється у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження. 23.06.2020р. від Акціонерного товариства Українська залізниця до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач не погоджується з її доводами та просить суд апеляційної інстанції залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Згідно зі статтею 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне. Як вбачається з матеріалів справи, 14.02.2018 між Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" (змінено найменування на акціонерне товариство "Українська залізниця") (Перевізник) та ТОВ СП "Нібулон" (Замовник) укладено договір № 09829/ЦТЛ-2018 про надання послуг (Договір). Відповідно до п. 1.1. Договору, предметом цього Договору є здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, та інші послуги, пов`язані з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у вагонах Перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або Замовника і проведення розрахунків за ці послуги. Згідно з п.1.2. Договору, перевезення це послуга, в процесі надання якої Перевізник зобов`язується доставити довіреній Замовником вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а Замовник зобов`язується оплатити послуги у передбаченому цим Договором порядку. Перевезення оформлюється залізничною накладною відповідно до цього Договору, Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998р. №457 зі змінами та доповненнями, збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов`язані з ними послуги, який затверджений наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 26.03.2009р. №317, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15.04.2009р. за №340/16356, Правил перевезення вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 09.12.2002р. №873, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2009р. за №1030/7318, Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (далі - УМВС), Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (далі - КОТІФ) відповідно. Надання послуг за цим Договором може підтверджуватись залізничною накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю та іншими документами (п.1.3 Договору). Відповідно до п.3.1 Договору, розмір плати за перевезення вантажу у вагонах замовника та вагонах залізниці інших держав, додаткових зборів, пов`язаних з перевезенням, розраховується за стандартними тарифами, які визначаються у відповідності до умов Збірника тарифів. Пунктом 3.2. Договору передбачено, що розмір плати за перевезення вантажу у вагоні Перевізника (крім транспортерів Перевізника, проїзд бригад супроводження великовагових транспортерів та вагонів для проїзду цих бригад складається з: - плати за перевезення навантаженого вагону Перевізника, яка визначається за тарифом, визначеним у Збірнику тарифів встановленим для власного вагону Перевізника, - компенсації витрат на перевезення у порожньому стані вагону Перевізника, яка визначається за тарифною схемою 14 Збірника тарифів за тарифну відстань перевезення вантажу, скориговану на коефіцієнт порожнього пробігу, зазначеного в додатку 3 до цього Договору , - плати за використання вагону Перевізника у вантажному та порожньому рейсах за нормативний термін доставки. Як встановлено судом першої інстанції, АТ Українська залізниця здійснювало перевезення вантажів ТОВ "Нібулон", яке є одночасно вантажовідправником та вантажоодержувачем. Таке перевезення підтверджується офіційно оформленими залізничними накладними: №48021760 від 25.01.2019р, №49395825 від 20.04.2019р., №34363622 від 26.07.2019р., №34365445 від 26.07.2019р., №34354159 від 25.07.2019р., №48979843 від 24.03.2019р., №34326488 від 23.07.2019р., №34321406 від 23.07.2019р., №34349522 від 25.07.2019р. Зі вказаних накладних вбачається, що АТ "Українська залізниця" було порушено терміни доставки відповідного вантажу, що є порушенням Статуту залізниць України та Правил обчислення термінів доставки вантажу. Зазначені обставини стали підставою для нарахування позивачем, відповідно до ст. 116 Статуту Залізниць України, штрафу у розмірі 181 436,40 грн. При цьому, як встановлено судом першої інстанції, нарахування суми штрафу за вищенаведеними накладними, було позивачем зроблено, виходячи із загальної суми всіх платежів, вказаних у п. 31, 36 та 37 залізничних накладних, яка включає в себе, в тому числі, додаткові збори, та яка підлягала сплаті за надані послуги перевезення (п.34 накладної). Крім того, до бази нарахування позивачем включено 20% ПДВ. Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні ухвали, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступних висновків. Апеляційний господарський суд зазначає, що рішення місцевого господарського суду від 29.04.2020р. оскаржено в частині відмови у стягненні 45 586,48 грн. Отже, предметом розгляду в апеляційній інстанції є законність відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 45 586,48 грн. штрафних санкцій. Щодо доводів апелянта про те, що штрафні санкції повинні вираховуватись із урахуванням ПДВ. Як вбачається з умов Договору, а саме: пункту 3.2. Договору, сторонами передбачено, що входить до розміру плати за перевезення, тобто провізної плати. Крім того, сторонами в договорі передбачено, плату за додаткові послуги. Відповідно до ч. 1 ст. 916 Цивільного кодексу України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата. Тобто, під провізною платою слід розуміти винагороду за послуги по доставці вантажу до пункту призначення та видачі його уповноваженій на його одержання особі, а також за перевезення пасажира та доставку багажу до пункту призначення і видачі останнього уповноваженій