Постанова 4824 № 757/60800/19-ц

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 жовтня 2020 року місто Київ Єдиний унікальний номер справи 757/60800/19-ц Номер провадження 22-ц/824/10983/2020 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Вербової І.М., суддів Саліхова В. В., Шахової О. В., за участю секретаря судового засідання - Яворської А. А., вивчивши апеляційні скарги Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України та Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» (УКРПАТЕНТ) на рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 червня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Остапчук Т. В. у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, третя особа: Державне підприємство «Український інститут інтелектуальної власності» (УКРПАТЕНТ), про скасування наказу про звільнення та поновлення на посаді, в с т а н о в и в : У листопаді 2019 року ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду міста Києва з позовом до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, третя особа Державне підприємство «Український інститут інтелектуальної власності» (УКРПАТЕНТ), з урахуванням подальших уточнень, про скасування наказу Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України №70-п від 14 листопада 2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади генерального директора Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності»; поновлення ОСОБА_1 на посаді генерального директора Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» чи іншій рівнозначній посаді на яку відповідно до Статуту Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» покладено функції управління ДП «Український інститут інтелектуальної власності» у випадку ліквідації/скорочення/реорганізації посади генерального директора на момент поновлення; стягнення з Державного підприємства «Український інститут державної власності на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 692 491 грн. 80 коп. за період з 15 листопада 2019 року по 25 травня 2020 року; стягнення з Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 12 519 грн. Позовна заява обґрунтована тим, що наказом Державної служби інтелектуальної власності України № 109-4 від 03 серпня 2015 року ОСОБА_1 призначено на посаду Генерального директора ДП «Український інститут інтелектуальної власності» з 03 серпня 2015 року по 27 липня 2020 року на умовах, викладених в контракті. 24 червня 2019 року між Міністерством економіки розвитку і торгівлі України та ОСОБА_1 укладено контракт № 22 від 24 червня 2019 року строком до 26 червня2024 року. 15 листопада 2019 року позивача звільнено з займаної посади на підставі наказу Міністерства розвитку, економіки, торгівлі та соціального господарства № 70-п від 14 листопада 2019 року, підставою винесення якого була доповідна записка директора Департаменту інтелектуальної власності ОСОБА_3 № 2301-06/406 від 13 листопада 2019 року. Разом з тим, позивач не погоджується з доводами викладеними в доповідній записці, вважає їх необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсності. Позивач зазначає, що у п. 5.3. контракту № 22 від 24 червня 2019 року сторони чітко погодили, що генеральний директор може бути звільнений з посади, а цей контракт розірваний за ініціативою Мінекономрозвитку, у тому числі за пропозицією місцевого органу виконавчої влади, до закінчення строку його дії. Крім того, аркуш внутрішнього погодження наказу підписаний лише частково, що порушує норми Міністерства юстиції № 100085 від 18 червня 2015 року. Так, на аркуші погодження відсутні підписи: Першого заступника Міністра ОСОБА_5, директора юридичного департаменту ОСОБА_6, завідувача сектору запобігання та виявлення корупції ОСОБА_7, директора департаменту управління державною власністю ОСОБА_4 та порушено послідовність внутрішнього погодження. Позивач посилається на те, що Виконавчий орган Київської міської ради (КМДА) не давав Мінекономрозвитку лист, у якому б зазначив, що не заперечую щодо звільнення ОСОБА_1 з займаної посади. Таким чином, на думку позивача, наказ про звільнення № 70-п від 15 листопада 2019 року прийнято не лише без дотримання положень контракту щодо звільнення з посади, а й без звернення за погодженням на його звільнення до Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА). Позивач зазначає, що він перебував у вимушеному прогулі за який, відповідач зобов`язаний виплатити позивачу заробітну плату. Крім того, у зав`язку з порушенням прав позивача, останньому було завдано моральну шкоду яку він просить стягнути з відповідача. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 12 червня 2020 року (том III а.с. 123 - 130) позов ОСОБА_1 задоволено частково, скасовано наказ Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України № 70-п від 14 листопада 2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади генерального директора Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності»; поновлено ОСОБА_1 на посаді генерального директора Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» з 15 листопада 2019 року; стягнуто з Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 692 491 грн. 80 коп.; стягнуто з Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 4 000 грн. В іншій частині позову, відмовлено. Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць в розмірі 62 595 грн. підлягає негайному виконанню. Стягнуто з Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» на користь держави судовий збір у розмірі 7 693 грн. 31 коп. Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду, 09 липня 2020 року Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України подало апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просило скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 червня 2020 року та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову, відмовити. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що в оскаржуваному рішенні міститься висновок суду про те, що генеральний директор може бути звільнений з посади виключно за ініціативою Міністерства або за пропозицією місцевого органу виконавчої влади, а доповідна записка директора одного з департаментів підприємств не може бути підставою для звільнення. Так, в матеріалах справи відсутні докази наявності у Міністерства ініціативи чи пропозиції місцевого органу виконавчої влади на звільнення позивача з займаної посади. Разом з тим, скаржник зазначає, що Мінекономіки, як уповноважений орган управління ДП «Укрпатент» відповідно до чинного законодавства України, наділений повноваженнями щодо призначення на посаду та звільнення з посади керівників державних підприємств. Так, директором департаменту інтелектуальної власності Мінекономіки підготовлено доповідну записку Міністру розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України № 2301-06/406 від 13 листопада 2019 року стосовно можливого вчинення посадовими особами ДП «Укрпатент» кримінальних правопорушень та запропоновано, зокрема, розірвати контракт з керівництвом ДП «Укрпатент» ОСОБА_1 та увільнити його від виконання обов`язків. За результатами розгляду вищевказаної записки Міністром розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України прийнято рішення про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади відповідно до наказу Мінекономіки від 14 листопада 2019 року № 70-п. Скаржник зазначає, що в оскаржуваному рішенні суд посилається на протиправність вищевказаного наказу у зв`язки з тим, що аркуш внутрішнього погодження наказу підписаний лише частково, що порушує норми наказу Міністерства юстиції № 1000/5 від 18 червня 2015 року, разом з тим, зазначає, що наказ про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади підписано уповноваженою на це особою, а саме Міністром. Крім того, на думку скаржника, недотримання положень Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях затверджених наказом Міністерства юстиції № 1000/5 від 18 червня 2015 року щодо порядку візування наказу про звільнення позивача, не тягне за собою недійсність документу, оскільки жодним чином не впливає на його зміст. Скаржник зазначає, що в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції посилається на порушення п. 6 Порядку погодження з Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим, головами місцевих державних адміністрацій призначення на посади та звільнення з посад керівників підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 818 від 09 жовтня 2013 року при виданні наказу № 70-п від 14 листопада 2019 року. Разом з тим, скаржник вважає, що відсутність погодження на звільнення позивача з займаної посади, не є безумовною підставою для поновлення останнього на роботі з огляду на те, що вказана підстава не передбачена контрактом та ст. 36 КЗпП України. 14 липня 2020 року Держане підприємство «Український інститут інтелектуальної власності» (УКРПАТЕНТ) подало апеляційну скаргу на рішенням Печерського районного суду міста Києва від 12 червня 2020 року у якій, посилаючись на порушенням норм процесуального права, просило скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 червня 2020 року в частині стягнення з Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» на користь держави судовий збір у розмірі 7 693 грн. 31 коп. та ухвалити нове судове рішення, яким судовий збір у розмірі 7 693 грн. 31 коп. стягнути з Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ДП «Український інститут інтелектуальної власності» залучено до участі у даній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, а відтак, останнє не є стороною по справі та не може бути суб`єктом стягнення судового збору в розумінні ст. 48 ЦПК України. Ухвалою Київського апеляційного суду від 31 липня 2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Міністерства розвитку, економіки, торгівлі та сільського господарства України, надано строк для подачі відзиву. Ухвалою Київського апеляційного суду від 31 липня 2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» (УКРПАТЕНТ), надано строк для подачі відзиву. Ухвалою Київського апеляційного суду від 31 липня 2020 року закінчено проведення підготовчих дій, справу призначено до розгляду у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. 