особі на його одержання. Пунктом 6 Статуту залізниць України визначено, що тарифи на перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу є системою цінових ставок та правил їх застосування, за якими провадяться розрахунки за перевезення залізницями, тоді як збори - цінові ставки, за якими провадяться розрахунки за виконання підприємствами залізничного транспорту робіт та послуг, пов`язаних з перевезенням вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу. Пунктом 3 розділу I Збірника тарифів на перевезення вантажів у межах України та пов`язані з ними послуги встановлено, що поряд з платою за перевезення (провізною платою) державні регульовані тарифи також встановлюються на користування вагонами перевізника та роботи і послуги, пов`язані з перевезенням вантажів, перелік яких наведено в розділі III цього Збірника. Плата за користування вагонами та збори нараховуються за ставками, які діяли в ті дні, коли надавалися послуги, а додаткові витрати, пов`язані з перевезенням вантажу, не передбачені тарифами і викликані причинами, що не залежали від перевізника, нараховуються за ставками, що діють на дату виникнення цих витрат (пункт 9 розділу I Збірника тарифів). Таким чином, Статутом залізниць України та Збірником тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом визначено різновиди платежів, що сплачуються відправником вантажу на користь залізниці за перевезення вантажу до станції призначення, а саме тариф на перевезення вантажу як "провізна плата" за перевезення вантажу у вагонах перевізника, власному чи орендованих вагонах або перевезення вагонів у порожньому стані, що не включає вартості робіт і послуг залізниці, пов`язаних з перевезенням вантажу (суми зборів), а також "інші платежі", які включають збори за виконання робіт та надання послуг залізницею, пов`язаних з перевезенням вантажів (плата за користування вагонами перевізника, плата за проїзд провідників, плата за охорону та супроводження), та додаткові витрати під час перевезення вантажу, не передбачені тарифами та зумовлені причинами, що не залежать від залізниці як перевізника. Отже, законодавцем розмежовано поняття "провізна плата", яка є регульованим державою тарифом за надання залізницею послуг з перевезення вантажів, та "інші платежі", що справляються за надання (виконання) інших, пов`язаних з перевезенням послуг і робіт. Відповідно до Статуту залізниць України накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Додатком №3 до Правил оформлення перевізних документів, затверджених Наказом Міністерства транспорту України, наведені пояснення щодо заповнення залізничної накладної, відповідно до яких, у графі 31 накладної зазначається провізна плата, у графах, 35-37 - інші платежі на станції відправлення. Загальна сума платежів, сплачених відправником визначається у графі

34. Пунктом 116 Статуту залізниць України визначено шкалу розрахунку штрафу, що підлягає до сплати залізницею одержувачу вантажу за порушення термінів його доставки, розмір якого залежить від кількості прострочених діб доставки вантажу та розраховується у відсотковому співвідношенні від суми провізної плати, сплаченої відправником на користь залізниці-перевізника, а саме: 10% провізної плати - за прострочення на дві доби; 20% провізної плати - за прострочення на три доби; 30% провізної плати - за прострочення на чотири і більше діб. Тобто сума штрафу за несвоєчасну доставку вантажу залізницею обчислюється, виходячи із даних щодо суми провізної плати, зазначеної у конкретній залізничній накладній (графа 31), на підставі якої здійснювалося перевезення вантажу залізничним транспортом. При цьому, судова колегія зазначає, що згідно зі ст. 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. У частині 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, що встановлює вимоги щодо законності та обґрунтованості судового рішення, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, приймаючи постанову від 21.02.2020р. у справі № 910/1524/19, відступила від правових позицій Верховного Суду у постановах від 27.02.2019р. у справі №910/9765/18, від 09.09.2019р. у справі №910/14170/18 та від 12.09.2019р. у справі №910/10427/18 щодо обчислення суми штрафу за несвоєчасну доставку вантажу залізницею, виходячи із загальної суми платежів, сплаченої відправником на користь залізниці та відображеної у графі 34 залізничної накладної, та зауважила на необхідності здійснення розрахунків штрафу в порядку пункту 116 Статуту залізниць України у відсотковому співвідношенні від суми провізної плати, зазначеної у графі 31 залізничної накладної, залежно від кількості днів прострочення у доставці вантажу. З огляду на викладене, апеляційний суд зазначає, що при розрахунку штрафу в порядку пункту 116 Статуту залізниць, необхідно враховувати норми спеціального законодавства, що визначають порядок розрахунків за перевезення вантажів залізницею і надані нею послуги (виконані роботи), пов`язані з перевезенням, та розмежовувати "провізну плату" як плату за перевезення, що зазначається у графі 31 залізничних накладних, та "інші платежі" як додаткові збори, що не враховуються при розрахунку штрафу за несвоєчасну доставку вантажу залізницею. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.05.2020р. у справі №910/850/19. Враховуючи вищезазначене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що в розрахунку суми штрафу нарахування мають бути здійснені з провізної плати (графа 31 накладної), а не із загальної суми сплаченої відправником (провізної плати + інших платежів(додаткових зборів)). Аналогічна позиція щодо обчислення суми штрафу, виходячи виключно із суми провізної плати, викладена у постанові Верховного Суду від 05.08.2019р. по справі №910/10848/18, постанові від 24.10.2019р. у справі №916/104/19, від 21.02.2020р. у справі № 910/1524/19, від 27.05.2020р. у справі №910/850/19. Щодо зменшення судом розміру штрафних санкцій. Як вбачається з матеріалів справи, основне зобов`язання з перевезення вантажу виконано боржником в повному обсязі. Доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків в результаті дій відповідача, матеріали справи №916/2506/19 не містять. Частиною 2 ст. 233 Господарського кодексу України, яка кореспондується з нормами ч.3 ст. 551 Цивільного кодексу України, передбачено, якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. За таких обставин, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо зменшення за клопотанням відповідача суми штрафу, який підлягає до стягнення на користь позивача, до 65 000,00 грн. При цьому, судова колегія звертає увагу, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме - справедливості, добросовісності та розумності - слід визнати право судів при винесенні рішення про стягнення штрафу зменшувати його розмір, з урахуванням всіх конкретних обставин справи. Доводи апеляційної скарги про те, що боржником не наведено жодних обставин про відсутність його вини у несвоєчасній доставці вантажу, не можуть свідчити про помилковість висновку суду першої інстанції щодо наявності підстав для зменшення розміру неустойки, оскільки вони оцінювалися в сукупності з іншими обставинами. Разом з тим, суд першої інстанції врахував і інтереси позивача, зменшивши суму штрафу саме до 65 000,00 грн., а не до 46 077,70 грн., як того просив відповідач. На думку колегії суддів стягнення з відповідача саме 65 000,00 грн. штрафу компенсує негативні наслідки, пов`язані з порушенням відповідачем строків перевезення вантажу, стягнення ж з відповідача штрафу у повному обсязі, як правильно зазначив місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні, не є співрозмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов`язання. Посилання скаржника на правову позицію, викладену у постанові Верховного суду від 05.02.2019р. у справі № 914/2339/17, є безпідставними, оскільки вказана постанова Верховним Судом була прийнята за інших фактичних обставин розглянутих ним справ (з огляду на предмет та підстави позову у вказаній справі), у залежності від яких і застосовувалися судом норми матеріального і процесуального права, правове регулювання у наведених справах відрізняється від справи, яка розглядається. У справі № 914/2339/17 розглядався спір про стягнення штрафу з вантажовідправника на користь перевізника за неправильно зазначену масу вантажу у перевізному документі, а не стягнення з перевізника неустойки за порушення строків доставки вантажу. Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 26.03.2020р. по справі №916/2154/19, що прийнята за аналогічних обставин. При цьому, судова колегія повністю погоджується із судом першої інстанції, який у своєму рішенні вказав, що положення статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України мають вищу силу ніж положення підзаконного акту Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998р. №457, та підлягають прямому застосуванню, як норми вищої сили, в тому числі щодо можливості зменшення суми штрафу, у зв`язку з чим посилання позивача на те, що Статутом Залізниць зменшення штрафу не передбачено, не можуть бути враховані судом. Також, апеляційна колегія відхиляє посилання скаржника на правову позицію, викладену у постанові Верховного суду від 27.02.2019р. у справі №910/9765/18, оскільки судом касаційної інстанції у даній справі не робився висновок щодо правильного застосування норм права, а досліджувались докази, які подавались стороною для обґрунтування заяви про зменшення розміру штрафних санкцій, з посиланням на приписи статті 233 Господарського кодексу України та ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України. На це вказує і Верховний Суд у постанові від 14.04.2020р. у справі №904/3507/19. Крім того, апеляційна колегія враховує висновки викладені у рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013р. у справі № 7-рп/2013, в якому зазначено, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Водночас у даній справі №916/2506/19 місцевий господарський суд не звільнив АТ Українська залізниця від відповідальності, а лише зменшив розмір штрафних санкцій, нарахованих позивачем, у зв`язку з обґрунтованістю відповідної заяви відповідача. Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія зазначає, що доводи апеляційної скарги, у своїй сукупності не спростовують правильність висновку місцевого господарського суду про часткове задоволення позовних вимог ТОВ «Нібулон». За таких обставин, судова колегія доходить висновку про законність оскаржуваного рішення суду першої інстанції, обґрунтованість, дотримання норм матеріального та процесуального права при його ухваленні, що є підставою для залишення рішення Господарського суду Одеської області від 29.04.2020р. без змін, а апеляційної скарги ТОВ «Нібулон» - без задоволення. З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає то в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника. Керуючись ст.ст. 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, П О С Т А Н О В И В: Рішення Господарського суду Одеської області від 29.04.2020р. у справі №916/2506/19 залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст.287 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя Савицький Я.Ф. Суддя Головея В.М. Суддя Разюк Г.П.