26 серпня 2020 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив від позивача на апеляційні скарги Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України та Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» (УКРПАТЕНТ) з відповідними підтвердженнями про направлення його всім учасникам справи. З відзиву вбачається, що позивач не погоджується з апеляційною скаргою Міністерстварозвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України та просить відмовити у її задоволенні. Позивач зазначає, що у п.п. 5.1, 5.4 контракту № 22 від 24 червня 2019 року, сторони чітко визначили підстави за наявності яких, генерального директора ДП «УКРПАТЕНТ» може бути звільнено із займаної посади. Разом з тим, в оскаржуваному наказі міститься лише загальне посилання на п. 8 ст. 36 КЗпП України, без зазначення конкретного пункту контракту за порушення якого, позивача звільнено з займаної посади. Крім того, в судових засіданнях представником Мінекономрозвитку було підтверджено, що позивача було звільнено з посади виключно на підставі п. 8 ст. 36 КЗпП України, без зазначення конкретного пункту контракту. Таким чином, Мінекономрозвитку підтвердило те, що жодних порушень з боку ОСОБА_1 не існувало. Разом з тим, зі змісту оскаржуваного наказу вбачається, що підставою для звільнення позивача з займаної посади, стала доповідна записка директора департаменту інтелектуальної власності ОСОБА_3 № 2301-06/406 від 13 листопада 2019 року, зі змістом якої, позивач не погоджується. На думку позивача твердження скаржника про те, що часткове підписання акту внутрішнього погодження до наказу про звільнення позивача є лише формальністю, є хибним. Позивач зазначає, що посилання скаржника на те, що відсутність пропозиції місцевого органу виконавчої влади не є безумовною підставою для поновлення на посаді, не відповідає дійсності. Так, в контракті № 22 від 24 червня 2019 року сторони чітко погодили, що генеральний директор може бути звільнений з посади, а цей контракт розірваний за ініціативою Мінекономрозвитку, у тому числі за пропозицією місцевого органу виконавчої влади, до закінчення строку його дії. Таким чином, генеральний директор може бути звільнений з посади виключно або за ініціативи Міністерства, або за пропозицією місцевого органу виконавчої влади. Будь-яких ініціатив щодо звільнення позивача з займаної ним посади не надходило. Крім того, позивач посилається на те, що 22 липня 2020 року Міністром Мінекономрозвитку видано наказ № 135-п, яким скасовано наказ Мінекономіки від 14 листопада 2019 року № 70-п «Про звільнення ОСОБА_1 » та поновлено на посаді генерального директора ДП «Укрпатент» з 15 листопада 2019 року на умовах контракту від 24 червня 2019 року №

22. У судовому засіданні представники позивача ОСОБА_1 - адвокати Залозна Д. П. та ОСОБА_2 заперечували проти доводів апеляційних скарг, просили апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції, без змін. Представники скаржників Міністерства розвиткуекономіки, торгівлі та сільського господарства України та Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» (УКРПАТЕНТ) до суду апеляційної інстанції не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення у зв`язку з чим, колегія суддів вважала за можливе розпочати та завершити розгляд справи за відсутності осіб, що не з`явилися. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши заперечення представників позивача, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного. Виходячи зі змісту частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Задовольняючи позовні вимоги в частині скасування наказу «Про звільнення ОСОБА_1 » № 70-п від 14 листопада 2019 року суд першої інстанції виходив з того, що вказаний наказ прийнято без дотримання положень контракту щодо звільнення з посади, без звернення за погодженням на звільнення до виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), та з порушенням Наказу Міністерства юстиції № 1000/5 від 18 червня 2015 року «Про затвердження Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях». Задовольняючи позовні вимоги в частині поновлення позивача на роботі суд першої інстанції виходив з того, що наказ «Про звільнення ОСОБА_1 » № 70-п від 14 листопада 2019 року є незаконним. Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд першої інстанції виходив з приписів ч. 2 ст. 235 КЗпП України та Постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року за № 100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати». Частково задовольняючи вимоги в частині стягнення з відповідача матеріальної шкоди суд першої інстанції виходив з характеру та глибини душевних страждань позивача, виходячи з принципу розумності та справедливості. Колегія суддів погоджується з вищевказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на таке. Судом встановлено, що наказом № 109-н від 03 серпня 2015 року призначено ОСОБА_1 на посаду генерального директора ДП «Український інститут інтелектуальної власності» з 03 серпня 2015 року по 27 липня 2020 року на умовах, викладених у контракті, як такого, що пройшов конкурс на цю посаду (т. І а.с. 23). Наказом № 104-п від 24 червня 2019 року продовжено трудовий договір з генеральним директором державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» Кудіним А. В. шляхом переукладення з ним контракту, на термін та на умовах, визначених контрактом. Припинено контракт з генеральним директором державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» від 28 липня 2019 року, укладений Державною службою інтелектуальної власності України з ОСОБА_1 . Підстава: контракт з ОСОБА_1 від 24 червня 2019 року № 22 (т. І а.с. 117). 24 червня 2019 року між Міністерством економічного розвитку і торгівлі України та ОСОБА_1 укладено контракт № 22 згідно якого, останнього призначено на посаду генерального директора ДП «Український інститут інтелектуальної власності» на термін з 27 червня 2019 року по 26 червня 2024 року (т. І а.с. 27-33). З доповідної записки директора департаменту інтелектуальної власності ОСОБА_3 № 2301-06/406 від 13 листопада 2019 року вбачається, що останній, зокрема, запропонував розірвати контракт з керівником ДП «Укрпатент» ОСОБА_1 та увільнити його від виконання обов`язків (т. І а.с. 34-35). Наказом № 70-п від 14 листопада 2019 року звільнено ОСОБА_1 з посади генерального директора ДП «Український інститут інтелектуальної власності» 15 листопада 2019 року з підстав, передбачених контрактом, п. 8 ст. 36 КЗпП України. Контракт укладений з ОСОБА_1 від 24 червня 2019 року № 22 визнано таким, що припинив свою дію 15 листопада 2019 року. Підстава: доповідна записка директора департаменту інтелектуальної власності ОСОБА_3 від 13 листопада 2019 року № 2301-06/406 (т. І а.с. 36). Згідно довідки ДП «Український інститут інтелектуальної власності» (УКРПАТЕНТ) № 150/1 від 21 листопада 2019 року, заробітна плата ОСОБА_1 за період роботи з 01 січня 2019 року по 15 листопад 2019 року у сумі 2 617 343 грн. 94 коп. (т. І а.с. 199). Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України, оскільки контракт може укладатися з працівником лише за умови, що він відноситься до категорії працівників, які згідно з законодавством працюють за контрактом. Відповідно до ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами. Згідно з пунктом 8 статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є підстави передбачені контрактом. Як вбачається з п. 6.1. контракту № 22 від 24 червня 2019 року, цей контракт діє з 27 червня 2019 року по 26 червня 2024 року. У п. 5.3. контракту № 22 від 24 червня 2019 року міститься перелік умов за яких генеральний директор може бути звільнений з посади, а цей контракт розірваний за ініціативою Мінекономрозвитку, у тому числі за пропозицією місцевого органу виконавчої влади, до закінчення строку його дії. З наказу № 70-п від 14 листопада 2019 року вбачається, що ОСОБА_1 звільнено із займаної ним посади з підстав, передбачених контрактом, п. 8 ст. 36 КЗпП України. Підстава: доповідна записка директора департаменту інтелектуальної власності ОСОБА_3 від 13 листопада 2019 року № 2301-06-406. Разом з тим, у вищевказаному наказі відсутнє посилання на конкретний пункт контракту, за яким ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади. Так, у наказі № 70-п від 14 листопада 2019 року не зазначено пункт контракту № 22 від 24 червня 2019 року за яким ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади. Разом з тим, у вказаному наказі зазначено, що підставою для звільнення ОСОБА_1 стала доповідна записка директора департаменту інтелектуальної власності ОСОБА_3 від 13 листопада 2019 року № 2301-06-406. У вказаній записці, зокрема, зазначено, що станом на 13 листопада 2019 року закладом експертизи не було забезпечено виконання положень постанови Кабінету Міністрів України № 496 від 12 червня 2019 року, а інформація про обсяг отриманих та використаних коштів, які надійшли на рахунки ДП «Укрпатент» як збори залишається закритою, у зв`язку з чим, зокрема, запропонував розірвати трудовий контракт з позивачем. Разом з тим, вказана доповідна записка не може бути підставою для звільнення позивача з займаної посади, оскільки інформація викладена в ній нічим не підтверджується. Крім того, вичерпний перелік підстав для звільнення генерального директора із займаної посади міститися у п. 5.3. контракту № 22 від 24 червня 2019 року, разом з тим, така підстава для звільнення, як доповідна записка, у вищевказаному переліку відсутня. Крім того, як вбачається з контракту № 22 від 24 червня 2019 року, генерального директора може бути звільнено з посади за ініціативою Мінекономрозвитку, у тому числі за пропозицією місцевого органу виконавчої влади. Разом з тим, матеріали справи не містять доказів того, що звільнення ОСОБА_1 з займаної посади відбулося за ініціативою Мінекономрозвитку у тому числі за пропозицією місцевого органу виконавчої влади. Таким чином, наказ № 70-п від 14 листопада 2019 року було прийнято з порушенням п. 5.3. контракту № 22 від 24 червня 2019 року. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що вказаний наказ прийнято з порушенням норм чинного законодавства України, а відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог в частині скасування наказу про звільнення позивача. Стаття 235 КЗпП України передбачає, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Так, оскільки колегія суддів погодилась з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для скасування наказу про звільнення позивача, позовні вимоги в частині поновлення останнього на роботі, також підлягають задоволенню. Згідно приписів ст.. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Отже, виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу, яким вважається період від дня незаконного звільнення до дня поновлення на роботі. Середній заробіток за час вимушеного прогулу визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №

100. Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника. Згідно з пунктом 8 цього Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Так, з довідки ДП «Український інститут інтелектуальної власності» (УКРПАТЕНТ) № 150/1 від 21 листопада 2019 року про заробітну плату ОСОБА_1 вбачається, що середньоденна заробітна плата останнього за останні два місяці перед звільненням становить 5 246 грн. 15 коп. Середній заробіток за час вимушеного прогулу підлягає стягненню за період з 15 листопада 2019 року по 25 травня 2020 року. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 692 491 грн. 80 коп. Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Згідно із ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою 2 цієї статті. Таким чином, частина перша статті 1167 ЦК України встановлює загальне правило, відповідно до якого відповідальність за заподіяння моральної шкоди настає за наявності загальної підстави - наявності моральної (немайнової) шкоди, а також за наявності всіх основних умов відповідальності, а саме: неправомірної поведінки, причинного зв`язку та вини заподіювача. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з практикою ЄСПЛ, порушення прав людини вже саме по собі тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди, а тому факт страждань доказування не потребує, для суду достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди є сам факт порушення права (справа «Науменко проти України»). Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що при вирішенні питання щодо стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди суд першої інстанції врахував, як тяжкість так і тривалість моральних страждань позивача та дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 4 000 грн. Жоден довід скаржника - Міністерства розвиткуекономіки, торгівлі та сільського господарства України, не спростовує висновки суду першої інстанції, оскільки як вбачається з матеріалів справи, наказ № 70-п від 14 листопада 2019 року було прийнято з порушенням п. 5.3. контракту № 22 від 24 червня 2019 року. Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Так суд першої інстанції правильно застосувавши норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача судового збору у зазначеному розмірі, разом з тим, помилко стягнув судовий збір не з відповідача, а з третьої особи. Проте, ДП «Український інститут інтелектуальної власності» (УКРПАТЕНТ) не позбавлене можливості звернутися до суду з заявою про виправлення описки у резолютивній частині рішення суду. Враховуючи, що судом першої інстанції вірно застосовано норми матеріального права в частині вирішення питання щодо стягнення судового збору, апеляційна скарга Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» (УКРПАТЕНТ) не підлягає задоволенню. Таким чином, доводи апеляційних скарг не спростовують висновки суду першої інстанції та не впливають на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення. Колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування рішення суду, як і не вбачає підстав для задоволення апеляційних скарг. Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне апеляційні скарги залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення залишити без змін, як таке, що ухвалене з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є законним та обґрунтованим. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційні скарги Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України та Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» (УКРПАТЕНТ) - залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 червня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повне судове рішення складено 22 жовтня 2020 року. Суддя-доповідач: І.М. Вербова Судді: В. В. Саліхов О. В. Шахова